Росіяни подарували нам національну ідею - Економіка - dt.ua

Росіяни подарували нам національну ідею

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

Українські прем’єри коли-не-коли виходять у народ із заявами, які мають засвідчити, що вони тримаю...

Українські прем’єри коли-не-коли виходять у народ із заявами, які мають засвідчити, що вони тримають майбутнє під контролем і розвиток країни йде не косо-криво, а за стратегічним курсом, визначеним у чиновницьких кабінетах. Стосовно цього Юрій Єхануров не був винятком, коли невдовзі після призначення на посаду на початку листопада 2005 року заявив, що Кабмін розробив нову концепцію розвитку паливно-енергетичного комплексу України до 2030 року.

Нагадаємо, дещо раніше — 2001 року — іншим урядом уже було розроблено документ за назвою «Концепція державної енергетичної політики України на період до 2020 року». Тому канцелярському творінню судилося недовге життя.

Не треба бути особливо прозорливим, аби, не дуже ризикуючи помилитися, передбачити, що й останній кабмінівській концепції енергетичної політики відведено не більший термін. Втім, такий висновок лише загострює запитання: а що ж робити в нинішній ситуації з енергоносіями, ціни на які так різко стрибнули вгору?

За минулий місяць у Києві збиралося стільки конференцій, щоб знайти своє вирішення енергетичної проблеми, скільки зазвичай не збирається, мабуть, і за рік. Ми не перші в цьому світі, хто несподівано постав перед енергетичною кризою. Західні уряди теж перебували в шоковому стані, коли в середині сімдесятих різко підвищилися ціни на нафту. Підступний СРСР разом зі своїми арабськими друзями зненацька вирішив підняти ціни на енергоносії, щоб зрубати під корінь клятих капіталістів. Тоді він з кривою посмішкою спостерігав за шоком у стані класових ворогів.

Польські «Шпильки» у ті роки вийшли з карикатурою на титульній сторінці — на санях, запряжених зарослою шерстю по самі очі конячкою, сидить мужичок і читає газету. Газета-розкладайка з двох шпальт, обірвана шапка-вушанка і сани посеред сніжної пустелі, на краю якої світиться у занедбаній хатинці вогник, не лишають сумнівів у тому, з якої країни читач газети. З вуст мужичка зривається зловтішна репліка: «Ця енергетична криза їх доконає»... Так польські гострослови кількома штрихами змалювали і проблему, і психологію східного сусіда.

Схоже, що зараз мужичок на санях єхидно посміхається на нашу адресу — енергетична криза може доконати нас. Час пригадати, що головним важелем, за який схопилися в аналогічній (ні, у набагато простішій!) ситуації західні уряди, стало енергозбереження. Саме тоді над Лондоном почав літати вертоліт із тепловізором, котрий показав, із яких щілин у лондонських будинках найбільш інтенсивно виходить тепло. День, коли стало ясно, що тепло насамперед виходить через вікна, став днем справжнього народження індустрії з виготовлення теплоізолюючих віконних пакетів. Саме вони стали надійним бар’єром на шляху тепла з будинків. Незабаром у західних квартирах почали всюди встановлювати автомати, які регулюють надходження теплої води в опалювальні батареї. Потім тут з’явилися різноманітні технології утеплення стін будинків. І далі покотився потік різних удосконалень, які зрештою привели до того, що на Заході для обігріву квадратного метра житлоплощі в аналогічних умовах використовують тепла в кілька разів менше, ніж у нас.

Тоді буквально на очах почав змінюватися й автомобіль — щороку західні машини стали споживати дедалі менше палива на сто кілометрів шляху. Далі — більше: у німців з’явилася програма «сто тисяч солярних дахів». У Німеччині розпочали будувати будинки, які самі себе могли забезпечити електроенергією. Над полями Європи закрутилися новітні вітряки, які виробляють електроенергію. Американці пішли ще швидше шляхом енергозбереження. Буш оголосив програму, котра у найближче десятиліття обіцяла Нью-Йорк і Вашингтон на чверть забезпечити альтернативними джерелами енергії. На полях усіх розвинених держав не менше десяти відсотків посівної площі вже займає ріпак, із якого в дедалі більшій кількості зараз виробляють біопаливо. Збільшується виробництво етанолу — спирту, який добувають з органічних залишків і додають у бензин. Повним ходом розробляється водневе паливо... Все це свідчить про те, що Захід готовий у всеозброєнні зустріти майбутні енергетичні неприємності. Вони їх уже «не доконають»...

Водночас наша енергетика разюче різниться від західної. Почнемо з того, що Україна — країна, яка тримає абсолютний світовий рекорд із втрат електроенергії та тепла в будинках. Ми ще за часів енергетичного достатку будували бетонні будинки з тонкими стінами. Це справжні марнотрати теплової енергії. І при цьому на всю Україну є у Києві лише один тепловізор, який може показати масштаб нашої біди з енергетичними втратами в побутовому секторі. Втрати в електричних мережах виміряти легше — різниця між тим, що виробляють електростанції, і тим, за що збирають гроші обленерго, сягає 30%. І якось незручно посилатися на те, що, мовляв, нам від Союзу дісталася погана енергосистема. Приміром, у країнах Балтії, яким дісталася така ж система, втрачають у ній всього 7%!

І справа не тільки в якихось особливо винахідливих «жучках», котрі ставлять викрадачі електроенергії. Справа в безглуздій економічній системі, яку ми створили і навіть не потурбувалися, аби вона працювала хоч трохи краще. Так, 1995 року було створено Національну комісію регулювання електроенергетики (НКРЕ), яка затверджує тарифи. До її створення у нас втрати були до 9% А коли комісія почала працювати, втрати відразу ж зросли на 10%. Одним словом, утворився ефективний бюрократичний пожирач електроенергії. Ми дбайливо зберегли стару радянську структуру економіки і на ній припливли до енергетичної кризи. Найбільш неприємним у цій ситуації є те, що перебудувати її миттєво на енергозберігаючі технології не вдасться.

До того ж скрізь, де тільки можна, ми постаралися на порожньому місці створити собі проблеми. Ще торік у країні був Комітет з енергозбереження. Справді, особливими досягненнями він похвалитися не міг, але принаймні хоч якось щось аналізував, із його доповідей хоч можна було зрозуміти, де ми знаходимося. Але президент своїм указом комітет ліквідував, а тепер стверджує, що... потрібно створити Національне агентство з енергозбереження. Навіщо ж було руйнувати структуру, яка хоч щось могла?..

На цьому тлі цікаво проаналізувати енергетичну концепцію, що її в листопаді запропонував уряд Ю.Єханурова. Заглядаючи в майбутнє енергетики України, вона передбачає збільшення виробництва нафти для внутрішнього споживання на 30%, електроенергії — у 2,2 разу, урану — у 7,5 разу... Перше, що спадає на думку, — при такому нестримному розгортанні справ, схоже, не вистачить води наших річок для охолодження реакторів. Грандіозні плани передбачають обсяг фінансування в 200 млрд. дол. до 2030 року. У планах наших провидців звучали пропозиції прокласти міжконтинентальні трубопроводи. Певне, вони забули при цьому, що, не виключено, у недалекій перспективі цими трубопроводами просто нічого буде прокачувати. Адже нафта і газ закінчаться в доступному для огляду майбутньому. А ціни на них злетять понад хмари зовсім скоро — у цьому можна не сумніватися. Як вважають багато експертів, головна слабкість концепції полягає в тому, що наша енергетика базуватиметься на тих самих енергоносіях, що й сьогодні...

Вибачте — яке нині століття? І що, уряд не знає про екологічні проблеми, які як сніжна куля наростають щороку? І чому в концепції не згадується як першочергове завдання орієнтація на альтернативні джерела енергії?

Останнім часом у столиці відбулася надзвичайна кількість зборів і незліченна кількість компетентних і не дуже людей, які представляють різні партії, висловилися на тему, як знайти ключ до вирішення енергетичної проблеми. Часом складалося враження, що росіяни зі своїм газовим рішенням, самі того не підозрюючи, подарували українцям національну ідею — пошук усім суспільством замінника газу. І якщо познайомитися з першими знахідками, не можна сказати, що становище є зовсім уже безнадійним. У лічені дні було запропоновано дуже перспективні рішення.

Голова комітету з питань екологічної політики ВР Геннадій Руденко, досі відомий як активний прихильник переведення на газ автомобілів, заявив, що в Україні потрібно заборонити газифікацію населених пунктів за рахунок бюджетних грошей. А замість цього варто розвивати якнайширше використання електроенергії. Свою позицію депутат аргументував тим, що в нашій країні є надлишок електроенергії, до того ж планується вводити нові потужності на атомних станціях, зокрема на Хмельницькій АЕС. Технічно Україна вже готова, вважає народний депутат, до масового використання електроенергії для опалення житлових будинків.

Донеччани раптом пригадали, що в Донецьку працює металургійний завод не на газі, а на впорскуванні вугільного пилу. Досі він залишається єдиним серед безлічі побратимів. І поки щось не видно особливого ентузіазму серед металургів повторити цей експеримент. Мовляв, навіщо створювати собі труднощі, експериментувати з якимись плазмотронами, коли можна без напруги користуватися газом. Але сьогодні — ситуація змінилася. Зараз із газом бізнесмен може вилетіти в трубу, отже, до цього альтернативного досягнення вчених, уже запровадженого у виробництво, варто придивитися.

Показово — промисловці почали активно цікавитися: а що ще є в загашнику у наших науковців? І виявилося, що там є чимало цікавого і вигідного. Представники науки ледь не вперше за час незалежності відчули, що після тривалого простою вони можуть бути затребувані, і НАНУ терміново зібралася на свою сесію. Вчені провели ревізію своїх минулих досягнень. Виявилося — вони не голіруч можуть звернутися до промисловості. Особливо цікавий доробок у наших атомників і фахівців із цирконію.

Є багато, здавалося б, «дрібних», але дуже цікавих пропозицій. Пригадаймо, що в Україні ще за радянських часів випускалися надзвичайні речі — масляна або гасова лампа, яка могла виробляти електрику. Сьогодні в Інституті термоелектрики НАНУ в Чернівцях її ккд збільшили в десять разів, і вона вже може виробляти таку кількість електроенергії, що забезпечить усі потреби в електриці чабана, туриста, жителя далекої зимівлі.

Водночас (років двадцять тому) з’явилися в продажу і кремнієві пластинки, які можна було взяти із собою в похід. Така штучка забезпечувала енергією радіоприймач. Вона може підзарядити мобільний телефон, акумулятор. За минулі з її першої появи кілька десятиліть сонячна батарея стала виробляти на порядок більше електроенергії і при цьому подешевшала в кілька десятків разів. Зараз є всі підстави вважати, що невдовзі вона ще більше подешевшає і буде доступною навіть не дуже забезпеченим людям у селах, вона вирішить проблеми дачника, не потрібно буде тягти дроти від єдиних мереж на ферму. На заводі «Веста» у Дніпропетровську вже налагодили випуск і зараз готуються до масового виробництва сонячно-вітрових міні-електростанцій із потужним накопичувачем, які вирішать проблеми забезпечення окремих об’єктів, що споживають від одного до тридцяти кіловатів. Розробка настільки вдала, що користується заслуженим успіхом в іноземного споживача.

За даними інженера-аналітика ЗАТ «Пілар» Володимира Сухоставця, із 1997 року донині щорічні темпи зростання ринку сонячної енергетики перевищували 35% за рік. Європа до 2030 року планує вийти на рівень 200 ГВт/рік. При цьому у світі вироблятиметься понад 1000 ГВт/рік. Ефективність сонячних модулів за прогнозом сягне 25%, термін їхньої служби становитиме понад 40 років, енергетична окупність системи — менше року, а вартість вироблюваної електроенергії — 0,05—0,12 євро за кВт/год.

Коли в кремнієву галузь (яка дуже розвинена в Україні) вкласти хоча б частину від тих 200 млрд. дол., що їх заплановано в енергетичній концепції уряду, ми зможемо до 2030 року виробляти таку кількість сонячних перетворювачів, що, за твердженням інженера-аналітика, вони забезпечать усі потреби України. І сонячна енергія — це чиста енергія. Сучасні технології дають змогу одержувати кремній і модулі на його основі без забруднення навколишнього середовища.

Така енергетика має ще одну чудову перевагу — у світі, в якому існує багато терористичних загроз, її використання не становить жодної небезпеки, тому що споживачі дуже розосереджені. До того ж це сучасна високотехнологічна енергетика. Її розвиток приведе до створення у нас сотень тисяч високооплачуваних робочих місць. Вона затребувана — уже сьогодні кремнієві пластини українського виробництва займають майже 10% світового ринку. Українські підприємства можуть різко збільшити свої потужності.

При розвитку такої енергетики кошти від продажу енергії населенню і галузям промисловості залишаються в Україні, а не фінансують сусідні держави, як сьогодні. Якщо вибрати цей шлях, він сприятиме подальшому розвитку науки в країні — хімії, електроніки, високотехнологічної металургії, прецизійного машинобудування, тобто всіх тих напрямів, котрі у нас традиційно сильні. Проте, щоб почати рухатися у бік кремнієвої енергетики, Україна повинна мати концепцію розвитку, яка хоча б враховувала цю можливість.

Сонячна енергетика наполегливо стукає у двері. Причому не тільки у вигляді кремнієвої енергетики. Вона може знаходити своє місце й у вигляді використання можливостей більш традиційного фотосинтезу, тобто використання енергії, засвоєної рослинами. Власне, уся нинішня вуглеводнева енергетика використовує те, що нагромадили живі організми в далекому минулому. Інша справа, що за рік земляни споживають те, що було колись накопичено природою приблизно за мільйон років. З такими масштабами витрат далеко не поїдеш.

Міністр АПК Олександр Баранівський в інтерв’ю «ДТ» розповів про грандіозні плани до 2010 року збільшити площі під ріпаком в Україні до трьох мільйонів гектарів (10% у структурі посівів сільськогосподарських культур) і в такий спосіб вирішити проблему забезпечення сільського господарства країни власним біодизельним паливом. У цьому зв’язку планується побудувати найближчим часом п’ять заводів (кожний потужністю в 100 тисяч тонн) з переробки ріпакового насіння. Не менш вражаючі плани з переорієнтації майже половини спиртогорілчаних заводів на виробництво етанолу — добавки в бензин, яка дасть можливість зменшити на 10% кількість споживаного сьогодні пального.

Якщо орієнтуватися на те, що роблять наші європейські сусіди, ці плани дуже реальні. Хоча в них є і свої недоліки, на які в листі до редакції звернув увагу директор Інституту олійних культур А.Чехов. Він і його колеги-вчені вважають, що сьогодні орієнтація програми на середню врожайність ріпаку на рівні 25 ц/га утопічна. Яровий і озимий рапс походять із Середземномор’я, де умови для їхнього вирощування сприятливіші, ніж у нас. Тому сподіватися на таку врожайність у наших умовах не доводиться навіть у тому разі, якщо на Заході буде куплено, як припускає міністр, найбільш високоякісне насіння. Вчені вважають, що є певний авантюризм у розширенні посівів ріпаку до трьох мільйонів гектарів. На їхній погляд, оптимальне рішення — вирощувати ріпак на площах 0,9—1,2 млн. га з ретельним добором сортів. Це дасть змогу одержувати вищий врожай і валовий збір ріпакового насіння до 3 млн. тонн. Що ж, це теж чимало...

Як бачимо, навіть авральний аналіз того, що Україна має в загашнику, показує — у нас не зовсім похмурі перспективи, як може видатися на перший погляд. Але варто врахувати і те, що оптимістичний сценарій стане реальністю тільки в тому разі, коли в енергетичну концепцію буде внесено істотні корективи, що враховують не тільки попередній досвід вітчизняної і світової енергетики, а й потенційні можливості нових напрямів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво