Ринковий статус країни: трохи історії та теорії

Проблема здобуття Україною ринкового статусу відійшла в історію. Однак після гучних заяв уряду та численних статей журналістів хотілось би все-таки підсумувати, що являє собою цей статус, звідки він узявся, для кого несе переваги і які саме. Адже складається враження, що більшість українців так і не зрозуміли, що поняття країни з ринковою економікою — це не черговий рейтинг України за шкалою якоїсь міжнародної організації, а суто юридичне питання з конкретним застосуванням до конкретного кола осіб.

Статус країни з ринковою економікою — поняття досить давнє: його корені сягають Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ). 1965 року до цієї угоди було внесено поправку, яка визначала поняття країни з неринковою економікою. Мета цієї поправки полягала в тому, щоб забезпечити певний механізм прийняття до ГАТТ (правонаступницею якої є Світова організація торгівлі) членів, які не повністю відповідали критеріям індустріальних ринкових країн, а, маючи командно-перехідні економіки, досягли політичного прогресу. Для членства таких країн і було запропоновано поправку, яка була винятком з деяких правил і дозволяла застосовувати іншу методологію при антидемпінгових розслідуваннях. Отже, поняття країни з ринковою економікою має значення лише при застосуванні антидемпінгу.

У поправці до статті VI (саме тієї статті Генеральної угоди про тарифи та торгівлю, що регулює антидемпінгові заходи) говорилося, що країна з повною або майже повною монополією на торгівлю, в якій усі внутрішні ціни встановлюються державою, може вважатися неринковою економікою. До такої країни міг застосовуватися інший механізм розрахунку антидемпінгової маржі. Вважалося, що в такій країні існує значне втручання у господарську діяльність уряду, не діють такі ринкові важелі, як попит і пропозиція, а отже, орієнтуватися на внутрішні ціни неможливо.

Зауважимо, що демпінг передбачає порівняння експортної ціни та ціни на внутрішньому ринку чи нормальної вартості. Однак у неринкових економіках нормальна вартість не могла розраховуватись, виходячи з внутрішніх цін. Запропонований альтернативний механізм – це використання цін третьої, аналогової країни, де діють ринкові сили.

Також вважалося, що в неринкових економіках усі підприємства діють в однакових умовах, тому не варто розраховувати демпінгову маржу для кожного з них — маржа може бути однаковою для всіх виробників в усій країні.

Слід зауважити, що при імплементації цієї статті Генеральної угоди ЄС та США пішли набагато далі зафіксованих у ній вимог. Адже важко стверджувати, що навіть кілька років років тому всі внутрішні ціни в Україні встановлювалися державою і що існувала повна або майже повна монополія на торгівлю. Країни ЄС і США додали до цих умов багато інших критеріїв неринковості, які стосуються передусім конвертації валюти, впливу держави на свободу підприємницької діяльності, впливу держави на ціноутворення, встановлення ціни чи обсягів випуску для підприємств, трудових відносин між робітниками та менеджментом. Жоден із цих критеріїв фактично не згадувався в Генеральній угоді про тарифи та торгівлю, тож ціла низка країн зробила кілька кроків далі, аніж передбачалося міжнародним договором.

Тепер, після визнання України ринковою, при антидемпінгових розслідуваннях буде використовуватися національна собівартість, показники національної економіки, а не третьої країни. Завдяки цьому полегшиться процедура антидемпінгових розслідувань, вона стане більш транспарентною. Існує велика ймовірність того, що зменшиться сама кількість антидемпінгових розслідувань і що антидемпінгові мита знизяться. Неможливість вільного маніпулювання цінами слугуватиме певним стримуючим фактором для тих, хто в майбутньому ініціюватиме розслідування, – представників окремих галузей промисловості західних країн: доводити факти демпінгу, використовуючи українські ціни, стане набагато складніше.

Таким чином, переваги від ринкового статусу в основному отримають експортні галузі, зокрема металургія та хімічна промисловість. Однак слід пам’ятати, що під лежачий камінь вода не тече. Щоб знизити існуючі на сьогодні мита, а в США вони сягають на різні види української продукції 40—160%, потрібно запрошувати партнерів до перегляду антидемпінгових заходів у зв’язку із зміною обставин — наданням статусу країни з ринковою економікою. Для цього слід подати заявку до Міністерства торгівлі США, слід письмово відповісти на цілу низку запитань, слід мати чітко відлагоджену систему розрахунку собівартості виробництва на підприємствах, чого часто немає в Україні, слід наймати професіоналів-адвокатів у цій галузі для захисту своїх інтересів – а все це час і кошти...

Основна перевага ринкового статусу полягає в тому, що у підприємств- експортерів з’явилася можливість на рівних боротися за ринки збуту. Раніше в цій боротьбі було майже неможливо виграти.

У США проти України діють сім антидемпінгових заходів: по гарячекатаному плоскому прокату, арматурі, силікомарганцю, нітрату амонію, карбаміду, прутку та дроту з вуглецевої та деяких сортів легованої сталі, з яких в одному Україна взяла на себе добровільні зобов’язання. В Європейському Союзі проти України діють 10 антидемпінгових заходів — стосовно трубної продукції, труб безшовних та зварних, суміші нітрату амонію та сечовини, джгутів, канатів, тросів із чорних металів, карбіду кремнію, нітрату амонію, карбаміду, пентаеритритолу, гладильних дощок. Тепер експортери цих товарів зможуть звернутися з проханням переглянути існуючі мита в зв’язку з отриманням Україною статусу країни з ринковою економікою й одержати менші антидемпінгові мита.

У довгостроковій перспективі цей статус може забезпечити переваги і для країни загалом. Менша кількість антидемпінгових розслідувань та нижчі антидемпінгові мита стимулюватимуть нарощування експорту українських підприємств, що в результаті приведе до вдосконалення технологій у галузях, збільшення їх прибутковості, зростання зайнятості, а отже, й до загального прогресу.

Недолік ринкового статусу — можливість застосування до України компенсаційних заходів, які не застосовуються до країн з неринковими економіками. Йдеться про заходи проти експорту товарів, виробництво яких значною мірою субсидувалося державою. Українські експортери, які користуються урядовою підтримкою, пільгами та субсидіями, можуть потрапити під такого плану розслідування. Хоча, слід зауважити, на практиці компенсаційні розслідування та мита загалом застосовуються значно рідше, ніж антидемпінгові.

З перших років своєї незалежності Україна прагнула довести свою ринковість. І до Європейської Комісії, і до Міністерства торгівлі США було подано дуже багато документів з аргументацією, як ми виконуємо всі критерії. Однак упродовж багатьох років не було зрушень у цьому питанні. Що ж помінялося цього разу, чому саме зараз Україну визнали ринковою?

Швидше всього, це збіг багатьох факторів. Передусім слід зазначити, що, незважаючи на правовий характер питання, в ньому є досить сильний політичний контекст. Зрозуміло, що політична ситуація в Україні помінялася в кращий для надання цього статусу бік, зрозуміло й те, що економічні зрушення, які оцінюються за правовими критеріями, теж відбулися. На шляху до СОТ наша держава імплементувала і прийняла багато законів, які інтегрують її у світове співтовариство і відповідають стандартам розвинених держав.

Слід наголосити і на зміні підходу до вирішення цього питання. Йдеться не тільки про всіляку урядову підтримку, що її було надано після подання чергового звернення щодо ринкового статусу. Знаменно, що цією проблемою перейнялися ті, кому її вирішення було найпотрібнішим, зокрема металурги, оскільки металургійний комплекс є одним з найбільших експортних комплексів України і саме на нього накладалися значні антидемпінгові санкції.

Українська асоціація підприємств чорної металургії «Укрмет» об’єднала зусилля 12 металургійних комбінатів і заводів, що й дало змогу професійно підійти до вирішення цього питання — так, як це роблять на Заході. Скоординувавши діяльність підприємств, Асоціація заручилася юридичною підтримкою для вирішення правових питань, пов’язаних з ринковим статусом. Було найнято професійну адвокатську команду як з американських, так і з українських юристів, що спеціалізуються на вирішенні торгових суперечок та на міжнародному торговельному праві.

Завдяки збігові усіх цих факторів, Україні вдалося отримати ринковий статус, і тонни подань, тонни перекладів законодавства, тисячі документів лягли в архівні файли як Міністерства торгівлі США, так і вітчизняних міністерств.

На сьогодні питання ринковості є для нас закритим. Незважаючи на те, що Україну й далі трактують як неринкову в деяких країнах, зокрема у Бразилії, Мексиці, Індії тощо, ці країни, безперечно, наслідуватимуть приклад США та Європи і в недалекому майбутньому визнають Україну країною з ринковим статусом.

До сказаного слід додати лише те, що рішення про наш ринковий статус є надзвичайно своєчасним з огляду на підготовку до вступу у Світову організацію торгівлі. Україна цілком могла повторити «китайський варіант». Нагадаємо, Китай добровільно погодився бути неринковим протягом 15 років з дня його вступу до СОТ, і це зазначено в протоколі про вступ. Україну міг чекати такий же варіант, а відповідно, й антидемпінгові заходи проти наших експортерів залишалися б дуже високими.

Зрозуміло, що статус країни з ринковою економікою не зробив дива. Та й не слід було цього чекати. Статус відкриває нам двері до боротьби на рівних за ринки збуту, ми маємо шанс на практиці довести конкурентоспроможність наших галузей.

Ефект від ринковості економіки стане відчутним у довгостроковій перспективі. Завдяки цьому статусу, наші підприємства зможуть переорієнтувати свій експорт на розвинені країни, що приведе до технологічного прогресу, бо конкуренція на західних ринках потребує дедалі досконаліших продуктів, високих технологій. Місце українських експортерів — не в Азії і не в Африці, де до того ж у нас з’являється надзвичайно серйозний конкурент – Китай. Місце наших експортерів на західних ринках, чиї потреби постійно підштовхуватимуть вітчизняних виробників до запровадження технологічних новацій.

Тепер, після вирішення «українського питання» на теренах колишнього Союзу залишається лише кілька держав із неринковими економіками. Тож загалом механізм неринковості виконав свою функцію перехідного, який потрібен був Світовій організації торгівлі для забезпечення можливості членства якомога більшій кількості держав. У 2016-му, коли мине 15 років із дня вступу Китаю до СОТ, питання про ринковість чи неринковість країн, швидше за все, відпаде саме по собі, і про нього більше ніхто не згадає...