Революційна доцільність проти закону? На думку адвоката Сергія Власенка, початок реприватизації може стати кінцем для правової системи України

Поділитися
Адвокат Сергій Власенко, партнер компанії «Правіс: Рєзников, Власенко і партнери», наприкінці 2004 року захищав тоді ще кандидата на пост президента Віктора Ющенка у Верховному суді...

Адвокат Сергій Власенко, партнер компанії «Правіс: Рєзников, Власенко і партнери», наприкінці 2004 року захищав тоді ще кандидата на пост президента Віктора Ющенка у Верховному суді. Тепер Сергій Володимирович захищає в Печерському райсуді інтереси консорціуму «ІМС», переможця конкурсу з приватизації підприємства «Криворіжсталь», реприватизація якого була одним із гасел виборчої кампанії Ющенка.

З юридичної точки зору, реприватизація «Криворіжсталі» не загрожує: підприємство було куплено абсолютно в рамках правового поля. Проте за успіх справи Сергій Власенко не ручається, оскільки в цей судовий процес утручається політика. Якщо міністр економіки Сергій Терьохін уже рахує гроші, що їх буде отримано в ході перепродажу «Криворіжсталі», то суду тільки залишається прийняти «потрібне» рішення. Однак реприватизація, така необхідна новому політичному режиму, може виявитися згубною для українського правосуддя.

— Сергію, не могли б ви почати з визначення, що означає термін «реприватизація» у юридичній практиці?

— Терміна «реприватизація» у чинному законодавстві немає. Визнати недійсною або розірвати угоду з купівлі якогось об’єкта приватизації (тобто зробити те, що в народі називається «реприватизацією») можна лише за судовим рішенням.

У «реприватизаторів» є три шляхи. Перший: Фонд держмайна звертається з позовом про те, що власник не виконує взяті на себе інвестиційні зобов’язання. За другим варіантом позов подає уповноважений державою орган (як правило, Генпрокуратура), котрий знайшов у приватизаційній угоді порушення закону. І, нарешті, позов може подати один із учасників конкурсу, який програв. Мовляв, його несправедливо «скривдили», тобто незаконно не допустили до участі в конкурсі або ж незаконно не оголосили переможцем.

— До якого ж способу належить судовий розгляд щодо приватизації «Криворіжсталі»?

— У тім-то й річ, що до жодного з трьох. До суду подано два позови: перший подано консорціумом «Індустріальна група» (другий учасник конкурсу з приватизації «Криворіжсталі»). Як учасник, що програв, цей консорціум оспорив і результати конкурсу, і саму приватизацію. Ця справа дійшла до Верховного суду України, котрий своєю ухвалою визнав приватизацію «Криворіжсталі» законною. Здавалося б, справу закінчено і вища судова інстанція поставила крапку в цьому спорі. Однак саме в цю справу і подала заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами громадянка Назарова.

Другий позов поданий у Печерський суд усе тією ж громадянкою Назаровою як приватною особою. Вона вимагає визнати незаконною приватизацію «Криворіжсталі». Основний її мотив звучить так: я хотіла купити хоча б одну акцію, а мені не дали.

— Зрозуміло, що Ірина Назарова — це не Генпрокуратура і не Фонд держмайна, проте чому вона не могла бути учасником конкурсу?

— Комбінат «Криворіжсталь» належить до підприємств так званої групи «Г» (до цієї групи входять найбільші, стратегічно важливі об’єкти), котрі можуть бути приватизовані лише промисловим інвестором. До покупця такого підприємства висувають низку умов: досвід роботи на даному ринку, певні фінансові та промислові показники тощо.

Якщо пані Назарова мала намір купити, як вона каже, «кілька акцій «Криворіжсталі», вона вільно може це зробити. Акції є на вторинному ринку. Майже 7% акцій «Криворіжсталі» було передано працівникам підприємства, і багато хто з них свої акції продає.

— А якими міркуваннями керувалася суддя, приймаючи від пані Назарової заяву про перегляд існуючих рішень суду щодо законності приватизації «Криворіжсталі»?

У нашому випадку — якими завгодно, тільки не правовими. Суддя Кафідова вже розглядала справу про приватизацію комбінату. Згідно з її ж рішенням від 25 серпня 2004 року купівля підприємства визнана законною. Законність цього рішення було підтверджено 27 грудня 2004 року (тобто вже після проведення виборів) Верховним судом України.

Однак 14 лютого 2005 року Кафідова приймає заяву громадянки Назарової, 15 лютого суд телеграмами повідомляє всім учасникам про те, що на 16-те призначено слухання. 16-го слухання відбувається, попри те, що більшість учасників процесу не встигають явитися до суду і просять перенести засідання. 17 лютого о 9.30 ранку суддя скасовує своє рішення від 25 серпня 2004 року…

При цьому суд фактично позбавив консорціум «ІМС» та інших учасників процесу права на захист: суддя заборонила нам, як адвокатам консорціуму, заявляти будь-які клопотання, не надала нікому з учасників процесу копії заяви Назарової (тобто ми слухали справу «наосліп») тощо.

— Чи є, на вашу думку, у діях судді порушення закону?

— Безумовно. Не можна приймати до розгляду заяву про перегляд справи за нововиявленимии обставинами від особи, котра не брала участі в справі (окрім прокурора). Про це цілком чітко говорить ст. 347-3 Цивільно-процесуального кодексу України. У «справі Кафідової» Назарова раніше участі не брала і не мала до цієї справи жодного стосунку.

Якщо дотримуватися логіки Печерського районного суду, завтра будь-який громадянин України зможе прийти до суду із заявою про перегляд рішення з будь-якої вже заслуханої справи в зв’язку з нововиявленими обставинами, у тому числі й у справі про приватизацію. Це юридичний нонсенс. Такі дії ведуть до повного хаосу та краху судової системи.

— А що ви можете сказати з приводу іншої справи, в якій усе та ж громадянка Назарова (до речі, а чому увесь час вона?) виступила позивачем? Хоча б воно проходитиме законно?

— Ви знаєте, і тут є сумніви. Приймаючи до провадження аналогічний позов, суддя порушує закон. Стаття 4 Цивільно-процесуального кодексу говорить, що до суду із позовом можуть звернутися особи лише для захисту своїх прав і інтересів, які охороняються законом. Права громадянки Назарової та її інтереси, котрі охороняються законом, не були й не могли бути порушені в ході приватизації «Криворіжсталі» у принципі. Я, приміром, не можу подати на вас до суду, щоб визнати угоду про купівлю вашого автомобіля незаконною (якщо не я вам його продав і якщо він не належав мені раніше). Бо це не стосується моїх прав і інтересів. А ви не можете звернутися до суду, щоб розірвати мій шлюб. Знову-таки, тому що мій сімейний стан жодним чином не зачіпає ваших прав та інтересів.

Боюся, що подібна технологія початку судового розгляду — через позови фізичних осіб — буде використана в ході планованої реприватизації. Те, що Печерський районний суд йде на такі грубі порушення законодавства, — дуже поганий симптом. Це означає, що наша правова система переорієнтується на виробництво політично вигідних, а не юридично законних рішень.

— Який взаємозв’язок між заявами вищих посадових осіб держави про реприватизацію «Криворіжсталі» і позовом Ірини Назарової до Печерського районного суду?

— Формально ніякого. Члени уряду самі по собі роблять заяви про те, що рішення про приватизацію «Криворіжсталі» необхідно переглянути в суді і вже рахують, скільки грошей одержать від перепродажу. Громадянка Назарова сама по собі йде в Печерський районний суд і кладе на стіл позов про те, що їй не дали взяти участь у конкурсі на купівлю підприємства, вимагаючи визнати приватизацію незаконною. А суддя Кафідова сама по собі скасовує своє ж тогорічне рішення (підтверджене Верховним судом України) про законність приватизації комбінату.

— Чи проводилося в Україні щось схоже на реприватизацію раніше? Чи це винахід нової влади?

— Так, прецеденти були. Дуже схожою на реприватизацію була справа Миколаївського цементного заводу. Акції підприємства були у «Градобанку», проте французька корпорація «Лафарж» змогла «переграти» «Градобанк» і 1999 року стати власником «Миколаївцементу».

Це рішення мало чимало наслідків. Багато обіцяних покупцем проектів так і залишилося на папері.

Необхідно усвідомлювати те, що українська промисловість не дуже приваблива для іноземних інвестицій. Чимало закордонних компаній приходять в Україну зовсім не для того, щоб розбудовувати тут виробництво, а з цілком конкретною метою знищити конкурента. Щоб наповнити ринок, у них і своїх потужностей вистачить. Їм потрібні не наші виробничі лінії, а повний контроль над ринками збуту.

— Чи можна вбачати аналогію в справі «Миколаївцементу» з «Криворіжсталлю»?

— Не в моїй компетенції давати відповіді на такі запитання. У справі «Криворіжсталі» мене цікавить інше: судові рішення прийматимуть відповідно до норм права чи виходячи з «революційної доцільності».

Один із київських адвокатів сказав: ну то й що, що реприватизація незаконна. Зараз ми проведемо незаконну реприватизацію, а потім будемо діяти винятково за законом. Це — «вивихнута» логіка. Якщо ми зараз підемо шляхом прийняття «замовних» судових рішень у питаннях прав власності, наступний уряд переглядатиме вже результати реприватизації, і так без кінця.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі