РЕСТРУКТУРИЗУВАЛИСЯ ТЕПЕР ВЕРСТАТИ В ОДЕСІ ВИРОБЛЯТИМЕ РИБОПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ

Слово, винесене в заголовок, вимовити, звичайно, важко. Так само важко зрозуміти, як вироблятиме верстати рибопромислова компанія. Та це лише спочатку — коли ви знатимете подробиці цієї історії, багато що проясниться. Скажу лише, що під час банкрутства підприємств, про одне з яких і йтиме мова, кояться й не такі дива.

Щоправда, в цьому випадку ніхто робити завод банкрутом не хотів — навпаки, з усіх сил намагалися оздоровити його й повернути до нормального життя. Але річ у тому, що сама процедура санації, з допомогою якої рятували в Одесі найстаріший верстатобудівний завод, — чудовий механізм для переділу власності. Майно, що коштує мільйони і є чужою власністю, дуже просто може стати твоїм. І при цьому не доведеться викласти чималі гроші.

Хотіли якнайкраще...

Торік, якщо ви пам’ятаєте, «Зеркало недели» (№ 20 від 20 травня) докладно розповідало про реструктуризацію верстатобудування в Одеській області в публікації «Точечный массаж для больного хребта». Йшлося про плани обласної влади з відродження верстатобудування в окремо взятому регіоні. Якщо кількома словами, то три невеликих заводи мали переїхати з центру міста у промислову зону, на вільні площі одного з трьох найбільших в Одесі заводів — ВАТ «Одеський завод прецизійних верстатів «Мікрон», що став базовим підприємством для здійснення цього проекту. Розроблявся він як експеримент, і під нього влада мала намір вибити в уряду певні пільги.

Відтоді минув рік. Київ, звісно, жодних пільг не дав. Та одесити, дотримуючись свого плану, продовжували рухатися до заповітної мети. Сумно, але порятунок верстатобудування відтак перетворився на великий скандал навколо одного з найстаріших заводів — ВАТ «Одеський завод фрезерних верстатів ім. Кірова».

Те, що вигадка з переїздом (до речі, досить слушна по суті) закінчиться провалом, було видно відразу. Адже тільки одне з трьох підприємств погоджувалося переїхати на вільні площі заводу «Мікрон». І воно переїхало. Це Одеський верстатобудівний завод. Два інших — взагалі й не збиралися. Проте відторгнення ідеї переїзду ВАТ «Одеський завод ковальсько-пресових автоматів» нікого особливо не дратувало: це працююче підприємство поступово нарощувало обсяги виробництва. А от завод ім. Кірова був як більмо на оці: два верстати на рік, зібрані із комплектуючих зі складу, величезні борги, робітники без зарплати й видимої перспективи. Останніми роками до керування заводом прийшли люди, далекі від верстатобудування, і в їхніх руках опинився контрольний пакет — факт, що викликав в обласної влади особливе роздратування. Тим часом завод сам собою унікальний. Його продукція продавалася в багатьох країнах, його торгова марка і зараз має вагу.

Загалом, з огляду на стан справ, обласна влада була впевнена, що долю заводу ім. Кірова вирішено. Річ у тому, що в суді на той час уже лежала справа про його банкрутство. Державі належало близько 30% акцій, і з допомогою цього пакета одеські начальники розраховували здійснити передачу цінної технічної документації й устаткування на базове підприємство «Мікрон». Щоправда, не зрозуміло як. Але суть не в цьому. Справа про банкрутство пішла таким шляхом, що влада звернулася до прокуратури з проханням втрутитися й подивитися, чи законне те, що сталося. Зокрема, в листі міського голови на ім’я прокурора м. Одеси йдеться: «Замість відновлення платоспроможності заводу його фактично ліквідовано. Акціонери, в тому числі держава, позбулися всього майна». Пишуть скарги в усі інстанції й самі акціонери, й керівництво заводу, й обласна профспілка...

Чому ж справа про банкрутство заводу ім. Кірова, який ніхто не збирався робити банкрутом, а навпаки — хотіли зберегти шляхом відновлення платоспроможності, перетворилася на скандал? Чому під час санації все до останку майно, по суті, відібрали у власників? Таких «чому» безліч. Але про все по черзі.

Банкрутом
можеш ти не бути, віддати майно — зобов’язаний

У лютому минулого року на завод прибув призначений судом арбітражний керуючий Валерій Линенко — розпорядитися майном, щоб задовольнити інтереси кредиторів. Тобто двох податкових інспекцій — Іллічівського й Жовтневого районів м. Одеси, Жовтневого відділення Пенсійного фонду, ЗАТ «Одесаводоканал», ВАТ «Одесаобл енерго», обласного Фонду соцстраху та кількох робітників заводу (заборгованість по зарплаті). Загальна сума боргу становила 989,5 тис. грн. І протягом шести місяців майже половину її вдалося сплатити — спільними зусиллями керівництва заводу й арбітражного керуючого. Щоб закрити решту півмільйона, у серпні суд, виконуючи волю кредиторів, запроваджує на заводі режим санації, мета якої — відновити платоспроможність підприємства. І керувати цим процесом призначено В.Линенка.

Є ряд способів відновлення платоспроможності підприємства, в тому числі і з допомогою самого боржника. Проте керуючий санацією разом із кредиторами вирішив, що завод уже показав, на що здатний, і з цим завданням аж ніяк не впорається. Хоча керівництво намагалося довести протилежне, подавши свій план санації. Кредитори спочатку, судячи з наявного протоколу зборів, навіть підтримали запізніле рішення заводу допомогти самому собі. Щоправда, майже половини їх на цих зборах не було. А одного з кредиторів представляв сам голова спостережної ради ВАТ «Завод фрезерних верстатів ім. Кірова»... Отже, Линенко став шукати інвесторів, щоб залучити їх до санації.

Взяти участь у відновленні платоспроможності заводу, крім самого боржника, зголосилися чотири компанії: ПП «Праця», ПФ «Дарума», ТОВ «Капітан» і ПКФ «Витязь», що потім відмовився. Запропоновані плани санації містили чимало недоліків. Проте комітет кредиторів усе ж таки схвалив один із них — з участю ТОВ «Капітан». Це рибопромислова компанія, що входить до холдингу групи «Антарктика», її основний вид діяльності — експлуатація суден, вилов і переробка риби. План з участю рибалок завод погоджувати відмовився. А відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», керуючий зобов’язаний «подати на затвердження кредиторам план санації, узгоджений із боржником». Та обласний арбітражний суд план затвердив.

Чим же привабив план з участю ТОВ «Капітан», який через кілька місяців стане предметом вивчення для прокуратури (а разом з ним — й інші дії керуючого санацією)? Зазначу, що саме цей документ і викликав згодом потік скарг до всіх інстанцій. І ось чому. У плані санації, викладеному на трьох аркушах, є два основних моменти. Перший — інвестор (ТОВ «Капітан») зобов’язується протягом 60 днів сплатити борги заводу на суму 989,5 тис. грн. Другий — від моменту сплати заборгованості інвестор набуває право власності на все майно заводу (будівлю, споруди, устаткування тощо), що належить йому на правах власності, а також на майно, повернуте боржникові в результаті визнання відповідних угод у процесі банкрутства недійсними. Все. Решта — доповнення, роз’яснення... Приміром, такі: майно заводу передається інвестору за оцінною вартістю. Оцінювання здійснює за рахунок інвестора торгово-промислова палата Одеської області...

Природно посипалися запитання: «А де ж програма оздоровлення заводу? Хіба сплата боргу означає відновлення його платоспроможності, якщо виробництво не працює? Що рибопромислова компанія робитиме із досить складним виробництвом?» Та відповідей не було. Хоча ці запитання ставили кредитори.

Суд також не оминув проблемних запитань. Щоправда, зробив це в такий спосіб, що сьогодні багато хто в Одесі цитує його рішення. В ухвалі від 13 листопада 2000 року йдеться: «З огляду на те, що в плані санації немає програми оздоровлення боржника, графіків сплати заборгованості по зарплаті й інших виплат, передбачених законодавством, а також переліку робітників, які будуть звільнені, суд вважає, що поданий план санації варто затвердити...». Саме так. І затвердив. Правда, при цьому суд зазначив, що слід зобов’язати керуючого подати до арбітражу розширений план (уже після його затвердження) з урахуванням зауважень.

Проте розширений план санації світу не побачив. Замість нього народилося доповнення, де, зокрема, зазначено: після виконання плану санації й переходу майна заводу до інвестора ТОВ «Капітан» зобов’язується сплатити борги по зарплаті й виплати у зв’язку з трудовим каліцтвом. Що ж стосується оздоровлення заводу, то рибопромислова компанія має намір створити на базі переданого майна спільне підприємство з провідними іноземними верстатобудівними компаніями.

Звісно, цікаво б знати — з якими? Та, на думку керівництва ТОВ «Капітан», це поки що комерційна таємниця.

Боржник — ВАТ «Одеський завод фрезерних верстатів ім. Кірова» — зрозуміло, не міг погодитися з таким планом. Але його думка нікого не цікавила — головне, кредитори згодні. Їм ТОВ «Капітан» обіцяло сплатити «живими» грошима майже 1 млн. грн. Хоча, як уже зазначалося, на тоді, коли затверджувався план санації, майже половину боргу сплатив сам завод. Проте кредитори затвердили план саме з цією цифрою, за винятком ЗАТ «Одесаводоканал», з яким на той час боржник повністю розрахувався. Отже, «Капітан» забирав усе майно заводу за 500 з гаком тис. гривень, тоді як решта його вартості у цінах 1995 року становила 5 млн. грн., а ринкова була у кілька разів більшою.

Недарма багато хто вважає великою вадою закону те, що право схвалювати план санації надано комітетові кредиторів, якому байдужа доля підприємства. І одеський приклад передачі фактично за безцінь усього майна заводу ім. Кірова — того підтвердження. Щоправда, дехто з кредиторів, зокрема обласний Фонд соціального страхування, намагалися вказати на упущення, однак свої підписи поставили. Звичайно, кредитори — це не остання інстанція: адже затверджується план в арбітражному суді...

За що боролися?

Незабаром багатьом стало зрозуміло, що сталося. Першими заволали кредитори. Минуло півтора місяця, а ТОВ «Капітан» навіть не почало виконувати своїх зобов’язань. І на своєму засіданні наприкінці грудня минулого року вони вже розглядали пропозиції австралійської фірми Steelworks Corporation Pty. Ltd., яка зголосилася взяти участь у порятунку заводу ім. Кірова. Ця фірма має дистриб’юторську мережу й агентів у різних країнах світу і продає верстати та устаткування з їх подальшим сервісним обслуговуванням. ПКФ «Витязь», що зняв свою заяву на участь у санації, саме збирався подати план, розроблений цією компанією. Однак після того, як одеська фірма позадкувала, австралійська вирішила діяти без посередників.

Ще 11 листопада (після того, як план санації з участю ТОВ «Капітан» уже був схвалений комітетом кредиторів, але ще не затверджений судом) вона надіслала керуючому санацією, арбітражному суду, всім кредиторам, а також облдержадміністрації, міськвиконкому й агентству з питань банкрутства свою заяву з проханням розглянути її розширений план санації заводу. Відповідно до цього плану, австралійці пропонували не тільки сплатити борги заводу, в тому числі по зарплаті, а й почати виробництво верстатів уже в квітні-травні. Разом із ВАТ «Мікрон» — базовим верстатобудівним підприємством, на чиї площі, згідно з планом реструктуризації верстатобудування, і мав переміститися завод ім. Кірова. І, що важливо, для реалізації свого проекту компанія мала намір зробити інвестиції в розмірі 800 тис. дол.

Побачивши розширений план іноземного інвестора з розрахунками, облдержадміністрація та міськвиконком кинулися підтримувати його пропозиції. Та де там. Арбітражний суд зайняв принципову позицію: мовляв, спізнилася фірма зі своїми пропозиціями. І найголовніше, інвестор уже є — ТОВ «Капітан», підприємство, що стабільно працює, чия платоспроможність забезпечена ліквідним майном, яке є у його власності. Що ще потрібно?

Слід сказати, що поки розглядалися пропозиції інвестора, ТОВ «Капітан» сплатив решту суми боргу. І навіть став витрачати додаткові кошти на завод — адже він обіцяв заплатити майже 1 млн. Отож австралійській фірмі арбітражний суд незабаром повідомив, що вона може реалізувати свої плани, приставши на пропозиції ТОВ «Капітан». І що «Капітан» уже надіслав їй листа про готовність співпрацювати у сфері розвитку верстатобудування в Україні. Інакше кажучи, з усіма питаннями тепер — до рибопромислової компанії.

Як схрестити
їжака з вужем?

Від перспективи співробітництва з рибалками на верстатобудівників найшло легке збудження. Однак тривало воно недовго. Обласна прокуратура винесла протест на рішення арбітражного суду, відповідно до якого справу про банкрутство припинено через виконання плану санації. У ньому, зокрема, сказано: «І хоч арбітражний керуючий Линенко В. І. зазначив у звіті, що план санації виконаний повністю, фактично завод не відновив платоспроможності. Як підтвердження цього, станом на 1.03.2000 р. заборгованість по зарплаті становить понад 500 тис. грн.»

Річ у тому, що багато робітників підприємства через непоінформованість взагалі не ввійшло до списку кредиторів. Та цей факт мало кого цікавив. Керуючий Линенко звітував про виконану роботу — усе, мовляв, відбулося відповідно до плану: інвестор, як і обіцяв, сплатив борг, за що й отримав право власності на все майно.

Але предметом вивчення правоохоронних органів стала не тільки законність процедури санації. Прокуратура Жовтневого району м. Одеси порушила кримінальну справу за фактом розкрадання майна підприємства, що перебувало в заставі. За період банкрутства було продано чимало заводського добра. Зокрема, з’явилася справа про продаж досить дешево виробничого майданчика й нежилих приміщень житлового будинку в центрі міста. Це весь квартал (близько 600 кв.м) по вул. Бєлінського, поблизу парку Шевченка. Та головне, що ці приміщення, де свого часу містилися дитсадок, їдальня й магазин, у регіональному відділенні Фонду держмайна значаться як державні і включені до переліку об’єктів, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.

Завод ім. Кірова, як бачите, дорогий не тільки своєю торговою маркою, справжню ціну якої знають, мабуть, лише верстатобудівники, а й своїми стінами. Саме підприємство міститься на вул. Базарній, що в центрі міста, неподалік моря, і займає 1 га. Є й інші площі, піонертабір біля моря (на балансі заводу). Ось саме вони, а не виробництво верстатів, і ваблять багатьох.

Загалом на сьогодні результат такий. Діяльність заводу повністю паралізовано: печатка в прокуратурі, статутні й інші документи — також. Якщо правоохоронні органи доведуть справу до кінця, то розв’язка обіцяє багато цікавого. Стане зрозуміло, що і як можна встигнути зробити протягом періоду під громіздкою назвою «Відновлення платоспроможності суб’єкта». Вже тепер дух перехоплює від винахідливості — з огляду на факти, що фігурують у листах, в яких пишуть одне про одного причетні до справи про банкрутство.

Боротьба триває. Голова спостережної ради ВАТ «Одеський завод фрезерних верстатів ім. Кірова» Олег Цвілюк має намір до кінця відстоювати інтереси акціонерів. Він взагалі вважає недотриманням закону саме порушення справи про банкрутство, бо пред’явлені кредитором вимоги були забезпечені заставою — майном заводу, вартість якого в кілька разів перевищує суму боргу. А керівництво рибопромислової компанії, яке вже бачить завод підрозділом ТОВ «Капітан», зрозуміло, поступатися не збирається.