Quo Vadis, Україно? Частина друга. Людський дух як чинник конкурентоспроможності - Економіка - dt.ua

Quo Vadis, Україно? Частина друга. Людський дух як чинник конкурентоспроможності

21 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 21 січня-28 січня

Компанії й економіки процвітають унаслідок тиску, викликів і нових можливостей, а не в результаті сприятливого середовища чи зовнішньої «допомоги», які дають змогу уникнути необхідності вдосконалюватися...

Компанії й економіки процвітають унаслідок тиску, викликів і нових можливостей, а не в результаті сприятливого середовища чи зовнішньої «допомоги», які дають змогу уникнути необхідності вдосконалюватися. Прогрес зумовлений змінами, а не надмірною занепокоєністю стабільністю, котра йому (прогресу. — Авт.) перешкоджає.

Майкл Портер.
The Competitive Advantage
of Nations. 1990.

Численні експерти рекомендують новому Президенту України та його майбутньому уряду негайно зосередити увагу на значній кількості конкретних завдань усеосяжного реформування. Серед найпріоритетніших вони називають політико-адміністративну реформу, реформу судової системи, адміністративно-територіальну реформу, запровадження обов’язкового медичного страхування, лібералізацію податкової системи, істотне скорочення державних витрат і запровадження адресної соціальної допомоги, вдосконалення корпоративного законодавства, Цивільного кодексу, скасування мораторію на продаж землі, скасування пільг для окремих підприємств, приєднання до СОТ уже 2005 року, адаптацію законів до європейських стандартів і укладання договору про вільну торгівлю.

Нічого поганого, як, утім, і нового в цих рекомендаціях немає. Питання в іншому. Не можна осягнути неосяжне. Намагаючись зробити все й одразу, можна прогавити головне. Тобто за численними і складними пріоритетами може загубитися найскладніше і життєво важливе питання, про яке Президент Ющенко, хочеться вірити, знає і без порад іззовні.

Більше року тому, на піку суспільних дебатів про інтеграційні пріоритети для України, я писав у статті «Quo Vadis, Україно? » («ДТ», 08.11.2003), що не так важливо, з ким ми асоціюємо себе нині — зі Сходом чи Заходом. Значно важливішою є відповідь на запитання — що визначає стратегічну конкурентоспроможність і нішу країни у світовій економіці, у чому середньо- і довгострокова стратегія розвитку цієї самої конкурентоспроможності.

У попередній статті я спробував сформулювати причини того, чому чіткі відповіді на ці запитання досі так і не отримано, чому не сталося передбачуваного на зорі незалежності українського економічного дива, котре повинно було бути в країні, такій багатій природними й інтелектуальними ресурсами. Хоча економічне зростання за останні п’ять років відбулося. І дуже вражаюче. Найдинамічніше серед країн СНД.

Чому ж не сталося економічного дива? Пояснення цьому — у моделі політико-економічної системи, що склалася на зламі епох, на першому етапі переходу країни до ринку. Назва цієї моделі — закрите акціонерне товариство «Україна» (ЗАТ). Державу «захопили» приватні інтереси кількох бізнес-груп, які, ставши, по суті, власниками контрольного пакета українського ЗАТ, зацікавлені не в забезпеченні стратегічної конкурентоспроможної країни, а в збереженні сфер впливу й акумульованої власності, а отже, і в обмеженні конкуренції — як в економічній, так і в політичній сферах.

ЗАТ є неефективною моделлю, оскільки при виробленні та прийнятті рішень за визначенням не може повноцінно враховувати інтереси переважної більшості: споживачів, підприємців, малого та середнього бізнесу, інтелектуальної еліти, учених, громадянського суспільства тощо, що раптом стала «міноритарними» акціонерами. Тому що, перефразовуючи незабутнього класика марксизму, немає таких бар’єрів, які великий бізнес не здолав би заради прибутку в 100—200%.

Ця думка не нова. В тій або іншій формі проблему невідповідності так званого кланово-олігархічного капіталізму потребам часу, ідею глибших реформ заради конкурентоспроможності країни, а простіше кажучи, проблему відокремлення великого бізнесу від держави, порушували чимало дослідників і політиків. Останнім часом навіть самі «олігархи» не проти поговорити про це...

Серед завдань, які постають сьогодні перед новою владою, є ключові (тобто життєво важливі), першочергові, просто важливі, бажані і, можливо, ... навіть шкідливі. Шкідливі принаймні зараз, оскільки надмірне акцентування на них уваги, а відтак — розгортання суспільних і політичних дебатів може перешкодити націленості на ключове завдання. А це, на мій погляд, демонтаж моделі політико-економічної системи, котра існувала досі.

Не стільки навіть заради торжества прийнятих у цивілізованому світі підходів і принципів організації політики й економіки. А для того, щоб наш проект «Україна», перетворившись із ЗАТ на ВАТ, став ефективним і конкурентоспроможним. Що, в остаточному підсумку, принесе вагоміші дивіденди усім без винятку акціонерам.

Що стосується перших системно-політичних кроків у цьому напрямі, то заслуговує на увагу дуже конкретне їх формулювання, запропоноване англійським експертом Джеймсом Шерром («ДТ», 15.01.2005). Це — забезпечення де-факто територіальної цілісності країни і демократизація виборчої системи, розрив зі старим режимом у всіх його аспектах, творча консолідація та демократизація силових структур і правоохоронних органів, встановлення ефективних і рівноправних відносин із Росією, оптимізація фінансової та моральної участі Заходу. Згоден із британським експертом і в тому, що не варто сьогодні торкатися таких суперечливих і непідготовлених питань, як продаж землі, членство в НАТО, люстрація та ін. — це може призвести до непродуктивної втрати часу і темпу.

Тепер конкретно про реформи при переході до ринкової економіки. Тут немає і не може бути чогось, що виникає з нічого. Так, процес відбувається повільніше, аніж хотілося б. Так, були системні перекоси у вигляді «захоплення держави» кланами, процвітали корупція з адміністративно-податковим свавіллям, з «політизацією» власності банківської системи, залежність судової системи і правосуддя. Однак країна і «міноритарні» акціонери не тупцювали на місці. Ухвалювалися закони, котрі часто відповідають світовим стандартам, відбувалася трансформація власності (понад 65% ВНП виробляється сьогодні в приватному секторі), виник і впевнено стає на ноги малий та середній бізнес, створено сучасну за формою та функціями банківську систему, є стабільна національна валюта, здійснено реформи системи регулювання енергетики та регулювання ядерної безпеки, почалася пенсійна реформа.

Економісти Європейського банку реконструкції та розвитку регулярно проводять порівняльний аналіз показників переходу для всіх 27 країн регіону. Відповідно до цієї інформації, станом на 2004 рік прогрес України за чотирма основними напрямками реформ: реформа власності та корпоративного сектора, лібералізація ринків і торгівлі, створення ефективного фінансового сектора, регулювання монополій і реформи у сфері інфраструктури (транспорт, зв’язок, енергетика, комунально-муніципальне господарство) — дуже і дуже нерівномірний.

Наприклад, за шкалою від 1 до 4+ у країни «четвірка» з малої приватизації (завдяки чому певною мірою й закладено соціальну основу приватного сектора і середнього класу), «чотири» — з лібералізації цін, «трійка» — з великої приватизації, лібералізації зовнішньої та внутрішньої торгівлі і валютної системи. А далі — суцільні «двійки»: з реструктуризації підприємств і корпоративного управління, з політики конкуренції, з реформи банківської системи («двійка з плюсом»), по сектору небанківських фінансових інституцій та фондового ринку, а також із реформи регулювання монополій в інфраструктурних галузях. Тобто маємо значне відставання за пріоритетними напрямками другого етапу переходу, котрий передбачає структурні й інституціональні реформи.

Якщо взяти найближчу і популярну точку порівняння, Російську Федерацію, то не так уже й набагато ми відстаємо від неї, як багатьом видається. Особливо з урахуванням того, що ЗАТ «Росія» значно масштабніше і засноване на експлуатації природних ресурсів, що в довгостроковій перспективі радше створює проблеми, ніж їх вирішує. Проте цей факт не дає підстав спочивати на лаврах. За оцінкою економістів ЄБРР, Росія дещо випереджає Україну за реформами в сфері корпоративного управління, фондового ринку і небанківських фінансових інституцій, а також деяких секторів інфраструктури (мається на увазі недавня реформа регулювання залізничного транспорту).

Говорячи про пріоритети реформ, необхідно все ж задуматися про довгострокову стратегію конкурентоспроможності країни та її компаній. Потрібно відрізняти цю стратегію від заходів з поглиблення ринкової трансформації.

Стратегія конкурентоспроможності не може складатися зі швидких відповідей на насущні проблеми сьогодення. Така стратегія має відповісти на запитання, у чому — в яких галузях і видах виробництв, послуг, у яких галузях знань і інтелектуального капіталу — країна та її компанії, люди, інтелектуальні й інші продукти зможуть успішно конкурувати в глобальному контексті і завдяки чому виникне основа для стійкого зростання. А також визначити, на чому і як потрібно зосередитися в плані стратегічних пріоритетів розвитку, щоб досягти конкурентоспроможності в осяжній перспективі. Фактично підготувати Україну економічно до дуже жорсткої конкуренції в рамках Євросоюзу, приєднатися до якого ми хочемо найближчим часом.

Знаскоку таку відповідь не отримати, навіть якщо дуже хочеться. Тут немає готових рецептів і рішень.

Очевидно, у нової влади є бачення шляхів підвищення конкурентоспроможності країни. Однак більш широка дискусія буде зовсім не зайвою. Для цього нині склалася сприятлива ситуація: новий Президент із ліберально-гуманістичним світоглядом, але головне — громадянська активність народу, котрий підвівся з колін.

У питаннях конкурентоспроможності країни мені імпонує концепція гарвардського вченого Майкла Портера. Наведена на початку статті цитата з його відомої книги — найкраща ілюстрація його позиції. Високо ціную також погляди члена Римського клубу доктора Богдана Гаврилишина, котрий іще на початку 90-х проводив серед української політичної еліти семінари з визначення чинників конкурентоспроможності країни.

Розглядаючи фактори зростання в дещо ширшому, ніж це прийнято, контексті, Портер доходить висновку, що створення нових знань та здатність підприємницького сектора ефективно й конкурентно сприймати і втілювати їх (щось на кшталт інноваційної моделі зростання, про доцільність якої в Україні говорять уже давно) — це і є нові рушійні сили конкурентоспроможної економічної моделі.

Схиляюся також до того, що, попри поширеність у Європі «дирижистських» і «соціально-солідарнісних» поглядів на ринкову економіку, реальний ключ до динамічного прогресу і зростання — у дієвій внутрішній конкуренції і зовнішній конкурентоспроможності. І це аж ніяк не означає повернення до «дарвіністського» капіталізму, де виживає найсильніший. Навпаки, йдеться про більш продуману соціальну орієнтованість здійснюваних ринкових реформ.

Висновок, зроблений аналітиками ЄБРР після аналізу першої, 1991—2003 років, хвилі реформ у Центральній та Східній Європі: на другому етапі соціальна складова реформ має стати одним із ключових пріоритетів урядів, оскільки головний чинник продуктивності і конкурентоспроможності — інтелект і знання, а це передусім люди. І не окремі особистості, які входять до рейтингів найбагатших людей світу чи Європи, а сотні мільйонів у списках виборців.

Цікаво також зазначити таке: і Портер, і Гаврилишин вважають, що національна самобутність, менталітет, колорит, історія і національний характер — аж ніяк не «лубочні» декорації для туристичного споживання. Правильно усвідомлені й підтримані, вони можуть бути навіть дуже дієвими джерелами підживлення ключових чинників конкурентоспроможності.

Як, утім, і речі більш езотеричні. Наприклад, дух. Правильна мотивація («нам ніхто не допоможе, крім нас самих»), завзяття і цілеспрямованість («завзятість і труд усе...»), і своєчасна концентрація зусиль. Можливо, все це звучить зовсім не по-економічному. Проте поставлю риторичне запитання: «А чи не є дуже істотною матеріальною силою, певним «фактором виробництва» безпрецедентна громадянська відповідальність, ентузіазм на межі героїзму і неймовірна активність мільйонів людей?»

Проаналізувавши досягнення цілого ряду успішних країн (США, Швейцарія, Швеція, Японія, Південна Корея, Великобританія, Данія, Сінгапур), можна говорити про те, що в різні періоди в різних країнах чинником конкурентоспроможності і зростання виступали в тому числі й високі злети людського духу. Чи то глибокий патріотизм, унікальна працездатність, самодисципліна, готовність до обмежень і нестатків, амбітність, чи прагнення бути першим. І хоча управляти цим езотеричним феноменом неможливо, скористатися ним тоді, коли відбувається піднесення національного духу і самоповаги, сам Бог велів.

Хотів би послатися на слова нашого великого співвітчизника, вченого-натураліста В.Вернадського, який іще на початку минулого століття практично впритул підійшов до усвідомлення феномена інформаційно-енергетичного поля людства, або ноосфери (від латинського «ноос» — розум). Висновки, зроблені майже сто років тому, можуть певною мірою підштовхнути нас до усвідомлення «матеріальності» людського духу як чинника конкурентоспроможності.

«Я усвідомлюю, — писав Вернадський, — що в народних масах несвідомо йде робота, завдяки якій виробляється щось нове, щось таке, для чого й варто жити і що приведе до невідомих, незвіданих результатів... Як довго триває і тривала така робота — я не знаю; я ще не розумію і яким чином вона відбувається, але для мене безсумнівно, що вона відбувається сукупною роботою окремих одиниць. ...Сила ідеї саме в тому, що навіть коли ті, хто першими взявся за неї, розметуться чи впадуть у своїй слабкості, вона зароджується без їхнього відома в інших людях і мчить далі, і піднімає маси, і сама росте, змінюється».

А тепер кілька слів про речі більш прозаїчні — деякі важливі, на мій погляд, акценти в ході другого етапу ринкових реформ.

ЄБРР відстежує прогрес в області переходу в країнах операцій передусім на основі тих проектів, які старанно сам добирає і фінансує, а також у процесі обміну досвідом з іншими системними кредиторами і стратегічними інвесторами. Значний досвід в Україні (сумарний портфель проектів — майже 2 млрд. дол.) та інтенсивний політичний діалог на найвищому рівні дають змогу не лише визначати «вузькі місця» та відповідні пріоритети, а й формувати умови проектів так, щоб у процесі їхньої реалізації відбувалися системні зрушення на мікро- і макроекономічному рівні. Саме тому Банк дуже часто «незручний» для клієнтів із приватного сектора (бюрократичності йому теж не позичати), хоча й дуже корисний з погляду структурного і системного впливу на економіку.

Рекомендації ЄБРР, наведені в щорічній Доповіді про перехід, хоч і лаконічні, але вистраждані практикою. Якщо виходити з висновків Доповіді-2004, то очевидно, що передусім варто зосередити зусилля в тих сферах, де, як уже зазначалося вище, Україна поки що не домоглася успіхів. Необхідні: 1) істотне поглиблення політики відкритої та чесної конкуренції; 2) реструктуризація та збільшення капіталізації великих підприємств, а також реформа корпоративного управління; 3) поліпшення інвестиційного клімату з метою ефективнішої конкуренції за залучення прямих та портфельних інвестицій; 4) регулятивні реформи в галузі транспорту, телекомунікацій, енергетики, сфери комунально-муніципальної інфраструктури. Модернізація останньої —не лише соціально-економічне питання, а й очевидний пріоритет у стратегії національної безпеки. Адже за інших рівних умов ефективно регульована і керована інфраструктура (транспорт, зв’язок, система водо-, тепло- і енергопостачання та транспортування) приводить до зниження загальних витрат національного бізнесу, його загальної енергомісткості, забезпечує вищий рівень послуг і в такий спосіб сприяє як зниженню рівня бідності, так і підвищенню конкурентоспроможності перехідної економіки загалом.

Кілька слів про банківський сектор. Він значно зміцнів, ускладнився, над ним — у цілому ефективний регулятор. Однак, попри вражаючі темпи зростання депозитів та активів, а також посилення вимог до розмірів капіталу, існує кілька структурних і «політичних» проблем.

Одна з них — перенасиченість країни малими банками, більшість із яких є слабкими в плані концентрації капіталу й активів та непрозорими, оскільки виконують роль «кишень» і «кас» різних груп і структур. За великим рахунком, філософія того, що комерційний банк — це самодостатній, специфічний (тому що жорстко регульований) і складний бізнес, хоч і втілена в законах, а також у нормативах і регулюючих нормах НБУ, проте ще остаточно не перемогла в мисленні нашого бізнесу як класу. На порядку денному — знаходження практичних шляхів консолідації та зростання капіталізації в банківській системі, у тому числі через продаж, злиття, поглинання і залучення системних стратегічних інвесторів. Розмір капіталу банківської системи має відповідати зростанню попиту реального сектора на позиковий капітал дедалі більшої строковості. В іншому разі це — серйозна структурна проблема і гальмо зростання.

З проблемою капіталізації тісно пов’язане питання прозорості банків, їхньої діяльності відповідно до міжнародних норм і стандартів, питання якості корпоративного управління. Для банків ці проблеми значно важливіші аніж для звичайного бізнесу, оскільки вирішальним чинником успіху в стратегії капіталізації кожної фінансової установи є нематеріальні активи (intangibles), котрі, крім усього іншого, абсорбують такі тонкі матерії, як «розкручений бренд-нейм», «гарна репутація», «довіра населення». А вони безпосередньо залежать від якості й ефективності менеджменту і його відносин із власниками.

Щодо останнього окремо. Нині відбувається невиправдана політизація банківської системи, яка полягає в тому, що у кожного більш-менш помітного банку є, умовно кажучи, «свій» — або депутат, або міністр, або голова адміністрації, або керівник податкової. Нічого нового й надприродного, за українськими мірками, у цьому немає. Проте з погляду конкурентоспроможності цей канал переплетення великого бізнесу і великої політики має відійти в минуле, оскільки спотворює сигнали на конкурентному полі, розслаблює менеджмент банків при розробці та реалізації конкурентних і маркетингових стратегій. Розумію, досягти цього важко, але життєво необхідно.

Окремо стоять проблеми, пов’язані з формуванням інвестиційної привабливості країни, тобто здатністю ефективно конкурувати з іншими «новими економіками» за кожен інвестиційний долар. Вкрай жалюгідні показники України на тлі решти країн регіону красномовно підтверджують непривабливість для інвесторів ЗАТ «Україна» як об’єкта вкладання капіталу. Так, за даними ЄБРР, середній показник кумулятивних (1989—2003) прямих іноземних інвестицій на душу населення становив по всьому регіону 928 дол., по Центральній і Східній Європі та країнах Балтії — 2112, по Південно-Східній Європі — 664, по СНД — 292 дол. Україна з 128 дол. на душу — п’ята знизу в списку країн СНД, перед Киргизією (85), Узбекистаном (35), Таджикистаном (34) і Росією (31). У принципі, за умови здійснення інших необхідних заходів, «чесний і відкритий уряд» плюс ефективна й незалежна судово-виконавча система сприятимуть, на мій погляд, істотному зростанню інвестицій і кредитів.

Хоча президентські вибори-2004 уже стали історією, битва за майбутнє завершиться ще не скоро. Вона буде непростою, і головна трудність полягає в тому, щоб довести: ринкові реформи і демократія можуть реально поліпшити якість життя і перетворити злет людського духу на продуктивну силу і чинник конкурентоспроможності.

Від результату цієї битви залежить дуже багато. І не тільки для громадян України. Мільйони людей у віддалених куточках простору під назвою СНД напружено стежитимуть за її ходом, намагаючись зробити свій вибір, який визначить для них і їхніх дітей спосіб життя і лінію поведінки на багато років уперед.

І насамкінець про те, чи допоможе нам закордон. Вважаю, що ніяка допомога не в змозі допомогти людям підвестися з колін. Лише той, хто хоче пишатися своєю домівкою, може збудувати для себе гідне житло. Україні, як і Заходу, потрібне своєчасне і динамічне партнерство, щоб успішно реалізувати спільний проект «Демократична і квітуча Україна». Вірю, що він стане найпереконливішим доказом матеріальності людського духу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво