Прощавай, колекторе

Напередодні чергової передвиборної кампанії депутати українського парламенту несподівано згадали про проблеми неплатоспроможних позичальників банків. Депутат фракції Партії регіонів Юрій Полунєєв зареєстрував у парламенті два законопроекти, здатних, на перший погляд, значно полегшити їм життя. Проект №9379 ініціює повну заборону колекторським компаніям працювати з боргами фізичних осіб. Другий законопроект - №9380 - дає відстрочку оплати іпотечного кредиту позичальникам, котрі втратили роботу. Чи зможуть ці законопроекти, якщо їх буде прийнято, реально допомогти неплатоспроможним клієнтам банків - під великим запитанням, але вплинути на стан банківської системи, що й так перебуває далеко не в найкращій формі, схоже, зможуть.

Національні особливості «колекторства»

Клубок проблем, якого торкнулися законодавці, дуже непростий. Сьогодні кожен шостий наш співвітчизник - позичальник фінансової структури, а проблеми зі сплатою боргу мають понад 3 млн. громадян України. Загальна сума проблемних кредитів сягає 180 млрд. грн. Таку плачевну ситуацію частково можна пояснити фінансовою кризою, частково - непродуманою, а інколи - й авантюрною кредитною політикою самих банків. У кожному разі, проблема реальна, торкається дуже багатьох і потребує вирішення.

Низька ефективність механізмів стягнення боргів в умовах економічної нестабільності спровокувала появу колекторських агентств (від англійського collect - «збирати», «стягувати», «правити»). В Украї­ні компанії зі «збирання» боргів стали з’явля­тися років п’ять тому. Спочатку ці структури ство­рювали самі банки. Але колекторський бізнес - справа марудна й дорога: сall-центр, спеціальне програмне забезпечення, регіональні підрозділи, персонал… Виключно для внутрішнього користування колекторські підрозділи банкам тримати було невигідно, і їх почали переводити на комерційні рейки.

Сьогодні колекторські фірми працюють із банками або за комісію (10-35% від суми боргу), або на умовах викупу боргових зобов’язань. У нашій країні, за різними оцінками, працює від 100 до 200 таких компаній. Значний розкид даних пояснюється тим, що чимало їх працює на нелегальній або напівлегальній основі. Цим невибагливим бізнесом намагаються займатися юридичні фірми, охоронні структури і навіть деякі приватні підприємці.

Асоціація учасників колекторського бізнесу об’єднує лише 12 компаній, котрі працюють (як вони постійно підкреслюють) «щадними методами», тобто переконуванням у неминучості покарання за несплату боргу в рамках вітчизняного законодавства. «Стяг­нен­ня» боргів при цьому відрізняється від рекету тим, що колектори працюють у рамках правового по­ля. Конкретніше - боржнику всіляко «псують нерви»: пишуть листи, телефонують на всі теле­фони, нагадуючи про борг, потім зустрічаються з клієнтом і проводять «роз’яснювальну» роботу. Досвід колекторів свідчить, що в 90% випадків позичальники в результаті такої обробки знаходять кошти для погашення боргу, і все вирішується в до­судовому порядку. Коли ж
доходить до суду, у великих колекторів виявляються добре на­лагоджені контакти з пред­став­никами Феміди. Боргові справи, передані до суду, найчастіше розглядаються майже автоматично і, певна річ, із невтішним для несумлінного позичальника результатом. Такий стан справ привів до створення «антиколекторських» компаній, які спеціалізуються на захисті позичальників від «зби­рачів» боргів.

Однак, окрім законних методів впливу, деякі компанії, так звані «чорні колектори», застосовують і фізичне насильство, і жорсткий психологічний тиск, і відверті погрози. Саме вони створили різко негативний імідж колектора в нашій країні. Існування таких фірм зумовлене насамперед занизькою цивілізованістю колекторського ринку. Крім того, ці компанії, найчастіше без офіційного статусу, беруть за свою роботу менше, ніж «білі колектори»: 8-10% від суми боргу, і на їхні послуги також сформувався непоганий попит серед кредиторів. Захистити позичальників від сваволі таких компаній - святий обов’я­зок влади. Однак вирішити проблему забороною колекторської діяльності нереально.

Турбота чи популізм?

Одна з ключових тез, якою оперує автор законопроекту, - тимчасовість нововведень. Мо­ра­торій має діяти до набрання чинності законом, який регулюватиме колекторську діяльність. Уряду пропонується дати шість місяців на його розробку. Потреба у прийнятті профільного закону назріла давно. Більше того - він уже давно готовий. Його розробляв Мін’­юст разом із Асоціацією колекторського бізнесу. Законо­проект потрібно лише зареєструвати і проголосувати. Незрозуміло тільки, навіщо при цьому на шість місяців припиняти роботу галузі.

Тимчасова заборона колекторської діяльності жодним чином не позначиться на боржниках, просто цим знову поч­нуть займатися банки. У за­конопроекті №9379 під колекторською послугою мається на увазі надання послуг юридичними особами з повернення проблемних боргів із використанням психологічних методів впливу на боржника та його близьке оточення. Тобто робота служби внутрішньої безпеки самого банку не вважатиметься колекторською. При цьому, швидше за все, писати, телефонувати й приходити до боржників додому будуть ті самі люди. До того ж нібито «свобода» для боржника, яку обіцяє законопроект, - не більше ніж ілюзія. Самі борги нікуди не подінуться. Більше того, на них, як і раніше, нараховуватимуться штрафні санк­ції - залежно від банку, від 0,05 до 1% на день! Тобто тільки за час дії мораторію борги можуть збільшитися вдвічі.

Оскільки ж усі ризики та додаткові витрати банкіри закладають у розмір кредитних ставок, із прийняттям цього законопроекту слід очікувати чергового їх підвищення. Що неминуче позначиться не тільки на банківській системі, яка й так практично згорнула кредитування населення, а й на всій економіці. І останнє. Заборонив­ши офіційним колекторам працювати з населенням, неможливо заборонити їхнім «чорним» колегам виконувати те ж саме. Та й під визначення «психологічні методи впливу» їхня діяльність не завжди підпадає.