ПРОГРАМА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ВЖЕ П’ЯТЬ РОКІВ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛИШЕ ПРОГРАМОЮ - Економіка - dt.ua

ПРОГРАМА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ВЖЕ П’ЯТЬ РОКІВ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛИШЕ ПРОГРАМОЮ

11 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 11 жовтня-18 жовтня

Україна має унікальний кадровий потенціал у галузі інформаційних технологій, але не має державної стратегії його використання В Україні налічується 23 тисячі сертифікованих спеціалістів з інформаційних технологій...

Україна має унікальний кадровий потенціал у галузі інформаційних технологій, але не має державної стратегії його використання

В Україні налічується 23 тисячі сертифікованих спеціалістів з інформаційних технологій. За цим показником ми посідаємо четверте місце у світі, поступаючись лише США (194 тисячі), Індії (145 тисяч) та Росії (68 тисяч). Але в перерахунку на душу населення наша держава поступається за цим показником лише США, йде поруч із Росією та набагато випереджає Індію! Проте якщо в Індії індустрія виробництва програмного забезпечення є одним з найістотніших джерел наповнення державного бюджету, то в Україні галузь інформаційних технологій взагалі не можна назвати індустрією. Швидше — диким ринком, який працює не на державу, а на себе. Навіть з 1998 року, коли було офіційно прийнято Національну програму інформатизації, держава небагато зробила для того, щоб поставити інформаційні технології собі на службу. І це незважаючи на те, що на нашій землі жив та творив батько вітчизняної кібернетики Віктор Михайлович Глушков, який чверть століття тому обгрунтував необхідність злиття інформаційних технологій з технологіями державного управління! Про причини такого становища та шляхи перетворення України на гідного свого потенціалу члена світового інформаційного суспільства ми розмовляємо з директором Інституту кібернетики ім. В.Глушкова НАН України академіком Іваном Сергієнком.

— Іване Васильовичу, як ви вважаєте: Україна — інформаційно розвинена чи інформаційно відстала держава?

— Зазвичай в офіційних звітних документах при відповіді на це запитання використовуються такі критерії, як рівень оснащення суспільства комп’ютерами, кількість Інтернет-користувачів, кількість впроваджених комп’ютерних систем і т.ін. Звичайно, рік у рік ці показники покращуються. Скажімо, торік кількість комп’ютерів сягнула 700 тис., кількість Інтернет-користувачів зросла до майже 1 млн. людей (на душу населення це майже утричі менше, ніж в Росії).

Але наведені цифри майже нічого не говорять про якісний бік інформатизації, тобто наскільки інформатизація сприяє розв’язанню найактуальніших державних і суспільних проблем. Для такої оцінки потрібні більш досконалі, комплексні та багатопланові критерії. У цьому плані цікава як методика, так і саме дослідження з визначення інтегральної оцінки електронної готовності держави, проведене робочою групою на замовлення Департаменту розвитку представництва ООН в Україні. Воно базується на таких критеріях, як доступність мереж, рівень розвитку інформаційного середовища, можливість дистанційного навчання, наявність систем електронного уряду, підтримка електронної комерції тощо. Цим дослідженням рівень електронної готовності України оцінюється у 2 бали, що відповідає 50% готовності. До того ж, згідно з висновками цієї ж таки робочої групи, в Україні останніми роками простежується відставання від інших країн СНГ за темпами розвитку інформаційно-комп’ютерної індустрії. Це прикро і тривожно, бо Україна першою серед країн СНГ свого часу активно і на найвищому державному рівні розгорнула процеси інформатизації.

— Які проблеми, на ваш погляд, перешкоджають сьогодні успішному проведенню інформатизації?

— По-перше, віддача від інформатизації ще досить низька. Часто створення комп’ютерних систем зводиться до придбання технічних засобів, які використовуються для виконання не аналітичної, а рутинної роботи. Інакше кажучи, більшість комп’ютерів як у державних установах так і в бізнесі використовується лише як електронні друкарські машинки. Інформаційні технології майже не використовуються для підготовки й прийняття управлінських рішень, проведення аналізу, оцінки і прогнозування ситуацій.

По-друге, навіть придбання техніки та впровадження програмних рішень відбуваються здебільшого стихійно. В державі майже немає стандартів, вимог до техніки та ПЗ. У результаті втрачається системність, можливість узгодження інформації з різних установ. Прийняття узгоджених рішень стає майже неможливим. Не кажучи вже про значне розпорошення державних ресурсів.

— Але ж ще кілька років тому для вирішення цих питань в Україні було прийнято Національну програму інформатизації…

— Справді, саме в рамках Національної програми повинні розроблятися питання створення відповідної державної інфраструктури, «правил гри» у сфері інформатизації. Але програма опинилися в умовах, коли її вплив на процеси інформатизації є дуже обмеженим. Виведення з-під контролю програми низки масштабних робіт, фінансове «знекровлення» програми, по суті, унеможливлюють виконання нею своїх функцій.

— То все ж таки — чи є в України шанс на успіх інформатизації? І якщо є — то в чому він полягає?

— Гадаю, що, безумовно, є. Інформатизація — це насамперед створення і впровадження для широкого використання нових інформаційних технологій та систем. На більш ніж 80% це зводиться до розробки відповідного програмного забезпечення. Тому для розв’язання проблем інформатизації вирішальне значення має побудова вітчизняної індустрії програмного забезпечення. Слід зазначити, що проблематика програмування для нашої держави є традиційною, її розвитку, як у теоретичному, так і у практичному плані, постійно приділяється багато уваги. В результаті ми мали і маємо значний програмістський потенціал: потужні наукові школи, колективи висококваліфікованих спеціалістів, які успішно працюють у цій галузі. Загальновизнано, що програмістські кадри у країнах пострадянського простору на ринку праці — поза конкуренцією. І це завдяки, зокрема, якісній вузівській підготовці.

— І ці кадри масово від’їжджають на роботу за кордон, оскільки в Україні для них немає ані роботи, ані зарплати, адекватних їхньому професіоналізму…

— Річ у тому, що попит на висококваліфікованих програмістів у світі дуже високий. Річна зарплатня програміста середнього класу в США становить 50—60 тисяч доларів, тоді як у нас — 2—4 тисячі доларів. Тому міграція на ринку праці неминуча і стосується не лише України.

Безперечно, від’їзд наших кращих програмістів на роботу за кордон негативно позначається на процесах інформатизації. Вирішити це питання в економічній ситуації, в якій перебуває Україна, навряд чи можливо. Але сприяти створенню для програмістів кращих умов праці держава може.

Одним із випробуваних у світі шляхів не тільки запобігання відпливу спеціалістів, а й істотного підвищення ефективності індустрії програмного забезпечення є розвиток у цій сфері так званого офшорного бізнесу. Тобто створення в Україні умов для розміщення закордонних замовлень на розробку програмного забезпечення. Перш за усе йдеться про податкові пільги для підприємств із розробки ПЗ. Цим шляхом ідуть Росія, Ірландія, Ізраїль, інші держави. Справжнє економічне диво — розвиток офшорного програмування в Індії. За 15 років виваженої державної політики ця держава досягла обсягу експорту програмного забезпечення у 2000 році у 6,2 млрд. дол.

До того ж, виведення програмного продукту на ринок потребує дуже великих коштів. Потрібні істотні вкладення для побудови ринкової інфраструктури продукту: проведення маркетингу, комерціалізація продукту, створення мережі дистриб’юторів та дилерів тощо. Чималих коштів потребує супровід продукту на ринку. Сьогодні на ці потреби провідні компанії витрачають 70—80% своїх бюджетів. У нашій країні умов для цього поки що немає: бракує обігових коштів, майже нульова можливість банківського кредитування, не доводиться розраховувати на інвестиції з-за кордону: там вистачає своїх конкурентів. Маємо те, що маємо: обсяг ринку програмного забезпечення в Україні у 2000 році, згідно з даними міжнародних організацій, становив 34 млн. дол. Серед країн Східної Європи гірший показник тільки у Болгарії (20 млн. дол.), а порівняно з Польщею, наш показник нижчий у 10 разів.

Який вихід? Національна програма інформатизації, серед іншого, має вирішувати питання розбудови в державі індустрії програмного забезпечення, розвитку телекомунікаційної інфраструктури, створення інформаційного середовища, від чого залежить успіх інформатизації в цілому.

— Складається враження, що проблеми інформатизації в нашій країні вирішують виключно чиновники Кабміну та Держкомзв’язку. Який внесок роблять у їх вирішення вітчизняні науковці?

— Роль науки у цій сфері полягає насамперед у створенні нових, більш ефективних комп’ютерних моделей, методів і засобів підвищення продуктивності інтелектуальної праці з виробництва нової інформації і знань. Можна сказати, що наші науковці завжди були на передових позиціях у вирішенні таких завдань.

Ми маємо потужні, світового рівня наукові школи з системного аналізу, моделювання та оптимізації складних систем, теорії програмування, систем баз даних та знань. Здобуті наукові результати знайшли втілення, зокрема, при створенні моделюючих систем для розрахунку і оцінки бюджету, аналізу податкової і пенсійної систем, підтримки судової діяльності тощо.

До речі, найвагоміші наукові та прикладні результати з програмування, здобуті вітчизняними вченими за останні 10 років, увійшли до циклу праць «Теоретичні основи та інструментальні засоби розробки програмного забезпечення інформаційних технологій», представленого на здобуття Державної премії України у галузі науки і техніки за 2002 рік. У складі авторського колективу відомі вчені та спеціалісти: академік В.Редько, члени-кореспонденти П.Андон, А.Летичевський та інші.

Серед основних досягнень цієї роботи слід відзначити створення загальної теорії програм, чим закладено основи програмології — науки про програми, розроблено нові інженерні методи та засоби створення програм, побудовано нормативно-методичну базу підтримки і розвитку вітчизняної індустрії програмного забезпечення. Ці результати знайшли впровадження при створенні інформаційних технологій та систем різноманітного призначення. Серед іншого слід відзначити технології підтримки інформаційно-аналітичної діяльності органів державного управління, моніторингу і прогнозування екологічних ситуацій, діагностики захворювань, економічного прогнозування тощо.

Як приклад, на увагу заслуговує автоматизована інформаційна система ГАРТ, створена Інститутом програмних систем НАНУ в інтересах Держкомкордону України і спрямована на підтримку повсякденної діяльності всієї інфраструктури Прикордонних військ. Особливу увагу в системі приділено проблемі прикордонного контролю, актуальність і значення якого пов’язані з масштабністю і загрозою для України процесів нелегальної міграції, контрабанди зброї та наркотиків, перевезення і продажу краденого автотранспорту тощо. Застосування системи ГАРТ дало змогу зменшити час на оформлення перетинання кордону більш ніж удвічі і вийти за цим показником на рівень міжнародних стандартів. До того ж, зі 100 відсотків правопорушників, виявлених у 2000 році, 78 відсотків виявлено з допомогою системи. Система отримала високу оцінку міжнародних експертів.

А вченими і спеціалістами Інституту кібернетики НАНУ розроблено інструментально-технологічні засоби для проектування програмного забезпечення комп’ютерних комплексів, які вбудовуються у контури управління складних систем з критичними режимами функціонування, таких, наприклад, як літаки, атомні реактори і т.і. Розроблені методи і засоби дозволяють досягти високих характеристик надійності програмного забезпечення, скорочуючи при цьому час на його розробку, порівняно з існуючими методами, на порядок. Це результати світового рівня. Їх успішно використовують, зокрема, при створенні програмного забезпечення на замовлення компанії Motorolla.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво