Профспілки сказали: не в той бік. А в який? - Економіка - dt.ua

Профспілки сказали: не в той бік. А в який?

4 лютого, 2011, 16:40 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-11 лютого

Пам’ятається, наприкінці березня минулого року інформагентства порадували доброю звісткою. «Так звана опозиція поширює спекуляції стосовно пенсійного віку, непідвищення соціальних стандартів — усе це фікція, — сказав, як відрізав, прем’єр-міністр Микола Азаров, відкриваючи засідання уряду...

Розрахунки і прорахунки

Володимир ПІСКОВИЙ (Запоріжжя)

Пам’ятається, наприкінці березня минулого року інформагентства порадували доброю звісткою. «Так звана опозиція поширює спекуляції стосовно пенсійного віку, непідвищення соціальних стандартів — усе це фікція, — сказав, як відрізав, прем’єр-міністр Микола Азаров, відкриваючи засідання уряду. — Навпаки, розроблюваний бюджет враховує підвищення соціальних стандартів, і буде поступове їх збільшення цього і наступного років».

Проте березень, одразу після перемоги на виборах і формування нового Кабміну, — це «щось одне», а кінець року з 34,4 млрд. грн. дефіциту Пенсійного фонду — уже «щось інше». Без екстрених заходів із порятунку розбалансованої пенсійної системи не обійтися. Що, втім, очевидно і без урядового проекту закону №7455 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Заявлені в проекті цілі, які поспіхом намагаються роз’яснити його ініціатори під час «всенародного обговорення», у принципі, цілком пристойні. Адже проповідується бажання «забезпечити справедливу систему розподілу пенсійних коштів», «створити можливість накопичувати максимальний розмір пенсії, виходячи з власних доходів», «стабілізувати пенсійну систему і гарантувати виплати пенсій на довгострокову перспективу», «ліквідувати надмірний розрив у розмірах пенсій із солідарної системи». Однак профспілки категорично проти законопроекту. Невже причина в банальному бажанні підкреслити власну значущість?

По правді кажучи, привід є. У підписаній 9 листопада минулого року генеральній угоді уряд узяв на себе зобов’язання погоджувати проекти своїх законодавчих нововведень з федераціями профспілок і роботодавців. Але минуло трохи більше місяця — і Кабмін реєструє в парламенті законопроект №7455, проігнорувавши думку соціальних партнерів. Настільки зневажливе ставлення, звісно, не викликало у них захвату. Та якщо роботодавці так і не виробили консолідованої думки, то у профспілок висновок категоричний: урядовий законопроект не містить кардинальних заходів, які дають змогу істотно поповнити пенсійний бюджет, а зводиться тільки до зниження розмірів пенсій і зменшення кількості пенсіонерів. Майже всі його норми порушують пенсійні права. Зокрема жінок.

Справді, у нинішніх соціально-економічних умовах підвищення для жінок пенсійного віку на п’ять років — це, м’яко кажучи, не по-чоловічому. І ніякі наукові посилання на те, що українські жінки після досягнення 55 років живуть довше від усіх у Європі, з морально-етичних позицій не витримують критики. Хоча б тому, що наші реалії непорівнянні з європейськими ні за стандартами якості життя, ні за місцем і роллю жінки в суспільстві. Якщо комусь це здається голослівними міркуваннями, прошу, звернімося до конкретних фактів.

У Запорізькій області, наприклад, жінки в структурі населення становлять 54,5, а серед одержувачів пенсій — 65%. Проте їхня середня заробітна плата майже на 30, а середня пенсія — на 40% нижча, ніж у чоловіків. Різниця пенсій за віком ще відчутніша: у чоловіків вона вища в 1,5 разу. І що, є охочі обгрунтувати справедливість таких диспропорцій?

До речі, Запорізький регіон у плані пенсійного забезпечення показовий ще й тим, що кілька років тому ПФ в області був незмінно профіцитним, забезпечуючи піврічний запас виплати пенсій. Нині ж у регіону статус дотаційного. Тільки 2010-го на покриття пенсійного дефіциту йому було виділено понад 1,1 млрд. грн., або 14,6% від річної потреби.

Одну з причин такої ситуації в Пенсійному фонді вбачають у тому, що за останні 13 років кількість працюючих в області скоротилася на 29%, а пенсіонерів — усього на 2%. Зараз їх 550 тис. чоловік. Але чомусь ці показники не корелюють із держкомстатівськими даними. Відповідно до них, у 1998 році в області мешкало 561,3 тис. пенсіонерів. Щороку їхня кількість неухильно зменшувалася і на початок 2010-го становила 532,6 тис., тобто скоротилася на 5,1%. Невже минулий рік був настільки благополучним, що пенсіонерів в області стало більше на 17,4 тис.?

На жаль, демографічні тенденції вказують на прямо протилежне. За минулі 13 років кількість жителів, які постійно проживають в області, зменшилася майже на 11%. Тільки із січня по грудень минулого року померло понад 26 тис. запорожців.

На 100 платників пенсійних внесків у регіоні припадає 93 пенсіонери, хоча загалом по країні це показник становить 100:88.

Безумовно, такі різночитання в цифрах кардинально не змінюють загальної невтішної картини пенсійного дефіциту. Але в тому-то й річ, що за відносно невеликими неточностями часом ховаються істотні похибки економічного обгрунтування запропонованих пенсійних нововведень.

Їхні ініціатори незмінно підкреслюють неприпустимість покриття дефіциту ПФ за рахунок підвищення фіскального навантаження на фонд оплати праці. Навряд чи знайдуться охочі з цим посперечатися, оскільки у нас це навантаження справді одне з найвищих у Європі — 35,2%. І, як стверджують запорізькі промисловці, з ухваленням законопроекту №7455 пенсійний тягар навіть зросте.

Причина, очевидно, у тому, що, за даними обласного управління ПФ, майже 400 тис. чоловік, або 40% працездатного населення регіону, воліють працювати в тіньовому секторі економіки, зрозуміло, не беручи участі у солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Проте далі констатації факту справа так і не йде: сума заборгованості Пенсійному фонду в області продовжує збільшуватися — із майже 53 млн. грн. під кінець 2006-го до 140 млн. у лютому минулого року (свіжіші цифри, на жаль, тримають у суворому секреті). З такими темпами складно сподіватися, що пенсійний дефіцит вдасться ліквідувати взагалі.

Відповідно до офіційних даних, на яких акцентують увагу профспілки, загалом по країні з 20,5 млн. населення працездатного віку в суспільному виробництві зайнято не більш як 13 млн. чоловік. З урахуванням близько двох мільйонів студентів і учнів виходить, що понад 5 млн. громадян залишаються не при справах. Якщо надати робочі місця із середнім рівнем зарплати хоча б двом мільйонам з них, щорічні надходження пенсійних внесків зростуть більш як на 19 млрд. грн. А збільшення частки оплати праці в собівартості продукції хоча б на половину — з 6,2 до 9,3% (до речі, в Європі цей показник становить 30 і більше відсотків) — забезпечить ПФ прибавку в сумі 42 млрд. грн.

Виходить, тільки за рахунок цих двох заходів наявний дефіцит доходів солідарної пенсійної системи перекривається більш як удвічі. Тоді як економія від підвищення пенсійного віку для жінок, за розрахунками уряду, цього року становитиме лише близько 0,5 млрд. грн.

— Профспілки зовсім не проти пенсійної реформи, — говорить заступник голови Запорізької облрадпрофу Віталій Каплій. — Проте не в тому вигляді, який пропонує урядовий законопроект. Оскільки він не мотивує легалізації заробітної плати, участі у пенсійному страхуванні, підвищення ціни робочої сили в собівартості випущеної продукції, створення додаткових робочих місць. Реформа необхідна, але її суть не має зводитися тільки до непопулярних заходів, які погіршують умови пенсійного забезпечення. Це шлях у глухий кут.

На жаль, поки що немає підстав вважати, що уряд врахує ці аргументи. На думку віце-прем’єра Сергія Тігіпка, «до середини березня, максимум — до кінця березня, закон буде проголосований». У разі прийняття всіх запропонованих заходів економія коштів Пенсійного фонду цього року становитиме близько 1,7 млрд. грн. Сума в масштабах держави, прямо скажемо, далеко не позамежна. Але, як вважає віце-прем’єр, реформа розрахована на середньострокову перспективу, і її позитивні результати позначаться через п’ять-десять років.

У справжній ціні реформаторства анітрохи не сумніваються ті, чиїм коштом уряд має намір домагатися ефекту.

— Середня зарплата в листопаді у нас становила 1400 грн., — каже голова профкому 9-ї запорізької міськлікарні Раїса Федіна. — Щоправда, у лікарів вона трохи вища — близько 2 тис. грн. Але із 1330 працівників 85% становлять жінки, близько 80% — медсестри і молодший медперсонал. Зарплата у них низька, відповідно, і пенсія буде невеличка. Була надія, що хоча б із досягненням 55 років їхнє фінансове становище трохи поліпшиться. Виходить, марно сподівалися.

Тільки в Запорізькій області продовжують трудитися близько 130 тис. пенсіонерів. Багато хто з них, якщо не переважна більшість, і раді були б піти на заслужений відпочинок, але ж на звичайну пенсію не проживеш. Тому й працюють. Поки що…

«Це — не реформа, і тим більше не системна»

Наталія ЯЦЕНКО (Київ)

Усе можна думати, але не все треба говорити... Попри це недвозначне побажання, яке пролунало з вуст голови Федерації профспілок України, народного депутата Василя Хари, обговорення проекту пенсійної реформи 31 січня в Києві було бурхливим і небайдужим. Профспілковий актив, представлений переважно тими, кому добряче за 40, дуже емоційно реагував на сказане віце-прем’єром, міністром соціальної політики Сергієм Тігіпком та іншими членами президії.

Ми не переказуватимемо аргументів на користь пенсійної реформи — читачі «dt.ua» їх уже чули неодноразово. Зазначимо лише моменти, що викликали овації або невдоволення у залі. І за ними спробуємо зрозуміти — а якою, власне, люди бачать «правильну» пенсійну реформу? І що для її здійснення роблять офіційні профспілки?

«Якби нашим жінкам запропонували зарплату, як у Франції, а потім і пенсію, вони із радістю йшли б на пенсію в 60 років» (бурхливі оплески).

Як ви розумієте, йдеться про поетапне підвищення до 60 років пенсійного віку для жінок. І як тільки його не називають — і «поспішним», і «явно передчасним», і таким, що не супроводжується «заходами щодо забезпечення зайнятості осіб передпенсійного віку і молоді»! А делегатка з Алчевська Луганської області доповнила свою схвильовану промову ще й картинками умов праці: жінка з кайлом і в тілогрійці — це, на жаль, реалії української глибинки.

Та стрілка терезів дедалі більше схиляється до неминучого. «На п’ять років підвищувати аморально, — говорив один із профспілкових діячів. — Давайте підемо на компроміс — два з половиною роки».

«Компроміс» викликав у залі сміх. Очевидно, все ж не такий і страшний той, хто в болоті живе, порівняно з іншими «перлами» пенсійного реформування.

«Чого люди чекають від пенсійної реформи? Насамперед — справедливості. Щоб нова пенсійна система враховувала кожен зароблений карбованець, купон чи гривню і кожен відпрацьований місяць. Щоб замість 28 законів, за якими нараховується пенсія, залишився один, однаковий для всіх» (оплески).

Гомоном невдоволення відповів зал на репліку віце-прем’єра про те, що в будь-якій країні створюються особливі умови, зокрема і пенсійного забезпечення, для держслужбовців, суддів, прокурорів та інших «державних людей». Як незначна поступка соціальній справедливості сприймаються обіцянки обмежити пільгову пенсію 80% зарплати (замість нинішніх 90%), а також установити верхню межу пенсій на рівні 12 прожиткових мінімумів для непрацездатних.

Так, прості люди не довіряють владі. Особливо коли однією рукою та змінює 90% на 80%, а іншою — намагається «обнулити» всі заробітки до 2000 року або використовувати середню заробітну плату за три роки замість одного при нарахуванні пенсій для «трудових» пенсіонерів.

Пенсійний вододіл між «білими» і «чорними», закладений у законопроекті №7455, ситуацію лише погіршує. І дуже помиляються ті, хто сподівався, що організоване згори обговорення майбутньої реформи відчутно знизить рівень загального невдоволення.

«Це ніяка не реформа, і тим більше не системна. Пропонується супроводити пенсійну реформу двома програмами з конкретними показниками — програмою реформування заробітної плати та Державною програмою зайнятості» (бурхливі оплески).

Практично кожен другий на зустрічі говорив про те, що при низьких зарплатах не буде високих пенсій, критикував тіньову зайнятість і байдужність влади до цієї проблеми. Легалізація трудових відносин плюс детінізація та значне підвищення зарплат, за розрахунками профспілок, можуть забезпечити понад 70 млрд. грн. надходжень до Пенсійного фонду щороку. Але це — за умови легалізації не менш як 1/3 усіх тіньових зарплат (приблизно 40 млрд. грн.), офіційного працевлаштування 2 млн. чоловік із зарплатою на рівні середньої по країні та збільшення на половину, до 9,3%, питомої ваги оплати праці в собівартості продукції. Чи реально це, думайте самі.

Кожен третій говорив або про неефективне використання коштів соціальними фондами, або про корупцію. Люди, що живуть у стресовій ситуації постійно зростаючих цін і тарифів, мізерної зарплати, фізично не можуть поглянути за горизонт, скажімо, десяти років, про який піклуються урядовці. Вони щиро дивуються, навіщо заради 1,7—2,2 млрд. грн. економії бюджетних ресурсів у поточному році проводити такі непрості та «шкідливі для людей» реформи.

«Нині ми повинні говорити про завали в економіці, які не дають змоги наповнити Пенсійний фонд» — таким був лейтмотив обговорення. Погодьтеся, дивно, що такі думки спадають на думку голові профкому, а не урядовцям.

На пропозицію, що викликала бурхливу овацію, — встановити податки на доходи мільйонерів і мільярдерів у розмірі 40—50% — віце-прем’єр відреагував дуже своєрідно. Мовляв, уже підвищили — у Податковому кодексі, з 15 до 17%. І вирішив, що тему вичерпано.

Звичайно, підвищення податків для багатих до 40—50% можна назвати популізмом. Хоча насправді такі пропозиції відображають гостру потребу України в соціальній відповідальності та постановці у порядок денний проблеми перерозподілу багатства. Не розв’язані нині, ці питання заводять суспільство в стан тотального захисту від дій влади. Таке суспільство вороже ставиться до будь-яких реформ сьогодні, і було б безглуздо чекати від нього підтримки завтра.

На жаль, профспілковий рух у його нинішньому вигляді також не здатний взяти на себе роль локомотива змін. Принаймні офіційні профспілки в особі ФПУ. Звичайно, їхній погляд ширший, можливості — більші, а зашореність — менша, ніж у представників профспілкових і громадських організацій військових і правоохоронців, які обговорювали пенсійну реформу на тиждень раніше і, крім себе, рідних, та своїх вузькопрофесійних інтересів, не бажають нічого бачити й чути. Але що стосується методів впливу на ситуацію, то від них відгонить однаково. Глибоким совком.

Жорстко розкритикувавши законопроект щодо пенсійної реформи за безсистемність, всеукраїнські збори представників профспілкових організацій прийняли... резолюцію. У ній вони висловилися за відкликання пенсійного законопроекту з ВР і невідкладну розробку нових підходів до реформування. У рамках процедур тристороннього соціального діалогу. На основі закону про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і Концепції подальшого проведення пенсійної реформи, ухваленої 2009 року. (Читай — домагатися фінансової стабілізації Пенсійного фонду шляхом значного підвищення та легалізації заробітних плат і відновлення соціальної справедливості в призначенні пенсій залежно від трудового внеску пенсіонера.)

Що стоїть за цими словами? По суті, консервація статус-кво, нинішньої пенсійної системи, яка практично нікого в країні давно не влаштовує. Попри те, що жоден із добрих півтора десятка виступаючих на зборах 31 січня самої необхідності пенсійної реформи не відкинув.

Профспілкові пропозиції до законопроекту зводяться до того, щоб відкласти не тільки підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років. Пропонується також відкласти підвищення для чоловіків-держслужбовців і прирівняних до них категорій до 62 років (із 1 січня 2013 року) — «для проведення підготовчої роботи».

Взагалі не підвищувати розмірів нормативного стажу для призначення мінімальної пенсії. Відмовитися від нових норм щодо перерахунку пенсій та індексації пенсій працюючим пенсіонерам.

У питаннях накопичувальної системи — залишитися на позиціях закону про загальнообов’язкове пенсійне страхування і продовжити обговорення термінів її впровадження.

Жодної чітко оформленої пропозиції із зміни законодавства щодо легалізації зайнятості та детінізації зарплат. Усе — на рівні гасел.

Лише одну позицію профспілок можна назвати хоч почасти конструктивною. Її суть полягає в тому, щоб одноразову допомогу (в розмірі 10 пенсій) учителям, медикам, працівникам культури виплачувати не з коштів ПФ, а з коштів держбюджету.

Щоб твою думку поважали, щоб із тобою радилися, цього за-мало. Тим паче для найбільшого профспілкового об’єднання країни, яке претендує на роль головного захисника інтересів працюючих.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво