Проблеми транзиту нафти через Україну: вплив зовнішніх факторів - Економіка - dt.ua

Проблеми транзиту нафти через Україну: вплив зовнішніх факторів

22 січня, 2010, 15:33 Роздрукувати Випуск №2, 22 січня-29 січня

Перенесення на пізніший термін V Енергетичного саміту, що мав відбутися в грузинському місті Батумі, засвідчило неконструктивність проведення такого важливого заходу без представлення України на найвищому рівні...

Перенесення на пізніший термін V Енергетичного саміту, що мав відбутися в грузинському місті Батумі, засвідчило неконструктивність проведення такого важливого заходу без представлення України на найвищому рівні. Водночас на тлі чергового відстрочення офіційної презентації техніко-економічного обгрунтування Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК) на базі нафтопровідної системи Одеса—Броди комерційні поставки каспійської нафти на український ринок уже розпочато.

Надходження азербайджанської сировини на один із вітчизняних нафтопереробних заводів стало помітною подією для України. Проте цінність такої диверсифікації викликає питання щодо відповідності стратегічним інтересам держави, насамперед реалізації транзитного потенціалу України як одного з ключових засобів посилення її енергетичної безпеки. Складається враження, що різні високопосадовці, політики та експерти по-різному сприймають проблему забезпечення енергетичної безпеки, що зводить до мінімуму ймовірність консолідованого подолання реальної загрози. Водночас, незалежно від прізвища людини, яка стане наступним президентом України, п’ятирічна каденція нового глави держави може позначитися колапсом української нафтотранспортної галузі через кардинальне скорочення поставок з традиційних джерел.

Україна має великі потреби в нафті та нафтопродуктах, хоча й володіє потужною нафтотранспортною системою зі значними транзитними можливостями, а на її території розташовано шість нафтопереробних заводів (НПЗ). Однак уже певний час нафтова галузь України перебуває у критичному стані: низький рівень власного видобутку енергоресурсів не дає змоги забезпечити завантаження вітчизняних НПЗ у необхідних обсягах; нафтопереробні потужності задіяно на 20%, нафтотранспортні — на 35; на внутрішньому ринку нафтопродуктів імпорт становить майже 50%.

Одна з головних причин такого стану справ полягає у недиверсифікованості джерел поставок нафти. І хоча про необхідність диверсифікації не говорив хіба що лінивий, за результатами 2009 року залежність НПЗ України від поставок російської сировини становила 70%, транзитних потужностеймайже 80%. Крім того, щороку обсяги транспортування територією України та обсяги переробки на вітчизняних НПЗ російської експортної сировини постійно зменшуються. На жаль, загальний характер російської енергетичної політики стосовно транзитних країн, у тому числі України, не дає жодних підстав сподіватися на зміну поточних тенденцій і кардинальне поліпшення ситуації у майбутньому. Підтвердженням цього є три зовнішні фактори.

По-перше, сповільнення динаміки нафтовидобутку в Росії. За офіційними прогнозами, пік видобутку нафти в Росії вже пройдено, а в середньостроковій перспективі очевидна скромна позитивна тенденція в межах 1—2% з можливими негативними проявами (як, наприклад, 2008 року). Це зумовлено зниженням ефективності нафтовидобутку через погіршення якості сировинної бази галузі та складність освоєння нових родовищ, а також не досить високу активність нафтових компаній у використанні фінансових ресурсів за існуючих умов (див. рис. 1).

По-друге, стимулювання зростання нафтопереробної промисловості в Росії. Збільшення фіскального навантаження та експортного мита на сиру нафту наприкінці минулого століття знизило рентабельність російських нафтовидобувних компаній, тоді як зростання цін на нафтопродукти всередині країни та за її межами при помірних податках на нафтопереробку посилили інвестиційну привабливість нафтопереробного бізнесу (див. рис. 2). Компанії почали активніше вкладати кошти в сектор downstrеam. Паралельно почала підвищуватися й завантаженість російських НПЗ — до майже 90%. Подальшому зростанню обсягів первинної переробки має сприяти збільшення виробничих потужностей, а також спорудження нових НПЗ на території Росії.

По-третє, обхід територій третіх країн і формування нових напрямків експорту нафти. З метою мінімізації транзитних ризиків у процесі транспортування енергоносіїв на зарубіжні ринки Росія розпочала системно нарощувати транспортні потужності у напрямках Північної та Азовсько-Чорноморської акваторій, забезпечуючи себе повноцінною експортною інфраструктурою — за принципом «від свердловини до порту» (див. табл. 1). Паралельно реалізуються амбітні плани щодо виходу на ринки Азійсько-Тихоокеанського регіону, що має кардинально змінити існуючу систему експортних поставок російських енергоносіїв, традиційно орієнтовану на Європу.

У середньостроковій перспективі успішна реалізація проектів спорудження нафтопроводів «Балтійська трубопровідна система-2» (БТС-2) та «Східний Сибір — Тихий океан» (ССТО), розвиток нафтових терміналів у морських портах Приморськ, Усть-Луга, Новоросійськ, Туапсе та інших, а також прогнозоване розширення у цей період нафтопроводу Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК) приведе до приросту експортних нафтоналивних потужностей Росії в напрямку далекого зарубіжжя в середньому на 135 млн. тонн, або на 37% до рівня 2008 року. Для порівняння: частка нафти, яка експортувалася з Росії транзитом через трубопровідні системи третіх країн (Білорусі, Польщі, України), становила 54 млн. тонн, або 22% від загального обсягу нафтоекспорту.

Отже, в умовах відсутності серйозного потенціалу з нарощування видобутку нафти та поступового збільшення нафтопереробки всередині країни розвиток існуючих транспортних потужностей і реалізація нових трубопровідних проектів сприятиме утворенню надлишку транспортної інфраструктури в Росії. Відповідно до стратегічних завдань Росії в енергетичній сфері, викладених у проекті Енергетичної стратегії РФ на період до 2030 року та інших нормативних актах (наприклад, федеральній цільовій програмі «Розвитку транспортної системи Росії (2010—2015 роки)»), безпосередніми наслідками створення профіциту транспортних потужностей має стати: а) остаточне позбавлення від залежності експорту російської нафти від транзиту територіями суміжних держав; б) забезпечення маневреності експортних потоків російської нафти для вибору найбільш економічно ефективного та політично раціонального маршруту; в) створення додаткових можливостей для залучення в російську систему магістральних нафтопроводів експортних потоків пострадянських країн Каспійського регіону (насамперед Казахстану та Азербайджану).

Таким чином, реалізація РФ обхідної енерготранспортної стратегії за рахунок створення власних інфраструктурних проектів зумовлює генеральну тенденцію падіння традиційних обсягів транспортування нафти територією України.

Водночас за умови виникнення значного профіциту трубопровідних потужностей усередині Росії у 2012—2015 роках потреба в послугах української нафтопереробної та нафтотранспортної систем для транзиту російської сировини стрімко падає (табл. 2).

Хоча повна відмова від транзиту системами нафтопроводів третіх держав є малоймовірною, існування профіциту транспортних потужностей у Росії зменшить її залежність від України, Білорусі та Польщі, а також посилить політичний вплив на Словаччину, Чехію та Угорщину шляхом створення дефіциту поставок російської нафти на місцеві НПЗ і провокування конкуренції між країнами регіону за право отримати нафтові потоки з Росії.

За таких умов Україні потрібно терміново шукати інші варіанти заповнення трубопровідної системи та залучати нових постачальників сировини на нафтопереробні потужності через впровадження в життя стратегії диверсифікації джерел і маршрутів поставок нафти в Україну.

Можливість диверсифікації імпорту нафти передусім пов’язують із реалізацією Євро-Азійського нафтотранспортного коридору та роботою нафтопроводу Одеса—Броди у проектному режимі.

Після невдалих спроб запустити в аверсному напрямку нафтопровід Одеса—Броди наприкінці 2009 року в Україну потрапило кілька партій азербайджанської нафти. У разі законтрактування значних обсягів азербайджанської сировини на українському ринку це стане позитивним фактором, який набуватиме дедалі більшої ваги у майбутньому, особливо на тлі намагань Росії замкнути на собі експортні потоки каспійської нафти. Водночас пікантність ситуації полягає в тому, що транспортування нафти розпочалося не у напрямку Бродів, а у бік Кременчуцького НПЗ через ділянку Придніпровських магістральних нафтопроводів. При цьому російська нафта з цього маршруту була перенаправлена в нафтопровід Одеса—Броди, функціонування якого в реверсному режимі суперечить планам з реалізації ЄАНТК.

За таких обставин лише завдяки виробленню консолідованої позиції на державному рівні ці схожі за формою, проте різні за суттю події зможуть досягти єдиного позитивного знаменника перед зовнішньою загрозою, а виключно комерційний проект набуде справжнього стратегічного значення для держави Україна та її європейських партнерів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво