«Проблема, швидше за все, загострюватиметься, її наслідки будуть дедалі серйознішими...» - Економіка - dt.ua

«Проблема, швидше за все, загострюватиметься, її наслідки будуть дедалі серйознішими...»

17 квітня, 2009, 14:46 Роздрукувати Випуск №14, 20 квітня-28 квітня

Невідновлювані джерела енергетики уже тривалий час перебувають у центрі уваги політиків та широкої громадськості, і не лише України...

Невідновлювані джерела енергетики уже тривалий час перебувають у центрі уваги політиків та широкої громадськості, і не лише України. Адже ціни бареля нафти або тисячі кубометрів газу на світових ринках для України не знають, можливо, лише далекі від повсякденного життя вузькі спеціалісти чи романтики за натурою.

З погляду економічної та географічної наук, невідновлювані енергетичні ресурси є центральним чинником у питанні розміщення продуктивних сил, найважливішою матеріальною основою розвитку економіки та соціальної сфери. Це визначення поділяє й китайська наука. Ще б пак: і виробництво, і споживання енергоресурсів зростає і дедалі зростатиме величезними темпами. Якщо 2000 року у Китаї видобували 163 млн. тонн нафти, то наступного, як очікується, цей показник може збільшитися до 180—190 млн. тонн, а 2020-го — до 200—220 млн. Кожне десятиріччя у півтора разу зростатиме й виробництво природного газу.

Також Китай є потужним споживачем невідновлюваних енергоресурсів, хоча привертає увагу велика різниця в обсягах видобутку і споживання. Якщо у 2000 році було спожито 224,4 млн. тонн нафти, то мінімальний прогноз на 2010 рік з урахуванням впливу глибокої кризи становить 350—380 млн., а на 2020-й — 460—500 млн. тонн. Стосовно природного газу це 27,2 млрд. кубометрів, 50—55 млрд. і 70—75 млрд. кубометрів відповідно.

На зазначені оцінки і прогнози істотно впливає макроекономічна ситуація в країні, а також світова економічна криза з її відчутними негативними економічними та соціальними наслідками. І політики, і практики, і теоретики ведуть гострі дискусії стосовно того, як падіння темпів економічного зростання впливатиме на енергетику. Адже поточного року вони можуть бути нижчими за 8% приросту ВВП порівняно з минулим роком (опублікований днями оонівський прогноз дорівнює 7,5%).

До того ж на сьогодні немає чітких уявлень щодо масштабів інвестування у найдинамічніші сектори економіки — металургію, хімію, будівельну галузь, важке машинобудування. Скорочення їх приросту може призвести до зниження реальних потреб Китаю у видобутку власних енергоносіїв чи їх імпорті до обсягів, значно менших за прогнозовані.

В умовах ринкової економіки ступінь забезпеченості країни енергетичними ресурсами має особливе значення. Для Китаю це аксіома, про що свідчить велика питома вага енергетичних питань у директивних документах останнього часу, наприклад, у документах 11-ї п’ятирічки (2006—2010 роки) та Напрямках соціально-економічного розвитку країни до 2010 року. Для вирішення цих питань необхідно розробляти природні енергетичні ресурси, передусім невідновлювані — газ і нафту.

Нафта і газ

Однак аби зрозуміти проблеми невідновлюваних енергетичних ресурсів, потрібно мати інформацію щодо їх геологічної історії, особливостей формування сучасного рельєфу, розміщення енергоресурсів і родовищ енергетичних копалин. Ці дані можна знайти в спеціальній літературі. Такі розвідки допомагають з’ясувати, що сировинна база видобутку вуглеводнів у КНР у контексті геологічної історії є недостатньо дослідженою, що дає багатьом регіонам можливість розвідувати і розробляти нові поклади.

Візьмемо як приклад природний газ. Фахівці оцінюють його геологічні ресурси в країні у 25 трлн. кубометрів, з них розвідано лише 24,6% запасів. На континентальному шельфі Китаю розвідано газові родовища сукупним обсягом понад 350 млрд. кубометрів.

Попри падіння на світовому ринку цін на енергоносії, в КНР ведуться активні геологорозвідувальні роботи, завдяки чому сировинна база природного газу постійно зростає. Однак розвиток газової галузі стримують такі чинники, як географічна розпорошеність сировинних ресурсів і переважання дрібних за масштабами родовищ (79% усіх розвіданих газових шарів мають невеликі потужності). Більшість родовищ розташовані на великій відстані від потенційних ринків збуту, мають складні умови видобутку. При цьому загальнонаціональна система газопроводів у Китаї лише створюється, а існуючі газотранспортні системи регіонально сегментовані і, як правило, пов’язують розроблювальні родовища з прилеглими до них районами споживання.

Експерти підрахували, що у прикордонні райони Китаю дешевше імпортувати газ із сусіднього Казахстану, навіть Туркменистану, ніж споруджувати у кожному випадку новий газопровід завдовжки у тисячу кілометрів для поставок газу власного видобутку.

Крім того, висока собівартість видобутку (за китайськими даними, 70—140 дол. за тисячу кубометрів) за низької купівельної спроможності на внутрішньому ринку істотно стримує газоспоживання. Таким чином, незважаючи на те, що залежність країни від газоімпорту не повинна перевищувати 15% від сукупного споживання газу, значний імпорт вуглеводнів до Китаю у досяжному для огляду майбутньому видається незворотною тенденцією розвитку його енерговиробничого циклу.

У зв’язку з цим Китай прагне диверсифікувати свої джерела закупівлі енергоресурсів і спрямовувати іноземні інвестиції у нафтогазовий сектор за регіональним принципом, зменшуючи залежність від Близького Сходу. Також у планах — переорієнтуватися на такі країни — експортери вуглеводневої сировини, як Іран, Судан, Росія і навіть Азербайджан.

Саме цим пояснюється практично одночасне прискорення реалізації проектів прокладання нафто- і газопроводів з Росії, Туркменистану та Казахстану до Китаю.

Слід зазначити високий рівень державного контролю над розвитком нафтогазової галузі. Так, розвиток газової промисловості Китаю визначається такими документами стратегічного значення, як програмно-цільові плани розвитку нафтогазової промисловості на середньо- і довгострокову перспективу, програми і проекти розвитку виробництва зрідженого природного газу на середньо- та довгострокову перспективу, пропозиції фахівців та відповідні доручення уряду.

Попит на газ у Китаї у період до економічної кризи продовжував зростати. Проте попередні повідомлення про те, що до 2010 року він щороку збільшуватиметься на 10% (споживання газу у Шанхаї мало б зрости до 2010 року до 6—10 млрд. кубометрів на рік), коригуються у бік зменшення.

Невизначеною залишається перспектива використання газу як енергоресурсу. Якщо до 2010 року середньорічні темпи приросту потреби в електроенергії зберігатимуться на рівні 6,6—7% і частка газу у сировинному балансі енергогенеруючих потужностей збільшиться до 40%, то до 2020 року споживання газу ймовірно становитиме 200 млрд. кубометрів на рік. Нині чимало експертів вважають цей прогноз захмарним.

Вугілля

Важливе місце в енергетичній стратегії країни посідає вугілля, оскільки історично так склалося, що основою паливно-енергетичного балансу господарства тривалий час залишався саме цей ресурс. Отже, вугілля залишається основним енергоресурсом і, очевидно, переважатиме в енергетичному балансі Китаю орієнтовно до 2020 року. Його споживання планується довести до 3 млрд. тонн на рік за максимальним прогнозом або до 1,5— 2 млрд. — за мінімальним.

Політика опори на власні сили, самозабезпечення, що здійснювалася впродовж 1950—1970-х років, зумовила потребу у будівництві сотень тисяч шахт, здебільшого дрібних. Проте нині, у період економічних реформ, більшість із них закрито з огляду на економічні чинники, передусім високу собівартість вуглевидобування та високу аварійність на невеликих копальнях.

Незважаючи на існуючі труднощі, вугільна галузь має перспективи розвитку. Особливо якщо врахувати курс на заміну нафти вугіллям — ю хуань мей — з метою зниження залежності країни від імпорту нафти.

У Китаї вже збудовано першу виробничу лінію прямого виробництва зрідженого палива з вугілля, на черзі друга і третя у різних містах країни.

Провінції Шаньсі та Шеньсі, Внутрішня Монголія, а також Нінся і Сіньцзян — це райони, де створюються підприємства вуглехімії, що можуть виробляти пальне і хімічну продукцію в результаті переробки вугілля (поліпропілен, метиловий спирт тощо).

Звичайно, що сьогодні за низьких цін на нафту синтез пального з вугілля навряд чи економічно доцільний. Але переважає аргумент фахівців: маючи багаті запаси вугілля та невеликі запаси власної нафти, економіка не повинна відмовлятися від виробництва пального з вугілля.

Хай там як, але існує державна програма розвитку вугільної промисловості КНР до 2010 року, згідно з якою планується завершити експериментальний етап і розпочати виробництво з вугілля пального та іншої хімічної продукції. Галузева наука та виробничники мають відповідні кошториси і продовжують свою роботу. То ж ніхто нічим не ризикує...

Нафтова промисловість

Нафтова промисловість перебуває в центрі енергетичної стратегії Китаю, адже нафта перетворилася на важливий вид паливно-енергетичних ресурсів для китайської економіки, а країна вже півтора десятиліття входить до нетто-імпортерів нафти і нафтопродуктів.

Причини певного відставання у розвитку власного видобутку у Китаї зрозумілі: лише у другій половині XX століття на тлі індустріалізації країни розпочалися і розвідка родовищ, і видобування нафти. Та й сфера переробки нафти і використання нафтопродуктів у промисловості та побуті не стимулювала розвідку та експлуатацію власних родовищ. Історично так склалося, що споживання нафтопродуктів у Китаї розпочалося лише з кінця 1940-х років і набуло нинішніх масштабів хіба що на зламі тисячоліть.

Нині обсяг перспективних нафтових запасів оцінюється у більш як 65 млрд. тонн, однак лише 39% з них розвідано.

Попри значні зусилля, яких Китай докладає для вивчення запасів родовищ нафти, в тому числі на шельфі, а також впровадження у цю галузь передових зарубіжних технологій, обсяги видобутку нафти поки що не відповідають потребам китайської економіки. А вони зростають навіть у кризових умовах. Про це свідчить хоча б підвищення в КНР цін на моторне пальне з 26 березня ц.р. (за іронією долі, цього ж дня ціна на сиру нафту на світових ринках упала) як відповідь на підвищення попиту.

Звичайно, останніми місяцями обсяг імпортованої Китаєм нафти зростає не так швидко, як рік-два тому. Так, протягом першої половини 2006 року імпорт досяг рекордного рівня — 99,59 млн. тонн. У першій половині поточного року він не дотягне й до половини зазначеного показника. Проте імпорт навряд чи продовжуватиме скорочуватися такими само темпами, адже світові ціни на нафту перебувають на дуже низькому рівні і є можливість накопичити запаси «чорного золота» на майбутнє.

Диверсифікація джерел енергоресурсів

Незважаючи на спокусу продовжити переважно використовувати дешеві невідновлювані енергоносії, у країні велику увагу приділяють диверсифікації джерел енергоресурсів.

Державна політика диверсифікації джерел енергії спрямована на розвиток гідро- та атомної енергетики. Промислова політика, природні чинники (наявність достатніх гідроресурсів лише в окремих регіонах) разом з економічними причинами призвели до того, що до початку 1980-х років у Китаї використовувалося лише 3—4% гідроенергетичних ресурсів.

У 2000 році цей показник подвоївся завдяки високим темпам гідроенергетичного будівництва (у період з 1980-го по 2000 рік щорічний приріст установлених потужностей становив 7,18%), а нині зростає ще більшими темпами.

За розрахунками китайських енергетиків, для поліпшення енергетичного балансу, задоволення потреб промисловості в електроенергії тільки в гідроенергетичній галузі необхідно щороку вводити в дію 20—30 млн. кВт нових потужностей.

Енергорозподільча мережа ледь встигає розвиватися відповідно до високих темпів зростання енергогенеруючих потужностей. Протягом першої половини 1990-х років у Китаї було створено регіональні системи електромереж — північно-східну, центральну, східну, північно-західну та північну. Завершення будівництва гідроелектростанції «Три ущелини» у 2008 році та енергетичних кілець навколо неї дало змогу об’єднати всі регіональні електромережі в єдине ціле — загальнонаціональну електроенергетичну систему.

Серед нових перспективних джерел енергії — вітрова, значні запаси якої є в багатьох районах КНР.

Розвиток вітроелектроенергетики стримується відсутністю досконалих технологій, а також високою собівартістю і значними капітальними питомими витратами на будівництво вітроенергетичних об’єктів. Нині підприємства енергорозподільчої системи готові купувати «вітрокіловати» за вищими порівняно з іншими видами енергії цінами, стимулюючи роботу вітроенергетики країни.

Важливим для Китаю джерелом енергії стають і ресурси атомної електроенергетики. Будівництво АЕС фактично розпочалося з 1980-х років. Однак родовища урану розробляли ще з 1950-х років. Нині можливості паливно-ядерного комплексу та атомної електроенергетики загалом збігаються, тож новозбудовані енергоблоки вчасно забезпечуються ядерним паливом.

За оцінками західних фахівців, розвідані та підтверджені запаси урану в перерахунку на метал перевищують 1 млн. тонн, що сприяє розвитку галузі.

Також перспективними джерелами енергії є величезні обсяги відходів аграрного виробництва — 700 млн. тонн у перерахунку на умовне паливо та ще більші — відходи промисловості (2225 млрд. тонн). Аналіз стану цієї цікавої підгалузі енергетики вартий окремої професійної розмови і особливо цікавий для України як країни з величезним аграрним потенціалом.

Українсько-китайське співробітництво в енергетичній сфері

Українсько-китайське співробітництво в галузі енергетики розпочалося майже шість десятиліть тому. Багато українських підприємств брали участь у будівництві об’єктів у Китаї, однак цей продуктивний період спільної діяльності завершився на початку 1990-х років.

На жаль, на тлі бурхливого розвитку відповідних галузей Китаю майже зникли переваги українського гірничого та енергомашинобудування над китайським у розробці видобувних технологій, виробництві роторних екскаваторів, надпотужних турбін, трансформаторів та електрогенераторів, обладнання для електромереж, якими вітчизняні підприємства пишалися ще одне-два десятиліття тому. Проте, як показала проведена два роки тому у посольстві України в КНР українсько-китайська конференція з питань енергетики, є можливості для співпраці і за нових умов.

Нині на китайському ринку є затребуваними вугільні комбайни для вузьких пластів, обладнання для АЕС тощо, що виробляються в Україні і поставляються до Китаю. До того ж розроблено багато технологій, які за умов державної підтримки (аж до лобіювання у владних колах) та активного науково-технологічного менеджменту можна перетворити на вигідні для України проекти співпраці з Китаєм. Було б лише бажання…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво