Про живу і мертву воду - Економіка - dt.ua

Про живу і мертву воду

2 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 2 вересня-9 вересня

Ви давно набирали воду? В пляшки, каструлі, банки, тази, ванну? Можливо, жителів інших міст таке запитання здивувало б, та тільки не кіровоградців...

Ви давно набирали воду? В пляшки, каструлі, банки, тази, ванну? Можливо, жителів інших міст таке запитання здивувало б, та тільки не кіровоградців. Не один рік вони запасаються водою: раніше — на випадок раптового відключення, зараз, коли ситуація дещо стабілізувалася (хоча пориви час від часу трапляються), — для відстоювання. Чомусь вважається, що відстояна і після цього перекип’ячена вода менш шкідлива.

З крана в Кіровограді, та, власне, й у інших трьох найбільших містах області — Знам’янці, Олександрії і Світловодську — ризикують пити тільки найбільші відчайдухи чи екстремали, або ті, в кого немає іншого виходу. Чимало людей, які дбають про своє здоров’я, купують розфасовану питну воду, а ту, що подається до квартир, використовують лише для технічних потреб. Очевидно, вони чинять найправильніше: не на одній прес-конференції працівники санепідемстанції, називаючи ряди цифр, результати аналізів, негласно, власне, радили поводитися саме так. Хоча офіційно такі рекомендації практично ніколи не лунають (хіба що під час інтенсивного цвітіння водоростей у Кременчуцькому водосховищі). Адже це фактично означало б неспроможність системи водопостачання цілого регіону.

На щиті

Середньорічна питома водозабезпеченість одного жителя України (1,04 тисячі кубічних метрів) через природні причини набагато менша, ніж, скажімо, росіянина чи грузина, англійця чи француза. Водні ресурси в багатьох областях України фактично вичерпано, а в окремих відчувається водний дефіцит. Зокрема й на Кіровоградщині, яка розташована на межі степу і лісостепу, якраз у центрі Українського кристалічного щита Східноєвропейської платформи.

Абсолютна більшість її річок забруднені настільки, що про постачання води з них не йдеться. Наприклад, Інгул, на берегах якого розташований обласний центр, занесений до списку найбільш екологічно неблагополучних річок України. Відрізок Дніпра, що протікає через область, — 23 кілометри — перетворений на Кременчуцьке та Дніпродзержинське штучні моря. При будівництві було підтоплено природну заплаву річки — з лісами, луками, озерами й островами, Зрозуміло, й з десятками сіл. Одне слово, зразок соціалістичного будівництва.

Ще одним таким зразком масштабного будівництва стало спорудження найдовшого в Україні (понад 120 кілометрів) водоводу «Дніпро—Кіровоград». Нині подейкують, що зводили його передусім для того, аби забезпечити водою підприємства військової промисловості, якими було начинене тоді зовсім молоде місто Світловодськ, що виросло на березі Кременчуцького водосховища. Хоч як би там було, але потужності водоводу від самого початку наполовину розраховані на промислового споживача, тому й не дивно, що проблем із оплатою тоді не виникало. І зовсім інша картина зараз, коли промисловість використовує тільки 7% потужностей водоводу, а основним споживачем залишаються жителі чотирьох найбільших міст Кіровоградщини: Світловодська, Олександрії, Знам’янки та самого обласного центру.

Вода, що її забирають із Кременчуцького водосховища (не так давно тут встановлено сифонний трубопровід, що трохи поліпшує її якість), надходить на майданчик очисних споруд, де її коагулюють сірчанокислим алюмінієм, фільтрують і хлорують. І вже очищену таким чином водогоном подають на майданчик Зона 1а водопостачання м.Кіровограда, де вона додатково хлорується після підвищувальних насосних станцій Світловодська, Олександрії, Знам’янки та селища Пантаївка.

Аби пройти такий неблизький шлях, потрібно використати багато електроенергії. Отож, найбільшим кредитором водоводу, навіть поза його волею, стає ВАТ «Кіровоградобленерго».

Раз — рубильник,
два — рубильник…

Нинішній борг перед енергетиками — 15,3 млн. грн. — накопичувався не один день. Він — результат тих кризових років, коли з відомих причин утворювалися провали у проплатах споживачами, які й досі до пуття не ліквідовані. До нього можна додати борги міських водоканалів (колись вони разом із водоводом становили єдине підприємство, пізніше з метою оптимізації сплати податків розділилися.

Приватизоване підприємство ВАТ «Кіровоградобленерго» не збиралося дарувати свої гроші, тож буквально бомбардувало водогін попередженнями про відключення. Не злічити, скільки нарад і засідань відбулося у владних кабінетах, де шукали вихід із цього становища. Запропонували єдине: передати водовід енергетикам у довгострокову оренду. Логіка, що нею годували обивателя, була простою — енергетики у своїй парафії змогли лад навести, то й тут наведуть. І на боржників їм простіше впливати: воду у багатоповерхівці, де мешкає один-два злісні неплатники, так просто не відключиш, а електроенергію у кожній квартирі відрізати просто...

Маховик у цьому напрямку розкрутили добряче: менеджери енергетиків очолили водовід і КП «Кіровоградводоканал», було виконано масу організаційної роботи. Нові господарі справді впорядкували абонентську систему «Кіровоградводоканалу», але для них економічно невигідним і, зрозуміло, неважливим було те, що хвилювало весь великий колектив, було запорукую його майбутнього більш або менш успішного виживання — зниження енергозатрат.

Залишилося лише отримати відповідне рішення обласної ради, що за тієї схеми відносин, яка панувала не один рік, було просто дріб’язком, однак оформлення оренди провалилося. Новий керівник області скасував розпорядження колишнього голови обласної держадміністрації, було оголошено тендер. Всупереч очікуванням, ВАТ «Кіровоградобленерго» у ньому участі не взяло. І хоча там стверджують, що вклали в об’єкти водопостачання мало не 5 млн. грн. інвестицій, позиватися, аби повернути їх, не поспішають (звідки такий альтруїзм?). Натомість нинішній генеральний директор ОКВП «Дніпро—Кіровоград» Анатолій Гросул із копіями рахунків у руках стверджує, що навіть експертну оцінку та аудит (всього близько 100 тис. грн.) орендарі оплатили коштами водоводу.

По-різному трактують протилежні сторони і законність вчинених дій. Одні стверджують, що все було абсолютно законно, інші — навпаки. На жаль, відносність цього поняття у нашій країні підтверджують дві відповіді Антимонопольного комітету.

Першу датовано січнем 2002 року, коли ВАТ «Кіровоградобленерго» тільки-но намагалося приборкати затятих боржників. Документ фактично відмовляє потенційним орендарям, посилаючись на відсутність багатьох нормативних актів, та констатує, що об’єднання двох природних монополій за цих умов може загрожувати інтересам суспільства.

Зате у січні 2005-го усі ці аргументи відпали, і дозвіл на оренду АМК дав. Правда, можливо, його ввело в оману те, що цього разу до нього зверталось не ВАТ «Кіровоградобленерго», а ТОВ «Водгосп». За словами Анатолія Гросула, статутний фонд нового ТОВ становив… 3,5 тис. гривень. Але суті це абсолютно не змінювало: йшлося про те ж ВАТ «Кіровоградобленерго», яке на час отримання відповіді уже вельми активно працювало на потенційно (чи фактично?) орендованих підприємствах. Єдиним джерелом їхнього розвитку орендарі вважали збільшення тарифів на воду, які й так нещодавно у Кіровограді, для прикладу, зросли удвічі.

Отож, однією з найбільших проблем водоводу залишаються високі енергозатрати. За останні п’ять років вони сягали 70% вартості одного кубометра води. Нині, завдяки активним зусиллям фахівців, цей відсоток знижено до 46 (тоді як у світовій практиці, за визнанням начальника управління архітектури та житлово-комунального господарства облдержадміністрації Олександра Романюка, цей відсоток коливається від 4 до 18). Якщо раніше водовід платив енергетикам 1—1,2 млн. грн. на місяць, то зараз ця сума становить 750—800 тис. гривень. Анатолій Гросул переконаний, що могли б платити ще тисяч на 150 менше, аби тариф на електроенергію не зростав щомісяця: чомусь у Житомирській і Кіровоградській області він для промислових підприємств найвищий в Україні. З вересня, як повідомили з Кабміну, його будуть поступово знижувати, поки не встановиться єдиний по державі.

А поки що водогін за поточними платежами минулого місяця розрахувався із енергетиками стовідсотково. Залишився трохи більш як мільйонний борг з початку року, хоча пан Гросул переконаний, що він створений спеціально тодішніми менеджерами «Кіровоградобленерго». Гроші однак повертати доведеться — нагадування про це надходять регулярно. Що ж до 15,3 млн. грн. старого боргу, то до кінця року має бути розроблений реальний графік його погашення. Якщо ж ітиметься про списання, то «Кіровоградобленерго» піде на це тільки за умови, що його попереднику, державному підприємству «Обленерго», так само спишуть старі борги перед Енергоринком.

«Марення» Аврамченка

...Один із найсвітліших спогадів мого раннього дитинства — як копали криницю в нашому зеленому провулочку, що в степовому Новомиргороді на Кіровоградщині. Зійшлися сусіди, робота кипіла цілий день, і так любо було бачити своїх батьків, тоді ще зовсім молодих, за гуртовою працею. Не тривіальною, а страшенно важливою, розрахованою на роки й роки. Про це ніхто не говорив, але усі, навіть ми, діти, це відчували. І вже увечері, коли з’явилася перша вода і дорослі випили могорич, наш провулок засвітився свіжовикопаними і ще не вивезеними глиною і піском. Те світло ввижалося цілу ніч, бо вікно моєї дитячої кімнати — якраз навпроти молодої криниці. Моя мама, виїхавши на старість у місто, так і померла, не звикнувши до смаку липкої, як вона казала, води з міського крана…

60—70% сільських мешканців області та 10—15% кіровоградців п’ють воду з криниць.

Перший водопровід у Єлисаветграді, будівництво якого за проектом інженера М.Алтухова розпочалось у 1892 році, постачав городянам воду із підземних джерел. Її добували з трьох водозбірних колодязів, накопичували у двох регулюючих басейнах місткістю 130 тис. відер та подавали у місто з допомогою машинного відділення з паросиловим обладнанням.

І нині у Кіровограді є люди, які стверджують: місто можна перевести на водопостачання з допомогою підземних джерел. Причому якість води, яку зараз просто необхідно кілька разів хлорувати (враховуючи стан міського водопроводу, частина якого служить понад сто років), у цьому випадку можна буде значно поліпшити. Такої думки дотримується Олексій Аврамченко, гірничий інженер, який свого часу працював і в місцевій геологорозвідці, і заступником начальника КП «Кіровоградводоканал», тож проблему водопостачання знає не з чужих вуст.

Слід зазначити, що в 1986 році, після Чорнобиля, коли багато мовилося про радіоактивне забруднення дніпровської води, тодішня влада поставила завдання перейти на водопостачання з підземних джерел. Було виділено чималі кошти, але справу так і не вдалося вирішити. Кілька років тому Олександрія заявила про своє бажання перейти на автономне водопостачання з підземних джерел, але знову усе залишилося просто на словах.

І все-таки вже й Олександр Романюк, який не раз заявляв про відсутність альтернативи водоводу «Дніпро—Кіровоград», визнає: якщо раніше водовід прокачував 56 мільйонів кубометрів води на рік, то нині — 42, а через п’ять років може бути й 30, затрати ж на обслуговування не зменшуватимуться, а тільки зростатимуть, адже обладнання, яке й сьогодні зношене на 60—70%, ще більше старітиме. Нинішній начальник обласного профільного управління стверджує, що розвідані запаси питної води в області становлять 400 тис. кубометрів на добу (потреба — 250 тис.), у самому Кіровограді — 61 тис. (потреба — 83). Зрозуміло, для такого переходу необхідно буде будувати нову інфраструктуру.

Олексій Аврамченко пропонує використовувати найнадійніші, на його погляд, джерела — підземні міжпластові води, які містяться в тріщинуватих зонах кристалічних порід. Згідно з даними «Укргеології», кількість такої води може сягати 85—95 тис. кубометрів на добу. За останні кілька років під час пошуку твердих корисних копалин геологічна служба попутно розвідала три потужні водозабори: Клинцівський, Шостаківський і Первозванівський (усі — Кіровоградський район), які разом із уже існуючими — Лелеківським та Холодним Ключем — могли б стати реальною альтернативою воді з Дніпра. Тим більше, що вивчення нових площ теж може дати позитивний результат. Адже спеціалізований пошук питної води в Кіровограді та на околицях не проводився вже більше 25 років.

У гірничого інженера є чимало ідей щодо комплексного освоєння надр і вирішення екологічних проблем. Практично до деталей він розробив систему водозабору, спостереження за режимом добування, водопідготовки і контролю за якістю, транспортування, акумуляції, розподілу та автоматичного управління технологічними процесами. Куди тільки не звертався зі своїми ідеями, які тільки бюрократичні перепони не пробував долати. Хтось розумів і підтримував, інші називали його напрацювання маренням, підкреслюючи, що водовід — єдино можлива система водопостачання степової Кіровоградщини.

Очевидно, що проблема потребує глибокого спеціалізованого дослідження, але ж не можна забувати, що Кіровоградщина нині — лідер за кількістю онкохворих. Дехто стверджує, що дніпровська вода, хоч і відповідає поки що старим вимогам Держстандарту, містить і радіонукліди, і канцерогенні речовини. Кількаразове ж хлорування вбиває в ній корисні для організму людини мікроорганізми, і вона стає мертвою…

* * *

Днями конкурсна комісія оголосила переможця тендера — австрійську фірму «ІнфраМан». Вона має досвід подібної роботи в багатьох країнах Європи, займається водопостачанням у Луганській області. Та кіровоградці, не розбещені якісним і безперебійним водопостачанням, не поспішають радіти. Хтозна, що принесе їм поява нового інвестора водоводу. Може, знову доведеться набирати воду про запас чи ще раз розкошелюватися, якщо її вартість підвищиться? Щоправда, австрійська фірма обіцяє найближчим часом не підвищувати тарифів, натомість, створивши спільне підприємство та взявши кредити у європейських банках під невисокі відсотки, вкласти в систему водопостачання більше 130 млн. грн. інвестицій.

Кіровоградський міський голова Микола Чигрин, член тендерної комісії, висловив свою окрему думку — він вважає, що проект ВАТ «Кіровоградобленерго» нібито був вигіднішим для міста. Тож, очевидно, певних перешкод і труднощів не уникнути. Але при цьому всьому і влада, й інвестор мають подбати, аби жителі Кіровоградщини пили таки живу, а не мертву воду.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво