Про «стару гвардію» й нові технології - Економіка - dt.ua

Про «стару гвардію» й нові технології

18 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 18 лютого-25 лютого

Ні, галузь зв’язку в Україні не паралізована. Оператори продовжують надавати послуги, а клієнти — платити за них...

Ні, галузь зв’язку в Україні не паралізована. Оператори продовжують надавати послуги, а клієнти — платити за них. А от державний вплив на ринок фактично відсутній. Минулого тижня Президент Віктор Ющенко скасував указ свого попередника про призначення членів Національної комісії регулювання зв’язку. Віртуалізація НКРЗ, котра ще з 1 січня мала розпочати роботу з видачі операторам ліцензій і виділення радіочастот, породила нову хвилю переговорів і торгів серед тих, хто бажає зайняти в цій комісії місця.

Програму «Назустріч людям — десять кроків у галузі зв’язку», подану заступником міністра транспорту та зв’язку Леонідом Нетудихатою й начальником департаменту зв’язку й інформатизації міністерства Ігорем Кравцем, новий міністр Євгеній Червоненко спочатку схвалив. Однак оператори зв’язку піддали її жорсткій критиці та звернулися до уряду зі своїми зауваженнями. Реакція уряду... Вона була такою: оголошено, що НКРЗ буде створено, а «Укртелеком» поки що не приватизуватиметься. Проте конкретні рішення стосовно галузі, особливо кадрові, так і не з’явилися. Знову йде торг?

За роки незалежності телекомунікації з цілковитої держмонополії перетворилися на бюджетоутворюючу галузь із потужними фінансовими потоками (майже 5 млрд. дол. доходів торік). Відповідно, зростає привабливість телекомунікаційного ринку як для великих інвесторів, так і для політиків, котрі бажають посилити там свій вплив (в інтересах згаданих інвесторів). Сьогодні активізувалися мало не всі, хто мав бодай якийсь стосунок до телекомунікаційної сфери.

Не наводитимемо їхні прізвища й не досліджуватимемо їхні інтереси, щоб не створювати їм зайвого пабліситі. Кому цікаво — може пригадати лише список міністрів зв’язку (чи голів Держкомзв’язку), їхніх заступників, а також керівників «Укртелекому» за останні сім років — «високих професіоналів», «експертів» і т.ін., як часто вони самі себе іменують. Усі вони сьогодні проводять активні консультації, переговори, пишуть програми, шукають виходи на вищих керівників держави, зустрічаються з ними, «мочать» один одного в пресі...

Не опускаючись до аналізу цієї метушні, зазначимо: хоч би кого з «високих професіоналів» «старої гвардії» було призначено керувати — чи Держзв’язком, чи Нацкомісією — обов’язково з’являться незадоволені. Така була в часи їхніх колишніх злетів епоха: не займатися лобізмом і не наживати ворогів було просто неможливо. Крім того, на кожного з них є вагони компромату. І як в такій ситуації вести мову про незалежність «нового старого» керівника, не кажучи вже про реальну можливість консолідації ним інтересів держави й ринку? Тому, якщо Євген Червоненко, міністр, зокрема і зв’язку, справді хоче, аби ринок цей працював, а гроші надходили до держбюджету, а не на рахунки фірм, які «висять» на друзях/родичах/сусідах згаданих вище «високих професіоналів», йому варто подумати над «свіжою кров’ю». Ні, не над її пусканням, а над вливанням. У колективах великих телекомунікаційних операторів, які динамічно розвиваються, сформувався прошарок молодих топ-менеджерів. Досить грамотних і талановитих, щоб швидко розібратися в проблемах усієї галузі в цілому, однак не обтяжених ворогами й зобов’язаннями.

А «стара гвардія»... Інтелектуальний потенціал і управлінський досвід цих людей також потрібно використовувати. Нехай очолюють різноманітні напрями й демонструють, що вони вміють не лише «рулити», а й видавати конкретні результати. Правда, багатьом із них для цього доведеться приборкати амбіції (а то є серед них і такі, хто заявляє, що нижче, ніж на міністра, не згоден). Правда, зарплати топ-менеджерів провідних операторів із міністерськими не порівняти... Але чого не зробиш заради інтересів держави!

Сьогодні в кулуарах циркулює безліч програм, «напутніх слів», «кроків» тощо, запропонованих керівникам держави претендентами на контроль над телекомунікаційною галуззю. Усі вони дуже гарні, правильні, розумні та вражаючі. А тому навіть не критикуватимемо їх. Хіба що висловимо надію: Президент, прем’єр-міністр та інші, кому потрібні радники з вузькоспеціалізованих питань, не впадуть жертвою підказок на кшталт «жоден «телеком» у Західній Європі не приватизовано».

Раніше чиновники найчастіше сприймали державні інтереси як свої, і в їхніх програмах мимоволі шукаєш «кватирки». Новий міністр транспорту та зв’язку України Євген Червоненко формулює державну позицію так: «Вимоги держави — ...це прозорість і повага до держави. Далі вони (оператори) це (вимоги) доопрацьовують. Завдання держави — бути зручною для бізнесу». Але якщо «посадити за стіл всіх операторів за галузями, попросити їх... виробіть правила гри, вигідні вам і державі», як пропонує Є.Червоненко, правила ці з’являться не швидко. Інтереси операторів дуже різні, і держава має їх принаймні моделювати. А для цього — усе ж таки чіткіше усвідомлювати свої, державні інтереси на ринку.

Однією з головних проблем є регулювання радіочастот. На радіотехнології сьогодні зав’язано бізнес чи не всіх операторів — і мобільних, і фіксованих (радіорелейки і радіоінтерфейси для фіксованої телефонії), і інтернетників, не кажучи вже про продавців устаткування й кінцевих користувачів, котрі не можуть повною мірою користуватися деякими технологічними новинками (Wi-Fi, bluetooth). Ефір належить державі, і вона повинна розпорядитися ним так, аби отримати максимальну вигоду. Не лише від продажу ліцензій на смуги частот, а й від майбутніх податкових надходжень від операторів, які їх використовують.

Про «окремі недоліки» в урегулюванні радіочастотного ресурсу, що мали місце в минулому, «ДТ» неодноразово писало. Щоб недоліки не перетворилися на негативні тенденції, потрібно провести цілковиту ревізію наявного ресурсу. Потім — порівняти його із сучасними й перспективними технологіями та розробити план і умови роздачі частот тим, хто ці технології реалізовуватиме (включаючи план вивільнення й конверсії зайнятих частот). І лише після цього, не раніше, приступати, власне, до видачі ліцензій на ті самі 3G, цифрове телемовлення чи безпровідну телефонізацію важкодоступних районів. Позаяк ринок не чекає, усю підготовчу роботу з розробки Плану використання радіочастот слід провести максимально швидко та якісно. Не втрачаючи час на перетягування ковдри та спроби продати майбутні частоти ще до їхнього офіційного розподілу.

Ринок мобільного й фіксованого зв’язку досить конкурентний і розвивається за нормальними ринковими законами. Багато в чому це визначається дедалі зростаючою присутністю на ньому великого іноземного капіталу. Великий капітал, особливо біржовий — запорука прозорості ведення бізнесу. Отже, чималих і чесно сплачених державі податків. Тому в інтересах держави створити максимальні умови для подальшого приходу в Україну поважних світових телекомунікаційних компаній.

І вони прийдуть — якщо пообіцяти їм (і дотримати свого слова), що від них не вимагатимуть «відкотів», урахування чиїхось інтересів тощо. І знов-таки, ідучи на переговори з представником «старої гвардії», інвестор «проб’є» всю його біографію на предмет лобізму й потенційних підводних каменів і знатиме, що його чекає. Образ молодого перспективного менеджера звичний для інвестора й викличе в нього довіру.

Осібно стоїть питання про державні активи в галузі — «Укртелеком» і Концерн РРТ. Найбільший державний оператор зв’язку створює навколо себе гравітаційне поле, де змушені працювати інші оператори (хоча за рівнем чистого прибутку великі «мобільники» його наздогнали). Для держави компанія — один із найбільших платників податків (і джерело дивідендів). Для чиновників важливо, хто отримуватиме «зірочки» за «забезпечення» перерахування цих дивідендів у бюджет: ФДМ чи Держзв’язок. Напряму управління фінансовими потоками корпоратизованого «Укртелекому» в чиновників сьогодні навряд чи вийде, а от забезпечити присутність своїх інтересів у спостережній раді — цілком. Стосовно ДКРРТ, то він перебуває в жалюгідному стані, але має унікальну інфраструктуру. І якщо держава захоче — вона може зробити з нього потужного оператора бездротового зв’язку.

До речі, «Укртелеком» сьогодні — найбільш фінансово-непрозорий з-поміж великих операторів: його звітність не можуть навіть звести в міжнародних стандартах, а реальна кредитна історія, здається, лякає навіть його топ-менеджерів. Утім, йдеться не про це. Головне, щоб під гаслом «підвищення капіталізації компанії» (для чого навіть відкладено приватизацію) не почали надавати їй преференції. Державним органом, що регулює ринок, «Укртелеком» має сприйматися лише як один із великих операторів, не більше. І працювати на ринку компанія повинна на рівних (благо, ресурсів у неї більше, ніж у будь-якого її конкурента).

Однак водночас не треба забувати: «Укртелеком» несе на собі вантаж надання «загальнодоступних послуг» — малоприбуткових, а то й збиткових — міського та сільського зв’язку. І за рівнем рентабельності він не завжди може скласти конкуренцію іншим операторам, котрі працюють у високодохідних сегментах ринку. Тому обмежувати його не варто: захоче компанія викупити частоти й ліцензії на мобільний зв’язок — нехай бере участь у конкурсі. Крім того, коли держава хоче, щоб «соціальні послуги зв’язку» надавалися, вона врешті-решт має запропонувати операторам прозорий і ефективний механізм компенсації їхньої вартості. Чи буде це Фонд універсальних послуг, чи що-небудь інше — також потрібно вирішити та зробити.

Ще одна важлива проблема, яку потрібно врегулювати державі, — міжоператорські взаємодії та взаєморозрахунки. Сьогодні вони здійснюються відповідно до «Тимчасового положення», запровадженого півтора року тому. Встановлені ним тарифи багатьох операторів не влаштовують, виконання домовленостей про взаєморозрахунки контролюється слабко. У результаті з мереж нових мобільних операторів іноді неможливо додзвонитися на телефони інших компаній, і зростає «дебіторка» «Укртелекому». Який, до речі, за збігом обставин, виконує роль центру міжоператорських взаєморозрахунків. Хоча такий центр треба б зробити незалежним.

Прозорість на телекомунікаційному ринку має поширитися й на тендери, і на конкурси, з якими пов’язана видача частот і ліцензій. Мало, щоб результати тендера оголошувалися при журналістах. Необхідно, щоб прозоро вироблялися стартові умови, прозоро проходив процес подачі заявок та їхній розгляд.

Прозорість не нав’яжеш силою, над кожним чиновником не поставиш контролера. Прозорості важко навчити тих, хто майже півтора десятка років звикав до кулуарного стилю роботи. Утім, у нового керівництва країни ще є шанс зробити все якнайкраще, а не як завжди.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво