Про слово — не горобець замовлю слівце і про те, як їхня девальвація виявилася крутішою за нашу інфляцію - Економіка - dt.ua

Про слово — не горобець замовлю слівце і про те, як їхня девальвація виявилася крутішою за нашу інфляцію

1 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 1 липня-8 липня

Вирішили якось в Ізраїлі побудувати комунізм. А потім — передумали. Ну навіщо такій маленькій країні таке велике щастя?....

Вирішили якось в Ізраїлі побудувати комунізм. А потім — передумали. Ну навіщо такій маленькій країні таке велике щастя?..

Цей анекдот — приповідка, казка ж буде попереду. Точніше, казка вже почалася. А либонь недавно її, казку, ніщо не віщувало.

Коли наприкінці минулого тисячоліття говорили «долар впав», «долар виріс», доводилося завжди поправляти: долар не падав і не зростав. Долар лежав собі у своєму американському гамаку, а десь у глибині ями борсався туди-сюди (але, як правило, вниз) нещасний купонокарбованець, скиглячи при цьому щось про підскакування долара.

Відтоді все змінилося. Пішли в небуття купони, а долар — із метою стимулювання американського експорту, але більше, певне, від нудьги — зайнявся девальвацією. Гривня ж (і це — початок казки) вважає, що вона вправі навіть пококетувати з ним і для виду поопиратися — захищаючи від власного зростання українських експортерів. Щоб їхня продукція, що подорожчала у ВКВ, не опинилася, відтак, без збуту.

Довго кокетувати не вийшло, тим більше що за цей час встигла відбутися революція, лідерам якої рідні експортери виявилися анітрохи не ближчі від рідних імпортерів. Викуповувати валюту Нацбанк став трохи менше, а обов’язкову купівлю її у підприємств-експортерів припинив узагалі. У результаті попит на бакси нещодавно впав зовсім, а народ саме тоді вирішив позбутися тих самих доларів, які придбав було за ціною 6—7 грн. під час попередньої навколовалютної істерики.

Тільки у нас примудряються «велике щастя» (про яке навіть не наважувалися мріяти!) перетворювати на особисте горе.

Зараз, коли все вщухло, можна на цю тему і поговорити. Підбити, так би мовити, «проміжний підсумок». А він такий: головна біда — паніка.

Логіка панікуючого народу — скуповувати дорого, коли дорожчає, і продавати дешево, коли дешевшає. Це трохи нагадує поведінку вболівальників, які вже пішли з футбольного матчу на 89-й хвилині, але почули при виході зі стадіону крик «Гол!» і побігли назад. Навіщо? В ім’я чого ця штовханина, коли одні, побачивши гол, спокійно йдуть геть, а інші, почувши його, неспокійно заходять? Чого вони хочуть? Побачити, як кілька секунд тому забивали?

При цьому ті, хто спізнився (не на гол, а на обвал долара), були ще й ображені на державу! За що?

За те, що держава цей доларовий обвал «інспірувала»? Це ж який роблять комплімент Україні! Її вважають здатною самостійно опускати долар щодо своєї валюти, та ще й при зростанні у країні цін!

Якщо у чомусь держава і була винна, то це в тому, що намагалася — спочатку — опиратися тому, чому довго опиратися не в змозі.

Чи просто за те на неї образилися, що вона «вчасно» не попередила? Ну начебто держава просто-таки благала зберігати свої заощадження саме в доларах!

Виходить, коли грошовласники, зберігаючи заощадження в баксах, виграють, то це особисто вони — молодці, а от коли — забувши, що вже не 90-ті роки, — на якомусь часовому проміжку програють, то винні уряд із Нацбанком, котрі не попередили, як грати, а коли навіть попередили, то тихо.

Де вже тут думати про макроекономіку? Сівши на їжака, кожен думає не про їжака, а про себе...

Зате ті, хто патріотично зберігав гроші в національній валюті, вперше перестали почуватися закінченими ідіотами.

Так, можна довго й дуже лірично розмірковувати про бабусю, яка тримає в доларах убогі свої заощадження. Але чим вона краща від іншої бабусі, яка зберігає гроші в гривнях?

Що ж до серйозних втрат, то вони відбулися через валютні кидки не стільки у народу, скільки в олігархів і депутатів. Інша річ, що всі вони свої інтереси / втрати й інтереси / втрати народу плутають легко та із задоволенням.

Тому коли почався галас: «Ґвалт, пограбували!» — паніку підтримала, якщо пам’ятаєте, сама Верховна Рада, причому підтримала досить несамовито, немовби навіть із мстивим кайфом.

Хоча коли пружина розтиснулася, і вже шандарахнуло, можна було й не панікувати.

Втім, паніка — це завжди погано. І коли зростає гривня, і коли, навпаки, зростають ціни, і коли це все неймовірним чином відбувається разом, і навіть коли насправді не відбувається взагалі нічого.

Маленький «історичний» приклад.

Майже 12 років тому я опублікував в одному з економічних журналів жартівливий указ президента США про обмін старих доларів на нові (насправді американці здійснили це пізніше), причому про обмін нееквівалентний (чого насправді ніколи не було взагалі). І хоча «указ» був опублікований із позначкою «Зіпсований телефон», чесно підписаний «Передав Управляючий справами Білого Дому О.Кірш», та ще й із редакторською позначкою, що це жарт,— здійнялася паніка.

Річ у тім, що хтось, прочитавши «указ» у журналі, замінив у ньому «О.Кірш» на «О’Коннор» і прибрав усі вказівки на те, що це жарт, після чого «документ» вирушив гуляти вже в значно більш правдоподібному вигляді. Кажуть, що навіть кілька банків тоді мали серйозні фінансові неприємності, не кажучи вже про людей, які намагалися збути бакси дешевше.

Ну а ворушити зараз минуле знадобилося ось навіщо. Якщо пересічна невигадлива «липа» змогла свого часу наробити стільки галасу, отже, звичайні слова, коли вони стосуються економіки та особистого добробуту, здатні матеріалізовуватися й призводити до реальних наслідків.

Згадайте, чому сталася зимова банківська мікрокриза. Тому що президент (ще той; адже новий — усе ж таки банкір!) голосно сказав, що завтра може бути криза. І хоча інших причин, окрім його слів, не було, вона таки справді трохи відбулася.

(Може, відомий тесть не менш відомого експортера, знаючи про обвал долара, що невдовзі відбудеться, вирішив на прощання долар підняти, полегшуючи обізнаним не стільки все одно приречений на удорожчання експорт, скільки дорогий баксопродаж? Чим амплітуду обвалу, що стався, і було штучно збільшено... Якщо так, то образи на державу таки є необґрунтованими, але бажано б їх у такому разі персоніфікувати!)

А криза справжня не відбулася від тієї заяви лише тому, що багаті зберігали спокій. Але ті, хто до них не належить і хто не зрозумів при цьому, «куди буде криза», чиюсь мрію все ж матеріалізували (хоч і частково).

Хіба не дико після всього цього читати / чути постійні розмови в пресі / на TV про прийдешні колапси?!

Опозиції це, звісно, потрібно: їй — що гірше, то краще. Але чи потрібні «великі потрясіння» народу України?

І якщо все ж таки ні, то чи не краще подібну балаканину, здатну часом стати єдиною причиною різких стрибків, просто заборонити? Адже пуття від розмірковувань все одно ніякого, а шкода очевидна.

(Згадаймо знамените: «Вчені Гарвардського університету довели, що кролики розмножуються швидше, коли їм не заважають учені Гарвардського університету».)

Куди — ми аж ніяк не іронізуємо — дивилася в дні панік шановна РНБО? За що одержують гроші в тих структурах СБУ, які покликані боротися за економічну безпеку держави?

Чи така вже цінна свобода дурного слова, щоб навіть тоді, коли слово це явно шкідливе, жертвувати в ім’я неї, неприборканої, економічним добробутом, політичною стабільністю тощо?

Гадаю, що всілякі розмірковування щодо стрибків курсу мають бути під такою ж забороною, як публікація секретних військових креслень і схем (адже війна є не найбільш імовірним у сьогоднішньому житті).

Це не замах на капіталістичну гласність, не малювання рожевої дійсності, а природний захист економіки, яка не встигає міцніти такими ж темпами, як демократія, і не завжди здатна витримувати небачені для цивілізованого світу атаки «інфляційних провидців».

Їм варто було помовчати (і вирвати грішний свій язик) навіть у тому разі, якби вони напевно були праві, хоч у цій напевно-правоті ніякої впевненості ніколи бути і не може.

Якщо при пожежі паніка лише заважає, то в цьому разі вона — крім того, що заважає, — ще й може виявитися причиною самої пожежі, причому причиною часто-густо єдиною. Як то кажуть, розтин показав, що смерть настала в результаті розтину.

У країні, де населення не є глухонімим, а здатне чутки, по-перше, приймати «на вхід», по-друге, випускати «на вихід», лише ті мають право балабонити на економіко-прогностичні теми, хто не має жодного авторитету, не має жодної влади, а отже, не буде почутий.

Якщо ж хтось інший гучно натякне, що не погано б гроші А міняти на гроші Б, то коли його поважають, завтра валюта А знеціниться, валюта Б злетить (і сама, можливо, буде не рада), а «пророк» (здивований з усіма разом) набуде слави генія фінпередбачення. Вчасно каркнув...

(Особливо зручно передбачати, якщо казати про кризу «взагалі», не вказуючи ознак майбутніх змін.)

Ні, все має бути не так, а зовсім інакше.

Кожен масштабний сплеск істерики зобов’язаний — щойно він позначиться — супроводжуватися адекватним сплеском активності економіко-пропагандистської машини (утримання якої було б мізерно дешевим порівняно із відвернутим збитком від уникнутої небезпеки). Машина повинна роз’ясняти: у Багдаді (Києві) все спокійно, розрахунки зроблено, джерела стабільності є, щастя поруч, а країна перебуває в очікуванні під’ющенківських інвестицій і скасування всіляких джексон-вєніків.

Поки ж замість цієї машини її функції в часи апогею виконує особисто прем’єр-міністр — в однині!

Ні, це, звісно, чудово, але чому ніхто не допомагає? Чому всі, навпаки, заважають? Ще й змагаючись — хто наробить галасу більше! Адже паніку в хвилини «стрибків напруги» полюбляють активно демонструвати навіть члени уряду…

В усьому, що стосується різких коливань курсів (куди — байдуже), — маємо той рідкісний випадок, коли хороші / погані слова викликають відповідно хорошу / погану дійсність.

Тому, коли мене запитують, а чи буде краще, я завжди відповідаю: «Краще — нікуди! Але — буде»…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво