Про причини кризових явищ на ринку нафтопродуктів України - Економіка - dt.ua

Про причини кризових явищ на ринку нафтопродуктів України

24 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 24 червня-1 липня

Сьогодні значення нафти для світової економіки визначається її провідною роллю у формуванні паливно-енергетичного комплексу...

Сьогодні значення нафти для світової економіки визначається її провідною роллю у формуванні паливно-енергетичного комплексу. Посідаючи за обсягом споживання перше місце у світі серед енергоносіїв, нафта у своєму життєвому циклі перебуває в стадії насичення, а її конкурентоспроможність характеризується як дуже сильна. Тому, попри різке підвищення ціни на нафту в 2004—2005 роках, розвиток світової економіки супроводжувався зростанням споживання цієї вуглеводневої сировини. Для задоволення потреби в необхідній гамі нафтопродуктів країни Заходу йдуть шляхом модернізації своїх нафтопереробних заводів, орієнтації на використання якіснішої сировини, збільшення коефіцієнта використання виробничих потужностей, здійснення більш вивіреної політики в зовнішньоторговельній діяльності щодо нафти та нафтопродуктів. Крім того, більша їх частина досягла високої енергетичної ефективності, що за інших незмінних умов дає їм змогу при однаковому рівні споживання нафтопродуктів забезпечувати зростаючі потреби промисловості, транспорту та інших галузей економіки. Тому, як правило, темпи зростання ВВП і промислового виробництва в країнах ОЕСР значно вищі, ніж збільшення споживання нафтопродуктів загалом й окремих їх видів. Так, якщо 2000 року це відставання становило 12%, то 2002-го — 8%. Також в окремих країнах відбувається зниження споживання нафтопродуктів у результаті використання альтернативних видів палива (заміна мазуту на вугілля і природний газ у виробництві електроенергії; дизелізація автомобільного парку, що супроводжується, як правило, скороченням витрат дизельного палива порівняно з автомобільним бензином на 100 км пробігу тощо). Наприклад, у Франції цей показник із 111,8 млн. тонн у 1973 році знизився до 75,1 млн. тонн у 1985-му, а в 2003 році становив 87,8 млн. тонн. Як правило, у періоди різкого подорожчання нафти відбувалося падіння рівня споживання нафтопродуктів. У Франції, де вартість нафти за 1979—1981 роки зросла в 3,5 разу, споживання нафтопродуктів за цей самий період скоротилося на 15%.

Нині провідні країни ОЕСР створили сучасну нафтопереробну промисловість, технологія якої не лише відповідає високим вимогам ресурсозбереження, а й розвивається в напрямі підвищення її екологічності.

У цілому незначне зростання споживання нафтопродуктів у цих країнах задовольняється за рахунок наявності резерву виробничих потужностей установок первинної та глибокої переробки нафти, а дефіцит, що тимчасово виникає, покривається також за рахунок створеного 114-денного запасу нафти (планується його збільшення до 120-денного).

Біля витоків розвитку нафтопереробки

В Україні нафтопереробна галузь формувалася в 50-х роках ХХ століття з урахуванням використання нафти за більш низькими порівняно зі світовими цінами та орієнтацією її НПЗ на виробництво мазуту для експорту в європейські країни.

У той час мазут був найдешевшим паливом, а будівництво дорогих установок для його переробки на бензин і дизельне паливо (поглиблювальних процесів) було економічно невиправданим. На жаль, ні в період світової енергетичної кризи, ні пізніше структуру української нафтопереробки не було скориговано. Більш того, у той час всі установки термічного крекінгу були реконструйовані для перегонки нафти з метою збільшення виробництва мазуту. Після 1985 року в економіці колишнього СРСР розпочався спад, який після розвалу Союзу перейшов у кризу. Остання зробила практично неможливими інновації в нафтопереробну промисловість.

Починаючи з 1990 року в Україні спостерігався спад виробництва, який позначився на зниженні використання виробничих потужностей первинної переробки нафти на НПЗ до 26,4% ( 1995 р.). Хоч як це дивно, але Лисичанський НПЗ, що володіє найдосконалішою технологією переробки нафти, у тому самому році мав найнижчий рівень використання виробничих потужностей первинної переробки нафти — 9,4%.

В Україні всі нафтопереробні заводи, побудовані в різний час, за своєю технологічною схемою відповідали вимогам НПЗ із простою схемою переробки, що включає установки первинної переробки й риформінгу. Глибина переробки на цих заводах (Херсонський, Одеський, Дрогобицький і Надвірнянський) становить 45,67—60,07%. Водночас на Лисичанському і Кременчуцькому НПЗ, які умовно можна віднести до підприємств із вищим рівнем переробки нафти (класична схема), цей показник за чотири місяці 2005 року становив 68,06 і 69,29% відповідно (у країнах Заходу цей показник сягає 90% і більше).

Кажучи про світовий рівень нафтопереробки, необхідно зазначити, що на відміну від СРСР, на її розвиток сильно вплинула нафтова криза 1971—1980 років, яка в умовах різкого підвищення цін на нафту в корені змінила уявлення про оптимальну технологічну структуру НПЗ. У результаті підприємства з простою схемою переробки стали нерентабельними й почали поступатися місцем НПЗ із класичною і глибокою схемами переробки нафти. Різниця в інвестиціях у НПЗ із різними схемами і глибиною переробки нафти характеризується такими даними: у НПЗ потужністю 5 млн. тонн на рік із простою схемою — 580 млн. дол., потужністю 8 млн. тонн на рік із класичною схемою — 1475 млн. дол. і потужністю 8 млн. тонн на рік із глибокою схемою — 2455 млн. дол.

У Західній Європі більшу частину НПЗ було побудовано до першої світової кризи, тому вони окупилися в короткий термін. Подальше інвестування здійснювалося здебільшого у реконструкцію діючих підприємств. Якщо в 1977 році в країнах Західної Європи діяло 143 НПЗ і тільки третина з них мала установки флюїдкаталітичного крекінгу, то в 1995-му уже на дві третини зі 100 підприємств, що залишилися, були впроваджені ці процеси.

У результаті трансформації ринку нафти в 1980—1996 роках у розвинених країнах було закрито 45 нерентабельних НПЗ, а потужності атмосферної переробки були скорочені майже на третину. Одночасно будували установки (особливо каталітичного крекінгу) з переробки мазуту на бензин і дизельне паливо. Зі 108 НПЗ, розташованих у країнах Західної Європи, кількість підприємств із класичною схемою переробки становила 53, із глибокою схемою переробки — 26 і з простою схемою — 29. У США, де існує висока потреба в автомобільних бензинах, частка НПЗ із глибокою схемою переробки традиційно більша порівняно з західноєвропейськими країнами. Відповідно, американські НПЗ володіють не лише установками флюїдкаталітичного крекінгу, а й установками коксування (80% від світових потужностей).

Потужності поглибленої переробки нафти на українських НПЗ становлять лише 9,6% від атмосферної перегонки. Тому в Україні можна на стільки ж збільшити природний вихід світлих нафтопродуктів за рахунок переробки мазуту.

Для порівняння: у Західній Європі ця можливість перевищує 30%, а в США — 55%. Висока частка поглиблювальних процесів переробки нафти дає змогу отримувати до 90% і вище світлих нафтопродуктів (бензин, дизельне паливо, авіагас), незалежно від якості сировини, що переробляється. При цьому, як правило, отримують автомобільний бензин високооктановий неетилований, а дизельне паливо — практично без вмісту сірки (0,05%).

Поставка нафти
й використання виробничих потужностей НПЗ

Одним з основних чинників, що найбільше вплинули на загострення проблеми задоволення потреби України в нафтопродуктах у 2005 році, було скорочення поставок і переробки нафти на НПЗ. Тільки за чотири місяці поточного року поставки нафти зменшилися порівняно з аналогічним періодом минулого року на 1801,7 тис. тонн, або 21,7%, і становили 6497,7 тис. тонн.

У це зниження (або 90,4%) найбільшим був внесок постачальників нафти з Росії, тоді як поставки нафти, що видобувається на українських родовищах, зросли на 117,07 тис. тонн, або 16,7%. Водночас цього року припинився імпорт нафти з Казахстану, що за аналізований період часу з урахуванням обсягів поставок у 2004-му (чотири місяці) збільшило дефіцит на 16,1%.

У зв’язку з тим, що господарями українських НПЗ (Лисичанського — ТНК-ВР, Одеського — «Лукойл», Кременчуцького — «Татнефть») є російські нафтопереробні компанії, у ситуації, що склалася, можна говорити про неефективність проведеної в Україні приватизації нафтопереробної промисловості та вибору потенційних інвесторів. Тому дефіцит, який виник на ринку нафтопродуктів, багато в чому пов’язують із відсутністю в держави можливості впливати на диверсифікацію поставок нафти на НПЗ України і виконання їхніми новими власниками інвестиційних зобов’язань (високий рівень використання виробничих потужностей; модернізація НПЗ за рахунок упровадження поглиблювальних процесів; підвищення якості нафтопродуктів за рахунок упровадження облагороджувальних процесів; перехід на нові специфікаційні вимоги до якості нафтопродуктів, що діють у рамках країн ЄС).

Сьогодні в Україні 87% обсягу нафти, що переробляється, припадає на поставки з Російської Федерації, тобто російські компанії роботу своїх НПЗ в Україні орієнтують лише на переробку нафти з російських родовищ. Водночас, як показує світова практика, ефективна робота НПЗ країн Заходу базується на принципах диверсифікації поставок нафти. Прикладом цього може слугувати досвід Франції, яка не прив’язується до якогось одного джерела поставок вуглеводневої сировини. У Франції створено сучасну нафтопереробку й вона може ефективно переробляти й менш якісні нафти з високим вмістом сірки з країн СНД, частка яких у загальних поставках досягла 19,9%. Таким чином, принцип диверсификації дає змогу не лише забезпечувати ритмічні поставки нафти на НПЗ, а й вибирати сировину з урахуванням її ціни та прийнятної якості.

Різні підходи в забезпеченні НПЗ нафтою дають різні результати ефективності використання виробничих потужностей в окремих країнах і географічних регіонах. Так, в Україні за січень—квітень 2005 року використання виробничих потужностей установок первинної переробки нафти в розрізі окремих підприємств становило: по Кременчуцькому НПЗ — 36,1%, Херсонському — 24,2, Одеському — 65,9, Дрогобицькому — 57,2, Надвірнянському — 64,2, Лисичанському НПЗ — 34,8%.

Для порівняння зазначимо, що цей показник по країнах Північної Америки досяг 92%, Середнього Сходу і Європи — 88%, тоді як у країнах Центральної та Південної Америки він значно нижче й становить 73%, в Африці — 72%.

У технологічному циклі переробки нафти потужності процесів вторинної переробки прив’язані до потужності установок первинної переробки. Тому у випадку, коли потужності установок первинної переробки використовуються не повністю, у результаті ланцюгової реакції те саме відбувається і з потужностями вторинної переробки. Так, в Україні 2003 року при використанні на Лисичанському НПЗ потужностей з первинної переробки на 38,8% цей показник з каталітичного риформінгу становив 34,7, каталітичного крекінгу — 76,4 і гідроочистки — 35,5%. На Кременчуцькому НПЗ ці показники відповідно були такими: 35,6; 37,0; 75,2 і 52,3%.

Для порівняння розглянемо аналогічні показники по Франції, де 2003 року середньорічне використання потужностей з первинної переробки нафти становило 88,1%, у тому числі з гідрокрекінгу — 93, каталітичного крекінгу — 87, висбрекінгу — 54, алкілування, ізомеризації і МТБЕ — 74 і гідрознесірчення — 77%. Можна вважати, що всі ці показники відображали стан ринку нафтопродуктів, а також якість нафти, що перероблялася.

Цікавим вважається аналіз належності НПЗ у Франції окремим національним нафтовим компаніям. З 13 НПЗ, на яких 2003 року було перероблено 81,93 млн. тонн нафти, шість НПЗ, які переробили 48,14 млн. тонн, належали національній компанії Total, тоді як на три НПЗ компанії Shell припадало 15,11 млн. тонн, три НПЗ компанії Exxon Mobil — 15,13 млн. тонн і один НПЗ компанії BP — 8,11 млн. тонн. Тому в ситуації, що склалася, французькій державі значно простіше контролювати й впливати на національний ринок нафтопродуктів, ніж Україні. При цьому слід зазначити, що видобуток вуглеводнів компанією Total (Франція, Бельгія) у тому самому 2003 році становив 72,7 млн. тонн нафти й 40 млн. тонн газу.

Модернізація потужностей
і виробництво високоякісних моторних палив

Наприкінці ХХ ст. в Україні було розроблено програму модернізації діючих НПЗ із метою підвищення глибини переробки нафти до 78% і поліпшення якості вироблених моторних палив.

Проте за минуле п’ятиріччя так і не відбулися намічені прогресивні зрушення у виробництві моторних палив. Не сприяла впровадженню нових технологій у національну нафтопереробну промисловість і проведена в Україні приватизація українських НПЗ. Тому, попри зростання у країні потреби у високооктанових бензинах, збільшення їхнього виробництва стримується через відсутність на підприємствах таких технологічних процесів, як алкілування та ізомеризація (єдину установку потужністю 120 тис. тонн на рік побудовано на Одеському НПЗ), а також через недостатню потужність установок каталітичного крекінгу. Це саме спостерігається у виробництві дизельних палив із низьким вмістом сірки — відсутність установок висбрекінгу та гідрокрекінгу.

У результаті стагнації нафтопереробної промисловості в Україні за останні роки не було створено об’єктивних передумов збільшення обсягу виробництва високоякісних автомобільних бензинів. За чотири місяці 2005 року було вироблено 1467,8 млн. тонн автомобільного бензину, при цьому на частку Лисичанського НПЗ припадало 47,3%, Кременчуцького — 43,8 і Одеського — 8,8%.

У загальному обсязі виробництва частка високооктанових бензинів становила: АІ-98 — 0,4%, АІ-95 — 32,1, А-92 — 23,7%, тоді як на низькооктанові припадало: А-80 — 25,8 і А-76 — 17,5%. Таким чином, майже половина вироблених автомобільних бензинів в Україні належать до низькооктанових, що характеризує досягнутий рівень технологічного розвитку українських НПЗ.

На закінчення хотілося б навести дані щодо компонентного складу автомобільних бензинів, що виробляють у США і країнах ЄС. Так, основними складовими бензинів у цих країнах є: риформат — 34,6 (США) і 46,9% (ЄС); бензин каталітичного крекінгу — 36,1 і 27,1%; алкілат — 13 і 5,9%; ізомеризат — 4,7 і 5%; легкий бензин — 4 і 7,6% і ефіри — 2,1 і 1,8% відповідно. Відзначимо при цьому, що середнє октанове число цих компонентів становить: риформат — 93—102, бензин каталітичного крекінгу — 90—92, алкілат — 93—96, ізомеризат — 83—90, легкий бензин — 65—70 і ефіри — 114—118.

Державне регулювання нафтового сектора

Нафтовий сектор економіки характеризується високим рівнем міжнародної інтеграції, цьому чимало сприяє міжнародний поділ праці. У світі існують окремі напрями в науковій діяльності, проведенні геологорозвідувальних, пошукових і бурових робіт, виробництві спеціалізованого устаткування, здійсненні маркетингових досліджень та інших спеціалізованих робіт у нафтовому секторі. Для здійснення цієї діяльності щороку інвестують десятки мільярдів доларів.

Однією з причин стагнації нафтової галузі в Україні є відсутність надійних інвестиційних джерел фінансування. Досвід нових членів Євросоюзу, і передусім Польщі, Угорщини, а також кандидата в цю організацію — Румунії показав, що успіхів у нафтовому секторі вони досягли здебільшого за рахунок створення державою сприятливих умов для залучення інвестицій провідних у цій галузі зарубіжних фірм. Як наслідок прогресивних змін варто розглядати стандартні показники якості нафтопродуктів, вироблюваних на НПЗ цих країн, у порівнянні з даними по Україні.

Як випливає з аналізованих даних, стандарти якості на моторні палива в Україні значно поступаються окремим параметрам у країнах Євросоюзу, зокрема у країнах — нових членах ЄС. Тому важливим важелем української держави в прискоренні процесів модернізації НПЗ могло б стати прийняття Держстандартом нових технічних умов на виробництво нафтопродуктів, які відповідали б рівню специфікаційних вимог країн ЄС, із зазначенням терміну їхнього запровадження. Цими діями держава поставила б такі компанії, як ТНК-ВР, «Лукойл» та інші, перед фактом: або необхідно інвестувати модернізацію своїх НПЗ, або закривати виробництво нафтопродуктів на цих підприємствах.

Інший напрям посилення ролі державного регулювання — створення сприятливих умов для залучення прямих іноземних інвестицій у нафтовий сектор. Особливо перспективним є залучення іноземного капіталу в геологорозвідувальні, пошукові та бурові роботи на території України. Цим шляхом пішло чимало країн, на території яких можливі родовища нафти. Наприклад, в Угорщині були визначені ділянки, більшу частину площі яких було віддано в концесію відомим західним компаніям, які ведуть там пошукові роботи.

Одним із пріоритетних напрямів розвитку нафтопереробної промисловості в Україні варто вважати, зокрема, участь держави в будівництві нового сучасного НПЗ із залученням зарубіжних компаній. Існування такого підприємства дало б змогу Україні за якістю нафтопродуктів вийти на європейський і світовий ринки, а також активно впливати на національний ринок нафтопродуктів, стимулювати розвиток суміжних галузей промисловості (машинобудування, передусім) і національної науки.

З огляду на ті самі проблемні питання підвищення якості нафтопродуктів у Росії, українській владі варто було б обмежити імпорт низькоякісних нафтопродуктів із РФ, передусім палив і моторних масел, віддавши перевагу експортерам — провідним західним компаніям. Для довідки: 2004 року в Росії глибина переробки нафти становила лише 70%, що не відповідає сучасним вимогам і не дає можливості виробляти нафтопродукти з підвищеними експлуатаційними властивостями.

Крім того, розмови про модернізацію своїх НПЗ інтенсивно ведуться в Росії впродовж останніх 10 років. Проте надто мало практичних кроків зроблено в цьому напрямі. Основна причина ситуації, що склалася, — відсутність інвестиційних ресурсів в обсязі 15 млрд. дол. За нашими розрахунками, в Україні для реконструкції НПЗ до рівня сучасних західних підприємств буде потрібно 1,5 млрд. дол.

На нинішньому етапі важливим чинником у вирішенні проблем ринку нафтопродуктів в Україні є консолідація зусиль усіх зацікавлених організацій галузі. У зв’язку з цим істотно зростає роль організаційних чинників. Так, відсутність в Україні балансу паливно-енергетичних ресурсів, який міг би складати Держкомстат, не лише утрудняє аналіз його найважливіших складових, а й істотно ускладнює роботу з розробки енергетичної політики на перспективу.

Зауважимо, що в нашій країні, на відміну від інших країн СНД, дотепер не розроблено й не затверджено програму енергетичної політики до 2030 року. Активну участь у вирішенні енергетичних проблем могли б взяти численні науково-дослідні інститути галузі та НАН України, які працюють із проблем ПЕК (ІБОНХ НАН України, НДІ НП «Масма», НДІ НАК «Нафтогаз України», УкрНДІГазінформ тощо).

Розглядаючи проблемні питання стану ринку нафтопродуктів і розвитку вітчизняного ПЕК, особливу увагу хотілося б звернути на інформаційне забезпечення. На жаль, доводиться констатувати, що останні події на ринку нафтопродуктів в Україні виявили слабкість наявної інформаційної системи. В окремих випадках при трактуванні подій у ЗМІ досягався зворотний ефект: утруднення розуміння суті процесів, що відбуваються. Це стосується також питань аргументації будівництва нового НПЗ в Україні, ефективності проведеної приватизації українських НПЗ тощо. Вихід із ситуації, що склалася, вбачається в ширшому залученні до участі в дискусіях і виступах провідних фахівців, науковців і практиків.

* * *

Для організації ритмічних поставок нафти на українські НПЗ необхідно використовувати принцип диверсифікації, залучаючи до поставок вуглеводнів не лише російські компанії, а й передусім експортерів із Казахстану й Азербайджану. А також вирішити важливе завдання — створити стратегічний запас нафти, який відповідав би 114 дням потреби в імпорті.

З метою збільшення вироблення високоякісних нафтопродуктів необхідно модернізувати діючі потужності НПЗ і побудувати нові установки, що поглиблюють переробку нафти.

Потрібно переглянути діючі в Україні технічні умови на виробництво пально-мастильних матеріалів, наблизивши їхню якість до рівня країн Євросоюзу.

Необхідно розробити енергетичну програму України на період до 2030 року, використавши зарубіжну практику упорядкування паливно-енергетичного балансу, а також розроблені українськими вченими концепції розвитку нафтопереробної промисловості.

Для поліпшення інформаційного клімату в ПЕК України доцільно залучати до висвітлення актуальних і проблемних питань галузі фахівців-аналітиків.

Вирішенню проблем у нафтопереробній промисловості України сприятиме об’єднання в єдиний науково-дослідний центр провідних фахівців ПЕК, які сьогодні працюють у різноманітних галузевих і академічних НДІ Мінпаливенерго. А також співробітництво з провідним у цій галузі Французьким інститутом нафти, який уже впродовж багатьох років має своє представництво в Москві.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво