Про користь справи та шкоду ілюзій. У середині червня в Криму відбулася 17-та конференція Української асоціації інвестиційного бізнесу. Нинішня тема розмови — «Управління активами: нові можливості розвитку» - Економіка - dt.ua

Про користь справи та шкоду ілюзій. У середині червня в Криму відбулася 17-та конференція Української асоціації інвестиційного бізнесу. Нинішня тема розмови — «Управління активами: нові можливості розвитку»

24 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 24 червня-1 липня

Якщо хтось гадав, що іноземні «вболівальники» помаранчевої революції нескінченно довго захоплюв...

Якщо хтось гадав, що іноземні «вболівальники» помаранчевої революції нескінченно довго захоплюватимуться Україною та її керівництвом, попри всі його «винаходи» в економічній частині, а також вкладати божевільні гроші в нашу економіку, він глибоко помилявся. Що стосується вітчизняного фондового ринку, то за бажання можна встановити навіть дату, коли розвіялися ілюзії його учасників. У кулуарах ялтинської конференції я по-журналістському наполегливо допитувалася — а коли точно це сталося? Мені відповідали — одразу після 8 березня. Тоді за результатами котирувань ПФТС відбулося зниження вартості активів інвестиційних фондів і загальне зниження індексу ПФТС. Із позахмарних більш як трьох сотень пунктів цей індекс, щоправда, не скотився до якогось «непристойного» рівня в сто одиниць, але у вазі втратив істотно.

Коли інвестор побоюється йти в Україну, то Україна має йти до інвестора, мудро розсудили в чотирьох активно працюючих на вітчизняному фондовому ринку компаніях. Унаслідок чого за останні місяці на Франкфуртській біржі подвоїлися обсяги торгів депозитарними розписками, випущеними на акції українських підприємств. Інвестор і посередник на таких операціях багатіють. А от емітенту, а також економіці країни від такого розміщення і не свербить, і не болить: капіталізація українських підприємств не збільшується.

Отож, помаранчеві ілюзії якщо в кого й були, то вже в березні різко пішли на спад. Як згодом — і надії на різке прискорення ринкових перетворень у країні, сурпердинамічний розвиток інституцій фондового ринку та просвітління структури власності українських підприємств (про суди, які на кожній професійній тусовці згадують «незлим тихим словом», я вже й не кажу). Однак у кожного процесу є зворотний бік. Певне відкочування назад, вважають окремі аналітики, навіть на краще: думати не хочеться про той шок, що міг би статися, якби «бульбашка» недооцінених українських акцій надувалася протягом багатьох місяців, а потім одразу луснула. А так... Березневі події можна розцінювати і як незначне коливання ринку, проте воно протверезило багатьох його представників і передусім — з інститутів спільного інвестування.

Їх уже досить багато, таких компаній. Від моменту введення в дію в 2002-му Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові й корпоративні інвестиційні фонди)» та до червня 2005-го Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку видала 110 ліцензій на діяльність із управління активами (52 — на управління активами інвестфондів, 9 — пенсійних фондів, а також 49 «об’єднаних» ліцензій — на управління «інвестиційно-пенсійне» в одному «флаконі»). Але якщо український обиватель більш-менш розуміє, що таке банк, трішки гірше — як працює страхова компанія, то про інвестфонд і недержавний пенсійний фонд уявлення практично нульове. Не кажучи вже про таке складне поняття, як управління їхніми коштами або, по-науковому, активами.

У цьому контексті цікавою є ідея створення ІСІ з публічною пропозицією. За таким складним, на перший погляд, словосполученням стоїть простий фінансовий механізм, завдяки якому пересічна людина також зможе долучитися до таїнства управління активами. Як сказав президент ВАТ «КІНТО» Сергій Оксанич, саме цей вид інвестфондів орієнтований на залучення грошей фізичних осіб. Тобто очікується, що в найближчому майбутньому наші громадяни зможуть примножити свої заощадження, не лише вкладаючи гроші на банківський депозит, а й користуючись послугами компаній із управління активами.

Коли спробувати пояснити «на пальцях», то управління активами зводиться до вкладання певних сум, залучених від різноманітних інвесторів, у різні інструменти: акції, державні й корпоративні облігації, іпотечні цінні папери тощо. Під час конференції фахівці встигли навіть порушити питання про те, чи треба спішно вводити в законодавство поняття «фінансові інструменти», як це прийнято в Європейському Союзі, однак, на наш непрофесійний погляд, це все-таки дрібниця. Головне в тому, що, попри очевидну розмаїтість інструментів, справді привабливих і надійних в Україні вкрай мало. Попри зростаючі рік у рік обсяги, ринок цінних паперів на 90% неорганізований. Недосконала законодавча база, кульгає повсякденна практика. Котрий рік поспіль перша не вдосконалюється, а друга продовжує припадати то на одну, то на іншу ногу. Котрий рік поспіль про це говорять...

Інвестори й експерти знають проблеми українського фондового ринку «пофамільно», зазначив член ДКЦПФР Сергій Бірюк. Найперша — це якість корпоративного управління, за якого портфельного інвестора можуть із легкістю позбавити його прав. Друга — відсутність єдиного депозитарію. І лише на третьому місці — необхідність створення організованого ринку цінних паперів. Окремим рядком Сергій Олексійович відзначив: Українській асоціації інвестиційного бізнесу слід було б більше уваги приділяти рекламі, зміцненню іміджу цієї саморегулювальної організації й інвестиційного бізнесу загалом.

Примітно, що в досить емоційному виступі одного з найавторитетніших представників ринку — голови спостережної ради компанії «Автоальянс — ХXI століття» Анатолія Отченаша пролунали практично ті самі проблеми, тільки в іншому порядку: 1) організований ринок; 2) створення нормальної депозитарної системи; 3) «реальна наша консолідація». «Чи почули в уряді, державних установах наш голос, чи використали ми свою можливість бути почутими?» —запитав Анатолій Антонович колег.

Відповідь, на жаль, досить очевидна. Попри те, що ринок живий і рік у рік б’є рекорди.

2003-го було зафіксовано найбільший за всю історію України обсяг торгів цінними паперами — на 202,9 млрд. грн., а вже в 2004-му він збільшився до 321,3 млрд. Із квітня ц.р. практичну роботу розпочали перші НПФ, що діють за законом про недержавне пенсійне забезпечення. Уже за перші два місяці роботи їхній «улов» — 3,1 млн. гривень, внесених на рахунки учасників, тобто майбутніх пенсіонерів, а потім інвестованих у різноманітні інструменти. Отже, динаміка фондового ринку незабаром неодмінно стане ще крутішою. І історики фондового ринку можуть готуватися до розмірковувань про новий рекорд.

При всьому цьому загальна ситуація на ринку рік у рік залишається «законсервованою», і професійне співтовариство разом з регулятором не в змозі подолати негативні тенденції. На відміну від торішнього ялтинського форуму, учасники нинішнього вже майже не згадували про необхідність ухвалення закону про акціонерні товариства — навіщо пусте стрясання повітря, навіщо говорити про те, про що балакано-перебалакано? Навіть у своєму досить вихолощеному варіанті документ — явно не прохідний у країні зі слаборозвиненими демократичними інститутами та хронічною неповагою до дрібного інвестора. Потрібне собі рішення зрідка може забезпечити хіба що бізнес великий. Та й він, у зв’язку чи то з реприватизацією, чи то з доплатою, опинився на роздоріжжі.

Тут саме час згадати — а як поживає гучний торішній піар-проект Української асоціації інвестиційного бізнесу із захисту прав дрібних акціонерів, фактично ошуканих під час деномінації акцій Миколаївського глиноземного заводу? Щось не чутно про нього останнім часом...

Доповідаю. Проект нині розрісся до чотирьох позовів, що розглядаються як у Господарському суді, так і в судах загальної юрисдикції. Позови подано і проти самого відкритого акціонерного товариства «МГЗ», і проти його власника — компанії «Український алюміній», і навіть проти оцінювача. Але в кращому разі результату можна чекати не раніше осені. Як і всі українські корпоративні конфлікти, цей став «довгограючим». Швидко й однозначно захистити свою власність в Україні неможливо, навіть коли за справу беруться висококласні юристи...

Не перший рік професійна тусовка обговорює перспективи створення нормальної системи реєстрації прав власності. Проте «віз» із двома депозитаріями — одним діючим, а іншим — здатним успішно залучати бюджетне фінансування — і нині там. 32 підприємства мають в Україні двох реєстраторів. Причини тут різні: конфлікт між старим і новим власниками, який обертається небажанням віддавати реєстр у чужі руки, конфлікт між самими реєстраторами, несплата емітентом реєстраторських послуг тощо. Але найсумніше, що в одного українського підприємства реєстраторів цілих три, і, за даними Держкомісії з цінних паперів, такий тріумвірат виник виключно через конфлікт судових рішень.

Швидких змін на краще не видно й у цій сфері. Так, існує задум створення дворівневої депозитарної системи (на верхньому — центральний депозитарій, на нижньому — депозитарні установи, які власне й займаються реєстрацією прав власності). Проте його реалізація вимагатиме не лише прийняття відповідного закону, що до парламентських виборів малоймовірно, а й фактичного «умертвіння» одного з існуючих депозитаріїв, конфлікт між якими то загасає, то спалахує з новою силою.

Узагалі стосовно нових ідей нинішня ялтинська конференція була разюче несхожою на своїх попередниць. Ідей багато! Обговорювалися перспективи іпотечних цінних паперів, які можуть бути дохіднішими, ніж держоблігації. Члени УАІБ презентували проект створення земельних інвестиційних фондів — цілком нових фінансових інститутів на селі, покликаних зробити цивілізованим процес передачі землі в оренду й (можливо, згодом) її купівлі-продажу. Поки доля в ЗІФів важка: у створеній за розпорядженням прем’єра робочій групі представники фондового ринку щосили опираються тиску представників неринкової ідеології, зокрема і з Мінагрополітики. Чия візьме, наразі невідомо.

І, нарешті, пенсійна реформа, яка вийшла на оперативний простір діяльності недержавних пенсійних фондів. Цій темі інвестиційне співтовариство приділяє дедалі більше уваги, розуміючи: успішне втілення ідеї в практику збагатить країну, її фінансові інститути та громадян, а невдача, навіть локальна, здатна поставити на недержавному пенсійному забезпеченні жирний хрест.

За словами ректора Українського інституту розвитку фондового ринку Дмитра Леонова, схема роботи НПФ є на сьогодні найбільш соціально орієнтованою серед всіх існуючих у країні: гроші вкладаються на ім’я конкретної людини, вони з першої хвилини належать їй, а не, приміром, підприємству-роботодавцю; персоніфіковано й пільги фізичній особі щодо прибуткового податку. Проте наша держава, мабуть, зрадила б свої традиції, якби не спробувала залізти в кишеню майбутнього пенсіонера. І не відібрала бодай один відсоток вкладень. Правда, зроблено це опосередковано — через обкладання податком на додану вартість діяльності адміністратора НПФ, який, своєю чергою, отримує винагороду в розмірі 5—6% на рік від суми внесків, які надходять до НПФ.

Про скасування цього соціально несправедливого податку говорять уже з літа минулого року. Але нині ситуація ще менш сприятлива, ніж 2004-го: уряд щосили бореться з пільгами, очевидно, не особливо вникаючи в їхню суть...

Це лише один із маленьких фрагментів пенсійної проблематики, обговоренню якої учасники конференції майже в повному складі приділили цілих півдня. Попри сліпуче ялтинське сонце й на диво тепле для червня море. Ну а після того, як у проект резолюції форуму було внесено пропозицію пропрацювати питання про створення (можливо, під егідою УАІБ) саморегулювальної організації адміністраторів пенсійних фондів, з’явилася надія, що товар під маркою НПФ в Україні почнуть нарешті активніше просувати до споживача.

Хоча шлях буде непростим. Давайте й тут не створювати собі ілюзій.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво