Про користь капіталізму з державним обличчям

Проекту будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд уже понад 20 років. Починався він ще в рамках Ради економічної взаємодопомоги. У жовтні 1983 року в Берліні було підписано багатосторонню угоду про організацію співробітництва з будівництва в тодішньому СРСР ГЗКОР. До списку іноземних учасників спочатку входили Румунія, Чехословаччина, НДР, а трохи пізніше включили Болгарію.

Власне будівництво комбінату почалося 1985 року. Терміни введення його в експлуатацію постійно переносили: спочатку з 1990 на 1994 рік, потім — на 1997-й. За цей час НДР зникла з карти світу, а Болгарія, витративши кілька мільйонів доларів, втратила до ГЗКОР будь-який інтерес. Після розпаду Союзу Україна стала правонаступницею будівництва комбінату, поновивши угоду з Румунією та Словаччиною. Більше того, навіть намагалася продовжувати фінансувати цей проект. Втім, без особливого результату — у середині 1990-х будівництво остаточно заморозили. Початок затяжної економічної кризи спричинив різке скорочення як виробництва металу, так і потреби в залізорудній сировині.

Інтерес до КГЗКОР відновився лише в цьому столітті й пояснюється тенденцією до деякого зростання виробництва у світовій металургії. Зацікавленість у завершенні українського довгобуду в різні моменти висловлювали Mittal Steel, китайська Sinosteel, російські «Северсталь», «Металлоинвест» і Магнітка, вітчизняні Інгулецький і Полтавський ГЗК, а також «Індустріальний союз Донбасу». Однак, попри велику кількість претендентів, ситуація навколо комбінату розвивалася ні добре ні погано.

Усе різко змінилося два тижні тому, коли стало відомо, що «Металлоинвест» і «Смарт-груп» (керуюча компанія ІнГЗК) об’єднали зусилля і передали до Кабінету міністрів України свої пропозиції щодо створення спільного підприємства на базі КГЗКОР за участю держави. За повідомленнями ряду ЗМІ, через тиждень свої пропозиції з добудування КГЗКОР у Мінпромполітики нібито передала і Mittal Steel. Однак заступник міністра промислової політики Володимир Грановський заявив, що найбільша металургійна корпорація світу поки не подавала жодних конкретних проектів з добудовування КГЗКОР. Більше того, член ради директорів ВАТ «Міттал Стіл — Кривий Ріг» Франк Паннір хоч і повідомив про зацікавленість Mittal Steel у приватизації КГЗКОР, однак підтвердив, що корпорація поки ще не направила свою пропозицію у формі офіційного документа.

Таким чином, на сьогодні можна реально аналізувати лише пропозицію «Металлоинвеста» і «Смарт-груп». Вона передбачає, що на базі КГЗКОР створюється російсько-українське СП із державною часткою. Паралельно проводиться реструктуризація боргу (на основі поставок котунів) Румунії та Словаччини відповідно до здійснених ними капвкладень. Тобто реалізація українсько-російського проекту дає можливість Румунії та Словаччині отримати назад низьколіквідний борг і заодно забезпечити гарантовані поставки котунів на свої металургійні підприємства протягом 10 років після запуску КГЗКОР.

З іншого боку, створення СП дасть змогу Україні не просто завершити довгобуд, а й одночасно отримати частку в цьому проекті з перспективою її подальшої реалізації, а до цього моменту повністю контролювати і впливати на всі рішення, прийняті в рамках спільного підприємства. Зокрема, разом із інвесторами проекту ліквідувати соціальну напруженість у регіоні. Річ у тім, що ще за Союзу для персоналу однієї з «головних будов соціалізму» було споруджено цілий мікрорайон у містечку Долинська (Кіровоградська область), поблизу якого розташований КГЗКОР. Після припинення будівництва комбінату цей населений пункт на сьогодні перетворився фактично на місто-привид із тисячами недобудованих чи побудованих, але незаселених квартир. Відповідно, що ще працюючий на комбінаті персонал здебільшого живе банальним розтягуванням усього, що погано лежить на цьому об’єкті. А все те, що не можна було поцупити, поступово робиться непридатним. За словами директора інституту «Механобрчормет» Миколи Воробйова, якщо не розпочати реанімацію КГЗКОР зараз, то «добудовувати буде нічого».

Виходячи з цих сумних реалій, російсько-український консорціум пропонує якнайшвидше розпочати добудування комбінату і вводити його потужності в експлуатацію поетапно. Спочатку (протягом півтора-двох років) запустити комплекс згрудкування, який працюватиме на залізорудному концентраті Інгулецького і Михайлівського ГЗК, і розпочати випуск котунів в обсязі близько 13,5 млн. тонн на рік. Потім (на другому етапі) стане до ладу комплекс дроблення і збагачення окислених руд.

Хоча пропозиції «Металлоинвеста» і «Смарт-груп» поки немає реальної альтернативи, необхідно усвідомлювати, що теоретично існують три сценарії розвитку КГЗКОР: перетворитися на сировинну базу міжнародного металургійного гіганта; стати сировинною базою українських металургійних холдингів і, нарешті, вирости в постачальника котунів на вільний ринок (як внутрішній, так і зовнішній). Ущербність першого варіанта наочно продемонстровано на прикладі «Криворіжсталі» (а не минуло ще й півроку) і, по суті, гіркота цього розчарування сьогодні компенсується лише рекордною для світової металургії ціною продажу цього об’єкта. Однак, за словами віце-президента «Індустріальної групи» (управляє активами «ІСД») Олександра Пилипенка, «якщо політики допустять посилення позицій Mittal Steel в Україні, це буде економічною й політичною помилкою. Все брудне виробництво, низькі зарплати будуть зосереджені тут, а висока додаткова вартість у виробництві сталі — на європейських метзаводах».

Безумовно, з точки зору розумного протекціонізму, найприйнятнішим є другий варіант. І можна не сумніватися в тому, що вітчизняні металурги в особі «Індустріального союзу Донбасу» та Маріупольського меткомбінату імені Ілліча боротимуться саме за цей сценарій. Однак можна з великою часткою імовірності припустити, що їхні претензії все ж таки не знайдуть сьогодні розуміння у держави. Оприлюднені цього тижня в.о. міністра фінансів Віктором Пинзеником цифри, які стосуються результатів січня—лютого цього року, свідчать, що ряд вітчизняних металургійних холдингів і підприємства, котрі входять у них, і досі продовжують експортувати продукцію в офшорні зони, що природно призводить до скорочення сплачуваного ними податку на прибуток.

Звісно, податкове планування є невіддільним правом і обов’язком будь-якого суб’єкта господарської діяльності. Однак, якщо він затято ховає свій прибуток в офшорах, нерозумно вимагати захисту своїх інтересів і задоволення сировинних потреб у держави. Більше того, Пинзеник уже виступив із ініціативою формування робочих груп з участю представників податкової, митниці, Мінекономіки та Мінфіну для проведення перевірок схем роботи любителів «офшорного програмування».

У нинішній ситуації варіант створення українсько-російського СП на базі КГЗКОР виглядає найоптимальнішим для України. Таке спільне підприємство, з одного боку, збереже для вітчизняних виробників котунів ринки Східної Європи (насамперед за рахунок компенсаційних поставок продукції в рахунок боргу Румунії та Словаччині), а з іншого — забезпечить сировиною українські металургійні підприємства. Втім, за словами директора держпідприємства «Укрпромзовнішекспертиза» Володимира Власюка, на нашому внутрішньому ринку сьогодні існує проблема збуту котунів, яких уже сьогодні виробляється більше, ніж їх споживають вітчизняні металурги. Тому в цьому разі великі надії покладаються на «Металлоинвест», який має гарні позиції в експорті котунів до Китаю.