Про конкурентоспроможність трубної промисловості України - Економіка - dt.ua

Про конкурентоспроможність трубної промисловості України

26 травня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 26 травня-2 червня

У статті О.Ритова під інтригуючою назвою «Європейці позбавляють Україну тисяч робочих місць», опу...

У статті О.Ритова під інтригуючою назвою «Європейці позбавляють Україну тисяч робочих місць», опублікованій в «ДТ» №16—17 за поточний рік, змальовано сумну перспективу масових звільнень і фінансовий колапс трубної промисловості.

Однак беруся стверджувати, що такі — перепрошую за використання хльосткого виразу, який належить відомому в Україні політику, — «воплі й соплі» українських трубних відомств, на жаль, не нові. Вони з’являються регулярно при черговому антидемпінговому розслідуванні, ініційованому зарубіжними конкурентами.

Фабула реакції українських трубників на такі заходи, що мали місце й у 1999-му, і в 2000-му, і в наступні роки, разюче одноманітна: «Караул, нас утискують, уряд зобов’язаний нас захищати, нам повинні гарантувати квоти на постійне постачання труб!» І все це при тому, що трубні заводи, на адресу яких лунають звинувачення у демпінгу, давно перейшли в приватну власність і втручання держави в такі розборки цілком може бути розцінено, як лобіювання приватних інтересів з усіма наслідками, що випливають.

Не зайве нагадати, що всі антидемпінгові конфлікти, які виникали раніше, закінчувалися нищівною поразкою української сторони. Санкції запроваджувалися, обсяги експортних поставок зменшувалися, робочі місця скорочувалися. Більш того, наші мудреці, щоб не втратити своє обличчя, ввели в практику надзвичайний термін — вдумайтеся тільки в його зміст — «добровільне обмеження експорту». А далі завжди чимало «примусове» скорочення робочих місць.

Про критичне становище у сфері виробництва сталевих труб в Україні «ДТ» писало ще в далекому 1999 році (див. №51). Тоді зазначалося, що через відсталість технологій, моральний і фізичний знос устаткування і низку інших причин українські трубники не в змозі конкурувати з зарубіжними виробниками й неминуче стикнуться з проблемою збуту своєї продукції. На жаль, такий прогноз повністю виправдався. Доводиться констатувати, що й нові власники заводів, і їхні наймані менеджери залишили без уваги це застереження і не вжили дійових заходів щодо збереження обсягів виробництва. І проблема зовсім не в інтригах «людей у сірих піджаках із невиразними обличчями»!

У ситуації, що складається, неминуче виникають традиційні запитання: «Хто винуватий?» і «Що робити?» Відповіді на них нескладно знайти, якщо досконально вивчити досвід виживання зарубіжних фірм в умовах найжорсткішої конкуренції, скористатися рекомендаціями сучасних стандартів з управління підприємствами.

Не вдаватимуся в деталі, звернуся до широко відомих стандартів серії ISO 9000, які регламентують основні принципи управління. Вони говорять про необхідність чітко й зрозуміло формулювати цілі й технічну політику фірми (компанії). Хто це має зробити? Звичайно, перша особа, яка має право приймати основні рішення і відповідає за правильність їхньої реалізації.

Для наочності того, як це робиться в нас і в «них», порівняємо два конкретні заводи, які спеціалізуються на виробленні шарикопідшипникових труб, — український і завод, що розташований в одній із країн Європи. Не називатиму їх, не вказуватиму адреси, але запевняю, що вони реально існують.

Технологічна схема в цих заводів приблизно однакова. Обидва мають сталеливарне виробництво й устаткування для виробництва горячо- і холоднодеформованих труб. На цьому подібність закінчується — у нас застарілий мартен, у «них» — сучасні електропечі, спроможні виплавляти високоякісні сталі. Про стан іншого технологічного устаткування, що є в розпорядженні українського заводу, просто непристойно говорити. «Вони» ж систематично розширюють виробничі програми, освоюють енергозберігаючі технології, працюють у жорсткому режимі екологічних вимог, поставляють свою продукцію практично у всі куточки земної кулі й не мають проблем з обвинуваченнями в демпінгу. Ми систематично грузнемо у всіляких чварах і рекламаціях.

Щоб не відволікатися від відповіді на запитання «Хто винуватий?», рекомендую уважно проаналізувати наведену нижче порівняльну таблицю, підготовлену на основі офіційних матеріалів обох підприємств.

Як видно з таблиці, формулювання президента європейської компанії вирізняються чіткістю і навіть агресивністю, орієнтують персонал на безумовне світове лідерство в сфері виробництва шарикопідшипникових труб. На жаль, в українського керівника вони розмиті, незрозумілі й, м’яко кажучи, навіть наївні. Правда, слід зазначити мужність нашого земляка, який відкрито говорить про свою особисту відповідальність за технічну політику, що здійснюється на заводі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що висловлені на адресу європейців звинувачення в упередженому ставленні до Україні, як мінімум, необгрунтовані й «справжніх героїв» слід шукати в себе вдома. На жаль, наведений приклад непоодинокий і змальована ситуація характерна для інших трубних заводів, та й, мабуть, для багатьох галузей України.

Відповідь на друге запитання: «Що робити?» — банально проста: «Поставляти продукцію більш високої якості, ніж конкуренти, і відвантажувати її в терміни, обумовлені в контрактах». Гарантую, що в цьому разі обвинувачення в демпінгу відпадуть. Проте дуже сумніваюся, що українські трубники спроможні вирішити такі завдання найближчим часом. І річ не тільки в застарілому й зношеному устаткуванні. Його можна закупити, були б гроші. Проблема серйозніша — гострий дефіцит кваліфікованих кадрів. Припинення фінансування наукових розробок, зневажливе ставлення до технологічних служб призвели до того, що сьогодні на українських трубних заводах практично нікому створювати конкурентоспроможні технології, здійснювати на належному рівні технологічний супровід.

На підтвердження цієї тези наведу такий приклад. Експорт будь-якого різновиду продукції регламентується гармонізованими кодами. Їх треба детально знати і кваліфіковано з ними поводитися. Вони потрібні при виборі спеціалізації виробництва, укладанні контрактів й інших експортно-імпортних операціях. На критичний рівень компетентності українських трубників у цьому важливому питанні «ДТ» уже звертало увагу 2001 року в статті «Труд(б)на справа» (№15). Вона була присвячена аналізу результатів переговорів, що проводив у Москві прем’єр-міністр В.Ющенко з питань поставок українських сталевих труб у Росії. І що змінилося з того часу? А нічого. Більш того, українські трубники цього разу кричать ще голосніше, що їх дискримінують іще більше. Заявляють, що раніше до них висували претензії тільки щодо п’яти кодів, а тепер щодо 11.

Але ж треба розуміти елементарну річ, що йдеться про зовсім інше. Просто Україна розширила номенклатуру труб, що поставлялися в Європу, і кожен різновид, на думку ініціаторів антидемпінгового розслідування, продавався за заниженими цінами. Як поводитися в цьому випадку — зовсім інша тема. Факт демпінгу оскаржити складно, можна лише вести дискусію про правомочність трактування того чи іншого коду, але яка з того користь? Існують і інші варіанти, але для цього треба в деталях володіти технологічною інформацією, знати правила кодування, систематично аналізувати кон’юнктуру світового ринку й робити багато чого іншого, потрібного для виживання в умовах конкуренції, що загострюється.

Слід нагадати, що за радянських часів значний обсяг таких робіт виконували галузеві науково-дослідні інститути, які нині або ледь животіють, або взагалі ліквідовані. Посилаюсь на Державний трубний інститут, який раніше іменувався ВНДТІ. Здавалося б, ця державна структура має одержувати від власника фінансування в потрібних обсягах. Але зась! До сліз гірко бачити, як кваліфіковані фахівці з науковими ступенями за мізерну зарплату змушені буквально вимолювати жалюгідні крихти на проведення дуже серйозних досліджень, які потім здебільшого держава забирає у вигляді податків на землю, зборів до Пенсійного фонду тощо.

У зв’язку з цим дозволю собі поставити такі риторичні запитання.

Перше — Міністерству промислової політики. Загальновідома актуальність якнайшвидшого розв’язання енергетичних проблем в Україні. Тому прошу пояснити, хто в Україні буде розробляти технології й виготовляти труби для видобутку нафти й газу з шельфів Чорного й Азовського морів, труби підвищеної надійності для теплової й атомної енергетики, особливо тонкостінні труби підвищеної довжини для опріснювачів і низку інших видів труб, потрібних для виробництва установок відповідального призначення? Чи можна заспокоїтися, оскільки планується їх імпортувати і за дуже великі гроші запрошувати зарубіжних варягів-консультантів?

Друге запитання — ФДМ України. Чи відомо шановному відомству, що низка підприємств, переданих у приватну власність, або взагалі не замислюються над освоєнням сучасних технологій, або застосовують технологічні процеси, які, образно кажучи, перебувають на рівні «нижче плінтуса»? У зв’язку з цим прошу відповісти, чи можна знайти управу на недбайливих господарів? Чи будемо й далі чекати від світового співтовариства преференцій для них?

Насамкінець слів про перспективу масових звільнень і біди знедолених пенсіонерів, озвучені в різних засобах масової інформації з посиланнями на лідерів трубного відомства:

— автори опублікованих страшилок лукавлять, заявляючи про раптовість злісних намірів «людей у сірих піджаках із невиразними обличчями» запровадити мита. Рішення про початок проведення антидемпінгового розслідування було опубліковано ще в березні 2005 року, тож у заводів було досить часу для формування портфеля замовлень;

— не варто лякати народ, шановні колеги, усе буде, як і раніше. Після нетривалих сперечань рівень мит буде трохи знижено, але обсяг поставок труб до Європи ще раз буде зменшено. На цьому проблему на якийсь час удасться приглушити. Але тільки тимчасово. Нарив буде зріти і далі. Антидемпінгові розслідування — це звичайне явище в умовах світового ринку. Раджу регулярно читати відповідні джерела;

— запевняю, українські заводи мають можливість не тільки уникнути скорочення експорту труб, а й навіть розширити його. Для фахівців це не секрет;

— навіть за нинішнього критичного стану технологічного устаткування можна істотно збільшити відрахування до бюджету за рахунок зміни структури експортних поставок.

Заради об’єктивності на хвилинку поставмо себе на місце європейського виробника. У цьому разі нам доведеться виплачувати персоналу незрівнянно вищу заробітну плату, систематично обновляти дороге устаткування, сплачувати істотно вищу ціну за енергоносії тощо. Ясно, що ці обставини, невідомі українським виробникам, послужать приводом для пред’явлення санкцій до недобросовісного конкурента. От і все підгрунтя антидемпінгових розслідувань. Якщо ж глава компанії спробує почати ліквідацію робочих місць, то профспілки за дві секунди доможуться звільнення некомпетентного керівника. А те, що конкурент не вміє ефективно працювати, так це його проблема.

Повертаючись до проблеми конкурентоспроможності трубної промисловості України, хочу зазначити, що успішність її розв’язання залежить насамперед від ефективності управління. Викликає тривогу обставина, що вимоги до підвищення конкурентоспроможності галузі чітко не сформульовані, достовірна оцінка технічного рівня заводів не здійснювалася.

Слабкою втіхою може служити те, що низький рівень продукції характерний не тільки для трубників. Справді, така ситуація складається і в інших галузях. Металургійні заводи не виробляють заготовку потрібної якості, машинобудівники найчастіше не в змозі робити устаткування, яке задовольняє сучасним вимогам. Цей перелік можна продовжити.

Ситуація зі слабкою конкурентоспроможністю має системний характер. За великим рахунком, можна стверджувати, що в суспільстві гостро назріла потреба підвищити рівень моралі. Без цього важко робити чесні й кваліфіковані оцінки. За прикладами далеко ходити не треба. Пригадаймо, що зруйнована після Другої світової війни Японія, об’єднавши націю, за рахунок використання ефективних методів управління, освоєння наукомістких технологій зуміла в короткі терміни буквально ввірватися в групу лідерів світової економіки. Або Китай, який проводить найжорсткішу боротьбу з корупцією, за економічними показниками стрімко обігнав багато держав і, за прогнозами експертів, найближчим часом випередить США.

А що Україна з її працьовитим населенням, техніко-економічним потенціалом, вигідним географічним положенням, природними ресурсами? Вона так і буде займатися внутрішніми чварами і ворожити, який вибрати колір — синій, помаранчевий, червоний, зелений чи білий? Судячи з минулих виборів, браку розмаїтості кольорів наша країна не відчуває.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво