Про банки та навколобанківську діяльність у світлі потяга, що наближається, або Чому я хочу приходу філій іноземних банків в Україну

«— А ты молчи, гнида, — обернулся Киссур,
— тебя не спрашивают. По законам государя
Иршахчана ростовщиков варили в масле,
а Золотой Государь запрещал брать больше чем три процента!»

Юлія Латиніна, «Інсайдер»

У романі любимої мною Юлії Латиніної описується класична ситуація: країна «третього світу», фантастичний антураж, однак звично знайомі нам пройдисвіти-чиновники, які продають Батьківщину чи то за «бочку маринованої цибулі», чи за незначний відсоток від сумнівної угоди…

Як на мене, у цьому творі, та й у попередньому циклі романів авторки незаслужено велику увагу приділено інституту лихварів. Хоча, якщо зважати на роль лихварів у сучасному житті пересічних громадян та суспільства в цілому, увага цілком зрозуміла. Особливо якщо згадати, що те, що у середньовіччі було лихварством, зараз називається банківською справою та регулюється не указами Золотого Государя, а досить модерновим українським законодавством, за відгуками експертів не дуже досконалим, однак на практиці цілком життєздатним.

Будучи постійним клієнтом кількох поважних українських банків, я хотів би також бути їх улюбленим клієнтом. Я ж — практично той самий «середній клас», який уже друге десятиліття плекає наша держава, який уже майже усвідомив себе середнім класом, який вже не голосує за ліберала ВАЮ (розчарував) і все ще не може зважитися голосувати за популістку ЮВТ (лякає). І саме на цей середній клас (чомусь мені так здається) розраховані симпатичні рекламні ролики банків про купівлю житла, авто та інших непересічних цінностей у кредит зараз, з розрахунком на те, що за них можна буде заплатити потім.

На жаль, після спілкування з працівниками банківських установ не виникає думки про те, що тебе люблять. Виникають абсолютно протилежна думка і сумніви, перефразовуючи Стругацьких: «…а чи потрібні ми їм?», і бажання порадити вищому банківському менеджменту, особливо управлінням по роботі з персоналом, вести перевірку профпридатності співробітників більш ретельно і хоч іноді найзатятіших персонажів прилюдно/приклієнтно карати церемоніальним варінням у маслі (хоча ця процедура, очевидно, користуватися популярністю не буде, бо не описана у Кодексі законів про працю України).

Від класиків ми твердо засвоїли, що у наших бідах завжди хтось винен, в Росії це, як загальновідомо, дурні та дороги, в Україні — дурні та росіяни, у споживачів кредитів — умови кредитування та банківські працівники, які оформлюють кредити.

Про грабіжницькі відсотки навіть згадувати не буду, про них написано вже майже все, а що не написано, напишуть без мене. Спочатку про найсумніше — умови кредитування. Про смішне — спілкування з працівниками банків — потім.

Усі нижчевикладені ситуації справді мали місце зі мною та моєю дружиною внаслідок оформ­лення кредитів у банківських установах — чи то для себе особисто, чи то для підприємств, які ми обслуговуємо (обоє юристи).

Отже, про умови кредитування. Після прочитання кредитних угод залишки волосся стають дибки. Не хочеться повторюватися, оскільки у пресі вже не раз порушували питання надання банками достовірної інформації про умови кредитування, та й у законодавстві віднедавна є певні зрушення, однак не можу не згадати про найкласичніше банківське, як би так ввічливіше сказати, неінформування про істотні умови кредитного договору.

Підписуючи кредитний договір споживчого кредитування чи отримавши кредитну картку з «швидкими» грошима, будьте готові до того, що вам забудуть сказати:

— що, крім відсотків за користування кредитом, вам потрібно буде щомісяця сплачувати комісію «за послуги»;

— або комісію (як правило, значну) за зняття готівки. Причому деякі банки практикують такі речі: коли знімаєш з картки 10 гривень, то «рідний» банківський банкомат візьме ще й 5 грн. «за послуги із зняття готівки»;

— або потрібно щомісяця вносити грошові кошти за обслуговування картки.

Можуть забути сказати, що сума відсотків нараховується не на залишок коштів на картці, а на всю суму кредиту.

Можуть забути сказати, що власне картка призначена лише для зняття готівки, а за розрахунок нею у магазині/ресторані банк візьме з вас штраф. Дещиця для поважної установи, але приємно.

Можуть не попередити, що при розрахунку карткою у магазині банк отримає також свій відсоток, бо готівка не знімається через банкомат, а списується через термінал, а це — ні-ні, робити це можна, але за певну винагороду банку.

Можуть забути сказати, що зняти готівку з картки можливо лише у «рідному» банкоматі, і ні розрахунок через термінал, ні зняття готівки в банкоматі банку, що має ширшу мережу, не допускається (а для чого це, коли рідних банкоматів — два на обласний центр середньої руки, і де їх шукати в відрядженні у чужому місті?).

Можуть не попередити, що при достроковому погашенні кредиту ви заплатите неустойку за це погашення, оскільки банк, бачте, недоотримав з вас відсотки, на які він розраховував, — підвели сердешного!

Можуть не попередити про не плановані вами, але передбачені банком у договорі витрати. Наприклад, щоразу, переплачуючи певну суму у щомісячних платежах (повинні заплатити 500 грн., платите 550), ви вважаєте, що сума зменшується. Ні, ви не праві, точніше, праві, але не зов­сім. Так, сума вашого боргу зменшується, але не на 50 грн., які ви як сумлінний клієнт принесли банку, а на частину цієї суми за вирахуванням тих коштів, які банк утримає з вас за те, що ви наперед намагаєтеся розрахуватися за кредитом. Коротше, варіація на тему попереднього пункту.

Це — перелік стандартних ситуацій, у які може втрапити будь-яка людина, що користується послугами банку та уважно не читає кредитного договору. І найгірше те, що, навіть читаючи договір, від цих умов нікуди не подінешся. Я не знаю жодної людини і не чув про таких, які добилися б внесення змін у договір про споживче кредитування чи у договір на оформлення кредитної картки. Не чув, мабуть, тому, що такого й не було. Не цитуватиму сентенції чинного законодавства про свободу договору, оскільки на практиці, стикаючись із укладанням договорів, знаю, що ця свобода, як і свобода людини, — річ примарна, і реалізувати її можна лише за наявності цілого ряду обставин, як об’єктивних, так і суб’єктивних.

А тепер трішки смішного. Про те, як працюють у банківських установах.

Нічого поганого про аграріїв, однак чомусь таке враження, що більшість офісних хлопчиків/дівчаток із плугом знайомі краще і з ним працювали б більш вправно.

Пропоную вашій увазі кілька діалогів.

Діалог 1 — я та спеціаліст відділу по роботі з кредитування фізичних осіб:

— А якщо пропущу день платежу, які штрафні санкції нараховуються?

— (після паузи та роздумування) Я не знаю, ви знаєте, мене ще про таке ніхто не питав, зараз подивлюся (хвилин сім мордує клавіатуру). Знаєте, не можу знайти, ну, не знаю, якийсь відсоток, напевно…

Хоча потрібно просто знайти умови кредитування або типовий договір…

Діалог 2 — я та начальник відділу по роботі з корпоративними клієнтами про оформлення зарплатних проектів:

— А які преференції будуть надаватися працівникам нашого підприємства, якщо ми відкриємо у вас зарплатний проект? (Мається на увазі нижчий відсоток споживчого, іпотечного кредитування і т. ін.)

— Ви знаєте, я не знаю (я тихо випадаю в осад… — Л.Н.). Передзвоню в центральний офіс, спитаю…

Відповіді немає і донині.

Діалог 3 — я та спеціаліст відділу по роботі з корпоративними клієнтами про оформлення зарплатних проектів.

— А якщо людина звільнилася з підприємства, як закривається картка?

— Я не знаю, якось повинна закриватися…

— Мене й цікавить процедура закриття картки…

— Я передзвоню в центральний офіс…

Без коментарів. Після попередньої розмови з його керівництвом я вже не дивувався нічому.

Описані випадки не є пооди­нокими, що, звичайно, є приводом посміятися. Однак виникають певні сумніви щодо того, чи у правильному напрямку розвивається банківська справа в Україні. Тим більше дивно читати статті, в яких поважні люди аналізують ситуацію та переймаються питаннями, чи не зашкодить українцям прихід філій іноземних банків в Україну після підписання угоди про членство в СОТ.

Цікаво, кого вони мають на увазі під українцями?

Якщо себе, то так — напевно, їм зашкодить, бо вони вже не зможуть так нахабно виймати гроші з наших з вами кишень. Якщо мене, моїх рідних, друзів, знайомих, які не є власниками банків, то навряд чи ми зазнаємо якихось втрат. Державі буде погано? Ну, з цього приводу є ще стара радянська сентенція: «Скільки у держави не кради, свого все одно не повернеш». Це я до того, що наша держава якось вивернеться і відкусить так, що мало не здасться. І, чомусь думаю, відкусить знову в нас — «пересічних», або, як модно було казати поза-позаминулого сезону, «маленьких» українців.

Знову ж таки моя особиста думка, що ніяк не претендує на істину в останній інстанції: мені та моїм рідним, усім без винятку знайомим і незнайомим (крім власників українських банків) від приходу на ринок України філій закордонних банків буде лише краще. Оскільки з’являється надія, що: подешевшають кредити, поліпшиться якість надання послуг, прозорішими стануть умови надання послуг.

Так, збанкрутує або буде продана частина — і, напевно, більша частина українських банків, можливо, національний капітал буде частково витіснено з ринку надання банківських послуг, однак чи потрібен вам і мені такий капітал, який за 1000 гривень у борг бере понад 30% річних, і чи не кращий для нас з вами такий собі містер-твістер, яким зараз знову лякають, що «прийде, збере всі гроші, а потім все одно втече…», але який даватиме у борг під «якихось» 20%? Я поганий математик, однак різницю між 20 і 30% річних розумію навіть я.

Врешті-решт, «ваш карась не поумнеет, пока его не съедят». (Ю.Латиніна, «Інсайдер»)

Так, є високі ризики того, що знову ж таки внаслідок загальної недолугості української нормативної бази та державного апарату ми з вами знову залишимося біля розбитого корита, і філії закордонних банків, подивившись на якусь чергову розбірку в Генпрокуратурі, втечуть у теплі краї з нашими заощадженнями. Однак так хочеться сподіватися, що ось-ось з’являться: дешева іпотека, помірні кредитні ставки, добрий гетьман… Хоча це вже з іншої мрії, не економічної, а суспільно-політичної….

Перечитав написане. Якось однобоко вийшло, незважена позиція — як сказав би очільник нації, надто багато гри в одні ворота. Справді, мені можна опонувати, пояснюючи необхідність наявних відсоткових ставок, постійного (і впертого) непрофесіоналізму банківських службовців особливостями фінансового ринку, ринку праці, рівнем ін­фляції, рівнем заробітних плат, появою НЛО над Жмеринкою, популярною зараз темою «польоту на Марс» виборних службовців столичної міськради та багатьма іншими цікавими речами. Але чи не все одно вівці, яку стрижуть, яка кон’юнктура на ринку овечої шерсті? Вона просто хоче, щоб її стригли не так часто або стригли з меншими травмами для її ніжної овечої душі. Та, бажано, залишали щось на боках — на зиму, погрітися.