ПРИВАТИЗАЦІЙНИЙ «МАГАНЕЦЬ»

— Дитинко, дай мені цей гаманець!

— Тітко Валю, ну як ти не розумієш: це не «гаманець»,
а «ма-га-нець»!

(З розмови на вулиці)

Потішно, правда? У дитячій словотворчості, учинках, діях своя логіка, своє бачення й розуміння сутності речей. Нам же, дорослим, залишається лише розчулено слухати їх. Перейнятися і зрозуміти дитячу логіку дорослим, на жаль, не дано.

А причому тут приватизація, запитаєте ви? А при тому, що найчастіше в діях наших чиновників від приватизації аж до найвищих рангів, теж своя, особлива логіка. Іншим же громадянам залишається лише... Правильно. Слухати й дивуватися. Зрозуміти її, цю логіку, на жаль, нам не дано. Приклади? Скільки завгодно. Візьмемо хоча б загадкові маніпуляції акціями ВАТ «Херсонські комбайни».

Трохи історії

Варто зазначити, що Херсонщина — область швидше аграрна, ніж промислова, хоча крупних підприємств тут вистачає. Одне з них — ВАТ «Херсонські комбайни». Цьому підприємству призначено долею бути піонером у вітчизняному сільськогосподарському машинобудуванні. Виникло воно далекого 1909 року, у розпал столипінської реформи. Випускали тут нафтові двигуни внутрішнього згорання, плуги, борони, молотарки, сівалки, іншу техніку — все для потреб села. Післяреволюційна розруха не обійшла боком — до 1922-го року на заводі залишилася майже п’ята частина працівників, а продукції випускали в 35 разів менше, ніж у 1913-го. Цікаво, що в ті непрості часи завод, один із чотирьох херсонських, був залишений на державному забезпеченні — розуміли, мабуть, більшовики значення підприємства для південного регіону. І результати не забарилися: уже через рік випуск продукції збільшився більш ніж утричі.

У повоєнні роки завод ім. Петровського розвивався швидкими темпами й продовжував давати найнеобхіднішу селу техніку. Почалося зрошення південних земель — засвоїв випуск дощувальної техніки. Знадобилися кукурудзозбиральні комбайни — із 1956-го завод приступив до їхнього виготовлення, причому став найкрупнішим виробником у СРСР. А коли перед незалежною Україною гостро постала проблема зернозбирального комбайна, тепер вже акціонерне товариство «Херсонські комбайни» почало освоювати й цей вид техніки. 1997 року з конвеєра зійшов перший зернозбиральний комбайн «Славутич».

В яких муках народжувався вітчизняний первісток, нагадувати потреби немає, усе це ще в пам’яті. Факт залишається фактом: комбайн є. Урядовою програмою «Зерно України 2001—2004» поточного року передбачений випуск тисячі «Славутичів». Сподіваються, що програма буде виконана. Зрозуміло, при стабільному фінансуванні й відсутності будь-яких катаклізмів. Більш того. Завод уклав договір із Китаєм на спільне виробництво кукурудзозбиральних комбайнів. Випускається й дощувальна техніка. Можна сказати, підприємство помалу все ж виходить із кризи, хоча до повного ажуру ще надто далеко.

Преамбула

Приватизація в нашій країні — явище швидше фізичне, ніж економічне. Ну, щось на кшталт світла: має одночасно корпускулярну й хвилясту сутність, здатність розкладатися і, за певних умов, утворювати тінь різного ступеня густоти. Дві перші хвилі цього явища ми вже пережили — це, уточню, були так звані мала, а потім і ваучерна приватизації. Сьогодні в країні щосили розгулялася стихія грошової приватизації. Докотилася вона й до Херсона.

Сьогодні знайдеться небагато стратегічних підприємств, які державі вдалося збути з рук без будь-яких скандалів, — чого вартий хоча б продаж МГЗ чи того самого ЗАлКу. Судячи з усього, у «Херсонських комбайнів» є шанс поповнити цей список. Хоча історія тут зовсім інша.

Спочатку все відбувалося, як і належить. У травні 1997 року Кабмін розпорядженням №279 узгодив умови подальшої приватизації ВАТ. Через два місяці ФДМ наказом №13-ПРА затвердив уточнений план розміщення акцій. Залишок у 52,33% статутного фонду підлягав продажу на некомерційному конкурсі. Знову ж, як і належить, було проведено експертну оцінку вартості цього кусня приватизаційного пирога, і в березні 1998 року «Херсонські комбайни» потрапили на конкурс. Проте бажаючих викласти майже 26 мільйонів гривень і додати ще 37 мільйонів зелених у вигляді інвестицій на той час не знайшлося.

Паралельно відбувався процес іншого порядку. У жовтні 1997-го Кабмін постановою №1144 народив державну лізингову компанію «Украгромашінвест», а в березні 1998-го затвердив її статут і статутний фонд у 20 мільйонів гривень, сформований за рахунок 26-відсоткових пакетів акцій 19 акціонерних товариств (постанова КМУ №286 від 03.07.98). Пакети належали державі, і, зрозуміло, розпорядитися ними батьківщина могла на свій розсуд. Не зайве зазначити, що в даній постанові батьківщина не визнала за необхідне включати в цю компанію «Херсонські комбайни».

Отже, лізингова компанія зі стовідсотковим (повторюся) державним капіталом приступила до своєї діяльності, а пакет акцій ВАТ «Херсонські комбайни» виставили на повторний некомерційний конкурс, але вже за більш низькою ціною — за 14 мільйонів гривень.

І ось тут, схоже, тодішнє Мінпромполітики осінило — забули про «Херсонські комбайни». І пішла писати губернія! Міністерство — Фонду держмайна, той — міністерству. Не стану стомлювати читача цитуванням незліченних вхідних і вихідних, скажу лише, що внаслідок чиновницького епістолярію ВАТ із конкурсу все ж зняли. Зауважу в дужках: мотивування в Мінпромполітики було найпереконливіше — мовляв, зацікавилася якась закордонна фірма покупкою акцій стратегічно важливого для України підприємства. А для більшої переконливості — щоб, виходить, добро не спливло — Кабмін розпорядженням №1093-р від 15.10.99 закріпив у державній власності пакет акцій ВАТ «Херсонські комбайни» у розмірі 50% плюс одна акція терміном на п’ять років.

Що це було?
Мабуть, НЛО...

Тим часом події продовжували розвиватися. У грудні 1999 року постановою №2347 Кабмін вносить зміни до Статуту «Украгромашінвест». Тепер ВАТ має право об’єднуватися з іншими суб’єктами господарської діяльності, у тому числі й зарубіжними, а його статутний фонд збільшений до 58,3 млн. гривень. Незабаром після цього, у січні 2000 року, з’являється лист №10-17-883, в якому ФДМ повідомляє Кабміну про передачу в статутний фонд лізингової компанії державних пакетів акцій на суму понад 29 мільйонів гривень. У списку, що додається, фігурують уже 37 акціонерних товариств, у тому числі й «Херсонські комбайни» із тим самим, закріпленим у державній власності 50-відсотковим пакетом плюс одна акція.

У відповідь із Кабміну надійшло якесь побажання панам Бондарю й Гурєєву, як зразок лаконічного стилю. Цитую: «Погодитися. Ю.Єхануров». І все? — запитає досвідчений читач. Усе. За логікою, та й за законом, мала народитися на світ Божий якщо вже не постанова, то, у всякому разі, розпорядження, тому що тільки ці два види кабмінівських документів мають відповідно до Конституції законодавчу силу. Та ні. Принаймні в Херсоні про подібний документ нічого не відомо. Можна сказати, «Херсонські комбайни» напівпередали улюбленому дітищу.

Проте залишимо юридичні гачки на відкуп фахівцям. Далі починаються «жарти» ще цікавіші. «Украгромашінвест», отримавши згоду свого батька, здійснює емісію, оголошує вільну підписку й у червні 2000 року продається на 49,92 відсотка англійській фірмі Interlink Overseas Limited. О-па. Приїхали. А як же закріплення переданих «Украгромашінвесту» пакетів акцій у державній власності? Добре ще, якщо пакети не перевищують 26 відсотків статутного фонду акціонерних товариств. Чотири ВАТ потрапили сюди з пакетами в 50% плюс одна. На практиці це означає, що підприємства попросту перейдуть у власність компанії зі змішаним капіталом. У тому числі й ВАТ «Херсонські комбайни».

Ще один нюанс. Статутний фонд комбайнового не індексувався з 1993-го, чому й становить він менше мільйона гривень. Отже, переданий «Украгромашінвесту» пакет коштує аж 493,8 тисячі гривень. Закон дозволяє не індексувати статутний фонд, продаж підприємств нині йде за принципом — скільки дадуть. Поки пакет акцій був у державній власності, особливого значення це не мало. Однак ситуація змінилася. Так чому рідна держава дозволяє собі віддати завод балансовою вартістю в 420 мільйонів за так? Прикиньте, хто хоче, яку частку становить наш комбайновий у статутному фонді компанії в 58 мільйонів зі своїми жалюгідними неповними п’ятистами тисяч. Нічого собі, подаруночок з панського плеча!

Що далі?

А хто його знає. Незалежні реєстратори ЗАТ «РеГІДІС» не реєструють ВАТ «Украгромашінвест» як власника акцій ВАТ «Херсонські комбайни». Вважають — і, напевно, не без підстав — що згоди пана Єханурова замало. Не заважало б мати від Кабміну постанову чи розпорядження про передачу пакета акцій, і плюс рішення Антимонопольного комітету, оскільки херсонський комбайновий, до всього іншого, монополіст у частині виробництва кукурудзозбиральної техніки. Лізингова компанія зовсім не згодна з вередливими реєстраторами. Вже почалися арбітражні розбірки. Чи настане їм кінець? Якщо суд вирішить справу на користь херсонців, можна не сумніватися, що підуть нескінченні апеляції, перегляди, рішення й перерішення.

А якщо навпаки? Керівництво ВАТ не схильне поширюватися, що воно робитиме в такому випадку. Є варіант — може схаменутися держава й пригадати про ті 14 мільйонів, за які передбачалося продати злощасний пакет акцій. Усе ж крапля в бюджет. Однак повернути свою власність державі буде дуже непросто. Адже, за законом, будь-які зміни статутного фонду можуть бути прийняті лише 75 відсотками голосів. Навряд чи реально умовити англійську фірму добровільно відмовитися від такого жирного кусня, як один із найбільших в Україні комбайнових заводів. У випадку ж повторної емісії акцій лізинговою компанією частка державного пакета взагалі може суттєво зменшитися. Так про який вплив держави на процеси йдеться?

Кому вигідно було провести таку багатоходову комбінацію, залишається лише гадати. «Прозорість» наших приватизаційних процесів дуже нагадує тоноване скло в крутій тачці: звідти видно, звідси — зась. А в результаті — такий ось приватизаційний «маганець».