Потрібно хотіти і вміти працювати - Економіка - dt.ua

Потрібно хотіти і вміти працювати

6 березня, 2009, 15:04 Роздрукувати Випуск №8, 6 березня-13 березня

Не можу не відреагувати на опубліковану в газеті «Дзеркало тижня» 21 лютого 2009 року статтю Романа Якеля «Бумеранг невідшкодованого ПДВ»...

Не можу не відреагувати на опубліковану в газеті «Дзеркало тижня» 21 лютого 2009 року статтю Романа Якеля «Бумеранг невідшкодованого ПДВ». У ній було сказано, що хронічні затримки з поверненням ПДВ увійшли в практику з часів віце-прем’єрства Миколи Азарова. От уже воістину правдива народна мудрість: «Хто не пам’ятає минулого, у того немає майбутнього».

Хто хоч трохи обізнаний з проблемами оподаткування і, зокрема, ПДВ, знає, що проблеми зі збиранням податку на додану вартість розпочалися мало не з моменту його запровадження в Україні. А чому так сталося? Тому що Закон України «Про податок на додану вартість» було механічно скопійовано його розробниками із відповідних аналогів у європейському законодавстві. Я не помилюсь, якщо скажу, що саме цей український закон зазнав найбільших змін і правок за час свого існування, причому ці зміни розпочалися вже майже через місяць після його ухвалення. Це свідчить про те, що розробники законодавчого акта абсолютно не адаптували його до роботи української економіки, вітчизняних підприємств.

В ухваленому спочатку вигляді закон про ПДВ лише посилював падіння економіки України після розпаду СРСР і розрив економічних зв’язків українських підприємств. Достатньо нагадати, що ставка ПДВ була 28%, тобто майже третину обігових коштів підприємства мали віддавати до бюджету.

Коли у 1996 році я почав створювати податкову службу України, проблем було багато. Астрономічна інфляція, нереальні бюджети, які постійно не виконувалися, низька податкова дисципліна — це реалії того часу.

Нам удалося за короткий для такої роботи термін створити одну з найважливіших для країни служб, залучити фахових працівників, а потім і виховати власні кадри.

Податкові платежі стали основним джерелом бюджетних надходжень: внутрішні податки удвічі перевищували збори від митниці, а це означає, що працювала національна економіка, і насамперед вона наповнювала бюджет (для довідки: зараз ситуація зворотна).

Звичайно, усі проблеми до 2003 року не могли розв’язати, оскільки я очолював податкову службу, а багато питань, у тому числі й проблема ПДВ, потребували рішень Міністерства фінансів і всього уряду.

Кардинально ситуація змінилася у 2003 році, коли в Україні було поєднано посади першого віце-прем’єр-міністра і міністра фінансів. Цей рік став першим в історії незалежної України, коли було виконано загальний фонд Державного бюджету, нормально запрацювало казначейство.

Тоді ж, 2003 року, ми впритул наблизилися до проблеми повного погашення заборгованості з ПДВ перед платниками податків. Загальна сума невідшкодованого ПДВ становила близько 20 млрд. грн., з яких 6 млрд. грн. були з простроченим терміном повернення. Майже ніхто тоді не вірив, що нам удасться впоратися з цією проблемою. Але ми впоралися і зробили це всього за один рік.

У 2004 році в бюджеті було передбачено повне погашення боргів з відшкодування ПДВ шляхом випуску ПДВ-облігацій під прийнятний для платника і держави відсоток. Ці облігації мали попит і викуповувалися на ринку без жодних проблем. Крім цього, було складено жорсткий графік бюджетних виплат платникам податку на додану вартість, щоб не допускати нагромадження нових неповернень. І ще старанно відстежувалися ті суми, які заявлялися на відшкодування з бюджету з метою запобігання фіктивному відшкодуванню.

Такими діями ми домоглися того, що станом на 31 грудня 2004 року заборгованість за ПДВ дорівнювала нулю. І уряд Тимошенко прийняв країну з відсутністю заборгованості за ПДВ.

Я пам’ятаю тоді здивовані обличчя іноземних експертів різних моніторингових місій, які приїжджали в Україну для оцінювання економічних процесів у нашій країні. Одним із питань, яке вони завжди порушували, була заборгованість з повернення ПДВ. А це, своєю чергою, негативно впливало на їхні рекомендації щодо інвестиційної співпраці іноземних компаній з Україною. Тож, коли до кінця 2004 року ми показали відсутність ПДВ-заборгованості, решти питань вже не ставили. Міжнародні рейтинги України тоді пішли вгору зі значним прискоренням.

Причому хочу нагадати: всі ці кардинальні позитивні рішення були втілені одночасно з початком податкової реформи. Ми знизили в 2004 році податок на прибуток для підприємств із 30 до 25%, а податок на доходи фізичних осіб — із максимальної ставки 40% до єдиної 13%. А це — величезні кошти, які не були вилучені до бюджету і залишилися у вітчизняних підприємств та українських громадян. І при всьому цьому, а також у надзвичайно складній політичній ситуації — був рік президентської кампанії — нам вдалося стовідсотково виконати бюджет 2004 року.

На початку 2005 року відбулася зміна політичної влади, і державою вже керували люди, далекі від економічних проблем країни.

Що ж стосується періоду, коли я вдруге був першим віце-прем’єр-міністром — міністром фінансів України (серпень 2006-го — грудень 2007-го), то ми просто не встигли розгребти те, що накоїли попередні керівники у 2005—2006 роках.

Проблема ПДВ, як і багато проблем сьогоднішнього життя нашої держави, пов’язана з тим, що при владі перебувають люди, котрі не вміють працювати, не хочуть учитися, не мають життєвого досвіду, але мають неабиякі амбіції.

Звичайно, далеко не всі проблеми в податковій сфері вдалося розв’язати тоді, коли я працював в уряді. Я досить самокритично дивлюся на те, що зроблено, і з розумінням ставлюся до об’єктивної критики. І тому хотів би, щоб факти не спотворювалися, щоб люди робили свої висновки, базуючись на правдивій інформації.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво