Потрібен Геракл. Олександрія - Економіка - dt.ua

Потрібен Геракл. Олександрія

3 квітня, 2009, 15:44 Роздрукувати Випуск №12, 4 квітня-12 квітня

З невідворотністю стихії вони час від часу з’являються під стінами владних інституцій. Із власно...

З невідворотністю стихії вони час від часу з’являються під стінами владних інституцій. Із власноруч написаними плакатами: «Поверніть нашу зарплату!», «Дайте роботу!», «Віддайте трудові книжки!» Такі пікетувальники і в кризові 90-ті, і в нинішні тяжкі (а коли вони були легкими?) часи — не дивина. Чимало перехожих, ковзнувши оком по негустому натовпу, йдуть далі. Та коли підійдеш ближче, вражають згаслі очі, виснажені обличчя. Відразу видно: ці люди давно живуть у злиднях і хтозна й коли з них зможуть вибратися...

Їхня біда не тільки в тому, що підприємства, де вони раніше працювали, або стали збитковими і не спроможні платити зарплату, або зупинені зовсім. А ще й у тому, що вони не можуть забрати своїх трудових книжок, аби шукати легальний заробіток. Фірма-орендар, яка взялася порядкувати їхніми підприємствами, не бажала вносити туди відповідні записи, і люди опинилися в подвійному колі — і безгрошів’я, і відсутності документів. Тільки цими днями проблема з трудовими книжками, за словами заступника голови Кіровоградської облдержадміністрації Василя Сибірцева, таки вирішилася. Та до розв’язання основних проблем —колись величезної державної холдингової компанії «Олександріявугілля» ще далеко...

Помилка? Обходиться дорого…

Сьогодні всі великі й малі начальники кажуть, що то була груба помилка — розірвати цілісний майновий комплекс ДХК «Олек­сандріявугілля» і віддати його час­тини в оренду двом різним орендарям — дніпропетровській фірмі ТОВ «ІВЕК «Експлерент» та донецькому ЗАТ «Енерговугіл­ля». Якщо за останнім ще стояв потужний власник — Костянтин Жеваго, на відповідальність якого можна якось покладатися (хоча й вона виявилася не досить надійною), то фірмачів «Експле­рен­та» тепер називають мало не шахраями, в яких, крім стола та комп’ютера, нічого не було. Багато хто закидає тодішньому керівництву області (звідтоді — вже четвертий голова) — куди, мовляв, дивилися?

Важко сказати, чи це справді був прорахунок. Швидше обласна влада, як за соломинку, хапалася хоч за якусь приватну ініціа­тиву, адже коли стало ясно, що дер­жава нескоро зверне увагу на буре вугілля Олександрії з його застарілими технологіями та зношеним обладнанням, залишилась одна надія — приватник. На той час викуповувати такі великі комплекси не дозволяв закон, залишався один шлях — оренда. На дум­ку Василя Сибірце­ва, ці економічні ножиці — неможливість приватизувати та невпевненість орендаря, що він за час оренди зможе повернути вкладені кошти — і перерізали горло колись потужній ДХК «Олек­сандріявугіл­ля». А на той час така форма оренди державу влаштовувала, позбавляючи її обов’язку дотувати збиткове виробництво. Але тимчасова вигода, як це часто у нас буває, обернулася великими бідами.

П’ять років тому, коли намагалися гарячково вирішити проблему, у договір оренди навіть не записали, які ж конкретно інвестиційні зобов’язання беруть на себе орендарі. Якби це було зроблено, то сьогодні, коли строк оренди спливає, на думку голови Кіровоградської обласної ради Миколи Сухомлина, можна було б говорити про певні правові наслідки. У нинішній же ситуації, коли плачевні результати «господарювання» орендарів відомі, не йдеться не лише про відшкодування збитків — величезним каменем спотикання залишається навіть погашення заробітної плати, платежів до Пенсійного фонду, не кажучи вже про місцевий бюджет.

Звичайно, винні не лише орендарі, фактом залишаються і непродумані, стратегічно не виважені кроки державних інституцій, але від цього сумні наслідки не поліпшаться. Із 17 тис. працюючих на ДХК «Олександріявугілля» залишилося на робочих місцях 2 тис. За даними теркому профспілки працівників вугільної промисловості, на 1 березня заборгованість із заробітної плати з нарахуваннями на підприємст­вах, які перебувають в оренді ЗАТ «Енерговугілля», становить 30,3 млн. грн. Кілька підприємств колишньої ДХК знищені повністю, деякі перебувають у стані ліквідації. Можна зрозуміти обурення непродуманістю дій і держави, й орендарів голови міста Олек­сандрії Олексія Скічка. Недоотри­мавши понад 2 млн. грн. у бюджет, місто змушене вишукувати можливості, аби фінансувати інфраструктуру.

«Навіть орендарі собі такого не дозволяли…»

Неефективними роботодавцями виявилися не лише орендарі, а й держава. Річ у тім, що два роки тому на вимогу гірників господарський суд Дніпропетровської області достроково припинив договір оренди з «Експлерентом», і кілька ледь дихаючих підприємств було повернуто у державну власність. Їх від Фонду держмайна прийняв Мінвуглепром, приєднавши до діючого на той час державного підприємства з видобутку і переробки бурого вугілля ВО «Бурвуглекомплекс». А пізніше було створене окреме державне підприємство «Бурвугілля».

З державного бюджету виділили кілька мільйонів гривень, аби залатати найбільші дірки. Але, як стверджується у зверненні теркому профспілки вугільників до міністра праці та соціальної політики Людмили Денисової, у наказі Мінвуглепрому про передачу державного майна, яке перебувало в оренді, питання забезпечення соціально-правових гарантій працівникам не відображені зовсім, а в наказі про створен­ня ДП «Бурвугілля» про це сказа­но нечітко. Отож, працівники повернутих з оренди підприємств стали нічиїми, облік їхнього робочого часу з моменту передачі майна ніхто не проводив, ці люди не мають трудових книжок, не можуть отримати заробітну плату, опинилися поза правом на призначення чи перерахунок пенсій, отримання лікарняних тощо. Уже два (!) роки цю проблему не можуть розв’язати, хоча поважні дер­жавні інституції — Мінпраці та Мінвуглепром — видали грізні приписи. Наче вода в пісок.

Люди вже змучилися ходити по судах. Та й ті, навіть виносячи рішення на їхню користь, фактично нічим не можуть допомогти. Наприклад, заборгованість із заробітної плати, яку завинило ТОВ «ІВЕК «Експлерент» (а це майже 5 млн. грн.), незважаючи на рішення суду, залишається непогашеною. Так, рахунки фірми арештували, але грошей на них, зрозуміло, виявилося мало, тож державним виконавцем винесено постанови про поверненням виконавчих документів стягувачам без виконання. Тобто папірці повернули, а коли будуть гроші — ніхто не знає. Крайніх, як завжди, нема… Терком пропонує включити цю заборгованість до проміжного ліквідаційного балансу і погасити за рахунок реалізації майна. Але чи буде це зроблено і коли, знову ж таки невідомо.

Якщо у 2008 році держава хоч якось платила поточні заробітки тим, хто ще залишався на робочих місцях, хоча й не провела як слід ремонтно-відновлювальних робіт, то нинішнього року фінансу­вання взагалі припинилося. Знову заборгованість із зарплати — понад мільйон гривень, ДП «Бурвугіл­ля» відключили від електро­енергії, що, на думку теркому, не дозволяли собі навіть недбайливі орендарі, адже це загрожує затопленням розрізу. Рівень води вже піднявся більш як на сім метрів від проектної позначки, що може погано закінчитися: грунт посунеться і впаде опора транспортно-відвального мосту завдовжки 320 метрів. Після цього експлуата­ція розрізу стане неможливою…

Довіра до влади катастрофічно падає!

Зрозуміло, усе це викликало шквал звернень до влади. Ні органи місцевого самоврядування, ні обласна державна адміністрація розв’язати цей мертвий вузол не могли і своєю чергою теж апелювали до вищих посадовців. Урешті-решт ці волання начебто почули і 24 вересня минулого року Кабінет міністрів прийняв постанову «Про заходи щодо роз­в’язання деяких проблем буровугільного комплексу». Зміст — чудовий, якщо таким епітетом можна характеризувати офіційні документи. Але так, очевидно, сказав би кожен працівник колишнього холдингу, який роками чекає — не дочекається справедливого вирішення не те що наболілих — кричущих проблем.

Постанова доручає багатьом державним інституціям навести нарешті лад. А Фондові держмайна — прослідкувати, щоб орендар виплатив орендну плату і заборговані заробітки. І треба було це зробити, як сказано у постанові, у тритижневий термін. Та минуло вже двічі по три місяці (про три роки через відому приказку й згадувати не хочеться), а віз і нині там. На столі у заступника голови Кіровоградської облдержадміністрації — груба папка з протоколами всіляких нарад, які проводилися на виконання згаданої постанови і в облдержадміністрації, і в Кабміні, і у Фонді держмайна, і навіть у Міністерстві внутрішніх справ. Але коло хтось зачарував — досі жоден пункт постанови не виконано!

Голова Кіровоградської обласної ради Микола Сухомлин згадує, як на одній з нарад Андрій Клюєв зауважив Костянтинові Жеваго:

— Костя, тобі вирішити оті всі проблеми «Олександріявугілля», що пил з черевиків струсити.

Та в мільярдерів своя логіка…

Два місяці тому терком вугільників звернувся до народного депутата Валерія Кальченка (члена фракції і голови Кіровоградської обласної організації БЮТ). У листі резонно запитується: «Чо­му після триразового розгляду проблемних питань буровугільного комплексу, прийняття Кабміном відповідної постанови, вра­ховуючи те, що керівництво ЗАТ «Енерго­вугілля» належить до Блоку Юлії Тимо­шен­ко, ситуація в трудових колективах знову ускладнилася, робота підприємств повністю зупинена, вони відключені від електроенергії, а працівників відправляють у вимушені відпустки? Хто тут заважає стабілізувати роботу? На кого скаржитися — на самих себе?!»

* * *

І все ж ситуація в Олександрії не безнадійна. Так, знищено кілька підприємств колись єдиного комплексу. Інші — частково зруйновані. Обладнання, яке залишилося, застаріле і зношене. Але залишилася сировинна база. Зали­шилося буре вугілля, яке, приміром, може давати дешеву електро­енергію. Ще до епопеї з орендою, пригадує голова обласної ради Микола Сухомлин, олександрійським вугіллям зацікавилися в Туреччині. Але слід було розробити проект (і, звісно ж, вкласти певні кошти), аби позбавити його домішок сірки, яка при згорянні виділяла шкідливий ангідрид. Ну, і слід було налагодити виробництво котунів з очи­щеного бурого вугілля. Хтозна, як би склалася доля ДХК і міс­та Олександрії, аби тоді здійснили цю немасштабну модернізацію…

Перспективи можуть відкритися і перед виробниками гірського воску, який колись видобували тут (використовується при бурінні глибоких свердловин, у літакобудуванні та нафтогазовій промисловості). Завод знищено. Таких підприємств було два в усій Європі. Тепер приватний підприємець налагоджує його виробництво.

Та найбільша тривога Олек­сандрії сьогодні — в іншому. Наприкінці квітня закінчується строк оренди. ЗАТ «Енерговугіл­ля» має піти. Але якщо Фонд держмайна тільки після цього займеться оформленням нового підприємства (цього разу, сподіваємося, помилки не повторять, і залишки «Олександріявугілля» знову об’єднаються у цілісний майновий комплекс), яке лише після такого оформлення планують виставити на приватизацію, буде втрачено час. А люди знову опиняться між небом і землею — без роботи, без заробітків, без будь-якого соціального захисту.

Сьогодні цим дуже занепокоєні і міська, і обласна влада. І хоча перспективи ефективної приватизації навіть такого розтерзаного підприємства є, дуже важливо, наскільки швидко і результативно спрацюють відповідні владні інституції.

Щоб зрушити камінь цих проблем, швидко розчистити дорогу майбутньому розвитку, потрібен щонайменше Геракл. Чи знайдеться такий? Він Олександ­рії дуже потрібен.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво