Поствиборна економіка: тести для нового уряду - Економіка - dt.ua

Поствиборна економіка: тести для нового уряду

19 жовтня, 2007, 16:21 Роздрукувати Випуск №39, 19 жовтня-26 жовтня

Вибори минули, й основні дискусії ведуться про розподіл владних повноважень між різними політичними силами...

22 вересня ц.р. у «Дзеркалі тижня» було опубліковано оцінки вартості передвиборних обіцянок найвпливовіших політичних сил України, підготовлені Інститутом економічних досліджень і політичних консультацій. Наші розрахунки показали, що передвиборні обіцянки — це добрі наміри політиків, які практично не запропонували виборцям механізмів більш-менш реального виконання своїх намірів. Роздаючи обіцянки, політичні сили жорстко критикували одна одну за реальні й мнимі економічні провали й завзято звеличували успіхи своєї економічної політики. Окремі здорові думки щодо реальних проблем і перспектив подальшого розвитку української економіки просто губилися у взаємних обвинуваченнях.

Вибори минули, й основні дискусії ведуться про розподіл владних повноважень між різними політичними силами. Хоча тепер саме час — поговорити про поствиборну економіку України, спираючись при цьому на відповідні положення презентованої 17 жовтня Коаліційної угоди між блоками Юлії Тимошенко та «НУ—НС».

Для мене як для експерта реальним показником «якості» нової виконавчої влади стане те, як вона визначить пріоритетні проблеми економіки, їхню природу й характер, які засоби їх розв’язання запропонує. Адже зрозуміло, що саме це зумовить успіх або провал нового уряду й політичних сил, котрі його сформували, й, зрештою, вплине на динаміку економічного зростання й рівень і якість життя кожного з нас.

Нині важливо говорити не стільки про стратегічні наміри тих чи інших політичних сил (сформулювати список «глобальних» завдань, розв’язання яких об’єктивно назріло, можна досить легко), скільки про кілька цілком конкретних проблем. Ці проблеми, на мою думку, стануть тестом на професіоналізм нового уряду, адже від них не можна буде відмахнутися, й високим чиновникам доведеться щонайменше позначити своє ставлення до них.

Перший тест — на управлінський інтелект. Таким тестом, на мою думку, стане антиінфляційна політика уряду й Національного банку. Очевидно, що динаміка зростання цін нині така, що інфляція перетворюється на реальну економічну і соціальну проблему. Її розв’язання має починатися з чіткого визначення об’єктивних і суб’єктивних причин розкручування інфляційної спіралі в Україні. Саме коректне визначення рушійних сил прискорення інфляції покаже, наскільки адекватно уряд і Національний банк нині розуміють природу й динаміку економічних процесів, що відбуваються в Україні, й їхню залежність від світової економіки, реальну ціну політичної складової проблеми.

При цьому дуже важливо, щоб і уряд, і Національний банк чітко проаналізували свої минулі помилки й недогляди, аби уникнути їх надалі й поліпшити координацію дій на «антиінфляційному фронті».

Важливою складовою цього тесту стане пакет заходів, які мають спільно розробити уряд і Національний банк, щоб загальмувати інфляцію. Зрозуміло, традиційні заходи адміністративного характеру на кшталт встановлення граничних націнок, заморожування цін на окремі товари, а також надії на товарні інтервенції в нинішніх умовах малоефективні. Ефективний антиінфляційний пакет має містити досить складні заходи стратегічного характеру, такі як перехід на інфляційне таргетування й приведення соціальних виплат у відповідність із реальними можливостями економіки.

А якщо казати про заходи невідкладні, то одним із них має стати давно очікуване поліпшення методології розрахунку показника інфляції, оскільки індикатор, використовуваний нині, м’яко кажучи, не відбиває сучасних українських реалій.

Що пропонує коаліція? Стратегічним завданням вона називає перехід від «обмежувальних монетарних методів до переважно ринкових інструментів управління сукупними попитом і пропозицією й пріоритетне подолання немонетарних чинників інфляції». Для мене як для експерта це дуже складне й не дуже зрозуміле формулювання, за яким може стояти все що завгодно.

Загалом же, в антиінфляційно­му розділі угоди прописано багато правильних речей, так би мовити, фундаментального характеру. Не можна не підтримати потребу поліпшити координацію дій між Національним банком і урядом (на основі спеціального меморандуму). Проте у зв’яз­ку з цим виникає запитання — а що малося на увазі, коли сторони розподіляли між собою посади керівників Нацбанку, Укрексім­банку й Ощадбанку (доповнення до Коаліційної угоди №1.5)? Що на практиці означатиме для глави Нацбанку висування його кандидатури конкретною політичною силою (у цьому разі «НУ—НС»)? Як же тоді бути з незалежністю Національно­го бан­ку, коли глава НБУ є креатурою однієї з політичних сил, що входять у коаліцію, яка, своєю чергою, формує уряд?

До речі, аналогічні запитання виникають і стосовно керівництва Укрексімбанку й Ощадбанку. Який глибинний сенс у партійному принципі добору кадрів? Адже головна проблема полягає в тому, що, за великим рахунком, держава повинна мати чітке стратегічне бачення ролі цих структур на банківському ринку й відповідним чином його реалізувати.

Друге випробування можна назвати тестом на політичну зрілість. Таким тестом, на мою думку, стане розв’язання проблеми державних закупівель. Якщо говорити коротко, то систему дер­жавних закупівель практично всі нині визнають неефективною й корумпованою, причому в її існуванні в незмінному вигляді зацікавлені представники різних політичних сил, про що писалося зокрема й на сторінках «Дзерка­ла тижня».

На мій погляд, цю систему не можна поліпшити напівзаходами на кшталт внесення нових поправок до закону про держзакупівлі. Систему потрібно радикально змінювати, ухваливши якісно новий закон і йдучи тим самим на реальне обмеження матеріальних інтересів дуже багатьох цілком конкретних людей. Тому наведення ладу в держзакупівлях я розглядаю як тест на політичну зрілість уряду й парламенту, коли рішення приймаються саме в інтересах суспільства, а не окремих лобістів.

Щодо Коаліційної угоди, то в її тексті стосовно держзакупівель говориться лише про потребу «спрощення процедур і використання інформаційних технологій із метою підвищення їх­ньої оперативності й об’єктивності й уточнення відповідного закону в частині критеріїв оцінки тендерних пропозицій». Така постановка питання нині видається, м’яко кажучи, спрощеною. Зали­шається тільки сподіватися, що закон про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (№11 у списку пріоритетних законодавчих актів коаліції) дозво­лить розв’язати проблему держзакупівель саме в інтересах нас із вами як платників податків.

Одним із найскладніших випро­бувань буде третій тест — на реалізм. Таким тестом, на мою думку, стане ставлення нового уряду до соціальної сфери в широкому розумінні цього слова. Досі система соціального захисту населення залишається практично нереформованою. Звичай­но, всі ініціативи останніх років зводилися до підвищення наявних або введення нових виплат тим чи іншим категоріям населення.

Нині створилася ситуація, коли на усілякі соціальні виплати припадає 39,3% доходу домогосподарств, тоді як на заробітну плату — 43,3%. Зрозуміло, що така система нежиттєздатна у довгостроковому плані. Її реформування стане дуже болісним для суспільства й ударить по популярності кожного уряду, який візьметься за такі перетворення.

Тим часом у поточному періоді, з огляду на зростання інфляції, відповідальний уряд повинен буде ухвалити непрості рішення щодо реальних меж підвищення соціальних виплат і пріоритетів у цій сфері.

Питанням соціального забезпечення й захисту в Коаліційній угоді приділено багато уваги. Дуже важливі чотири моменти: раціоналізація соціальних програм, введення адресної допомоги, внесення змін до відповідних законів на основі інвентаризації фінансових зобов’язань держави й впровадження системи середньострокового бюджетного планування. Я готовий підписатися під кожною з цих тез. Але знову виникає запитання, а чи буде реалізація цих завдань реальним пріоритетом діяльності уряду і коли й як вони будуть вирішені. Адже обіцяти підвищити виплати набагато простіше, ніж переглядати обіцянки й реально реформувати соціальну сферу, оскільки такі реформи завжди дуже болючі й найчастіше малопопулярні.

На мою думку, країна, де ВВП на душу населення, за даними МВФ, становить 7637 дол. (для порівняння — в ЄС цей показник дорівнює 28 213 дол.), а гострота демографічних проблем досягла критичного рівня, просто не може собі дозволити мати дорогу систему соціального захисту. Ми за визначенням маємо проводити надзвичайно жорстку цільову політику соціальної підтримки. По суті, йдеться про те, чи зможе новий уряд розірвати порочне коло популізму, попри президентські вибори, що наближаються.

Традиційним випробуванням для всіх українських урядів є газовий тест у відносинах із Росією. На цю тему написано й сказано так багато, що навряд чи можна додати щось нове. Залежність України від російських газових поставок — факт, який не потребує доказів. Проте це зовсім не означає, що енергетичну сферу має морозити раз у раз, коли Росія захоче політично погрозити Україні пальчиком, а в Україні спливають ті чи інші деталі газових переговорів і схем.

Ліки одні — прозорість і чіткі комерційні принципи функціонування газового сектора. Хоча й не все тут залежить тільки від України.

У цьому плані Коаліційна угода досить лаконічна — «взаємовигідне співробітництво з Росією, країнами Центральної Азії, іншими партнерами по енергопоставках на основі довгострокових, прозорих і вигідних домовленостей без тіньових посередників». Ідея зрозуміла, будемо чекати конкретних дій і домовленостей.

Важливим викликом для нового уряду стане бюджетний процес, який цілком можна розглядати як тест на адекватність економічної політики. Зрозуміло, що й розробка, й прийняття Держав­ного бюджету України на 2008 рік проходитиме в досить стислі строки й супроводжуватиметься гострими політичними дискусіями. Зрештою бюджетний процес і сам бюджет ліпше від усіляких декларацій відіб’ють пріоритети економічної політики уряду, основні підходи до розв’язання тих чи інших проблем.

Зрозуміло, цей список можна продовжувати. Проте не можна не назвати одну проблему, ставлення до якої стане тестом для уряду на політичну відповідальність і вміння вирішувати складні економічні й соціально дошкульні питання. Йдеться про ринок землі.

Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення минає цього року. Що й як буде далі? Чи піде новий уряд на подовження мораторію й заради чого? Чи намагатиметься скасувати мораторій і «запустити» повноцінний ринок землі, добудовуючи на марші потрібні інституціональні механізми? Як центр побудує відносини з місцевою владою з приводу землі? Як бачимо, запитань багато, й усі вони мають фундаментальний характер.

Коаліція ставить завдання ввести ринок землі, розробку й реалізацію потрібного комплексу заходів, які забезпечать його (ринку) функціонування. Зага­лом правильно, але як і коли це буде зроблено на практиці, відповіді немає. Почекаємо програми діяльності уряду.

На закінчення я хотів би побажати українській політичній еліті успішно скласти головний тест — на політичну відповідальність. Він полягає в тому, щоб деполітизувати процес ухвалення важливих економічних рішень і забезпечити наступність економічної політики в найвищому значенні цього слова.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво