Портфельний інвестор прийшов. Що запропонувати інвестору?

«Третій тур» президентських виборів і обрання на пост Президента України Віктора Ющенка стали причиною особливої уваги до України у світі, зокрема й великих портфельних інвесторів. Підтвердженням тому стала і Перша міжнародна конференція інвесторів «Україна: зміни на краще, зміни назавжди», яка проходила 15—16 лютого 2005 року в Києві та Дніпропетровську. На першому засіданні в Києві зал Міжбанківської валютної біржі був переповнений. Його аудиторія складалася з дуже серйозних фінансистів. Такої кількості й рівня керуючих інвестиційних фондів, банкірів і фінансових аналітиків з-за кордону Україна ніколи ще не бачила. Отже, інтерес виявлено — портфельний інвестор повірив у нас. Чи зможемо ми повною мірою реалізувати свій потенціал?..

На хвилі політичних змін у нашій країні за рубежем формуються великі фонди портфельних інвестицій під Україну. Це надзвичайно важливо. Подібні фонди готові платити за невеликі пакети акцій великих українських емітентів справедливо високу ціну. Вони ж протягом двох-трьох років здатні створити прозорий і ліквідний ринок українських акцій зі своєю історією та реальною вартістю компаній. Через кілька років створювані нині українські недержавні пенсійні фонди та державний накопичувальний пенсійний фонд зможуть працювати в зовсім іншому, значно сприятливішому ринковому середовищі. Підвищиться рівень корпоративної культури, виникнуть передумови для прозорої та принципово іншої якості управління підприємствами. Стануть кращими умови для отримання позик, розміщення корпоративних боргових паперів і додаткових випусків акцій українськими компаніями як усередині країни, так і на світових фінансових ринках.

Інтерес інвесторів до українського фондового ринку вже має своє реальне вираження. Тенденція прискорення зростання цін на українські акції проявилася ще в грудні минулого року і триває по сьогодні. Різко зріс попит. Пропозиція ж поки залишається на колишньому рівні. Якщо зараз уряд нічого не зробить, то через якийсь час інтерес може згаснути і портфельні інвестори змушені будуть істотно змінити свої серйозні плани з купівлі українських цінних паперів.

Уникнути такого негативного повороту подій можна лише шляхом значного збільшення пропозиції акцій. Це може зробити, причому досить швидко, уряд разом із фондом держмайна. Необхідно кардинально змінити ідеологію приватизації, що мала місце останні три-чотири роки. Коли майно розпродували стратегічним інвесторам, як правило, непрозоро і за цінами, значно нижчими від справедливих. Інший, альтернативний підхід, який бачиться доцільним у нинішній ситуації, — реалізувати пакети акцій (від 10—15% до 49%), привабливі для портфельних інвесторів, шляхом продажу на відкритому ринку, зберігши при цьому контрольний пакет за державою (там, де він ще є).

Протягом одного-двох місяців можна збільшити пропозицію акцій за рахунок підприємств, частину акцій яких уже продано стратегічним інвесторам, але значна їхня частка ще перебуває у власності держави (наприклад, компанії електроенергетичного сектора). Те ж стосується компаній, приватизацію яких почали, але пакети стратегічним інвесторам не пропонували («Укртелеком»).

Доцільно було б продати портфельним інвесторам, скажімо, від 10% до 40% акцій підприємств, які і за державної форми власності працюють досить ефективно (як, наприклад, Одеський припортовий завод). Це не тільки сприятиме розвитку фондового ринку, а й створить додатковий контроль із боку професійних портфельних інвесторів за підприємствами з переважною часткою державної власності. Можливий також продаж об’єктів з числа державних холдингів, які раніше не виставляли на продаж, або державних холдингових компаній повністю (наприклад, НАК «Нафтогаз України»).

Ринок поповниться і за рахунок обмеженого числа підприємств, результати приватизації яких уряд має намір переглядати. У цьому разі слід переоцінити частку сьогоднішніх власників, залишити за державою контрольний пакет (51% акцій підприємства), решту продати портфельним інвесторам. Втім, якщо кількість подібних підприємств перевалить за сотню і більше — це буде негативним сигналом для інвесторів.

Уряду не обійтися без роботи з фінансово-промисловими групами України. Досі останні не мали потреби в залученні коштів. Їхнім основним інвестиційним джерелом була «мінімізація» оподаткування. Але якщо змусити ФПГ працювати в узвичаєних рамках, то необхідність подальшого розвитку поставить перед ними питання ресурсів. І вони почнуть активно виходити і на ринок запозичень, і на фондовий ринок. У ФПГ існують альтернативи — вони можуть дістати кошти шляхом залучення кредитів, випуску облігацій (розміщуваних як на світовому, так і на внутрішньому ринку) і шляхом додаткової емісії акцій. Випуск цінних паперів (акцій і облігацій) створить додаткову пропозицію для вітчизняних і закордонних інвесторів.

Зміна пріоритетів приватизації зі стратегічних покупців на портфельних (із реалізацією їм до 49% акцій підприємств) пов’язана з необхідністю вирішення державою питання управління підприємствами. Це важливе питання, але аж ніяк не проблема. Щоб це зрозуміти, досить звернутися до світового досвіду управління корпораціями. Існує інституція управляючих компаній. Управляючі компанії — це спеціалізовані організації, що складаються з фахових висококваліфікованих менеджерів, які спеціалізуються на управлінні промисловими підприємствами чи підприємствами сфери послуг. Можна провести відкриті прозорі тендери серед українських і західних управляючих компаній і віддати в управління кращим із таких компаній українські підприємства, частину акцій яких продано портфельним інвесторам, а контрольний пакет належить державі. При цьому одним із головних критеріїв оцінки успішності роботи управляючої компанії стала б капіталізація підприємств, отриманих в управління. Якщо вона зростає, то підприємство працює успішно. Своєрідним додатковим контролером управляючих компаній стануть ті ж професійні портфельні інвестори. Подібна цивілізована система управління не лише збільшить вартість держвласності, а й дозволить на якийсь час залишити за державою контрольні пакети.

Продаючи за ринковими справедливими цінами до 49% акцій портфельним інвесторам, держава на кілька років вирішує питання наповнення бюджету. Крім того, з’являється можливість концептуально змінити схему управління держвласністю. Вже через 3—4 роки можна буде робити подальші кроки: чи то продавати далі, чи то проводити додаткову емісію акцій. Але це вже питання наступних ітерацій дій уряду.

Наповнивши ринок акціями, Україна матиме можливість за короткий проміжок часу отримати справжній зрілий фондовий ринок. Перевагу його ми повною мірою відчуємо в процесі становлення недержавної та державної накопичувальної пенсійної системи. Щоб десятки мільярдів доларів пенсійних грошей реально в майбутньому почали працювати на розвиток країни, необхідно сьогодні й негайно вирішувати завдання формування фондового ринку шляхом утилізації колосальної енергії помаранчевої революції.