Порошкові вина, як гумові жінки. Чому старі пісні про ерзаци знаходять прибічників в українських ЗМІ? - Економіка - dt.ua

Порошкові вина, як гумові жінки. Чому старі пісні про ерзаци знаходять прибічників в українських ЗМІ?

15 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №35, 15 вересня-22 вересня

Уявіть, вранці ви їсте омлет із яєчного порошку і запиваєте його жолудевою кавою, на обід з’їдаєте...

Так виглядає натуральна виноградна ягода
Так виглядає натуральна виноградна ягода

Уявіть, вранці ви їсте омлет із яєчного порошку і запиваєте його жолудевою кавою, на обід з’їдаєте товсту соєву відбивну, а увечері п’єте шампанське з ікрою… Звісно, і те, й інше теж несправжнє: вино порошкове і щедро насичене СО2 під хорошим тиском, а ікра якщо впаде з бутерброда, то добре відскакує від підлоги, що є її високою споживчою перевагою — не забруднює паркет і не пропадає марно. Страшно чи огидно?

Це зовсім не спроба похмуро пожартувати на тему наслідків ядерної війни, техногенних катастроф чи глобального потепління. Думки про ерзац-кошмар навіяні статтями в сьогоднішній українській пресі. «Фальсифікація вина дозволена?», «Порошкові вина — нова ера українського виноробства» читаємо ми в одному українському інтернет-виданні найяскравіший гімн штучному виноробству, який по-блюзнірському починається з біблійного парафразу, мовляв, перетворити воду на вино і напоїти ним усіх стражденних — шляхетна місія. Після ознайомлення зі статтею хочеться перехреститися і промовити вислів із того самого джерела: «...Пробач їм, тому що не знають, що роблять».

Однак, можливо, і знають. Прибічники хімізації одного з найдавніших харчових продуктів використовують риторику публічних діячів, які печуться, як ви здогадалися, виключно про народне благо.

Порошкове вино, стверджують вони, буде доступним широким верствам населення. Нині ж справжнє вино занадто дороге, а 80% українських виробників усе одно використовують ненатуральні компоненти. Натуральне вино не може бути дешевшим 20 гривень. «Екстрагування (у перекладі на доступну лексику розведення екстрактів. — Р.Г.) дає змогу у 6—8 разів знизити собівартість продукції, не залежати від клімату і врожайності. Купуючи порошкові вина, — цитую далі автора, — ви підтримуєте найсучасніші розробки в галузі хімії».

Мені чомусь фраза здається непереконливою. Так і проситься енергійніша кінцівка, на кшталт: «Не будете купувати, розставимо автоматників на вишках, але експерименти продовжимо». Ersatz, друзі, виходець із часів, де під звуки бравурних маршів розроблявся раціон для другосортних націй.

Очевидно, неповноцінна справа передбачає адекватну логіку.

Більшість з написаного у ЗМІ про користь порошкового вина натягнута, нещира і відгонить душком замовлених статейок.

Взяти хоча б ціноутворення. У себе на підприємстві ми робимо «Каберне», «Мерло» і безліч інших сортових вин із винограду французьких елітних сортів за ціною 12—16 грн. за пляшку. Не обізнаним з тонкощами виноробного процесу, поясню, що для вироблення 750 грамів ординарного вина необхідно рівно півтора кілограма свіжої ягоди. Виноград на ринку коштує від 2,5 до 5 грн. за кілограм. Отже, сировинна складова, хоч і висока, але дозволяє вкладатися у 5—7 грн. Пляшка, етикетка, виробничі і продажні витрати становлять приблизно стільки ж. Виходить, натуральне вино — не обов’язково дороге. Інша справа, що рентабельність наших виноробних підприємств могла б бути вищою, але це вже інша проблема.

По-друге, 80% підробок від усього українського вина — очевидне і надто велике перебільшення. Всі наші підприємства відслідковують ринок і у своїх лабораторіях проводять аналізи продукції конкурентів. У нас ці аналізи досить об’єктивні, оскільки виконуються з використанням сучасної газохроматографічної апаратури. За їхніми результатами очевидно, що не більш як 30% виробників завищують норму добавки цукру в сусло, використовують «чіпси» (імітатори смаку витримки) і багато інших речей, які близько стоять до порошкового виноробства. Як правило, це компанії без глибоких виноробних традицій і відповідної виробничої бази. Саме на них припадає від 20 до 30% продажів. А основну частку ринку займають дуже авторитетні виноробні підприємства Криму, Одеської, Миколаївської і Херсонської областей, назви яких я не наводжу, щоб не бути звинуваченим у рекламі.

Якщо порошкове виноробство буде в законі, шкідливих підробок стане ще більше, оскільки вульгарне спрощення виноробного процесу зробить його доступним для широкого кола шахраїв і хапуг. Діжки з водою, мішка екстракту і двох помічників достатньо для високорентабельного малого підприємства. І не сумнівайтеся, що при собівартості в 1 грн. ерзац-вино продаватимуть не набагато дешевше за натуральне. Тож ні в ціні, ні в якості суспільство не виграє.

По-третє, кажучи про те, що порошкові технології нібито нешкідливі, їхні прибічники не можуть приховати протестів «Грінпісу» з приводу застосування компонентів тваринного походження і синтезованих органічних кислот, але відкрито заявляють про намір підірвати всією цією гидотою ринок натуральних продуктів. Поміркуємо над цією заявою.

* * *

Історії виноробства понад п’ять тисяч років. За весь цей чималий термін технологія виготовлення напою удосконалювалася, здебільшого з точки зору агрокультури. Люди поліпшували властивості лози і ягоди, щоб зробити кращим саме вино, тому що в гронах приховані важливі цілющі властивості. Український учений Л.Магазаник, котрий багато років займався біологічними і хімічними дослідженнями виноградного соку, у 1993—1994 роках дійшов вражаючого висновку про збіг груп амінокислот у людській крові і винограді, науково пояснивши християнську традицію уособлення одного з іншим. Після чорнобильської катастрофи я як керівник найбільшого виноробного тресту спрямовував у Київ десятки вагонів із вином. Медики визнали, що кращого препарату для зв’язування радіонуклідів і виведення їх із людського організму на той час не існувало. Слава Богу, що хлопці з порошком тоді ще не стали «на крило».

Мій чималий досвід роботи в харчовій промисловості підказує: якщо з’являються статті про переваги ерзаців, отже, це комусь вигідно. Багато років тому комбіжири були визнані адекватною заміною олії і салу, потім ЗМІ співали осанну молочному і яєчному порошкам, і був навіть час, коли всерйоз обговорювалася проблема масового переходу на харчування з тюбиків. Перші космонавти СРСР справді брали із собою спеціальні живильні суміші, але вони ж першими і забили тривогу: неприродний спосіб прийому їжі вводив їх у депресивний стан. Тоді замовниками публікацій виступали органи, які займаються ідеологією. За хімізацією і всілякими нововведеннями намагалися приховати очевидні прорахунки в продовольчій сфері.

Зараз стару платівку заводить чийсь бізнес-інтерес без будь-якої ідеології. За манерою виконання замовлення угадується нетерпляче потирання долонь людей, котрі поспішають. Судіть самі, поважний аналітик не повинен вустами сомельє радити: «Не пийте українських вин, вони шкідливі для здоров’я». Щоб стверджувати на рівні журнального експерта, що основна частина вітчизняного вина виготовляється з порошків, потрібно мати хоч якісь факти. Чи етично журналістський висновок зводити до оцінювання однієї компанії, мовляв, лише вона одна робить натуральні вина? Яка фактична база лежить в основі тону викривальної категоричності?

Статистика? Дані хімічного аналізу партій вин? Інформація комітету із захисту прав споживачів? Висновки міністерств і відомств? Та ні, просто одна людина в ресторані так вирішила, а інша послухала її та написала. Якби софісти з деяких ЗМІ практикувалися за межами рідного медійного поля, я б не здивувався. Свіжі в пам’яті оцінки українських ковбас і сирів, зроблені аналогічним методом у сусідній країні. Ви думаєте, я про патріотизм? Ні — про професіоналізм. І сомельє, і експерт, і журналіст навіть не прочитали тексту постанови Кабінету міністрів України від 24 липня 2006 року, на який вони посилаються як на документ, котрий відкриває дорогу порошковому виноробству. Пані і панове не розібралися, що сухі виноматеріали (ужитий у постанові термін) — це не порошок, а показник рівня цукру. Що ж стосується добавок не виноградного цукру в сусло (метод шапталізації), то в практиці світового виноробства він існує близько 200 років, а в нас регламентується нормою 2 г/100 см3. Про цей метод можна говорити і сперечатися, але ототожнювати зі штучним виноробством просто нерозумно.

Раджу панам із порошком не опікуватися народним благом, поливаючи брудом усіх без винятку. Якщо вам так подобаються ерзаци, то домашнє виноробство ніхто не забороняв, і ви можете насолоджуватися хімією скільки завгодно. Самі чи з дамами, вони у вас, гадаю, гумові, оскільки ви принципово відстоюєте все штучне.

Однак, швидше за все, ініціатори подібних публікацій п’ють натуральне сухе вино і легко можуть відрізнити «бордо» від «рейнського». Просто їм хочеться дискредитувати українське виноробство і звільнити ринок від товару, з котрим відкрито конкурувати складно. А якщо споживачу гарненько задути у вуха порошок, то, дивись, і присмак з’явиться, і можливість втюхати своє, чи то просто імпортне, чи то зроблене (цитую за оригіналом) із «сім’яних залоз великої рогатої худоби з бензойними і сірчистими кислотами».

Адже не випадково після статейок про порошкові вина у пресі дедалі частіше говорять про штучне походження всіх українських вин. Прийом відомий: компромат не дає адрес і фактів, зате породжує проблему. Тепер навіть найкращим виноробним компаніям доведеться відмиватися і доводити: ми, мовляв, не шахраї і робимо вино з винограду.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво