Поневіряння бідного хліба - Економіка - dt.ua

Поневіряння бідного хліба

23 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 23 вересня-30 вересня

Торік Київрада лютневим рішенням створила єдиний хлібний холдинг, до якого ввійшли ЗАТ «Київмлин» та ВАТ «Київхліб»...

Торік Київрада лютневим рішенням створила єдиний хлібний холдинг, до якого ввійшли ЗАТ «Київмлин» та ВАТ «Київхліб». Контроль за їх діяльністю, управління і планування здійснює ЗАТ «Хліб Києва». До бізнесу долучилася і міська влада, котра має у новоствореній структурі 51% акцій. Поєднавши інтереси, усі зацікавлені мали б досягти небачених успіхів. Проте ідилічними стосунки чотирьох сторін не назвеш. Гиркаються вони через тривіальний насущник, а точніше — чесну ціну на нього.

Якщо столичні чиновники пишаються найнижчими цінами в Україні на соціальні сорти хліба, то пекарів ці ціни «садовлять» на той-таки хліб, але без масла і навіть води. Яка рентабельність? Тут би кінці з кінцями звести...

Хлібні метаморфози навряд чи зникнуть із наданням статусу держави з ринковою економікою. Вдумаймося! Пшеницю й жито закуповуємо за сталою ціною що у запорізьких хліборобів, що у полтавських, що у київських. Мелють усі однаково, борошно — в одну ціну. А хліб? Запорожці жують «український» за 1,69 грн., полтавчани — за 1,79, а кияни — за 1,28 грн. Батон — відповідно 1,76, 1,68 і 1,10 грн. Може, там рівень життя вищий? Та ні, за цими мірками Київ, як і належить столиці, передує. І борги по заробітній платі на суму 1,34 млрд. грн. нагромадилися саме в регіонах. Тоді хто і що утримує невиправдано низьку ціну на хліб у дорогому місті?

Чули напучування Віктора Ющенка про те, щоб уніфікувати ціни на хлібобулочні вироби в Україні, зробити їх єдиними для центру, заходу і сходу, півночі і півдня? А хоч би хтось за холодну воду взявся! За цінами на соціальні сорти хліба можна безпомилково визначати рівень популізму місцевої влади, якій попередні правителі надали «пільгу» утримувати цінову планку на найперший продукт харчування.

Ще 21 жовтня 1994 року Кабінет міністрів прийняв постанову №733 «Про ціноутворення в умовах реформування економіки», за якою на хліб та хлібобулочні вироби з борошна пшеничного першого і другого сортів та житнього, із суміші борошна пшеничного першого і вищого сортів (із кількістю останнього не більше 50%), на хліб для діабетиків встановили граничний розмір рентабельності — 15%. І хоч у середньому по Україні підприємства виходили на рівень 12%, можна було миритися. Однак згодом галузь позбулася і цього. Постановою від 10 листопада 2003 року Кабмін в черговий раз обмежив рентабельність хлібозаводів п’ятьма відсотками. Але якщо пекарі пішли на поступки уряду і домовилися не переступати цей бар’єр, то, за логікою, сповзання до 3% дає їм повне право переглянути ціни, накинути 5—10 коп. на буханцеві і підтягтися до задекларованої позначки. Спробуй заїкнися!

ВАТ «Київхліб», хоч як пручалося, не відстояло своїх позицій, і хлібозаводи з 1 вересня 2004 року ледь животіють. Рівень рентабельності «українського» становив 0,9%, пшеничного — 1, а батона — 6,2%. У середньому — 2,7%. Та й їх перегодом «злизали» зрослі ціни на маргарин — на 17,1%, яйця — 27,1, цукор — 18, соняшникову олію — 5,2, сіль — 10,5, жир хлібопекарний — на 3,5%. Додайте травневе підвищення тарифів на природний газ на 6,44% і липневе — ще на 1,4. До всього, «свиню» підсунули і перевізники: у вигляді 20% надбавки за транспортування випічки у торговельну мережу, через що «Київхліб» «влетів» на не передбачувані майже півмільйона гривень.

Це — «неживі» витрати, а є ще й працівники пекарень, котрі зневірилися в обіцянках керівництва підвищити зарплату. Навіть зараз, коли із 1040 гривень вона зросла до 1300 (за середньої по Києву — 1380 гривень), плинність кадрів загальмувати не вдається. Загрозливо те, що підприємства залишають дефіцитні слюсарі й наладники, без яких виробництво балансує на межі повної зупинки, що спричинить перебої у постачанні киян хлібом. Останній із низькорентабельного став остаточно збитковим. Нічого втішного не приніс і новий урожай.

Так, з точки зору ідеології, уряд серйозно налаштувався на зерновий бліцкриг. А от фінансово... Довелося затягувати паски не лише на штанях, а й спідницях. Для зняття з ринку лишків збіжжя мобілізовували навіть млини із хлібозаводами. Кабмін начебто порозумівся з бізнесом: закуповуєте у наших селян пшеницю третього класу по 690 гривень за тонну, а ми до 7% здешевлюємо вам кредити комерційних банків. Київська влада, у свою чергу, до урядових преференцій долучила і свої п’ять копійок: пообіцяла надати пільговий кредит під 5%. Якби «Київмлин» жив жданиками, не сформував би до 1 жовтня регіональний запас продовольчого зерна в обсязі 73 тис. тонн. Але для цього довелося послугуватися кредитом комерційного банку, далеко не пільговим, а під обтяжливі 19% річних, від яких кожна тонна подорожчала на 40 гривень. Зате столичні градоначальники випередили всіх і відрапортували горішній владі: спіть спокійно! Місто з хлібом...

Але за якою ціною? Виходячи з вартості цьогорічних зерна з борошном, «український» повинен коштувати 1,48 грн., пшеничний — 1,56 і батон — 1,30 грн. Нині ж рентабельність «українського» — –1,5%. І це при тому, що в асортименті він — «важковаговик», займає половину місячних обсягів хлібобулочних виробів. Якщо соціальні сорти становлять майже 95% продукції, то, по суті, їх випуск повністю «з’їдає» виторг від реалізації — 62—68 млн. гривень на місяць. Тому міській владі треба або переглядати ціни на хлібобулочні вироби, або відшкодовувати витрати на їх виробництво та забезпечувати чистий прибуток.

Якщо «Київмлин» на жорнах ще так-сяк «витягує» 10% рентабельності, то для «Київхліба» вона просто недосяжна, бо регулюють ціну саме кінцевого продукту — хліба. Не від ситого життя пекарі, попри договірні відносини з мірошниками, дедалі частіше поглядають у бік «свавільного» ринку, на якому ціни набагато нижчі. І «столуються» з нього, підбирають демпінгові викиди Держрезерву, який збуває борошно, ніби зумисне, у пік жнив за сміховинною ціною — 800 гривень за тонну. Мливо ж «Київмлина» із зерна за чесними цінами коштує 1319 грн.

Проте, хоч як би хлібозаводи викручувалися, а вересень зустріли зі збитками — 360 тис. грн. Якщо відверто, то серед підприємств є очевидний баласт. Принаймні три хлібозаводи, які через застаріле технологічне устаткування 1940-х років випуску просто дискредитують марку столичного хліба. Переоснастити? Але окупність новітніх ліній — 7—10 років. Який банкір надасть позику на оновлення й погодиться стільки чекати? Хіба що божевільний...

Прийнятним варіантом видається «перекваліфікація» відстаючих на цехи сильних підприємств. Та найоптимальнішим — продаж бодай однієї земельної ділянки під хлібозаводом-аутсайдером, виторг від якої перекриє активи трьох пекарень. Одначе керівництво вважає хлібні об’єкти недоторканним стратегічним резервом і будь-яке посягання на них розцінює як підрив «хлібоозброєності». За цими відмовками криється панічний страх перед будь-якими змінами, що можуть порушити усталений ритм щодобового забезпечення киян і гостей 800 тонн хлібобулочних виробів. Поки Бог милує від збоїв.

Однак це не означає, що «Київхліб» роками безроздільно пануватиме на ринкові. На заповідній території вже «запеленгували» одеситів із хмельничанами, котрі продають батон за столичною ціною — 1,10 грн. Але їхній на 50 грамів легший. Який сенс пнутися у віддалений сегмент соціального хліба? Не лише заявити про себе, нових гравців, на ринку. Вигода від неблизьких вояжів очевидна: дешеве, не виключено, що й «ліве», зерно, дешеве борошно, звідси й «толерантна» ціна на виході. Продаючи вдома батон по 1,50 грн., вони свідомо знижують ціну у столиці на 40 коп. через високу рентабельність. Чи з’явилися б ці «варяги» з хлібними фургонами у Києві за чесної ціни?

Нехай спробують протовпитися у магазини, супермаркети, зафрахтувати там місце! У 1990-х роках об’єднання «Київхліб» мало власну торговельну мережу, з якої на сьогодні залишилося лише... 18 «точок». Та й ті орендує в адміністрації районів, плата за які за два останні роки зросла майже вшестеро. За стабільної ціни на хліб... Умови диктують орендодавці: 70% в обсягах реалізації мусить займати хліб, а решта — хоч золотом торгуй. Прикиньмо: за санітарними нормами на хліб треба поставити двох продавців, на супутні товари — одного, плюс завідувач магазину, вантажник. Чи багато вторгуєш на хлібові, аби утримувати стількох? Хочеш не хочеш, змушений порушувати договірні умови і половинити площі, аби компенсувати недобране на торгівлі насущником.

Зовсім інші відносини з більш як трьома тисячами «чужих» павільйонів, яток, супермаркетів, де «Київхліб» щодня реалізує свою продукцію. Щоб твій «український», пшеничний і батон не черствів у картонній коробці з-під телевізора, а лежав на полицях на рівні очей покупців, треба вміло «вибудувати» взаємини. Заплатити менеджерам супермаркету, а головне — дістати «добро» у фінансового директора, який за надані квадратні метри вимагає поблажок у вигляді... безпроцентного користування впродовж місяця вашою виручкою від реалізації. Тоді як термін зберігання хліба — доба.

Як на мене, за такі поневіряння хліб справді заслуговує... доплати.

Від автора. Найсвіжіша новина: уряд скасував постанову №1150 від 24 липня 2003 року, яка надавала право регіональній владі регулювати ціни на хліб та хлібобулочні вироби. Однак з переходом «хлібних» питань виключно до компетенції центрального виконавчого органу запитань не поменшало. Постанова №832 від 31 серпня ц.р. «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету міністрів України» не уточнює: скасовано власне держрегулювання на хліб чи відтепер цінові віжки натягуватиме-відпускатиме сам Кабмін?

Якщо перше — питань немає. За другого варіанта цікаво: які ж ціни урядовці визнають загальнонаціональними? Якщо за взірець правитимуть найдешевші столичні, то всі регіони «радітимуть» разом із киянами. Якщо ж найдорожчі закарпатські, тоді найбільше тішитимуться столичні пекарі. Є і третій варіант — середньозважені ціни по Україні.

Замовчує влада і такий факт: регулюватимуть їх до чи після парламентських виборів? Поки «технічний» чи «віртуальний» уряд збиратиметься з думками, пекарі уже найближчим часом прогнозують десятивідсоткове подорожчання продукції. Я ж переймаюся іншим: скільки «соціальних бюджетів» потрібно, аби викорчувати принизливе для нас поняття «соціальні сорти хліба»?!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво