ПОМИЛКА ПЕРССОНА ПРОГНОЗИ ЩОДО НЕПОСТУПЛИВОСТІ ШВЕДІВ ПІДТВЕРДИЛИСЯ: ВОНИ НЕ СХОТІЛИ ПРИЄДНУВАТИСЯ ДО ЄДИНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТИ ЄВРО

До референдуму, що відбувся минулої неділі, шведський електорат поставився більш ніж серйозно: із семимільйонного населення Швеції проголосували понад 5 млн., проти євро висловилися 56%. Стара добра крона виявилася набагато милішою серцю більшості жителів країни не тільки з патріотичних, а й із більш меркантильних міркувань: шведи вирішили, що лише рідна валюта спроможна зберегти їхнє багаторічне завоювання і головний предмет гордості — «шведський соціалізм», який символізує один із найвищих у світі рівнів соціального захисту населення.

Шведський прем’єр-міністр і лідер соціал-демократичної партії Горан Перссон програв битву за євро. Головним чином тому, що переоцінив свою власну політичну вагу й недооцінив вплив на шведів загальної ситуації в єврозоні. Втім, були й інші причини поразки єврооптимістів.

Швеція подала заявку на вступ у зону єдиної валюти ще 1994 року, коли за результатами загального референдуму приєдналася до Європейського Союзу. Ще тоді європрибічники доводили, що в новому референдумі — щодо євро — немає потреби. Але прем’єр Горан Перссон почувався цілком упевнено. По-перше, соціал-демократи у Швеції за останні 70 років перебувають при владі 61 рік. По-друге, щойно перемігши на виборах і заручившись підтримкою урядових кіл і провідних мас-медіа, прем’єр-міністр був переконаний в успішності єврореферендуму.

Почати з того, що масована рекламна кампанія за євро геть заглушила голоси противників. У Стокгольмі, приміром, агітаційні плакати «за» та «проти» мали співвідношення 10:1. Табір прибічників євро складався лише з «важковаговиків»: лівоцентристський прем’єр-міністр і більшість членів його кабінету, правоцентристська опозиція в особі консерваторів, профспілки, центральна преса та промисловість, включно з найбільшими компаніями країни, такими як Volvo, Scania, Ericsson. На цьому тлі лави противників запровадження євровалюти не справляли враження: дві невеличкі партії — Зелена й Ліва плюс незгодні з-поміж правлячих соціал-демократів. Але на ділі саме вони виявилися навдивовижу згуртованими. Без харизматичного лідера, без потужної фінансової підтримки, без скеровуючої політичної сили вони безсумнівно вигравали «ні»-кампанію задовго до референдуму. Оскільки використаний ними козир — соціальний добробут — виявився найпереконливішим для більшості жителів маленької скандинавської країни.

Не можна сказати, що шведи дуже агресивні стосовно єдиної європейської валюти, чи що вони настільки патріотичні та зворушливо прив’язані до рідної крони, як британці до фунта стерлінга. Ні. Урівноважені нащадки Карла ХII раптом злякалися, що, влившись у загальний «євроказан», вони втратять чи не головну складову їхнього спокійного життя — свій рівень соціального захисту, турботу держави, виражену в досить високих пенсіях, різноманітних допомогах і пільгах для незаможних і нужденних. Хоча досягаються всі ці блага за рахунок дуже високих податків. Спостерігаючи за хаотичними й незграбними борсаннями нової валюти в підступному морі євроекономік, шведи просто не захотіли розділити з європейськими сусідами всі труднощі, пов’язані зі становленням євро. І той факт, що наступна спроба вступу в єврозону буде надана Швеції лише через 10 років, не вельми засмучує її рядових громадян. По-справжньому прикро результати референдуму вразили тих, хто бажав структурних змін, послаблення дії економічних регуляторів і зниження податкового преса. А це передусім шведський бізнес.

За три дні до референдуму сталася подія, що шокувала країну й поклала край усім агітаційним кампаніям: від ножових поранень померла Анна Лінд, міністр закордонних справ Швеції. Невідомий чоловік напав на неї в центральному універмазі Стокгольма, куди жінка завітала з тривіальною метою — зробити покупки. (У Швеції лише прем’єр-міністр має право на особисту охорону.) Анна Лінд була одним із найвідоміших політиків країни, її вважали можливим наступником прем’єр-міністра. Вона щиро й невпинно агітувала за входження Швеції в зону євро, від імені уряду очолювала кампанію «Скажи євро «так».

Багатьом здавалося, що ті 10% електорату, які, за опитуваннями, ще не визначилися, у пам’ять про Лінд проголосують за євро. Говорили, що можливе повторення так званого «ефекту» Піма Фортайна: голландського політика було вбито напередодні виборів у парламент Нідерландів, а його партія, що існувала лише три місяці, набрала нечувану кількість голосів. Проте попри популярність Лінд і шок у суспільстві після її смерті шведи здебільшого залишилися непохитними: вони не прийняли євро.

Результати референдуму збентежили політичні й журналістські кола. Політики на чолі з прем’єром Перссоном покладали занадто багато надій на силу партій та істеблішменту. Вони вважали, що оскільки у шведському парламенті противників євро лише 15%, то приблизно стільки їх і в суспільстві, не врахувавши, що навіть нечітка й розмита позиція «поки що ні» на момент референдуму перетворюється на голос проти. Так, приміром, міністр торгівлі й промисловості Леф Пагротськи, один із п’ятьох «відступників» серед 22 міністрів кабінету, був дуже коректний: «Я не кажу, що «ні» — це назавжди».

Журналісти, у свою чергу, дивуються: звідки на Швецію зійшла лавина євроскептиків? Коли євро була майже абстрактною ідеєю, їй віддавали перевагу 50% шведів, противників нараховувалося лише 30%. Тоді електорату подобалася думка стати «поближче до Європи». Але щойно стало ясно, що вступ до єврозони може супроводжуватися додатковими економічними проблемами, народ радикально змінив своє ставлення.

Справді, прогноз економічного зростання у Швеції на поточний рік — 1,5% — утричі перевищує прогноз у єврозоні. Шведське безробіття тримається на рівні 5%, а у зоні євро середній показник — 8,9%. Прем’єр не зміг переконати своїх земляків, що ціни у Швеції, які на 20% вищі, ніж у єврозоні загалом, упадуть після вступу країни до євроклубу. Контраргумент у відповідь виявився вагомішим: чому ж тоді ціни в Ірландії після її переходу на євровалюту підскочили на 22%?

Крім того, економісти-євроскептикики попереджали, що головна небезпека для шведської економіки криється в єдиній відсотковій ставці за кредитами, яку встановлює Європейський центральний банк. Сьогодні вона досить низька, оскільки покликана вберегти Німеччину від дефляції, але для Швеції небезпечна тим, що штовхатиме її в обійми інфляції ірландського зразка. Уряд обіцяв у майбутньому бум на ринку праці, створення в країні близько 100 тис. нових робочих місць. А шведи чомусь не повірили. І показували на Німеччину, де один із десяти робітників — безробітний. Словом, влада вела кампанію, а народ голосував. І, як виявилося, портрет єврозони в її нинішньому інтер’єрі не вельми сподобався шведам.

Лави шведських євроскептиків помітно поповнилися за останні три місяці. Оглядачі пов’язують це з позицією Великобританії, уряд якої оголосив у червні, що економіка країни поки що не готова до переходу на євро. А декотрі активісти британської кампанії проти запровадження євро не полінувалися провести останнім часом політичні тури до Швеції, аби підтримати бойовий дух тамтешніх однодумців. Оскільки вважали, що результати шведського голосування матимуть величезний вплив на майбутній британський єврореферендум, а також дадуть сигнал датчанам — і надалі триматися подалі від єврозони (референдум із приводу переходу до євро в Данії 2000 року дав негативний результат). А втрьох уже набагато легше плавати за межами європростору — «вільним стилем» і самостійно обраними «доріжками».