Полювання на вітер - Економіка - dt.ua

Полювання на вітер

7 серпня, 2009, 14:46 Роздрукувати Випуск №29, 7 серпня-14 серпня

У квітні цього року Приазовська районна державна адміністрація і товариство з обмеженою відповідальністю Еurосаре Ukraine I підписали інвестиційну угоду про спорудження парку вітряних електростанцій (ВЕС)...

У квітні цього року Приазовська районна державна адміністрація і товариство з обмеженою відповідальністю Еurосаре Ukraine I підписали інвестиційну угоду про спорудження парку вітряних електростанцій (ВЕС). Документ передбачає встановлення поблизу Молочного лиману 180 турбін потужністю 2,5 МВт кожна. Початок будівництва заплановано на осінь, із тим, щоб уже до кінця 2011 року здати об’єкт в експлуатацію. Запорізька влада розцінює проект не тільки як пілотний, а й як зразковий для майбутнього зведення в області ще кількох парків вітроелектростанцій. І це, мабуть, цілком реально, судячи з достатньої кількості зарубіжних і вітчизняних претендентів.

Бажають, щоб усі

Естонська енергокомпанія Alikonte Ou не проти побудувати ВЕС на колишньому військовому аеродромі в Токмацькому районі. Про принципову зацікавленість у розміщенні вітропарків на узбережжі Азовського моря заявила «Донбаська паливно-енергетична компанія». Видано розпорядження голови облдержадміністрації про затвердження матеріалів на вибір земельних ділянок і надання дозволів на розробку проектів їхніх відведень під ВЕС на територіях Приазовського, Бердянського і Приморського районів товариству з обмеженою відповідальністю Wind Power. До речі, ця фірма вже зареєструвала ТОВ «Приморська ВЕС».

Будь-яких перешкод із боку місцевої влади немає. Як кажуть, хто хочеш — заходь: ласкаво просимо, добро пожаловать, welcome. Та все ж таки для впорядкування процесу було видане розпорядження голови облдержадміністрації №98, що затвердило робочу групу з розгляду проектів будівництва парків повітряних електростанцій на території області. От тільки її персональний склад разом із функціями і повноваженнями чомусь тримають у секреті. На офіційному сайті ОДА 97-ме розпорядження «Про відкриття і закриття навігації для маломірних суден» є, а за ним одразу 101-ше — «Про проведення в Запорізькій області Всеукраїнського місячника «Спорт для всіх — спільна турбота».

Спорт, безсумнівно, справа потрібна, однак і проекти використання енергетичного потенціалу вітру напевно заслуговують на не меншу суспільну увагу. Тим паче що, як стверджують фахівці, потенціал цей у регіону такий великий, що дає змогу експлуатувати 2077 двомегаватних вітрогенераторів. Кажуть, є навіть план спорудження в області до 2030 року ВЕС сумарною потужністю 3200 МВт. Хоча в обласної влади щодо цього більш скромне бачення перспективи — на рівні 2000 МВт. Що, втім, теж чимало, якщо порівняти з 6000 МВт установленої потужності найбільшої в Європі Запорізької АЕС. Адже, крім шести ядерних блоків, на Запоріжжі є ще 18 гідротурбін Дніпровської ГЕС (установлена потужність 1538,2 МВт) і сім блоків Запорізької ТЕС (3600 МВт). Сумарно це перевищує п’яту частину вітчизняної генерації і, зрозуміло, із надлишком покриває регіональні потреби в електриці. Однак обласна влада визначила розвиток вітроенергетики пріоритетним напрямом, висловивши впевненість у тому, що це дасть можливість не тільки розв’язати проблему забезпечення енергією негазифікованих територій, а й зменшити залежність від постачання природним газом.

Не заради примхи, а для користі

Було б надто примітивно розцінювати увагу до альтернативної електроенергетики лише як данину черговій новації. Активне використання відновлюваних джерел енергії справді стало нагальною потребою. Не випадково директивами Євросоюзу до 2020 року заплановане збільшення експлуатації відновлюваних джерел енергії з нинішніх 6,5 до 20%. Цього потребує і надмірне забруднення навколишнього середовища, і необхідність заміщення запасів органічного палива, які зменшуються та дорожчають з кожним днем. Однак проблема в тому, що практично невичерпний потенціал відновлюваних джерел енергії (сонця, вітру, води, біомаси) є безплатним рівно доти, доки не почати ним користуватися. Насправді ж, наприклад, середня собівартість кіловат-години сонячної генерації в 3,6—4,7 разу вища, ніж на гідро-, тепло- чи атомних електростанціях.

Виробництво електрики на ВЕС — теж, до речі, задоволення не з дешевих, проте останнім часом вважається одним із найбільш перспективних і прийнятних шляхів розвитку генерації. За даними Інституту відновлюваної енергетики НАН України, із 19651 МВт електрогенеруючих потужностей Європи, встановлених у 2008 році, за видами джерел енергії перше місце займає вітер (8484 МВт). На частку електростанцій, які використовують газ, припадає 6932 МВт, нафту — 2495, вугілля — 762, гідроресурси — 473 і ядерне паливо — всього 60 МВт.

Світове лідерство в розвитку вітроенергетики належить Німеччині, де до початку цього року встановлена потужність ВЕС сягала 23903 МВт. Якщо вірити довгостроковому прогнозу Інституту відновлюваної енергетики, до 2030 року у ФРН виведуть з експлуатації атомні електростанції, а виробництво електрики з відновлюваних джерел енергії досягне 38% валового. У тому числі на ВЕС — 17%, або 80 млрд. кВт.год.

За рівнем освоєння енергії вітру Україна перебуває на 21-му місці в Європі. У нас працюють сім промислових ВЕС загальною потужністю 89 МВт. А обстежений потенціал країни дає змогу ефективно експлуатувати вітряні електростанції сумарною потужністю 16000 МВт. Експерти стверджують, що це забезпечить щорічне виробництво 41,7 млрд. кВт.год електроенергії з одночасною економією майже 18 млрд. кубометрів природного газу.

Особливо ефектно прогноз виглядає на тлі виробничих показників діючих в Україні 15 атомних енергоблоків, які забезпечують половину вироблюваної електрики в структурі вітчизняного енергоринку. Їх сумарна встановлена потужність становить 13835 МВт.

Позеленілий енергоринок

Донедавна українська законодавча база, за великим рахунком, не стимулювала ні використання відновлюваних джерел енергії загалом, ні розвитку вітряної електроенергетики зокрема. Ситуація істотно змінилася 1 квітня цього року з підписанням Закону «Про внесення змін до Закону України «Про електро­енергетику» щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії», що заснував так званий зелений тариф.

Його розмір установлюється Національною комісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) для кожного суб’єкта ведення господарства, за кожним видом альтернативної енергії та для кожного об’єкта електроенергетики. Зокрема, для вітряних електростанцій за основу взято роздрібний тариф для споживачів другого класу напруги станом на січень 2009 року, який множать на відповідний коефіцієнт. Останній залежить від розміру встановленої потужності вітроустановки. Якщо вона не перевищує 600 кВт, коефіцієнт дорівнює 1,2, до 2000 КВт — 1,4, а для ВЕС потужністю понад 2000 кВт застосовують коефіцієнт 2,1. Такий порядок тарифоутворення визначено до 1 січня 2030 року.

Проте хоч би яким вдалим був закон, від нього небагато користі без адаптації в чинне правове поле. Іншими словами, необхідно розробити відповідні нормативні документи. Та саме з цим справи не такі благополучні, що, зрозуміло, не може не хвилювати потенційних інвесторів. Як, до речі, і діючий мораторій на продаж землі, обмеження на зміну цільового призначення ділянок, значна частина яких після розпаювання перейшла в приватну власність.

Турбує інвесторів і те, що отримати дозвіл на вибір майданчика під ВЕС може будь-хто охочий. Отже, немає жодних гарантій, що претендентам, які витратили чимало коштів на підготовку будівництва, не доведеться миритися з небажаним сусідством конкурентів.

Утім, ці проблеми, хоча і з часом, але все-таки можна розв’язати. Чого, на жаль, не скажеш про інші, особливо про ті, котрі якщо і згадуються, то лише мимохідь.

Зворотний бік екології…

Один із найвагоміших аргументів прибічників масового запровадження промислових ВЕС зводиться до екологічних переваг цих установок порівняно з традиційними джерелами генерації. На перший погляд, заперечити справді складно. На відміну від традиційних, вітряні електростанції не дають шкідливих викидів, не потребують дорогого палива, їм не потрібні жодні ССВЯПи, золовідвали чи «рукотворні моря» — кладовища безцінних українських чорноземів. Щоправда, десятки веж заввишки під 100 метрів із лопатями 50-метрової довжини якщо і спроможні порадувати око хоч когось, то хіба що прибічників індустріальної гигантоманії. А от ландшафт рекреаційного середовища морського узбережжя від цього красивішим не стане.

Питання естетики навколишнього середовища, зрозуміло, можна проігнорувати. Тим паче що тут у нас досвіду — хоч відбавляй. Та це не єдиний недолік.

Металеві конструкції ВЕС, особливо лопаті, що обертаються, можуть викликати великі перешкоди в прийомі теле- і радіосигналів. І що більші вітроустановки, то вони сильніші. Ніхто не сперечається, що цю проблему цілком можна розв’язати. Потрібно лише встановити додаткові ретранслятори. Зрозуміло, за додаткові гроші. До речі, міністерство оборони Великобританії виступає проти будівництва ВЕС, посилаючись саме на те, що вони створять перешкоди радарам системи ППО.

Розміщення вітроелектростанцій планується в зонах, які вважаються еталонами степових ландшафтів і біоценозів. Крім кількох видів червонокнижних рослин і тварин, тут розміщені гнізда й проходять маршрути постійної міграції перелітних птахів. На жаль, сусідство з вітряками не додасть їм комфорту та не сприятиме збереженню реліктового степу. Словом, як зіронізував класик: «Дедалі менше навколишньої природи, дедалі більше навколишнього середовища».

Нарешті, слід звернути увагу на дуже невтішні результати досліджень британських медиків (за обсягом встановлених потужностей вітропарків Великобританія посідає п’яте місце в Європі). Суть їх зводиться до того, що в людей, які живуть неподалік вітротурбін, погіршується здоров’я — вони скаржаться на часті головні болі, депресію та безсоння. Наскільки реальна ця загроза для курортної інфраструктури Приазов’я, яка має десятки санаторіїв, пансіонатів, баз відпочинку, дитячих оздоровчих закладів, — даних немає. Та й звідки їм узятися, якщо повномасштабні дослідження з цієї теми попросту не проводилися.

…та економіки

На відміну від урану, вугілля, мазуту чи газу, незаперечна цінність вітру в тому, що він безплатний. Та, на жаль, є в нього й два істотні недоліки. По-перше, енергія вітру сильно розсіяна в просторі, а по-друге, відрізняється непередбачуваністю як за напрямком, так і за потужністю — від штилю до урагану. Тому без кропіткого та детального вивчення динаміки повітряних потоків упродовж року ніяк не обійтися. Інакше досягнення максимального виробництва електроенергії неможливе без оптимізації розміщення вітропарку, що враховує розстановку кожної турбіни. Лише чотиривідсоткова помилка у вимірі швидкості вітру спричинить переоцінку виробництва електро­енергії на 20%.

Та хоч як старанно був виконаний проект, він усе одно не усуне ключової проблеми, пов’язаної з надлишком енергії у вітряну погоду та дефіцитом — у періоди затишшя. Отже, стабільну та безперебійну подачу електрики в енергосистему доведеться підтримувати традиційними потужностями резервної генерації — ГЕС, ГАЕС чи ТЕС. А це знову додаткові витрати, які істотно підвищують вартість електроенергії, виробленої вітроустановками, будівництво, утримання, ремонт яких і без того коштує недешево.

Введення в експлуатацію одного кіловата потужності промислової ВЕС нині обходиться близько одного євро. Виходить, на спорудження двомегаватної вітроустановки (менша потужність просто нерентабельна) потрібно 2 млн. євро. Як ви пам’ятаєте, плани будівництва парку вітряних електростанцій у Приазов’ї передбачають експлуатацію 180 генераторів.

Сума виходить чимала. Однак вітчизняній індустрії на ці гроші сподіватися не доводиться. Виробництво вітрогенераторів великої потужності — монополія п’яти зарубіжних фірм, які про передачу ноу-хау навіть говорити не хочуть. І хоча в Новокраматорського машзаводу начебто є наміри освоїти випуск редукторів для вітроелектростанцій, фахівці до такої перспективи ставляться дуже скептично.

Не випадково в квітневих доповненнях до Закону «Про електроенергетику» обумовлено умови застосування «зеленого» тарифу. З 1 січня 2012 року питома вага сировини, матеріалів, основних фондів, робіт і послуг українського походження у вартості спорудження об’єкта альтернативної електроенергетики має становити не менш як 30%, а з 1 січня 2014 року — 50%. Як знати, може, цим пояснюється поспіх із введенням ВЕС в експлуатацію?

Та навіть якщо вимог закону буде педантично дотримано, все одно перелік українських комплектуючих обмежиться вежами і, в кращому разі, лопатями. Вони саме й становлять приблизно половину вартості вітроустановки, але навряд чи можуть вважатися високотехнологічними виробами.

Такою само маловтішною видається й перспектива за рахунок введення в експлуатацію вітроелектростанцій розв’язати територіальні проблеми зайнятості: персонал сучасної ВЕС становить щонайбільше 50 чоловік.

За винятком «дрібниці»

Будівництво нових потужностей генерації саме по собі ще не вирішує проблеми енергопостачання. Вироблену електроенергію необхідно доставити споживачу, для чого й існують електромережі. А їхній стан у нас, на жаль, далеко не ідеальний. Про що, зокрема, свідчить прийнята в 2006 році Енергетична стратегія України на період до 2030 року.

Якщо коротенько, то в країні є 22,7 тис. км магістральних електричних мереж, стан яких рік у рік погіршується. Понад третина повітряних ліній електропередачі напругою 220—330 кВ експлуатуються більш як 40 років, 63% — потребують реконструкції. До того ж близько 80% основного устаткування трансформаторних електропідстанцій виробило розрахунковий технічний ресурс. От і виходить закономірний результат: втрати електроенергії при транспортуванні від об’єктів генерації споживачам у 1,6 разу перевищують рівень 1990 року й у 2—2,5 разу більше, ніж у державах із розвиненою економікою.

Як це виглядає в абсолютних цифрах, судіть самі. Розмір технологічних витрат електричної енергії в 2005 році становив 25,035 млрд.
кВт.год, або 14,7% від загального обсягу надходження електроенергії в мережу. Іншими словами, більш як квартал усі атомні станції країни працювали тільки заради того, щоб компенсувати втрати електроенергії в мережах об’єднаної енергетичної системи.

Яких наслідків очікувати від зростання генерації за існуючих умов, гадаю, здогадатися нескладно. Адже за минулі три роки позитивних зрушень у справі фінансування модернізації та реконструкції діючих електричних мереж і електропідстанцій (не кажучи вже про будівництво нових) явно не видно.

Потенційні інвестори будівництва ВЕС теж не надто хочуть вкладати гроші в розвиток електромереж. Інакше проект буде нерентабельним. Так, власне, їм це й ні до чого, коли частину 7-му статті 24 Закону «Про електроенергетику» було доповнено таким: «Енергопостачальники, які здійснюють діяльність з передачі електричної енергії з використанням власних мереж, не мають права відмовити в доступі до цих мереж суб’єктам ведення господарства, що виробляють енергію з використанням альтернативних джерел енергії», оскільки «у своїх інвестиційних програмах мають передбачати витрати на підключення об’єктів електроенергетики, які виробляють електроенергію з альтернативних джерел енергії».

Та навіть якщо закон зобов’язує НКРЕ при затвердженні інвестпрограм власників електричних мереж «повністю враховувати витрати на підключення до електричних мереж об’єктів електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел», це зовсім не гарантує перетворення декларації на конкретні результати.

Преференції з ознаками дискримінації

Електрика, як відомо, — товар специфічний, його не візьмеш про запас. Неодмінною умовою роботи енергосистеми є дотримання постійного і безупинного балансу виробництва та споживання електроенергії. Це головна функція єдиного диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об’єднаною енергетичною системою України. Принцип діяльності, по суті, нехитрий. Коли електрики не вистачає і частота в мережі знижується до критичного значення, відключають споживачів, а якщо вона в надлишку — аналогічна доля спіткає підприємства генерації.

Перший вид маневрів особливо чітко проявився в середині 90-х у вигляді так званих віялових відключень. Другий — дається взнаки вже близько року з огляду на спад виробництва, що не припиняється. У масштабах країни картина така: за п’ять місяців із початку року обсяг виробництва електроенергії порівняно з аналогічним торішнім періодом скоротився майже на 16%. З цієї причини, наприклад, на Запорізькій АЕС працюють п’ять із шести енергоблоків. Ситуація, прямо скажемо, кепська, особливо якщо врахувати, що до атомних станцій завдання регуляції не може бути застосоване в принципі.

Нині вітчизняні вітроелектростанції особливих незручностей енергосистемі не завдають, тим більше що вони підключені до низьковольтних мереж. А от із введенням в експлуатацію установок потужністю понад 400 МВт проблеми неминуче виникнуть. Адже у вітчизняних енергетиків немає ні досвіду експлуатації великих ВЕС, ні відповідних нормативних документів. Поки що вони лише теоретично знають про те, що велике збільшення частки вітроенергетики може спричинити дестабілізацію енергосистеми.

Якщо комусь ці побоювання видаються надуманими, рекомендую уважно ознайомитися із Законом «Про електроенергетику» у новій редакції. На особливу увагу заслуговує таке доповнення статті 15: «Оптовий ринок електричної енергії України зобов’язаний купувати за «зеленим» тарифом електричну енергію, вироблену на об’єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії». Зауважте — «зобов’язаний купувати». І платити за неї — у повному обсязі, причому «у грошовій формі, без застосування будь-яких видів заліків погашення заборгованості по розрахунках за електроенергію». А традиційна генерація вправі задовольнятися лише розрахунками «у рівній частці». Очевидно, від суми коштів, переказаних споживачами.

За такої фінансової схеми щонайменше складно сприймати як абсолютну вимогу 14-ї статті закону про те, що «всі оперативні
команди та розпорядження державного підприємства, яке здійснює диспетчерське (оперативно-технологічне) управління відповідно до законодавства України, підлягають незаперечному виконанню всіма суб’єктами підприємницької діяльності, об’єкти електроенергетики яких підключені до об’єднаної енергетичної системи України». Тому що неможливо одночасно зобов’язувати енергоринок купувати електроенергію в «альтернативників» і вимагати від них незаперечного виконання диспетчерських команд і розпоряджень, наприклад, про зниження обсягів виробництва у зв’язку з перезавантаженням у мережі.

Фахівці вже підрахували: «зелений» тариф для вітроустановок потужністю понад 2 МВт становить 11,31 євроцента на кіловат-годину. Та чомусь ніхто не переймається запитанням, чиїм коштом оплачуватимуть цю преференцію? Напевно, тому що відповідь і так зрозуміла. Електроенергію з різних джерел генерації закупить ДП «Енергоринок» і з урахуванням прибутку сформує ціну для споживачів. Заплатять, куди вони дінуться…

А якщо все-таки по уму?

Приказка про необхідність сім разів відміряти перед тим, як відрізати, хоча й банальна, але актуальності не втрачає. Принаймні для Великобританії, де далеко не всі в захваті від використання вітротурбін у промислових масштабах. Один із аргументів організації Country Guardian зводиться до того, що спорудження вітряних електростанцій у прибережній зоні різко збільшує витрати на будівництво ліній електропередач. У результаті, вартість виробленої ВЕС енергії зростає.

Заслуговує на увагу і звіт міністерства енергетики Німеччини, який обгрунтовує надмірну дорожнечу та неефективність вітряних електростанцій. Згідно з урядовим планом, до 2015 року відновлювані джерела мають забезпечити 20% потреб ФРН в енергії. Для підключення ВЕС до державної електромережі знадобиться 1,1 млрд. євро. За оцінками ж енергетичного відомства, скоротити викид парникових газів можна, оснастивши діючі електростанції на органічному паливі сучасними фільтрами. Як показують розрахунки, результат буде той самий, а витрати — набагато меншими.

Цікаво, чи вітчизняні чиновники хоч колись перейматимуть зарубіжний досвід у комплексі, а не привабливими, на перший погляд, фрагментами? Хоча б для того, аби вчитися на помилках інших. Як це властиво розумним людям...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво