ПОЛЯ ЧУДЕС У КРАЇНІ… НАШІЙ - Економіка - dt.ua

ПОЛЯ ЧУДЕС У КРАЇНІ… НАШІЙ

18 квітня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 18 квітня-25 квітня

Ах, Буратіно, Буратіно, де ж ти зі своїми п’ятьма золотими, на якому полі чудес зариваєш свої сольдо?..

Ах, Буратіно, Буратіно, де ж ти зі своїми п’ятьма золотими, на якому полі чудес зариваєш свої сольдо? Коли б ти знав, як потрібні вони на наших ланах, що без фінансового підживлення, без кредитних дощів пісніють і хиріють, народжуючи лиш могутні бур’яни! І майже немає, не видно багатеньких буратін, а горбляться на полях лише бідні й спрацьовані папи карло, на чому світ проклинаючи лиху долю жити в українському селі початку третього тисячоліття.

Скажете, дуже вже розпачлива картина написана рукою журналіста-песиміста? Що вдієш: аби відтворити правду життя, доводиться працювати в стилі реалізму. А нинішньої весни чомусь нема натхнення. Можливо, тому що, незважаючи на ще лютневий заклик самого Президента негайно бути готовими до весни, бо під київськими дахами почали нестримно нестися голуби, — зима стала в затяту опозицію і трималася до останнього? Або тому, що, коли вірити фахівцям, земля внаслідок страшенно примхливої зими промерзла мало не на півметра і ще навіть на початку квітня на глибині 15 сантиметрів була мерзлою? Чи тому також, що восени 2002 року на Хмельниччині було посіяно озимих на зерно і зелений корм всього лише на 250 тис. гектарів, що становило тільки 76,5% до плану (пардон, прогнозу)?

Ні, з приводу останньої цифри можна було б і не особливо сумувати. Хоч вона й малувата, але була б іще меншою, коли б справдилися побоювання песимістів, що половина озимини вимерзла. Як тільки поля почали відтавати, прогноз зменшився до 40%. А сьогодні вже є надія, що відсоток не перевищить 20. І є ще одна надія: що виділені Верховною Радою 2 млн. гривень для весняно-польових робіт на подільських ланах будуть спрямовані якщо не на пересівання загиблих гектарів, як просили аграрії, то — на зниження кредитних ставок селу.

А все ж немає підстав особливо радіти подільському селянину. Бо цю озимину, що наперекір погоді таки вилізла з-під снігу живою, треба підживити. І ще чималі площі пересівати чи насівати. А отже — потрібне якісне насіння, мінеральні добрива, техніка для обробітку посівів, паливно-мастильні матеріали для техніки. А про 100-відсоткову готовність до весняно-польових робіт уже давно не рапортують не те що область чи райони, а й окремо взяті «міцні» господарства, яких украй мало залишилося на Хмельниччині. Особливо критичний стан в області склався з придбанням міндобрив. На середину березня їх було закуплено лише 10 тис. тонн, що становило 15% від потреби. Заледве 10% до потреби було в агропідприємствах і пального та мастил. В окремих районах було тільки 20—30% необхідного насіння багаторічних трав. Та ще й чверть техніки, якої і без того хронічно бракує, так і залишалась невідремонтованою. Особливо — в північних районах області. Правда, вони традиційно починають весняно-польові роботи пізніше. Хоч, за спостереженням директора агрофірми «Маяк» з північного Полонського району В.Марченка, сніг цього року тане незалежно від кліматичних зон, і ще невідомо, де раніше почнуть сіяти.

Невже так розлінувалися селяни, що й поля позалишали неораними, й орати не мали чим, і сіяти?

Та ні, працьовитості нашим людям не позичати. А от що треба позичати, то це гроші. Бо внаслідок катастрофічного диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію її виробники на Хмельниччині торік недоотримали близько 130 млн. гривень. Хоч обсяг продукції по всіх категоріях господарств зріс на 1,6%. Було одержано 1,4 млн. тонн зерна, що на 10% перевищило його вал 2001 року. Що внаслідок особливої вітчизняної логіки фінансово-економічних розрахунків практично всі господарства зробило збитковими.

— Безгрошів’я — от основна проблема села, — вважає заступник голови обласної державної адміністрації з питань агропромислового комплексу А.Бугерко. — Як повітря, йому необхідні кредити.

А з кредитами якраз виникають проблеми. Адже банки видають їх під заставу майна. А оскільки сільське господарство вважається ризикованим для кредитування, то банки беруть заставу у два, а то й у три рази більшу. Крім того, якщо господарство має борг перед бюджетом навіть на 10 тис. гривень — заставляється все майно. І хоча з податковою адміністрацією області погоджено, що для гарантування кредиту частина ліквідного майна із податкової застави може «вивільнятися», щоб потрапити у заставу банківську, більшість господарств просто не ризикують звертатися за позичками.

— Раніше агропідприємства брали більші кредити, ніж зараз, — ділиться спостереженнями Л.Сирота, начальник відділу кредитування обласного відділення «Укрсоцбанку». — Адже позику необхідно повернути до 1 грудня. А не кожному господарству під силу до цього терміну реалізувати вирощену продукцію, тим більше з прибутком. Але ці терміни прописані державою.

В області участь у кредитуванні беруть дев’ять банків. Найбільше кредитує село «Аваль» — 30—33 млн. гривень щорічно. Він же найбільше і потерпає від кредитної заборгованості сільськогосподарських підприємств. Банкіри скаржаться, що господарства не вміють працювати з банками. Адже у нас практично всі розрахунки ведуться готівкою. А банку для оцінки платоспроможності клієнта потрібно, щоб той вів розрахунки через банк.

Отож досить значному відсотку прохачів банки відмовляють. Щоправда, господарства і самі досить насторожено ставляться до фінустанов: уже переконалися, що в критичній ситуації для погашення кредиту змушені будуть знімати останню сорочку. Найпотужніші агропідприємства нерідко обходяться взагалі без кредитів. Слабким їх ніхто не дає, та в переважній більшості випадків вони уже й не допоможуть: такі господарства може порятувати хіба що інвестор, у ролі якого найчастіше виступають багаті сусіди, беручи землі невдах у оренду.

Найбільше кредити потрібні середнякам, які серед агроформувань області переважають. Проте й вони ставляться до цього кроку дедалі відповідальніше. У 2000 році хлібороби взяли 100 млн. грн. кредитів. Наступного року їх сума вже зменшилася на чверть. Торік вона змаліла ще майже наполовину і становила лише 42 млн. гривень. Цього року подільські селяни поки що позичили лише близько 30 млн. Особливо не розганяються: життя вчить зайве не спокушати долю. Беруться кредити під 18% річних. Згодом, із запізненням, держава відшкодовує 10%.

Якісь гарантії селянам від погодних примх могла б дати практика страхування посівів. Але, знову ж таки, господарства не мають обігових коштів, щоб укласти договори страхування. От і доводиться працювати лише на власний страх і ризик.

Утім, у нас уся сільськогосподарська діяльність — це зона особливого ризику. Адже держава й досі не встановила тут правил гри, свідомо руйнуючи останнє, на чому ще тримається, — село.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво