Політика уряду в освоєнні українського морського шельфу створює загрозу національній безпеці в енергетичній сфері

Другу частину епопеї (чи драми — для кого як) із компанією Vanco, що розгорнулася в останні три місяці, «Дзеркало тижня» опи­сало досить докладно як мінімум у п’яти матеріалах, із документальним викладом позицій та аргументів. З ними ви могли і маєте можливість ознайомитися на редакційному сайті. В остан­ній статті, присвяченій цій темі, йшлося про те, що Міжвідомча комісія, очолювана Раїсою Богатирьовою і створена відповідно до указу президента, крім іншого, дійшла висновку, що ситуація з Vanco і «багаторічна бездіяльність української сторони в освоєнні вуглеводневого потенціалу континентального шельфу Чорного моря... уже загрожує територіальній цілісності держави» (докладніше див. «ДТ», №24, від 28 червня 2008 року).

Прагнучи знайти істину й уточнити, що ж мала на увазі Міжвідомча комісія, «Дзеркало тижня» звернулося по коментарі до її голови — секретаря РНБОУ Раїси БОГАТИРЬОВОЇ. Та у відповідь ми отримали не можливість безпосередньо поставити Раїсі Василівні цікаві для багатьох запитання, уточнити деталі і нюанси, а статтю за її підписом.

За часів, коли Р.Богатирьова була лише одним із лідерів Партії регіонів України і ще не обтяжила себе відповідальністю нині займаної нею посади секретаря РНБОУ, — вона вільно давала інтерв’ю. Зараз Р.Богатирьова співпрацює або з перевіреними журналістами, або виступає на брифінгах. Ми не схильні вва­жати, що Раїса Василівна уникає прямих розмов із журналістами через те, що все ще з’ясовує для себе відмінність між «родами» і родовищами. Ми гадаємо, що вона просто дуже заклопо­тана людина. І саме цим пояснюється її відмова від безпосередньо­го спілкування з журналістами, зокрема «Дзеркала тижня».

Тому ми і не вважали за можливе відмовити Раїсі Василівні в праві довести до читачів «ДТ» її думку.

Ця стаття — чесна відповідь на інформаційний запит суспільства в потоці неперевірених фактів та упереджених, часто суб’єктивно обгрунтованих, повідомлень окремих представників ЗМІ. В розгорнутій на шпальтах приватних газет дискусії, РНБО, користуючись законодавчим правом на паритетне подання позицій і необхідність повідомити суспільно важливу інформацію, пропонує читачам повний фактаж і професійний аналіз щодо конкретних рішень РНБО. Зокрема, мова піде про рішення РНБО від 16 та 30 травня ц.р. щодо освоєння вуглеводневого потенціалу континентального шельфу Чорного моря, інвестиційного проекту з пошуку та видобутку нафти і газу на Прикерченській ділянці надр, а також про висновки і рекомендації двох міжвідомчих комісій, створених РНБО для вивчення проблемних питань навколо укладання та виконання першої угоди про розподіл продукції.

Як секретар Ради національної безпеки і оборони України і як громадянка цієї держави, вважаю засідання РНБО 16 травня 2008 року з фундаментальної теми: «Україна як морська держава» більш ніж актуальним. Уперше в історії незалежної української держави національною владою було порушене для дискусії нагальне питання використання Чорного моря як стратегічного ресурсу розвитку. Ключовий висновок обміну думками експертів РНБО — невідкладне освоєння вуглеводневого потенціалу континентального шельфу дасть змогу уже найближ­чим часом відвернути існуючу загрозу національній безпеці в енергетичній сфері і уникнути критичної, на три чверті, залежності України від поставок вуглеводнів із одного джерела — Російської Федерації.

Так, лише за консервативною, тобто на основі жорстких фактів, оцінкою світових і національних фахівців, потенційні запаси вуглеводнів на шельфі становлять 1,6 млрд. тонн умовного палива. Другий, і невтішний, висновок, який супроводжує й інші нагальні економічні теми, — наші національні можливості використовуються вкрай погано. Точніше, реально — не використовуються. На жаль, до того ж сьогоднішня політика Кабінету міністрів України в цьому секторі є результатом помилкового уявлення про способи обслуговування національного інтересу і безвідповідальності дій уряду за курс на лібералізацію економіки дер­жави. В сенсі нашої розмови йдеться про численні малоефективні урядові програми, з чутливим для виборців наголосом, щодо освоєння шельфу переважно силами українських державних компаній. Безумовно, в нинішніх економічних обставинах такі заяви — лише традиційний утопічний піар у боротьбі за електорат. Бо всім без винятку державним компаніям бракує належних фінансових та технічно-технологічних ресурсів для здійснення такого масштабного проекту. Зокрема, ДАТ «Чорноморнафтогаз» має дві застарілі платформи, здатні лише здійснювати буріння на морських глибинах до 80 метрів. При цьому уряд не збирається ці компанії ні переозброювати, ні перетворювати на інвестора дер­жавного бюджету.

Результат діяльності самих державних нафтогазових компаній ще більш шокуючий. Вуглеводні, що видобуваються нині на шельфі, задовольняють менш як 1,5% споживчого попиту в Україні! Причому спостерігається статистично-очевидна тенденція до повзучого зменшення щорічних обсягів видобутку. На жаль, за таких умов ДАТ «Чорноморнафтогаз» для освоєння вже виявленого вуглеводневого потенціалу шельфу знадобиться понад тисяча років.

Експерти РНБО довго вивчали позитивний досвід десятків країн із перехідною економікою, які зіштовхнулися з аналогічними проблемами. Зокрема, ситуативно близьких країн СНД — Азербайджану та Казахстану. Для нас вони є своєрідним демонстраційним майданчиком, вивчивши досвід якого, ми уникнемо помилок і приймемо своєчасні рішення. Безумовно, таким сміливим і переконливим є досвід залучення приватних інвестицій в освоєння родовищ на шельфах, зокрема через укладання державою угод про розподіл продукції. У такий спосіб ці країни забезпечили не лише внутрішні потреби у нафті та газу, а й створили умови для стабільного надходження багатомільярдних валютних дивідендів від експорту вуглеводнів. Крім того, здобута додатково енергетична свобода значно зміцнила авторитет і міжнародні позиції зазначених країн. А тому перспективність і ефективність цього досвіду об’єктивно мали б бути сприйняті Україною.

Але нинішній склад Кабінету міністрів несподівано вибрав абсолютно інші пріоритети, прикриваючись обслуговуванням національного інтересу і сучасними ринковими підходами. Цілком не погоджуся з таким зухвалим маніпулюванням свідомістю і наведу кілька фактів. У 2008 році урядом було прийнято такі рішення: про відхилення пропозиції компанії Shevron (США) щодо співпраці і дослідження українського глибоководного шельфу, про зупинення реалізації угоди про розподіл вуглеводнів із компанією Vanco Prikerchenska Ltd., про повідомлення ДАТ «Чорноморнафтогаз» щодо одностороннього припинення, за дорученням прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко, угод про спільну діяльність щодо пошуку вуглеводнів із британською компанією СВМ Оіl та канадською компанією Shelton. Таким чином, український морський шельф непрозорими та юридично втратними діями уряду успішно «зачищено» від іноземних інвесторів. І зверніть увагу, «самовіддана» боротьба з інвестором ведеться в умовах, коли ні сам уряд, ні НАК «Нафтогаз України», фінансовий план якої повністю залежить від Кабінету міністрів, так і не спромоглися виділити скупу гривню на освоєння вуглеводневого потенціалу найбільш привабливої і дослідженої глибоководної ділянки українського морського шельфу. Всі ці урядові дії, і бездіяльність також, фактично закривають національну перспективу прискореного освоєння потенціалу української частини чорноморського шельфу.

Враховуючи названі факти, рішення РНБО від 30 травня 2008 року, проти якого проголосував лише один член РНБО — прем’єр-міністр Ю.Тимошенко, було цілком очікуваним. Це рішення враховує пріоритети і інтереси держави і не містить гасел щодо популістської підтримки національного товаровиробника. Радою національної безпеки і оборони запропоновано Кабінету міністрів у стислі терміни розробити комплексну програму освоєння вуглеводневого потенціалу української частини континентального шельфу Чорного і Азовського морів. Переважна більшість членів РНБО переконані в нагальності і невідкладності виконання запропонованих уряду рішень і у послідовному, але активному залученні приватних інвестицій для розв’язання енергетичної проблеми. Треба припинити період «гарячої війни» з великими інвесторами і усунути існуючі перешкоди у співпраці українських державних компаній з провідними нафтогазовими компаніями світу щодо освоєння вуглеводневих родовищ на шельфі. Це не лише єдина можливість вивести з кризи всю вітчизняну видобувну галузь, а й реальний шанс зменшити залежність України від імпорту нафти і газу.

Предметом особливо гострого обговорення на вищезгаданому засіданні РНБО стала ситуація навколо угоди про розподіл вуглеводнів на Прикерченській ділянці шельфу. У найбільшому працюючому інвестиційному проекті із забезпечення національної енергетичної безпеки стороною угоди є держава Україна. Кабінет міністрів виступає в угоді лише представником держави. Проблеми із виконанням цієї угоди, безумовно, негативно впливатимуть на інвестиційний клімат та імідж держави. Ще одним передбачуваним негативним наслідком невиконання цієї угоди є непрогнозована матеріальна і політична шкода дер­жавним інтересам. У цій ситуації уряд мені нагадує великого незграбного слона в магазині кришталевих виробів: один неправильний рух — і тонкі витвори мистецтва стають купою розбитого скла.

У матеріалах і виступах президента та інших членів РНБО було переконливо зазначено, що Кабінет міністрів України порушує положення угоди, чим невмотивовано і юридично необгрунтовано зупиняє роботи з освоєння шельфу. Так, урядом було заблоковано створення органів управління проектом, не розглядаються та не затверджуються програми робіт та бюджети на 2007 і 2008 роки, а інвестору несподівано і без достатніх причин анульовано спеціальний дозвіл на користування надрами.

РНБО вказала уряду на безпідставність дій його керівників щодо припинення угоди. Надання у користування Прикерченської ділянки площею 12,9 тис. кв. км не було «безпрецедентним» у світовій практиці, на чому наполягала прем’єр-міністр. А як же досвід Росії, Азербайджану та інших країн, які надали інвесторам більші ділянки шельфу, зокрема і в акваторії Чорного моря?! Показово те, що пропорції розподілу продукції за угодою на Прикерченській ділянці відповідають найкращому досвіду країн в умовах відсутності фінансування проекту разом з інвестором. До того ж інвестор не звільняється від сплати податків, попри те, що укладені угоди стосуються не вже розвіданих ділянок надр на суходолі, а неосвоєних малодосліджених ділянок глибоководного шельфу. Все це, здається, мало би бути альфою і омегою для урядового планування.

Натомість керівник уряду намагалася пояснити свою позицію щодо необхідності припинення угоди. Уряд нібито виявив системні порушення законодавства в процесі проведення конкурсу на право освоєння Прикерченської ділянки шельфу та при укладанні угоди про розподіл вуглеводнів, а також переуступки прав та обов’язків за угодою від компанії «Венко Інтернешнл Лтд.» компанії «Венко Прикерченська Лтд.».

Стенограма засідання сухо свідчить, що жодних підтвер­джень таких заяв прем’єр не навела. Хоча, як на мене, вона цього і не збиралася робити. Однак, аби надати суспільству вичерпну і достеменну інформацію з цього питання, виходячи з партнерської до уряду позиції РНБО, було прийнято рішення про створення представницької Міжвідомчої робочої групи з вивчення питань додержання законодавства при укладенні та виконанні угоди про розподіл продукції. До складу робочої групи ввійшли керівники правоохоронних органів — генеральний прокурор, в.о. голови Служби безпеки України, голова Служби зовнішньої розвідки, а також члени Кабінету міністрів — міністр юстиції, міністр закордонних справ, міністр оборони та міністр охорони навколишнього природного середовища. Але й тут виникли штучні проблеми, які активно тиражувались урядом.

З першого дня роботи Міжвідомчої робочої групи керівництво уряду чомусь почало створювати організаційні перешкоди. Так, на виконання рішення першого засідання групи я направила два листи на ім’я прем’єр-міністра Ю.Тимошенко з проханням надати конкретний перелік документів і матеріалів, необхідних для з’ясування: заявки учасників конкурсу, протоколи засідань конкурсного комітету, висновки щодо схвалення проекту угоди, документи про наявність у компанії «Венко Прикерченська Лтд.» достатніх фінансових і технічних ресурсів, а також досвіду організації подібних робіт тощо. На жаль, ці звернення, як і багато інших, залишилися без відповіді. Незважаючи на організаційні перешкоди, Міжвідомчій робочій групі вдалося зібрати необхідні дані і виконати поставлене Радою безпеки та оборони завдання. Важливо, що кожен із висновків робочої групи обов’язково підтверджується відповідним перевіреним документом.

Які ж висновки зробила Міжвідомча робоча група?

Перший. ДАТ «Чорномор­наф­тогаз», а не компанія «Венко Інтернешнл Лтд.», ще у 2003 році ініціювало перед Кабінетом міністрів України інвестиційний проект розробки Прикерченської ділянки надр площею 12960 кв. км на основі угоди про розподіл продукції. Уряд без будь-яких обмежень задовольнив звернення державної компанії. При цьому Міжвідомча робоча група зробила принциповий висновок: прийняте урядом розпорядження №59-р від 04.02.2005 р. «Про включення Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря до Пере­ліку ділянок надр (родовищ корисних копалин), що можуть надаватися у користування на умовах, визначених угодами про розподіл продукції» повністю відповідає чинному законодавст­ву України, зокрема і в частині розміру ділянки.

Очоливши Кабінет міністрів у лютому 2005 року, сама прем’єр-міністр Ю.Тимошенко ініціювала системний перегляд рішень попереднього складу уряду. Було скасовано більше сотні його постанов і розпоряджень, проте рішення щодо Прикерченської ділянки надр прем’єр-міністр залишила чинним. Тоді не було в рішенні жодних порушень?!

Другий. Саме прем’єр-міністр Ю.Тимошенко дала старт роботі центральних органів виконавчої влади з підготовки конкурсу на укладення угоди про розподіл продукції щодо Прикерченської ділянки (доручення від 9.06.05 р. №28407/1/1-05). На виконання іншого доручення Ю.Тимошенко (від 12.08.2005 р. №42810/0/1-05) Мінприроди підготувало проект постанови Кабінету міністрів України «Про проведення конкурсу на право укладення угоди про розподіл продукції по Прикерченській ділянці надр континентального шельфу Чорного моря» разом із «Початковими умовами конкурсу» і внесло зазначений проект на затвердження урядової Міжвідом­чої комісії. Остання, згідно з діючим законодавством, уповноважена вирішувати питання з організації, укладення та виконання угод про розподіл продукції. Проектом постанови уряду, а також початковими умовами конкурсу було чітко передбачено освоєння Прикерченської ділянки саме площею 12,9 тис. кв. км. При цьому уряд не встановлював жодних обмежень на участь офшорних компаній у змаганні за цей проект. Це призвело, зрештою, до подання конкурсних заявок від усіх іноземних учасників. Звичайно, за участі контрольованих ними офшорних компаній. І це була цілком прозора, відкрита політика.

Через відставку уряду в вересні 2005 року підготовлений ним проект постанови практично без будь-яких змін було схвалено вже наступним складом Кабінету міністрів України.

Третій. Міжвідомча група, як і РНБО, констатувала, що конкурс на право укладення угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу, проведено відповідно до чинного законодавства України, на основі колегіальності та з дотриманням встановлених процедур. Це, фактично, був показовий майданчик європейської ринкової політики уряду.

Функції конкурсного комітету було покладено на Міжвідомчу комісію з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції. Її очолював перший віце-прем’єр-міністр України, який постійно керувався директивами прем’єра. До складу комісії входили представники більш як десяти центральних органів виконавчої влади на рівні керівників або заступників керівників, а також народні депутати з різних фракцій. Це один із небагатьох проектів, де прозоро і відкрито були дотримані всі процедури захисту національних інтересів.

Міжвідомча комісія досить прискіпливо оцінила заявки п’яти учасників конкурсу і виставила бали по кожному із законодавчо закріплених критеріів визначення переможця. По завершенні всіх процедур було одноголосно рекомендовано схвалити урядом кандидатуру переможця конкурсу. Переможцем визнали компанію «Венко Інтернешнл Лтд.». Вона отримала найбільшу — 149 — кількість балів (із 190 можливих). «Хант Ойл» — 123, «Шелл»/«ЕксонМобіл» — 111, «Туркіє Петроллері» — 70. Державна компанія «Укрнафта», про яку зараз віртуально турбується уряд, — аж 46 балів. Зрозуміло, такі бали не дають жодних шансів на розвиток і прогрес.

Далі, згідно з чинним законодавством остаточне рішення про визначення переможця конкурсу — компанію «Венко Інтернешнл Лтд.» одноголосно прийняв саме Кабінет міністрів. Для цього на основі позитивних експертних висновків відповідних міністерств, зокрема Мінприроди, Мінпаливенерго, Мінекономіки, Мінфіну, Мін’юсту, уряд видав розпорядження від 19.04.2006 р. №210.

Цікаво та й не зайве знати читачу, що в листі учасника конкурсу компанії Shell на адресу міністра економіки України від 16.05.05 р. зазначено «підвищену прозорість запропонованої відкритої конкурсної процедури, що цілком узгоджується з міжнародною практикою, яка склалася у нафтогазовій промисловості». Як то кажуть — «п’ять балів». Чому ж відмінну оцінку з непрозорих і незрозумілих причин нині хоче скасувати гарант стабільності і непорушності дотримання міжнародних економічних угод — український уряд? Чи, може, тільки один прем’єр-міністр?

Міжвідомча робоча група знайшла певні недоліки в організації та проведенні конкурсу. Зокрема, було встановлено помилкове рішення конкурсного комітету щодо заборони подання спільних заявок на участь у конкурсі двома і більше претендентами. В результаті Hant Oil Company не змогла подати спільну заявку із ДАТ «Чорномор­нафтогаз», а Vanco international Ltd. — із JNR EIL. Проте виявлені недоліки не вплинули та й не могли вплинути на результати конкурсу. Ця обставина урядом не береться до уваги.

Четвертий висновок. Він принциповий і зобов’язальний для уряду: положення Угоди про розподіл вуглеводнів, а також процедура її укладення відповідають чинному законодавству.

Робота з юридичними документами зайняла часу майже стільки, скільки підготовка проекту Конституції 1996 року — півтора року. За результатами розгляду урядом проекту угоди, підготовленої інвестором, було прийнято рішення щодо розробки нової редакції проекту угоди фахівцями українських міністерств та відомств (розпорядження Кабінету міністрів від 18.10.2006 р. №519-р).

Принциповим було те, щоб уряд і інвестор працювали спільно. Це створило умови для отримання, врешті-решт, збалансованого документа. Його головними пунктами стали такі:

а) пропорції розподілу прибуткової продукції між державою та інвестором були зафіксовані на найбільш сприятливому, якщо говорити в межах конкурсної заявки переможця, для держави рівні — 30% на першому трирічному етапі видобутку та 50% — на другому 17-річному етапі. Отже, держава за угодою отримуватиме на першому етапі 52,5% загального фінансового результату (з урахуванням сплачених інвестором податків) та 64,6% — на другому етапі. Це світова практика при освоєнні таких родовищ;

б) інвестору не відшкодовуватимуться компенсаційною продукцією відсотки за кредити. Причому інвестор чудово розумів, що ця позиція не відповідає міжнародній практиці. І це був не єдиний компроміс, який мав забезпечити додаткові надходження до бюджету в кілька мільярдів гривень;

в) також інвестор, зробивши крок назустріч державі, погодився, що накопичені, але не відшкодовані компенсаційною продукцією витрати йому не індексуються. Вже тоді було відомо, що в Азербайджані діє індекс за ставкою LIBOR+4%;

г) збережено положення щодо можливості позасудового розірвання угоди в односторонньому порядку;

є) інвестор зобов’язувався надавати банківські гарантії виконання пошукових робіт;

ж) інвестор має своїм коштом до початку робіт із видобутку профінансувати роботи з проектування, будівництва та облаштування військового полігону вартістю не менш як 37 млн. дол.. США.

Переглянувши цей перелік домовленостей з інвестором, навіть сторонній споглядач визнає, що Україна, без сумніву, пристойно виграла вже на старті проекту. Чому ж уряд бажає залишити інвестора поза чесною грою?!

Попри всі позитивні факти, Міжвідомча група виявила і досить серйозний недолік у процедурі укладення угоди. Щоправда, один. Згідно з пунктом 11.2 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» проект угоди, навіть незважаючи на підготовку його не інвестором, а урядовою Міжвідомчою комісією, підлягав обов’язковій державній експертизі з фінансових, правових, природоохоронних та інших питань. Вона не була проведена. Але це вина тільки і тільки уряду. Разом з тим Міжвідомча група прийняла до відома традиційний, на жаль, для наших реалій факт. Через відсутність нормативних актів, які визначали б поняття, зміст і процедуру підготовки зазначених державних експертиз, урядова Міжвідомча комісія як державні експертизи прийняла експертні висновки з фінансових, правових, природоохоронних та інших питань центральних органів виконавчої влади, а також Національної академії наук України.

РНБО та Міжвідомча робоча група рекомендували звернути увагу Кабінету міністрів України на необхідність відповідального виконання положення Зако­ну України «Про угоди про розподіл продукції» та невідкладного прийняття постанови уряду щодо порядку проведення зазначених державних експертиз, механізму, строків і обліку сплати інвестором податку на прибуток, а також інших порядків щодо оподаткування при виконанні угод про розподіл продукції.

П’ятий. Передача компанією «Венко Інтернешнл Лтд.» своїх прав та обов’язків за угодою про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря, компанії «Венко Прикерченська Лтд.» відповідає чинному законодавству України.

У цій проблемі є дуже важлива деталь. Ми намагалися встановити, чи перевіряв попередній склад Кабінету міністрів достатність у компанії «Венко Прикерченська Лтд.» фінансових і технічних ресурсів, а також досвіду організаційної діяльності, необхідних для виконання робіт, передбачених угодою. Проте уряд на письмовий запит голови Міжвідомчої робочої групи не надав жодних документів або матеріалів, які дали б змогу зробити будь-який висновок. Також до цього часу ми не отримали жодних підтверджень того, чи перевіряв нинішній склад уряду зазначене питання. В цій частині нашого діалогу із читачем у мене складається невтішний висновок — уряд залишається непрозорим, закритим для інституційного діалогу.

Шостий і останній. Наказ Мінприроди від 25.04.2008 р. №226 щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами, виданого компанії «Венко Прикерченська Лтд.», було прийнято із грубим порушенням чинного законодавства України та положень угоди. З огляду на Конституцію і чинне право він має бути скасований. Це єдина можливість зберегти довіру до дій уряду і відновити верховенство права.

Цей висновок є формально-юридичним. Але його варто оцінити. По-перше, він грунтується на положеннях ст. 17 Закону України «Про угоди про розподіл продукції». Згідно із законом, органом, компетентним припиняти право інвестора на користування надрами при виконанні угоди про розподіл продукції, є Кабінет міністрів, а не Мінприроди. По-друге, такого права Кабінет міністрів може позбавити в порядку, визначеному законом, і лише у тому разі, якщо є безпосередня загроза життю та здоров’ю людей або довкіллю. По-третє, у зазначеному наказі відсутні конкретні підстави, з яких анульовано спеціальний дозвіл. Нічого з цього в природі реальних фактів не існує.

Також мушу уточнити, що Міжвідомча група дала негативну оцінку зверненню міністра Г.Філіпчука на адресу посла США в Україні В.Тейлора від 8.05.08 р., в якому як правові підстави анулювання зазначеного спеціального дозволу названо сумніви щодо наявності в інвестора досвіду ведення геологорозвідувальних робіт, належного технічного забезпечення та підтвердження фінансових активів.

Схоже, все стає зрозумілим. Уряд уже не керується правом і законом, встановлює поза судом презумпцію вини і не дбає про свою репутацію. Бо кинутий ним бумеранг повернеться позицією міжнародного права і може сильно вдарити по іміджу держави.

Сумніви — це процес внутрішніх переживань і невпевненості. Їх треба розвіювати, насамперед через аналіз відповідних документів та матеріалів. І в уряду немає іншого права і способу приймати рішення, як на основі визначених і встановлених законодавством фактів.

На підставі висновків Міжвідомчої робочої групи Рада національної безпеки і оборони ухвалила 30 травня ц.р. рішення, в якому, зокрема, визнала дії Кабінету міністрів у встановленні системних бар’єрів при залученні недержавних інвестицій в освоєння вуглеводневого потенціалу шельфу такими, що не відповідають національним інтересам України та створюють загрозу національній безпеці в економічній сфері. На мою думку як секретаря РНБО, уряд своїми діями в цьому разі відновлює швидше середньовічну практику позиції сильного, а не діє за ринковими принципами. Тому РНБО запропонувала президентові розглянути питання щодо зупинення рішення уряду про припинення угоди з розподілу вуглеводнів.

Прем’єр-міністр традиційно не погодилася з таким об’єктивним висновком. Хоча слід зауважити, що тональність і зміст її застережень дещо змінилися. Тепер усе зводилося до невпевненості у спроможності компанії «Венко Прикерченська Лтд.» реалізувати проект через відсутність підтвердження її достатніх фінансових і технічних ресурсів, а також досвіду виконання робіт, передбачених угодою.

Йдучи назустріч прем’єр-міністру, РНБО знову створила чергову міжвідомчу комісію для з’ясування вищезгаданої проблеми, а також для аналізу стану виконання сторонами своїх зобов’язань за угодою, проведення за участі представників інвестора консультацій щодо комплексного врегулювання усіх спірних питань та прискорення реалізації проекту. До її складу було включено всіх фігурантів спору та відповідальних осіб, у тому числі членів уряду, а також керівника групи радників прем’єр-міністра.

Міжвідомча комісія майже консенсусом встановила:

а) компанія «Венко Прикерченська Лтд.» виконує всі свої зобов’язання, передбачені угодою. Тоді як інша сторона — Кабінет міністрів України, всупереч рішенням Ради національної безпеки і оборони від 16.05.2008 р. та від 30.05.2008 р., вкотре не виконує своїх зобов’язань за угодою;

б) перешкодою в пошуку шляхів комплексного врегулювання спірних питань навколо угоди стала відсутність з боку Кабінету міністрів України будь-якої комунікації з іншою стороною угоди — компанією «Венко Прикерченська Лтд.». За час роботи діючого складу уряду він не відповів на жодне звернення інвестора і не направив на його адресу жодного листа або запиту.

Тому для подолання вакууму інформації комісія в допомогу уряду направила інвестору запит про надання інформації з трьох питань, відсутність якої була формальною підставою для рішень урядових органів зупинити реалізацію угоди. На підставі аналізу оперативно отриманої від «Венко Прикерченська Лтд.» інформації Міжвідомча комісія дійшла таких висновків:

1. Компанія «Венко Прикерченська Лтд.» має достатньо фінансових і технічних ресурсів, а також досвід організації діяльності, необхідні для виконання робіт, передбачених угодою.

Крім того, інвестор згідно з угодою має надати безвідкличну, безумовну банківську гарантію лише після затвердження Кабінетом міністрів поданих «Венко Прикерченська Лтд.» програм робіт і бюджетів на 2007 та 2008 роки. Водночас підтвердженням фінансової спроможності «Венко Прикерченська Лтд.» виконувати передбачену угодою програму робіт є надана компанією безвідклична банківська гарантія на суму 30,3 млн. дол. США в забезпечення контракту на буріння двох глибоководних пошукових свердловин.

2. Надані інвестором копії установчих та інших документів свідчать, що компанія «Венко Прикерченська Лтд.» є пов’язаною особою компаній «Венко Енерджі» (США) та «Венко Інтернешнл Лтд.» (Бермуди). При цьому документально підтверджено, що «Венко Енерджі» (США) та «Венко Інтернешнл Лтд.» (Бермуди) опосередковано володіють 25% акцій компанії «Венко Прикерченська Лтд.» (Британські Віргінські острови).

3. Через переуступку компанією «Венко Інтернешнл Лтд.» своїх прав та обов’язків за угодою своїй пов’язаній особі — компанії «Венко Прикерченська Лтд.», надання гарантії в формі, наведеній в додатку «Ї» до угоди, не відповідатиме інтересам держави, бо не покриватиме зобов’язання цесіонарія.

Тому Міжвідомча комісія рекомендувала Кабінету міністрів України провести переговори із компанією «Венко Прикерченська Лтд.» для уточнення тексту гарантії материнської компанії на користь держави.

Підбиваючи підсумки, зазначу, що цей неупереджений аналіз спірних питань навколо інвестиційного проекту на Прикер­ченській ділянці показує не тільки економічну недоцільність, а й юридичну кволість та нелегітимність більшості рішень уряду щодо угоди. Сам уряд в особі Міністерства юстиції визнає, що анулювання Міністерством охорони навколишнього природного середовища спеціального дозволу на користування надрами, наданого компанії «Венко Прикерченська Лтд.», припинення за рішенням Кабінету міністрів України участі держави у відповідній угоді, а також прийняття Міжвідомчою комісією з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції рішення щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію угоди не несуть правових наслідків у вигляді припинення угоди. Відповідно до законодавства України угода є чинною, а тому до визнання її недійсною чи розірвання в установленому порядку вона підлягає виконанню сторонами. Однак прем’єр-міністр не звернула на це жодної уваги і діє за тільки їй відомим планом, поза правом і фактами, в емоціях і сумнівах.

І насамкінець хочу наголосити, що всі експерти і учасники засідань, за винятком, звісно, прем’єр-міністра, дійшли висновку, що обраний урядом конфронтаційний підхід до врегулювання проблем навколо угоди є для держави Україна неперспективним і збитковим у всіх сенсах. Уже очевидна вірогідність програшу справи в міжнародному арбітражу із значними фінансовими санкціями, погіршення міжнародного іміджу держави та інвестиційного клімату. За інформацію МЗС, найближчим часом розпочинається розгляд Міжнародним судом у Гаазі територіального спору із Румунією щодо острова Зміїний. Однією із важливих фактичних обставин для винесення рішення щодо делімітації кордону буде оцінка господарської діяльності сторін у спірних секторах. Румунія активно розробляє вуглеводневі родовища на шельфі, а багаторічна бездіяльність української сторони з освоєння вуглеводневого потенціалу континентального шельфу Чорного моря, насамперед його основної глибоководної частини, може стати чинником часткового задоволення територіальних претензій до України. Тобто це додатково потенційна загроза територіальній цілісності держави. За аналогічним сценарієм може розпочати діяти і Російська Федерація.

Єдиним прийнятним механізмом урегулювання не вигідного державі затяжного і політизованого спору навколо угоди є негайне скасування всіх неправомірних рішень та перехід до зрозумілих і прямих переговорів між Кабінетом міністрів та компанією «Венко Прикерченська Лтд.». За результатом правової взаємодії і буде розгорнуто масштабні пошукові і видобувні роботи на глибоководному морському шельфі, які забезпечать для України більш як десять мільйонів тонн вуглеводнів на рік. Саме цього чекає загнаний у глухий кут зростанням цін на енергоресурси національний товаровиробник і кожен українець. У цьому я вбачаю запоруку нашого спільного успіху і прогресу для нації та стабільність національної безпеки.