ПОЛІТИКА НБУ Й ПОТРЕБИ ЕКОНОМІКИ

Бажання керівництва Національного банку України достроково повернути раніше отримані кредити МВФ — у сумі 1,8 млрд. дол., які можна використовувати ще майже шість років, — за детального розгляду виявляється не технічною операцією, а макроекономічним і навіть політичним явищем.

Маючи суттєвий приріст національних валютних резервів, НБУ вніс у поле політичних обговорень пропозицію про дострокове погашення свого боргу цій міжнародній організації. Пояснення суто комерційне: відсотки за позиками МВФ лягають «непосильною ношею» на державні витрати (усього таких витрат наступного року — близько 48 млн. дол.).

Зрозуміло, що для бюджету — це не сума. Тим більше, що бюджет щороку інфляційно зростає, а курс купівлі долара залишається стабільним (тобто долар із кожним роком для уряду «дешевшає», а отже сума платежів за відсотками — дедалі легша). Крім того, прогресуюче друкування гривні бурхливо підвищує нацбанківський прибуток (він зростає ще більше в доларовому обчисленні унаслідок відносного здешевлення долара), і цими грошима можна з лишком покрити додаткові витрати бюджету.

Економлячи 48 млн., центробанк України виймає з країни 1,8 млрд. Де логіка? Власні інтереси Нацбанку явно суперечать його функціям забезпечення поліпшення грошово-кредитної та валютної ситуації в країні. Ці питання, напевно, потребують конкретнішого розгляду.

Перше. Чому центробанк відмовляється від іноземних позик? Очевидно, його переповнює впевненість у постійному і довгостроковому притоку доларів у резерви з інших джерел. В Україні вже протягом двох років спостерігається бум валютної готівки, зумовлений зростанням перевищення експорту товарів і послуг над їхнім імпортом. Ясна річ, надлишковий притік валюти на внутрішній ринок неминуче призвів би до здешевлення долара до значень курсу в 4,5 або 4,0 грн./дол., якби не втручання Нацбанку. Він скуповує надлишкову доларову готівку за гривні, які дістаються йому безплатно, — шляхом друкування на монетному дворі.

Однак, що добре відомо, таке друкування грошей дорого обходиться всім реальним учасникам економічного життя: надлишково випущені гривні підвищують ціни на товари й послуги, знижуючи рівень доходів підприємств і громадян.

Розуміючи небезпеку безмежного скуповування надлишку доларів за рахунок емісійних гривень, Національний банк намагається вилучити частину готівки з обігу для її використання в інтервенціях на валютному ринку. Зокрема, з цією метою в останні місяці був змінений порядок формування обов’язкових резервів комерційних банків: тепер не можна створювати резерви за рахунок готівкової іноземної валюти, тож відповідно треба збільшити обсяг гривень, які відволікаються на ці цілі. Не виключено, що НБУ відтягуватиме гривні з банківських рахунків шляхом продажу своїх депозитних і боргових цінних паперів (це нерідко робилося в минулому). Очевидно, у такій системі координат НБУ сподівається врівноважувати гривнево-доларовий обмін, гарантуючи зростання своїх валютних резервів і не допускаючи внутрішньої девальвації долара.

Однак подібна тактика, зі зрозумілих причин, несе в собі небезпеку відтворення деякої напруженості на кредитно-грошовому ринку країни. Не дивно, що через кілька тижнів після рішення про формування обов’язкових резервів виключно з гривневих коштів відсоткові ставки на міжбанківському кредитному ринку різко піднялися. Застосовувана тактика з’їдає і той реальний приріст кредитних ресурсів, який утворюється з депозитів клієнтів банків. А переважання грошової емісії під викуп надлишкових доларів витісняє такий її різновид, як рефінансування ліквідності комерційних банків — єдиний вид емісії, що не веде до інфляції, а піднімає монетизацію економіки.

Отже, надмірне перевищення експорту над імпортом і безтурботне нарощування державних валютних резервів неминуче переступають межу, за якою благо перетворюється на шкоду для нації.

Друге. Чи повинен Нацбанк України дбати про валютне забезпечення економіки? Це питання виникає не лише у зв’язку з бажанням головного банку країни зменшити валютні резерви. Як стало відомо, нині НБУ готує ще й проект кредитування за рахунок своїх резервів єврооблігацій — фактично це фінансування дефіцитів державних бюджетів низки розвинених країн Європи та США (чий економічний рівень незрівнянно вищий від нашого). Йдеться про півмільярдну суму. Пояснення НБУ: таке розміщення резервів дозволить підвищити їхню дохідність, яка сьогодні становить близько 0,9% річних (нагадаємо, що середній відсоток за американськими облігаціями нині — 3% річних).

Чи правомірно фінансувати економіку інших країн і достроково повертати борги, коли власна економіка гостро потребує і валюти, і бюджетного фінансування?

Звісно, Нацбанк мусить виключити зі свого портфеля таке розміщення резервів, яке може виявитися ненадійним чи неліквідним в умовах загострення ситуації на внутрішньому ринку. Тому, коли національне господарство знижує свої обороти, то купувати за рахунок валютних резервів цінні папери уряду чи комерційних банків — занадто ризиковано. Але в умовах початку економічного підйому, який відбувається в Україні, за зростання доходів, депозиту й бюджету, а також за гострої нестачі капіталу й сучасних технологій такий напрям розміщення валюти — цілком надійний і виправданий. І річ не в тім, що відсотки будуть вищими. Це принципове структурне рішення дозволить вчасно збільшити інвестиційний капітал економіки, яка швидко зростає і зазнає структурно-технологічного відновлення.

Безумовно, такі рішучі зміни в управлінні валютними резервами вимагають ретельного добору банків-покупців, скрупульозної оцінки стану держбюджету, а також розгортання необхідної інфраструктури валютно-облігаційного ринку. Створення останнього принесе не лише кон’юнктурні вигоди в середньостроковій перспективі. Такий ринок потрібен буде й у періоди нестачі валюти для підтримання курсу гривні через падіння експорту, а також в умовах можливого виснаження держвалютних резервів. Наші резерви сьогодні ще не настільки великі, щоб убезпечити націю від можливих майбутніх внутрішніх криз або глобальних економічних потрясінь. Національний валютно-облігаційний ринок допоможе Нацбанку додатково мобілізувати ринкові фонди для поповнення своїх валютних резервів у періоди спадів виробництва і для екстреної підтримки імпорту. Він зможе стати і місцем вкладення капіталів іноземних інвесторів, що дозволить такому ринку стати потужним інструментом забезпечення валютно-гривневої збалансованості глибоко інтегрованої в міжнародні зв’язки української економіки.

Однак це можливо не лише внаслідок економічних змін і накопичень. Потрібна і політична незалежність держави без замкнутих «єдиних просторів».

Можна резюмувати: Нацбанк не повинен почуватися бюрократичним заводоуправлінням із власними фондами. Час повернутися обличчям до потреб України. Служіння НБУ кредитно-грошовій системі, рефінансування найкращих банківських установ, налагодження з ними довірчих валютних взаємин, дійсно ринкова робота банків — запорука стабільності для всіх нас в Україні.