ПОКИ ДОЗРІВАЄ ХЛІБ... ЗЕРНОВИЙ РИНОК ПОТРЕБУЄ ВІДКРИТИХ ТОРГІВ І ПРОЗОРОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ

На Миколаївщині дозріває дуже пристойний урожай зернових культур. Із наближенням жнив дедалі впевненіше тут говорять про збирання 2,5 млн. тонн миколаївського хліба. Для оптимізму є підстави: озимі після зимівлі збереглися на рекордних площах — 641 тис. га, а ярові посіяно в ранні терміни і в повному обсязі, що забезпечило розширення зернового клину до небувало високого показника — 1 млн. га. До того ж, уперше за останні роки задіяно інтенсивні чинники зростання врожайності. В області мінеральне підживлення отримали рослини більш як на 300 тис. га, ще на 400 тис. га внесли гербіциди.

Миколаївщина випереджає інші регіони як за відведеними під зернові культури площами, так і за рівнем догляду за посівами та ходом підготовки до жнив. Але відродження ключової для розвитку всього сільськогосподарського комплексу — зернової — галузі характерне для всіх регіонів. Із посіяних в Україні 8,3 млн. га озимих більшість перебуває у відмінному і хорошому стані. І тільки 10% потребували ремонту й пересівання. Та й яровий клин розміщено на значно більших площах, ніж раніше. Прості розрахунки свідчать: програма, якою передбачено виробити в Україні 35 млн. тонн зерна, цілком реальна.

Років десяток тому цим можна було б і обмежитись. Проте ринкові відносини диктують свої умови: виростити високий урожай, зібрати його в засіки — ще не кінцева мета. Важливо вигідно реалізувати вирощене, як слід ним розпорядитися, щоб компенсувати всі фінансові й матеріальні витрати, розрахуватися з людьми й отримати прибуток — стимул для подальшого розвитку зернового виробництва. Якщо реалізувати зерно невдало, то високий врожай обернеться великими прикрощами і втратами.

В аграріїв ще свіжі спогади про цілком пристойні врожаї середини 90-х років, коли непрозорі бартерні схеми реалізації вирощеного створили на ринку хаос, ілюзію надвиробництва зерна. Відтак ціна його впала настільки, що продукція, у виробництво якої було вкладено чималі кошти і велику працю, продавалася нижче собівартості. Сільгосппідприємства залишалися без оборотних коштів, а хлібороби — без зарплати.

Що потрібно зробити, щоб така ситуація не повторилася? Щоб кошти, отримані від підвищення врожайності, залишилися у товаровиробника і пішли на стабілізацію сільгоспвиробництва, розвиток соціальної сфери села? Про це йшлося на семінарі в Миколаєві, де керівники центральних та регіональних підрозділів агропрому разом із представниками громадських організацій селян і комерційних структур, товарних бірж обговорювали проблеми й перспективи розвитку інфраструктури аграрного ринку.

Всі були одностайні в тому, що останні рішення, прийняті на рівні Президента і Кабміну, стабілізували зерновий ринок, значно вирівняли цінові «ножиці». Якщо 1999 року співвідношення основного продукту сільського господарства, зерна, і головного витратного компонента при його вирощуванні — ПММ — становило 6:1 і навіть 8:1, то нині — 2:1. Інакше кажучи, щоб придбати тонну солярки, тепер треба реалізувати не 6—8 тонн зерна, як раніше, а в три-чотири рази менше. Відбулося певне вирівнювання цін і з інших позицій.

Усім відомо, що стабільні ціни, здатні окупити витрати й дати можливість селянам розвивати виробництво, можуть бути встановлені лише при гласній і прозорій торгівлі на біржах, де і продавець, і торговець відкрито зістиковують попит і пропонування, укладають прозорі контракти.

Побувши на торгах Чорноморської товарної біржі (Миколаїв), ми змогли переконатися, що хороші перспективи на врожай поки що не привели до різкого зниження цін на зерно минулих років. Партію пшениці шостого класу було продано по 650 грн. за тонну. Борошно вищого гатунку йшло по 1450 грн., а першого — по 1250 за тонну. Фуражний ячмінь продавався по 100 доларів за тонну, а кукурудза — по 104—106 доларів. Як бачимо, зерно і борошно з нього цінуються ще високо.

Та ось результати форвардних торгів, тобто продаж врожаю 2001 року, який ще дозріває на полях, викликають цілком обгрунтовану тривогу. Спроба миколаївських біржовиків визначитися з ціною на майбутній врожай виявилася менш вдалою. Першою на форвардні торги було виставлено партію з 2 тис. тонн озимої пшениці найбільш ходового, третього класу. Продавець установив стартову ціну 850 грн. за тонну. Охочих купити зерно за таку ціну не знайшлося, а продавець знижувати ціну не захотів. Позиція знімається з торгів. Пропонується 120 тонн озимої пшениці четвертого класу ціною 840 грн. Результат такий самий — пропозиція не знайшла попиту...

Виставлялися на продаж і кілька партій фуражного ячменю ціною 90 доларів за тонну. Теж безрезультатно...

Втім, покупці на цьому торгу також показали свої наміри й очікувану ними ціну. Одна брокерська контора запропонувала закупити фуражний ячмінь ціною 500 грн. за тонну. Але потенційні продавці вважають цю ціну занизькою. Обидві сторони, як бачимо, вичікують, не хочуть ризикувати.

Схожа ситуація й на інших товарних біржах країни. Ціни на наявне зерно зберігаються високі, а форвардні торги поки що проходять мляво. Втім, угоди з продажу майбутнього врожаю в ряді регіонів усе ж відбулися. Зерно озимої пшениці третього класу, за даними Національної асоціації бірж України, пішло по 715—720 грн. за тонну, а четвертого класу — по 620—640. Та оскільки ці угоди стосувалися невеликих партій зерна і були одиничними, то їх можна, швидше, зарахувати до розряду «розвідувальних».

Біда сільського господарства — не лише в недостатньому виробництві продукції, а в тому, що реалізується вона за різного роду непрозорими бартерними схемами. Лише кілька відсотків зерна, борошна й іншої сільгосппродукції продається на товарних біржах. Представники Криму, де біржова торгівля перебуває приблизно на середньоукраїнському рівні, навели на семінарі такі цифри. Їхня біржа торік уклала 291 контракт на суму 11 млн. грн. Водночас обсяг продажу сільгосппродукції в регіоні становив 418 млн. Схожа ситуація і в інших регіонах. Справа налагодиться лише в тому разі, якщо буде створено систему біржової торгівлі і прозорого ціноутворення. Оскільки в ході реформи на селі зросла кількість малих товаровиробників, у кожному населеному пункті, на думку учасників семінару, має бути створений пункт заготівлі сільгосппродуктів, у кожному райцентрі — торговий дім, де ця продукція концентрувалася б. А в обласному центрі — товарні біржі для укладання контрактів з купівлі-продажу. Ставиться завдання реалізувати через канали біржової торгівлі не менше 25% зерна врожаю 2001 року.

Чого варте вміння торгувати, вмілий вибір часу виходу зі своїм товаром на ринок, засвідчили ті ж таки торги на Чорноморській товарній біржі. Соняшник врожаю 2000 року відразу після комбайна продавався по 550—600 грн. за тонну. Нині ж насіння того самого врожаю йшло на біржі вдвічі дорожче — по 1200 грн. Від масового осіннього викиду соняшника на ринок програли не лише його виробники — селяни, а й місцеві переробники. Адже вони очікували, що значна кількість зібраного дозволить їм протягом усього сезону заготовляти дешеву сировину. Однак левову частку соняшника за давальницькими схемами було вивезено за кордон, а сировина, ціна якої подвоїлася, переробникам уже не по кишені. Більшість комбінатів, що спеціалізуються на переробці соняшника, зупинилися через його нестачу.

Урок, набутий при продажу соняшника, може багато чого навчити і виробників зерна. Прогнози фахівців свідчать, що, отримавши прогнозований врожай, не менше 5 млн. тонн зерна потрібно буде експортувати. Для цього до ланцюжка «заготівельний пункт — торговий дім — товарна біржа» слід додати ще одну обов’язкову ланку — зернові компанії, здатні грамотно працювати за кордоном, знаходити вигідні ринки збуту. І хоча певні кроки в цьому напрямку зроблено і при посольствах України в ряді іноземних держав відкриваються спеціальні сільгосппредставництва, ця робота, як і вся система прозорої біржової торгівлі в країні, перебуває в зародковому стані.

Хлібороби, долаючи чергові труднощі з підготовкою збиральної техніки, вкладають у вирощування врожаю все, що мають. Результат цієї великої роботи багато в чому залежить від створення атрибутів цивілізованого зернового ринку.