ПОДІЛ БЮДЖЕТНОГО «ПИРОГА»: РЕГІОНАЛЬНИЙ ЗРІЗ

Рік у рік життя дарує нам можливість бути свідками прийняття головного фінансового плану держави — державного бюджету. Щороку у зв’язку з цим очікують змін на краще вчителі, пенсіонери, науковці, військові, працівники культури та державні службовці. Правда, мало хто знає, що розмір та своєчасність виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, грошового забезпечення залежать не тільки від обсягів надходжень та напрямків витрачання державного бюджету. Не менш важливо, яка частина загального державного бюджетного «пирога» і в який саме спосіб буде розкладена у відповідні кошики: спільний державний та місцеві, регіональні.

У лабіринтах минулого

Те, що є предметом най-більшої уваги громадськості та засобів масової інформації, — прийняття державного бюджету — є тільки частиною загальних державних коштів, так званого бюджету зведеного. Друга частина — регіональні бюджети. Їх понад 10 тисяч: Автономної Республіки Крим, 24 областей, міст Києва та Севастополя, регіонів, міст, селищ та сіл.

Місцеві бюджети мають дуже незначну власну дохідну базу. За дев’ять місяців 2000 року місцеві податки забезпечили всього 2,7% їх ресурсів. Вирішальну роль у формуванні коштів місцевих органів влади відіграють відрахування від загальнодержавних податків та підтримка з державного бюджету, що становлять відповідно 44,0 і 26,2%. Звідси стає зрозумілою першопричина надзвичайної уразливості місцевих бюджетів від рішень центру. Друга причина пов’язана з відсутністю чіткої, наперед відомої визначеності у закріпленні загальнодержавних податків та відрахувань з центрального бюджету.

Регулярність перерахувань центру, як показує український досвід, теж підриває фінансову базу місцевого самоврядування. Від цього потерпають передусім регіональні бюджети, а через них — відповідні бюджетні споживачі. В той же час на регіональному рівні здійснюється майже повний обсяг фінансування охорони здоров’я, три чверті — культури та фізичної культури, понад 60% — освіти.

Насправді принципи бюджетних відносин ще складніші і заплутаніші. Київ визначає «долю» Автономної Респуб-ліки Крим, областей; від рішень останніх залежить ситуація в районах та містах обласного підпорядкування. Райони ж визначають політику формування бюджетів міст, сіл і селищ. Це — останній ланцюжок поділу спільного бюджетного пирога. Поки сигнал дійде, може й крихіток не залишитися. Бо є спокуса його спотворення. Добре ставлення Києва до області зовсім не означає, що запити низового бюджетного рівня будуть задоволені так само добре, або хоча б приблизно на однаковому, єдиному рівні. Підтвердження цього ми знайдемо в кожному регіоні: відключення від опалення чи електро-енергії шкіл, лікарень, закладів культури, несвоєчасна виплата заробітної плати, дороги, що з моменту незалежності не бачили навіть лопати робітника-ремонтника.

Існуючий принцип формування бюджетів з верху до низу фахівці називають бюджетною пірамідою з притаманною їй повною залежністю бюджетів нижчого рівня від рішень, що приймаються зверху (Київ — область — регіон — місто, село, селище). Важко придумати більш неефективну та марнотратну систему бюджетних стосунків. Вона, по суті, єдина з-посеред інших сфер суспільних відносин зберігає свою цнотливість з радянських часів і практично не зазнала жодного серйозного реформування. А за всім цим стоять долі мільйонів наших співвітчизників, нерідко долі непрості.

Молоде покоління громадян, що стали зрілими за роки незалежності України, мабуть, і не знають відомого ключового принципу командно-ад-міністративної системи — планування від досягнутого. Давши цього року приріст виробництва в 10%, маєш бути готовим до того, що наступного року тобі доведуть 12%. Зекономив 3% — надалі мусиш економити більше. Мало кого хвилювала та обставина, що економити вже нема чого, робити нову дірку на поясі нікуди — позаду лишився один хребет. А на цьому побудована вся система матеріальних стимулів.