Податковий кодекс: чи буде краще для України - Економіка - dt.ua

Податковий кодекс: чи буде краще для України

26 листопада, 2010, 17:16 Роздрукувати Випуск №44, 26 листопада-3 грудня

Отже, Податковий кодекс прийнято. І сьогодні питання вже не в тому, який кодекс потрібен країні, а в тому, чи є ухвалений парламентом документ більш прогресивним для економіки, аніж діюче податкове законодавство...

Отже, Податковий кодекс прийнято. І сьогодні питання вже не в тому, який кодекс потрібен країні, а в тому, чи є ухвалений парламентом документ більш прогресивним для економіки, аніж діюче податкове законодавство. Очевидно, що це питання є надскладним і потребує аналізу втрат і вигод усіх сторін, інтереси яких зачіпає Податковий кодекс.

Сьогодні з приводу доцільності введення в дію Податкового кодексу точиться гіперактивна полеміка, яка інколи навіть переходить у більш радикальні форми діалогу. Позиція уряду — проект кодексу є гарним документом, позиція платників податків — поганим. У цій ситуації досить складно визначити, хто з них ближчий до істини, оскільки неможливо зрозуміти, що таке «гарний» і що таке «поганий» варіанти Податкового кодексу. Кожна зі сторін ототожнює свої інтереси з національними і, відповідно, дає власну оцінку документа.

Такі відгуки не можна вважати об’єктивними. Економічний зміст податкової системи полягає в тому, що вона перерозподіляє національний дохід, тому якщо хтось отримає більше коштів, то обов’язково будуть і ті, хто їх втрачає, відповідно, ситуація, за якої всі залишаться задоволеними, апріорі неможлива. Проте завдання податкової реформи саме в тому і полягає, щоб знайти оптимальний баланс інтересів, за якого кожна із сторін, жертвуючи частиною власних економічних вигод, отримувала б нові можливості, реалізація яких принесе їй ще більшу вигоду.

З державної точки зору, «гарний» Податковий кодекс — це такий кодекс, який, попри утиск інтересів окремих груп, здійснить загальний позитивний ефект для соціально-економічного розвитку країни. Оцінюючи прогресивність документа під таким кутом зору, треба виходити з того, чи дає він змогу вирішити ключові завдання, які стоять перед нашою державою. Наразі їх два:

— наповнення бюджету;

— стимулювання економічної активності.

Власне, це ті ключові завдання, які неможливо було вирішити в рамках діючого податкового законодавства і на виконання яких була спрямована ініційована урядом податкова реформа.

Даючи характеристику прогресивності Податкового кодексу для України загалом, а не для уряду чи окремих зацікавлених груп, необхідно чітко з’ясувати, чи допомагає він вирішити ці завдання в найбільш ефективний спосіб і чи не поглиблює поточних проблем.

Посилення фіскальної спрямованості податкової системи

В умовах значних розривів між доходами і видатками державного бюджету та інших публічних грошових фондів пріоритетом є і має бути мобілізація фінансових ресурсів до скарбниці. Необхідно чітко усвідомлювати, що кризові прояви в системі державних фінансів за масштабами негативних наслідків для економіки країни є найбільш небезпечними.

Сьогодні через гострий дефіцит коштів уряд відчуває складності з виконанням своїх зобов’язань. У поточному році очікуються планові дефіцити: загального фонду державного бюджету — 30,3 млрд. грн., спеціального фонду державного бюджету — 23,8 млрд. грн., Пенсійного фонду України (навіть з урахуванням бюджетного трансферту в розмірі 39,3 млрд. грн.) — 17,9 млрд., НАК «Нафтогаз України» — 10 млрд. грн. При цьому станом на листопад можна констатувати, що фактичні дефіцити будуть більшими, ніж планувалося.

Очевидно, що за таких обставин уряд шукатиме шляхи мобілізації додаткового обсягу фінансових ресурсів до бюджету. Відзначимо той позитив, що КМУ в Податковому кодексі відмовився від підвищення ставок ключових податків, як це зробила низка країн ЄС, бюджети яких також мають серйозні дефіцити. Були дещо підвищені рента за видобування газу, нафти, ставки акцизного податку на спирт, алкогольні напої та сигарети, граничні ставки єдиного податку, плата за землю, розширено перелік підакцизних товарів, запроваджено нові податки на нерухомість, депозити. Всі ці заходи не створюють відчутного фіскального тиску на бізнес і малозабезпечених громадян, тому є більш прийнятною альтернативою для України порівняно з тимчасовим підвищенням ПДВ чи відмовою від зниження (або навіть підвищення) податку на доходи фізичних осіб та корпорацій, що досить активно практикується в світі для оздоровлення системи державних фінансів.

Натомість уряд обгрунтовано віддав перевагу боротьбі з мінімізацією і ухилянням від сплати податків як головному напрямку збільшення доходів бюджету.

Це достатньо об’ємний ресурс податкових надходжень. За розрахунками експертів Національного інституту стратегічних досліджень, лише через застосування схем мінімізації оподаткування ПДВ бюджет втрачає 25,6% обсягу потенційно можливих надходжень, а це майже 30 млрд. грн. Очевидно, що втрати бюджету від мінімізації сплати податку з доходів фізичних осіб та податку на прибуток підприємств також є значними.

Закономірно, що завдання перекриття таких схем є серед ключових пріоритетів податкової реформи. Більш неоднозначним є питання, чи запропоновано Податковим кодексом найбільш ефективні інструменти його реалізації.

У межах боротьби з мінімізацією оподаткування та ухилянням від сплати податків розробники кодексу намагалися:

а) законодавчо обмежити можливість застосування даних схем (як, наприклад, обмеження терміну подачі ПДВ-накладних, заборона віднесення роялті до складу витрат, реформування оподаткування страхової діяльності тощо);

б) розширити повноваження контролюючих органів, які дозволяють «вручну» боротися з цими явищами.

Головною проблемою ПК часто називають недотримання балансу між застосуванням цих інструментів. Справді, кодекс чітко віддає перевагу розширенню функцій контролюючих органів, ніж впровадженню «обмежувальних» законодавчих механізмів. Серед найбільш відчутних змін порівняно з діючим законодавством відзначимо таке.

По-перше, впровадження нового виду перевірки — фактичної, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника щодо дотримання порядку здійснення ним розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

До слова, за результатами такої перевірки контролюючі органи можуть самостійно визначати базу оподаткування податку на доходи фізичних осіб та пенсійного і соціальних внесків, якщо встановлять, що відносини підприємства за цивільно-правовим договором з певними особами, які здійснюють надання товарів і послуг, «фактично є трудовими».

Фактична перевірка здійснюється за наказом керівника органу державної податкової служби без попередження платника податків. Більше того, під час проведення перевірки посадовими особами може здійснюватися хронометраж господарських операцій, тобто спостереження за веденням господарської діяльності платника податків, який використовується з метою встановлення реальних показників діяльності платника податків.

По-друге, розширення підстав для позапланових виїзних перевірок (наприклад, за несвоєчасне подання податкової декларації та у випадку, якщо підприємство чотири квартали поспіль показує збиток), які до того ж тепер можуть ініціюватися просто за рішенням керівника органу податкової служби. Нагадаємо, що раніше це можливо було лише за рішенням суду.

По-третє, запровадження непрямих методів. Метод звичайних цін і зараз прописаний у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», проте так і не реалізований на практиці. ПК розширює перелік обставин, за яких контролюючі органи можуть його застосовувати для визначення бази оподаткування та донарахування податків. Новацією є те, що він може поширюватися на операції платника податку із суб’єктами господарювання, які працюють за спрощеною системою оподаткування.

До слова, досить часто платників єдиного податку справді використовують для необгрунтованого збільшення собівартості продукції контрагентів («дружніх» структур), переважно з метою роздування податкового кредиту.

Ще одним опосередкованим методом є розумна економічна причина (ділова мета) — причина, яка може бути лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Цей інструмент дає можливість податківцям оскаржувати господарські операції не за формальними ознаками, а по суті. Загалом варто зазначити, що ці інструменти активно використовуються в розвинених країнах світу і розширюють можливості контролюючих органів у боротьбі з мінімізацією оподаткування.

По-четверте, розширення доступу податкової служби до інформації про платників податків. Згідно з кодексом, органи податкової служби можуть отримувати інформацію про фінансовий і майновий стан та операції платника податків від банків, нотаріусів, митниці, інших органів державної влади. Фактично, якщо будуть реалізовані всі нові повноваження контролюючих органів щодо розширення доступу до інформації, то вони зможуть формувати досить об’єктивну картину майнового стану платника податків та його співвідношення з обсягом сплаченого податку на доходи фізичних осіб.

Окрім згаданих нововведень, кодекс містить численні деталі, які розширюють повноваження контролюючих органів у локальних питаннях.

Загалом, попри різку критику розширення повноважень податкової служби, яка особливо різко звучить з боку бізнесу, зазначимо, що з формальної точки зору в більшості випадків ці норми все-таки видаються адекватними. Але існує низка обставин, які можуть сприяти деструктивному застосуванню нових повноважень:

1. Асиметричність розширення прав та обов’язків контролюючих органів. У Податковому кодексі немає норм про посилення відповідальності посадових осіб принаймні за такі грубі порушення, як відмова від прийняття податкових декларацій, неповернення підтвердженої суми відшкодування ПДВ, розстрочення, відстрочення та списання заборгованості окремим компаніям без реальних для цього підстав, видача свідоцтв платників єдиного податку тим СПД, котрі не мають на це права, тощо. Коли ж стосовно деяких порушень документом і передбачена відповідальність, то її встановлення покладено на керівників відповідної установи контролюючого органу, що закладає конфлікт інтересів.

Очевидно, що податкові декларації з від’ємними показниками нарахованого податку не приймаються не з волі посадової особи, яка має їх реєструвати, а в більшості випадків — за вказівкою керівника, який таким чином намагається виконати план. То чи варто сподіватися, що в такому разі він обере адекватну і справедливу міру відповідальності для свого підлеглого, який порушує законодавство? У цьому контексті відсутність у ПК норм прямої дії стосовно відповідальності посадових осіб контролюючих органів закладає ризик безконтрольності та правового нігілізму з боку працівників контролюючих органів.

Викликає також певне нерозуміння норма, згідно з якою збитки, завдані діяльністю чи бездіяльністю працівників податкової служби, покриваються за рахунок коштів державного бюджету за відсутності майнової відповідальності посадових осіб.

2. Податкова дискримінація платників податків. Розширення повноважень контролюючих органів у ПК можна назвати прийнятним і прогресивним у випадку, якщо вони будуть застосовуватися для виявлення порушень податкового законодавства однаковою мірою для всіх фізичних осіб — платників податків незалежно від їх майнового стану, посади та наближеності до влади, а також до всіх підприємств, незалежно від того, хто є їх власником.

Кодекс надав значні можливості податковій службі виявляти реальні доходи фізичних осіб, але якщо вони будуть застосовуватися лише до простих громадян, тоді як політики, бізнесмени та чиновники й надалі декларуватимуть мізерні доходи, купуючи при цьому дорогі авто та заміські будинки, то ПК навряд чи буде ефективним і знайде підтримку в суспільстві.

3. Існуюча практика застосування податкового законодавства. Бо, як показує український досвід, важливо не те, що написано в законі, а те, як він використовується на практиці.

Для прикладу, згідно з діючим законодавством, посадовим особам податкової служби прямо забороняється відмовляти в прийнятті податкової декларації на підставі того, що в ній зафіксовано від’ємне значення нарахованого податку. Однак за останній рік така практика вже стала досить поширеною. Аналогічну пряму заборону прописано щодо видачі свідоцтв платників єдиного податку тим СПД, що займаються реалізацією нафтопродуктів. Проте окремі інспекції її просто ігнорують.

Тому слід розуміти: навіть найбільш лояльний до бізнесу ПК не є гарантією поліпшення інвестиційного клімату, акцент необхідно робити не тільки на формальному аспекті, а й на формуванні конструктивних відносин між податковою та платниками податків. Ця проблема виходить за межі кодексу.

Існують ще два фундаментальні зауваження щодо ПК. По-перше, ефективні конкурентоспроможні податкові системи європейських країн побудовані на мінімізації спілкування інспектора та платника податку, відтак — суб’єктивного впливу на питання оподаткування. Зменшення втручання контролюючих органів у господарську діяльність підприємств буде мати наслідком зменшення трансакційних витрат бізнесу та видатків бюджету на утримання податкової служби.

По-друге, окремі питання необхідно вирішувати більш глибинно. Показовою є ситуація з мінімізацією нарахування та сплати податку на прибуток. Податкова служба отримала колосальні повноваження щодо контролю за достовірністю і повнотою нарахування податку, в ПК детально регламентовано, що можна, а що не можна включати до валових витрат підприємства, але є очевидним, що кваліфікований бухгалтер навіть за таких умов знайде можливість звузити базу оподаткування легітимними методами. Тому розробники ПК мали би боротися не з наслідками, а з причиною тотальної мінімізації податку на прибуток.

В європейських країнах система оподаткування побудована в такий спосіб, що контроль над достовірністю та повнотою нарахування податку покладений власниками підприємств на менеджерів. Оскільки розподіл прибутку є єдиним механізмом легального отримання доходів від прав корпоративної власності, завдання максимізації прибутку (і, відповідно, бази оподаткування корпоративного податку) для керівників західних компаній є пріоритетним. Тому ефективне адміністрування податку не потребує ні колосального штату контролюючих органів, ні деталізованого до дрібниць законодавства.

Можливості для бізнесу

На тлі перманентної та різкої критики ПК поза увагою залишилися ті нові можливості, які він відкриває для бізнесу. Безперечним позитивом називають зниження ставок ключових податків. Цей намір практично не викликає заперечень. Однак, враховуючи значний дефіцит бюджету, в остаточному варіанті ПК уряд заклав для перших етапів менш стрімку динаміку зниження ключових податків, аніж це було спочатку задекларовано.

Нагадаємо, першим проектом Податкового кодексу (законопроект №6509), що був прийнятий у першому читанні, проте згодом знятий з розгляду, передбачалося досить різке зниження ставки податку на прибуток в 2011 році — відразу на 5 в.п. За розрахунками Національного інституту стратегічних досліджень, за умови збереження фінансових показників господарської діяльності на рівні поточного року, державний бюджет у 2011 році втратив би в результаті такого зниження 8 млрд. грн.

Очевидно, через очікувані проблеми з податковими надходженнями в остаточній версії вирішено перенести зниження ставок ключових податків на пізніші періоди. В наступному році ставка податку зменшиться лише на 2 в.п. і далі щороку знижуватиметься на 2 в.п. (в 2014-му — на 3 в.п.) — до 16% в 2014 році.

Ще менш стрімкою буде динаміка зниження ставки ПДВ. Вона почне знижуватися на 1 в.п. щорічно тільки з 2012 року.

Позитивним рішенням для бізнесу також називають скорочення кількості податків і зборів. ПК, який серед іншого має замінити Закон України «Про систему оподаткування», справді зменшив кількість податків та зборів. Замість 29 загальнодержавних та 14 місцевих обов’язкових платежів, що закріплені діючим законодавством, у Податковому кодексі пропонується запровадити відповідно 18 та п’ять платежів.

Стосовно загальнодержавних податків, частину їх пропонується скасувати (збір за проведення гастрольних заходів, податок на промисел та ін.), іншу частину — перевести в режим неподаткового платежу (судовий збір, державне мито та ін.), ще частину — передати місцевим бюджетам (єдиний податок, що був закріплений за місцевими бюджетами, але не входив до місцевих податків, а також податок на нерухомість, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності).

Одним із найбільш позитивних рішень ПК є формування єдиного фіскального простору, який дає всім учасникам ринку рівні можливості та усуває податкову дискримінацію окремих суб’єктів залежно від лояльності до влади чи географічного місця розташування. Наявність численних пільг і преференцій порушує принцип нейтральності податків, знижує рівень конкуренції, оскільки ставить різні компанії в нерівні умови. В такій ситуації підприємства роблять ставку не на покращення якості та зниження ціни продукції, а на те, щоб здобути максимально можливу кількість пільг, збільшивши таким чином ціновий ресурс конкурентоспроможності своєї продукції. І замість того, щоб формувати та реалізовувати сталу стратегію розвитку, інвестори значну увагу приділяють стратегії оптимізації оподаткування.

У цьому сенсі значним досягненням уряду є те, що, попри активну лобістську діяльність, ТПР та СЕЗ так і не було відновлено. Податкові пільги отримали галузі, а не окремі компанії.

Прогрес маємо і щодо скорочення кількості контролюючих органів та зменшення тривалості податкових перевірок. Відтепер контролюючими органами є лише органи митної та податкової служб, а органами стягнення — виключно податкова. Виїзні перевірки стали коротшими, проте, як уже зазначалося, з’явився новий вид перевірок, тому загальна кількість днів, які контролюючі органи можуть проводити на підприємстві, для окремих категорій платників податків навіть зросла.

До позитивів ПК можна віднести значну кількість локальних нововведень, які залишилися поза увагою. Передусім це зближення бухгалтерської та податкової звітності (особливо в питанні нарахування податку на прибуток), запровадження методів прискореної амортизації, запровадження більш простого механізму адміністративного оскарження рішень податкової служби, заборона на вилучення контролюючими органами оригіналів первинних документів, запровадження механізму автоматичного відшкодування ПДВ тощо.

Єдиний податок як камінь спотикання

Загалом, попри те, що Податковий кодекс далеко не ідеальний, він видається більш прогресивним порівняно з діючим податковим законодавством. Відчутно негативний внесок щодо його оцінки зробило не зовсім обгрунтована фактична ліквідація ним спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Необхідно розуміти, що уряд має досить вагомі аргументи щодо доцільності такого рішення. Частина платників єдиного податку справді займається мінімізацією оподаткування. Всім відомі три ключові схеми:

а) компанія на загальній системі оподаткування переносить прибуток, який є джерелом сплати податку на прибуток та об’єкта оподаткування ПДВ, на платників єдиного податку, які цих податків не сплачують (щодо ПДВ — мають право сплачувати);

б) виписка «дружнім структурам» — учасникам єдиної схеми мінімізації оподаткування фіктивних податкових накладних (або накладних по безтоварній поставці) або реалізація їм товарів за завищеними цінами з метою штучного збільшення нарахованого ПДВ, який «дружня структура» зарахує до податкового кредиту і вимагатиме його відшкодування з бюджету;

в) мінімізація оподаткування доходів окремих категорій працівників та сплати роботодавцями внесків до Пенсійного і соціальних фондів. Для оптимізації оподаткування роботодавець змушує (переконує) працівника зареєструватися платником єдиного податку і переводить взаємовідносини з ним на контрактну форму співробітництва. Таким чином, роботодавець уникає сплати внесків до Пенсійного та соціальних фондів, а фізична особа —податку на доходи, внесків до Пенсійного та соціальних фондів.

Крім того, за реєстрації платником єдиного податку істотно мінімізують свої податкові зобов’язання низка осіб, що займаються професійною діяльністю (адвокати, лікарі, консультанти).

Проте це лише один бік медалі, бо спрощена система оподаткування в Україні має важливе соціальне значення. Лише офіційно сумарна кількість фізичних осіб — підприємців та найнятих ними працівників становить 2,5 млн. осіб. Очевидно, що жодна галузь економіки не зможе адсорбувати таку кількість робочої сили. Крім того, багато видів діяльності, що здійснюються даним сегментом бізнесу, можуть бути рентабельними лише за наявності спрощеної системи оподаткування.

Необхідно також врахувати, що скасування спрощеної системи не означатиме автоматичного переходу відповідної кількості суб’єктів підприємницької діяльності на загальну систему оподаткування. Навпаки, наслідком такого рішення стане перехід у тінь значної частини малого бізнесу, що зменшить навіть наявні надходження до бюджету.

Тому, попри досить серйозні аргументи проти самого інституту спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, його ліквідація не є ефективним рішенням. А щоб повністю ліквідувати згадані схеми, достатньо було б законодавчо:

1) забрати право реєстрації платників єдиного податку платниками ПДВ;

2) встановити обмеження, відповідно до якого на одного покупця товарів (послуг) платника єдиного податку не може припадати більш як 50% реалізованої продукції (наданих послуг) (цю норму перед другим читанням кодексу було виключено);

3) вивести зі списків сфер діяльності фізичних осіб-підприємців, на яких поширюється право застосування спрощеної системи оподаткування, незалежну професійну діяльність та оптову торгівлю.

Окрім першого і третього інструментів, ПК запроваджує ще ряд додаткових, які роблять мінімізацію оподаткування платниками в значних обсягах неможливою. По-перше, це заборона віднесення витрат на оплату товарів і послуг, що придбані у платників єдиного податку, до валових витрат підприємств, які застосовують загальну систему оподаткування. По-друге, ПК надає право контрольним органам самостійно нараховувати податкові зобов’язання по господарських операціях з платниками єдиного податку (за методом звичайної ціни). По-третє, ПК надає право податковій у ручному режимі (з допомогою фактичних перевірок) перекривати схеми, коли працівники компанії працюють в її приміщеннях, але на контрактній основі як платники єдиного податку.

За такої кількості обмежень використовувати спрощену систему оподаткування зможуть лише ті підприємці, які реально займаються бізнесом. Тому для них варто було б, навпаки, збільшити обсяг граничного доходу та принаймні залишити без змін кількість осіб, яких вони можуть найняти.

Загалом баланс між позитивним і негативним у ПК дещо порушений через фактичну ліквідацію спрощеної системи оподаткування і розширення повноважень контролюючих органів. Водночас документ усе-таки є більш прогресивним, ніж чинне законодавство, тому питання повинно стояти не в тому, чи вводити в його в дію, а в тому, які зміни необхідно оперативно внести, щоб інтереси платників податків були краще враховані та захищені.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво