ПОДАТКИ: ВІЙСЬКОВИЙ КОМУНІЗМ (БЕЗ ВІЙНИ І БЕЗ КОМУНІЗМУ) ЯКЩО ЗАКОНИ НЕХТУЮТЬСЯ, ОТЖЕ, ЦЕ КОМУСЬ ПОТРІБНО

Раз

Для початку — про держбюджетний-04 закон. Згадаймо (якщо хто забув), чим саме було знехтувано при скасуванні цілої купи податкових пільг через цей закон, прийнятий 27 листопада (!) минулого року:

статтею 1 Закону «Про систему оподаткування», яка прямо забороняє будь-що змінювати в оподатковуванні (у тому числі пільги) пізніше, аніж за шість місяців до початку нового бюджетного року;

статтею 7 того ж закону, яка так само прямо забороняє будь-що змінювати в механізмі стягування податків і зборів через закон про держбюджет;

статтею 27 Бюджетного кодексу, що вимагає офіційного оприлюднення законів, які впливають на бюджет, до 15 серпня року, який передує плановому (в іншому разі відповідні норми застосовуються не раніше року, що йде за плановим).

Як справедливо зазначив Держкомпідприємництва України у своєму інформаційному листі від 26.01.2004 р. № 227 із посиланням на вищевказані беззаконня, «платники податків мають право не застосовувати норми щодо змін податкового законодавства, передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2004 рік».

Той факт, що лист підписано І.Богословською, котра нині вже в цьому комітеті не працює, ніякої ролі не відіграє: цей лист — не від неї особисто, а від держоргану, і ніхто його не скасовував. (Легітимні ж у нас постанови Кабміну лазаренківської епохи — попри те, що особа, котра їх підписала, перебуває відомо де і відомо під чим.)

Та все ж — беззаконне скасування податкових пільг, яке знехтувало всім, чим можна було знехтувати, діє! Діє і топить підприємства, як Герасим — того собачку.

Не будемо ставити безглузді риторичні запитання на кшталт, куди ж дивиться в цей час гарант Конституції і законності: сонцю нашої демократії не до податків, а коли все ж таки до них (див. «Два»), то виходить ще гірше.

Можна лише припустити, що 27 листопада 2003 року — це не пізніше, ніж 30 червня 2003 року і тим більше — ніж 15 серпня 2003 року, а скасування податкових пільг не є ані зміною щодо порядку їхнього надання, ані зміною механізму оподаткування.

Бо якщо з цим не погодитися, то ми змушені будемо визнати матеріалізацію (втім, чи першу?) податкового свавілля. Причому свавілля на такому рівні (депутати приймають, а Президент підписує закон, котрий явно суперечить і іншому закону, і кодексу), вище від якого навіть важко собі щось уявити й порівняно з яким мерхне будь-яке інше беззаконня на теренах нашої Батьківщини, яка не дає нудьгувати.

Оце так ми готуємося до вступу в ЄС? «А мы с такими рожами возьмем да и припремся к Элис…» Чи вся надія на те, що Європа не дізнається?

А де ж — поставимо вже не безглузде запитання — була в цей час опозиція? І де вона зараз? На барикадах? Але чому серед її інших трубних гласів не чутно навіть попискування про незаконне скасування пільг? Хіба їй, опозиційній, не зрозуміло, як це скасування відгукнеться?

Чи влада має рацію в тому, що опозиції зараз «що гірше, то краще»? Якось інакше пояснити її, м’яко кажучи, небойовитість у настільки очевидній і, здавалося б, виграшній для неї ситуації — складно. Виходить, чужі мінуси дорожчі від своїх плюсів, а тому ці мінуси треба берегти і плекати?

Ну де звернення депутатів до Конституційного суду?

Де роз’яснення-обурення «опозиційних» депутатуючих економістів і контрольованих ними комітетів ВР?

Де перебуває (і чому не ночує перед будівлею КС) єдиний депутат ВР, котрий знається на податках і представляє — якщо вірити міжфракційному розподілу — нашу (саме «нашу») опозицію?

Замість усього цього «опір» пішов шляхом внесення до незаконного закону поправок — і, зрозуміло, напоровся на вето. Тепер же тактика стала ще цікавішою: пробивається новий закон, у якому призупинені норми не відновлюються, однак шліфуються, причому шліфування стане актуальним лише в тому разі, якщо держбюджет-05 чомусь виявиться гуманнішим за держбюджет-04.

Погодьтеся: нова редакція СКАСОВАНИХ статей — це щось новеньке...

Чим же треба ще знехтувати, аби ліберальне крило парламенту прокинулося і щось, нарешті, пискнуло трохи серйозніше? Адже деякі підприємства вже тонуть! Вони — усього лише пішаки у великій грі, на які при битві королів можна не зважати...

А хто ж вас усіх, королі, годує? Ще проситимете на свої програми...

А поки що — за недалекої влади і «підступної» опозиції — всі втерлися, роблячи так, як велить беззаконня, і споглядають потурання тих, кому не цікаво «по-маленькому», коли можна «по-великому».

Втім, утерлися не всі. Поки держава з жадобою ріже курок, які несуть золоті яйця (чи принаймні здатні їх нести), не всі готові віддати себе (і свої яйця, нехай навіть потенційні) без опору. У результаті дехто відсуджує-таки свої права (є прецеденти!) і доводить, що для даного (!) підприємства незаконний закон не діє.

Тим більше що й листик Держкомпідприємництва (див. вище) є. А знаменитий підпункт 4.4.1 знаменитого «епохального» Закону «Про порядок погашення податкових зобов’язань…» зобов’язує суди при різночитанні («конфлікті інтересів») приймати рішення на користь платника податків. Аби тільки він сам цього хотів...

Кіно ж полягає в тому, що всі інші даремно сподіваються відсидітися, спокійно розорюючись, у тіні. Коли Сплячий прокинеться і Правда переможе (ой, як гарно пишеться…), виявиться, що вони всі незаконно сплачували до бюджету, приміром, ПДВ. Це, звісно, не страшно, а страшно інше: вони його усі незаконно, як з’ясується, стягували з покупців! Ось це вже — серйозно, бо якщо не впіймати покупців і взад їм цей ПДВ не повернути, то його доведеться віддати Батьківщині чотири рази (!):

по-перше, як ПДВ (не залишати ж те, що зветься ПДВ, собі, а при спецрахунках таке взагалі стане неможливим!);

по-друге — як незаконне завищення ціни — відповідно до ст. 14 Закону «Про ціни та ціноутворення»;

а по-третє і по-четверте — як дворазовий штраф за таке завищення, що стягується — разом із сумою самого завищення — до місцевого бюджету.

Нам, між іншим, цих майбутніх бідолах і не шкода: так їм і треба, слід було за права свої боротися, а не тихо висиджувати яйця, з яких — замість прибутків (їх у боягузів нині не буває) вилупляться штрафи. Тихим потрібно зрозуміти вже зараз: страшно у нас не лише сперечатися, а й підкорятися. (А що гірше — ще невідомо).

Два

Якщо ж легітимність найбеззаконнішого з найбеззаконніших так і не буде «масштабно» оскаржена, то на такому тлі законність президентського указу від 1 березня № 259 (запровадження спецрахунків з ПДВ) здаватиметься й зовсім непорушною.

Ну то й що з того, що немає вже у Президента колишніх повноважень — а революційна доцільність? Країну, бачте, грабують, а Президент має сидіти і спокійно дивитися, законів дотримуватися, діяти в рамках куцих своїх прав? Е-е ні-і, коли вже лупа заїла, то — гільйотиною, от лупи і не буде. Чому б, і справді, щоб вивести шахраїв, не пожертвувати сотнею-двома нормальних підприємств, їх же у нас багато... Поки що.

Ну то й що з того, що навіть коли надповноваження у Президента і були, такий указ усе одно був би спірним: адже указами регулювати можна було тільки те, що не врегульовано законодавством, а куди і як подіти ПДВ — законодавець врегулював дуже докладно. Але яке все це має значення: не швейцарці — стерплять! Як той Муму.

Однак саме указ терпіти не збираються навіть наші спокійні. Точніше — навіть спокійні «наші». І, мабуть, тут шанс є. Особливо — якщо гаранту «свої» пояснять, що інші «свої» не те підсунули (воно трапляється, коли міністр, приміром, фінансової прокуратури є за сумісництвом віце-верховним суддею, і йому — через таке суміщення — ніколи слухати й розуміти аргументи фінансових адвокатів). От коли таке пояснення відбудеться, то не виключено, що Конституційному суду і дозволять щось визнати: це може виявитися кращим, аніж іти з підприємництвом на барикади, причому з різних боків (або ніж влаштовувати підприємствам, що значно ймовірніше, колективні могили на Братському Кладовищі імені ПДВ).

Бо — окрім заморожування оборотних коштів — суб’єктам господарювання загрожує через ці спецрахунки дещо суттєвіше, тому ми вправі сказати: це таки трішки пограбування. Типу «Всім залишатися на своїх місцях, а гроші — о-о-он у той кошичок...»

Справді, не маючи попервах коштів на спецрахунках із ПДВ, а потім маючи їх в необмеженій кількості і не бажаючи туди заганяти (безповоротно!) гроші зі звичайних рахунків, підприємства намагатимуться спочатку отримувати оплату, а потім відвантажувати товари, щоб виникнення податкового зобов’язання не випереджало відповідного надходження на спецрахунок (адже касовий метод поки що не повернули!). При цьому, щоб не витрачати оборотні кошти, які залишилися після запровадження рахунків із ПДВ, кожен намагатиметься спочатку покупку прибуткувати, а потім вже її оплачувати, причому дуже бажано буде оплатити товар аж після одержання грошей від його подальшої реалізації.

Словом, усі захочуть отримувати передоплати/передвідвантаження — при тому, що здійснювати їх ніхто не захоче. Неважко помітити, що інтереси продавців і покупців тут трішки не збігаються, і ця розбіжність здатна породити кризу неплатежів уже сама собою; нульовий же початковий вміст спецрахунків цю кризу обов’язково посилить.

Отримувати раніше, аніж віддавати, відразу всім буде важко: де ж знайти стільки дурнів, якщо всі розумні. Розрубати гордіїв вузол могла б Батьківщина, щедро зваливши на спецрахунки все, що вона заборгувала з відшкодування ПДВ, однак оскільки запроваджувалися нові рахунки з метою протилежною, то на це надії немає.

(Попутно поцікавимося, а наскільки активно йтимуть розрахунки в дні запровадження — до речі, перенесені — цієї муристики в життя?)

Отже, ті, хто не захоче тікати з легального бізнесу навіть у таких умовах і з упертістю, гідною кращого застосування, залишиться — всупереч усякій логіці — на світлі, будуть змушені «добровільно прокредитувати» свої ПДВ-рахунки за рахунок рахунків нормальних. Ну а про те, що «кредит» цей має не більше шансів на повернення, аніж кредит пограбованого грабіжникові, всі вже знають: дорога на той св... на той рахунок — це дорога в один кінець, зворотну заборонили.

ПДВшні квартальники тим часом зрівняються з місячниками, оскільки й ті, й інші стануть фактично «щоденниками»: ПДВ із кожного надходження відразу зникатиме там, звідки не повертаються. Щоправда, Батьківщина ним відразу скористатися не зможе (на відміну, до речі, від банку), але кому від цього легше?

Будемо, однак, оптимістами і сподіватимемося, що в міру швидкого вимирання підприємств спецрахунки скасують і всі померти не встигнуть: хтось залишиться, ось тоді-то й восторжествує законність. Хоча, з іншого боку, нормальної економіки в ненормальному суспільстві бути не може.

Так чи інакше, на нас чекає ну дуже цікавий час. «За що, Герасиме?»