По 25 соток під забудову. Написав заяву — і за 60 днів отримай земельний сертифікат…

Відомий анекдот про слона, який може з’їсти за раз 100 кг апельсинів, «але хто ж йому дасть», якнайкраще ілюструє вітчизняне земельне законодавство в частині забезпечення права громадян на безоплатне отримання земельної ділянки у приватну власність.

Насправді і Конституція, і Земельний кодекс гарантують кожному громадянину держави право на отримання земельної ділянки як для будівництва власного помешкання, так і під сільськогосподарські потреби. Зокрема кодекс говорить, що під будівництво помешкання громадянин має право отримати в селі до 25 соток, в селищі до 15 і в місті до 10. Але спробуйте реалізувати це право, якщо місцева адміністрація в цьому не зацікавлена.

У пошуках вільних ділянок

Припустімо, безземельний гро­мадянин звернувся з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування міcта-села-селища, де він уподобав собі земельну ділянку. Перша пастка, яка його підстерігає, — у відповідь він отримає відписку або ще під час подачі заяви буде попереджений, що вільних ділянок немає. При цьому у громадянина немає жодної можливості перевірити, чи не обманули його. Адже не секрет: генеральний план будь-якого населеного пункту, якщо він взагалі існує, є таємницею за сімома печатками, і її переважна більшість керівників міст та сіл бережуть від стороннього ока, як Кощій Безсмертний свою смерть.

Але, припустімо, нашому гро­мадянину поталанило, і заяву було прийнято до розгляду. Що далі? А далі — чергове коло владного пекла в особі земельної комісії, яка має на своєму засіданні рекомендувати місцевій раді винести це питання на сесію. І знову ж таки громадянин не має жодних гарантій щодо позитивного висновку комісії. Але уявімо, що зірки зглянулися на нашого пошукача на звання землевласника, і комісія була до нього прихильною. На черзі сесія місцевої ради, до її порядку денного якої включене питання про виділення земельної ділянки. Депутати мають більшістю голосів ухвалити позитивне рішення. Однак кожен із них може без пояснення причин не підтримати відповідний проект рішення. Якщо більшості не набереться, громадянин може розпрощатися з мріями про землю, принаймні в даному населеному пункті і пошукати щастя деінде.

Щоправда, існує практика більш швидкого вирішення питання, коли заноситься енна кількість грошових знаків потрібній людині-представникові місцевої адміністрації, або ж «уповноваженій особі»-посереднику. Сума залежить від місця розташування земельної ділянки і жадібності місцевих керманичів. Зрозуміло, що зазвичай обирається другий шлях, принаймні громадянами, котрі мають тугий гаманець.

Така ситуація призводить до того, що поблизу великих міст земельні ділянки отримують переважно грошовиті громадяни, які, по суті, купують землю з метою спекуляції або ж будівництва «хатинки» в декілька поверхів. При цьому нерідко корінним жителям залишається тільки ковтати слину.

Звичайно, сьогодні кілометрів за 200 від великих міст можна придбати за 5 тис. грн. і будинок, і великий шмат землі або ж отримати землю без хабара, але ж лише тому, що жити в таких містечках-селах ніхто не хоче і там раді кожній новій людині.

Якщо ж говорити про міста на кшталт Одеси чи Києва, то шанс отримати 10 соток мають виключно певні категорії обраних громадян, які мають не тільки мільйонні рахунки у банках, але й дуже теплі стосунки з місцевою владою. Чому так відбувається?

Звісно, одним із чинників вибіркового надання земельних ділянок є корупція. Але уявімо, що всі чиновники стали чесними, чи вистачить землі, аби наділити 10 сотками всіх охочих безземельних громадян, які бажають збудувати хату в околицях Києва?

Розсекречення генплану

Проблема, на наш погляд, глибша. Насправді маємо протиріччя між законами попиту і пропозиції та безумовним правом громадян на земельну ділянку, а причиною цього протиріччя є архаїчні норми законодавства, яке декларативно гарантує всім громадянам право на землю, проте не пояснює, як бути, коли в одному місці на ділянку землі є сотні претендентів, а в іншому — земля нікому не потрібна.

Першим кроком у розв’язанні цієї проблеми має бути доступність для громадян інформації про наявні вільні земельні ділянки в усіх без винятку населених пунктах. Генеральний план кожного міста-села має висіти, як кажуть, на видноті, і в ньому повинні бути зазначені ділянки, вільні для забудови. Окрім того, потрібні чіткі критерії пріоритетів під час виділення землі, щоб ліквідувати вибірковий підхід місцевих рад до безземельних громадян, а в разі застосування такого громадянин повинен мати правову базу для оскарження неправомірного «земельного» рішення в суді. Проте все це потребує законодавчих змін. Але ж життя іде, треба щось робити і на існуючій правовій базі.

Пошук вільних ділянок — справа облради

Спробу розв’язати проблему здійснили в Харківській області, де за ініціативи голови обласної ради Васілія Салигіна реалізується програма «Земля — людям». Суть її, за словами автора, полягає в тому, що кожен житель Харкова чи області, написавши відповідну заяву до обласної ради, отримує земельну ділянку площею 10—25 соток під забудову. Єдине обмеження — претендент має постійно проживати в Харкові або області протягом не менш як п’яти років. При цьому пошук вільних ділянок і їх документальне оформлення та узгодження з місцевою владою — справа облради.

«Правовою підставою для цієї ініціативи є стаття 14 Конституції і відповідні статті Земельного кодексу, які гарантують громадянину право на безоплатне отримання земельної ділянки», — зауважив Васілій Салигін у розмові з автором цього матеріалу.

Труднощі, з якими сьогодні зіштовхуються громадяни, котрі хочуть отримати земельну ділянку, полягають у вибірковому підході місцевої влади до положень Земельного кодексу, переконаний голова облради. Він вважає, що чиновники «бачать лише ті статті Земельного кодексу, які їм вигідні». Не згоден Васілій Салигін з тезами своїх опонентів, зокрема з губернатором Харківщини Арсеном Аваковим, який вважає, що вільні земельні ділянки відсутні. На його думку, вільні землі існують, тому треба працювати з місцевою владою, переконувати її у потребі виділення таких земель для громадян, розширювати межі населених пунктів, змінювати цільове призначення земельних ділянок, задіювати землі запасу, резерву.

Також він відкидає критику опонентів, що, мовляв, землі будуть відібрані у теперішніх власників. «Ніхто ні в кого землю не відбиратиме. Більше того, якщо на території тієї чи іншої громади є претенденти на земельну ділянку — вони матимуть приоритетне право на її отримання, звісно, це не стосується тих, хто отримав землю всупереч законодавству, хоч би де вони проживали», — заявляє голова Харківської облради.

«На сьогодні ми отримали близько 20 тисяч заяв громадян на отримання земельної ділянки і перші земельні сертифікати громадяни отримають не пізніше ніж через 60 днів після написання заяви, близько 150 сертифікатів харків’яни отримають вже у вересні», — запевняє Васілій Салигін.

Час покаже, наскільки вдалою буде реалізація ідеї харківської влади. Але очевидно одне: треба терміново змінювати існуючу законодавчу базу, яка лише поглиблює кризу в земельних відносинах пропорційно зростанню ринкової вартості землі.