ПЛАСТИКОВА КАТАСТРОФА УТИЛІЗАЦІЯ ПЕТФ-ТАРИ — ЕКОНОМІЧНА Й ЕКОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА КУРОРТУ. ЯК ЇЇ НАМАГАЮТЬСЯ ВИРІШИТИ В КРИМУ?

Це аж ніяк не перебільшення — пластикові відходи, які не розкладаються, і передусім поліетиленові пляшки з-під напоїв, мільйонами викинуті в навколишнє середовище, загрожують справжньою катастрофою — вони засмічують моря, ріки й озера, узбіччя доріг, околиці міст і сіл, околиці житлових районів. Більшою мірою, аніж інших, ця проблема стосується курортних регіонів: сюди напої в ПЕТФ-пляшках завозяться особливо інтенсивно, споживаються багатьма, а утилізація їх, як і скрізь, не налагоджена. Виявилося, що наше суспільство сьогодні вже запізнилося з вирішенням цієї проблеми і, попри минулий закордонний досвід «пластикової катастрофи», не має навіть адекватного ситуації плану її вирішення. З кожним днем вал порожньої знівеченої і викинутої тари зростає, а що з нею робити — не знає ніхто. Кожен регіон, кожна організація чи підприємство, що мають стосунок до пластмас, пропонують вирішити її по-своєму, багато пропозицій вимагають значних грошових, технічних чи енергетичних ресурсів, яких немає в нашому розпорядженні, а в результаті проблема лише загострюється, набуває дедалі катастрофічнішого характеру. Про це говорили недавно на засіданні Ради з безпеки життєдіяльності (БЖД) уряду Криму, присвяченому саме цій проблемі.

Міське звалище Ялти займає п’ять гектарів землі Ялтинського природного заповідника і досі не має законного землевідведення. Про це говорив на засіданні ради з БЖД заступник міського голови Ялти Юрій Кириченко: «СЕС, природоохоронна прокуратура і Рескомекології обгрунтовано пред’являють нам претензії, оскільки у звалища немає офіційного землевідведення. Тепер стоїть питання про вилучення цих земель із території заповідника, і оформляти це доведеться через Верховну Раду України». Становище зі звалищем «критичне — ми практично його вже не маємо», додав віце-мер. За його словами, утилізація сміття, особливо полімеромістких відходів — це «дуже актуальна ситуація для Ялти», «розуміючи гостроту проблеми, ми готові розглядати будь-які пропозиції з переробки пластмасової тари, бажано, звісно, щоб це була кримська фірма».

Як розповіла заступник головного санітарного лікаря Криму Тетяна Данилевська, пластмаси і синтетика, потрапляючи на звалища, порушують процеси мінералізації органічних відходів, почастішали випадки загоряння звалищ, а при цьому в атмосферу виділяються найтоксичніші з відомих сьогодні органічних сполук — діоксини. Пластмасовими відходами, переважно порожніми пляшками з-під напоїв, завалені і звалища, і території інших курортних регіонів — Євпаторії, Феодосії, Алушти, Судака, Керчі.

Із проектами збирання й утилізації полімеромістких відходів у Ялтинський міськвиконком зверталися кілька організацій. Так, Дніпропетровський районний центр програм ЮНЕСКО й ООН представив бізнес-план, що знаходиться на розгляді в мерії. Свою пропозицію з цього приводу в Ялту передало ЗАТ «ВАЗ-Інтерсервіс холдинг» (Тольятті), у стадії оформлення перебуває пропозиція Американського федерального агентства з торгівлі та розвитку. Але чому до Криму, слідом за німцями з їхнім «Альтфаттером», їдуть бажаючі переробляти наше сміття звідусіль — і з Росії, і з Америки, але тільки не із самого Криму?

«Ми думаємо навіть про створення власного комунального підприємства з первинної переробки пластикового сміття з подальшим постачанням сировини на ВАТ «Полівтор» чи комусь ще», — уточнює Ю.Кириченко. — Можливо, буде закуплена установка для роздрібнення полімерів. Вона недорога — 30—40 тис. грн., і її під силу купити будь-якому місту, потрібно лише зважитися зайнятися цією аж ніяк не простою справою».

У даний час збиранням й утилізацією сміття — але всього сміття, а не пластикових відходів! — у Ялті майже п’ять років займається українсько-німецьке СП «Альтфаттер-Крим», за допомогою якого місто «ще хоч якось підтримує ситуацію на звалищі». Щороку Ялта виробляє близько 80 тис. тонн сміття, із них близько 2,5—4,5 тис. тонн — полімеромісткі відходи. Навряд чи це точна цифра. Сам Ю.Кириченко «на практиці» оцінює обсяг пакувальної тари з пластмаси і синтетики в 6—7 тис. тонн. А скільки пластикової сировини «виробляється» і викидається в цілому в Криму? Цього не знає ніхто. Зараз в Криму утилізацією вторинної сировини, у тому числі полімерів, займається держпідприємство «Кримвторресурси», що має 28 приймальних пунктів у декількох містах, а також красноперекопське ВАТ «Полівтор».

2001 року «Кримвторресурси» заготовили і переробили 5129 тонн макулатури, 205 тонн текстилю, 540 тонн склобою, 110 тонн поліетиленової плівки, 33 тонни пластмаси. Нинішнього року мають намір переробити ще більше — 5667 тонн паперу, 143 тонни дрантя, 527 тонн склобою, 120 тонн поліетилену, 35 тонн інших пластмас. 70—75% усієї вторсировини, зібраної підприємством, здає населення, хоча у підприємства є також договори на збирання вторсировини з 185 підприємствами й організаціями Криму. Серед них — лікеро-горілчаний завод «Союз-Віктан», кондитерська фабрика, консервний завод, фармацевтична фабрика, ВАТ «Південна-холдинг»; у Красноперекопську — ВАТ «Бром»; у Керчі — торговий дім «Керч», підприємство «Південьрибпошук»; у Феодосії — морський торговий порт, тютюнова фабрика, нафтобаза; в Армянську — «Титан». Крім того, 80 шкіл автономії щороку здають «Кримвторресурсам» 1,5—2 тис. тонн вторсировини. «За останні три роки ми збільшили переробку вторсировини на 30—35%», — констатував директор підприємства Георгій Барсегян.

Підприємство здатне переробити до 15—20 тонн пластмаси за день.

Завод «Полівтор», створений кримським урядом спеціально для переробки пластикових відходів, зібраних на всьому Півдні України, здатний переробити до 1000 тонн пластмаси на рік, однак підприємство сьогодні завантажене менш ніж на 10%: 2001 року обсяг переробки склав усього 98 тонн. Керівництво заводу пояснює це тим, що при кредиторській заборгованості в 630 тис. грн. завод виробляв продукції не більш ніж на 20 тис. грн. на місяць. Якщо в попередні дев’ять місяців «Полівтор» переробляв у середньому 5 тонн вторсировини на місяць, то в останні місяці року завод розраховує збільшити обсяг виробництва до 9—10 тонн. Зрозуміло, що це не вирішує проблеми, «прибуття» тари, як і раніше, значно перевищуватиме обсяги її переробки. Сьогодні підприємство приймає і переробляє лише поліетиленову плівку, в основному використане покриття теплиць і пакувальні мішки, а виробляє із них поліетиленові труби для водопостачання.

Контрольний пакет акцій підприємства, що належить АРК, перебуває в управлінні одеського ВАТ «Укргазифікація — Південь». «Підприємство, попри кризу, зараз життєздатне і може переробляти до 60 тонн вторсировини на місяць», — кажуть його спеціалісти, але без допомоги Мінпрому і Фонду майна Криму, а також фірми, що управляє контрольним пакетом, проблеми відродження підприємства будуть вирішуватися значно довше. Для відновлення виробництва завод розраховує на податкові пільги, які може дати статус природоохоронного підприємства. Тому Рада з безпеки життєдіяльності Криму доручила Рескомітету з екології та природних ресурсів разом із «Полівтором» звернутися до уряду України з проханням про присвоєння заводу такого статусу.

Завод має непогані перспективи — готується придбати пересувну установку для пресування і перевезення тари з поліетилентерефталату (ПЕТФ-пляшок) потужністю 150 кілограмів грануляту за годину. При тризмінній роботі це дозволить переробляти до 1,3 тис. тонн пляшок на рік. Нещодавно ВАТ «Полівтор» одержало близько 60 тис. грн. від уряду Криму для придбання спеціального автомобіля для пресування і перевезення тари з поліетилентерефталату. Ще 240 тис. грн. для придбання лінії підприємство розраховує отримати протягом місяця-півтора, щоб до кінця року закупити установку.

Як бачимо, технічні потужності з переробки ПЕТФ-пляшок у Криму можна було б створити, знайшлися б і гроші. Але як підштовхнути підприємства і населення до цієї роботи?

«Санітарно-епідеміологічна станція Криму рекомендує владі міст і районів не видавати підприємствам громадського харчування і торгівлі дозвіл на відкриття бізнесу без укладання договору на збирання пластикових і синтетичних пляшок для їхньої наступної переробки», — каже заступник головного санітарного лікаря Криму Тетяна Данилевська. Такий захід, вважає вона, може допомогти вирішити проблему утилізації найбільш поширеного сьогодні сміття — ПЕТФ-тари. Деякі фахівці пропонують зобов’язати склотарні пункти збирати не лише скляні, а й пластикові пляшки, а щоб не ухилялися від цього морочливого обов’язку — не видавати дозволу займатися підприємницькою діяльністю, допоки не буде укладено договору про це, а при його невиконанні — позбавляти ліцензій.

Директор виробничо-заготівельного підприємства «Кримвторресурси» Георгій Барсегян вважає, що в Криму вирішити проблему збирання і переробки відходів із пластмаси, синтетики, а також пляшок із поліетилентерефталату можна вже найближчим часом. Він розповів, що «Кримвторресурси» зайнялися збиранням ПЕТФ-тари близько півроку тому. Підприємство приймає її по 25 копійок за 1 кг (це приблизно 24 пляшки). «Природно, за таку ціну несуть її мізер, оскільки на ринку торговці купують пляшку за 5 копійок», — каже Г.Барсегян. Та головна складність цього процесу — великий обсяг сировини за малої ваги, що робить геть невигідним ні зберігання, ні транспортування зібраної тари. Це говорить про те, що лінії переробки ПЕТФ-пляшок мають розташовуватися в безпосередній близькості до збірних пунктів. Однак поки такі лінії працюють лише у Львові, Харкові і Запоріжжі. Із ПЕТФ-гранул потім виготовляються вироби не для харчових цілей.

Г.Барсегян запропонував проблему збирання порожньої тари вирішити традиційно: установити біля кожного сміттєвого контейнера окремі баки для пластикового сміття з яскравою символікою. Тоді люди, викидаючи відходи, стали б розділяти своє сміття.

За його словами, у світі вже існують ефективні лінії з переробки пластмаси. Промислові установки, зразки яких є в передових країнах, дроблять і переплавляють сміттєву масу (близько 60—70% пластмаси, 10—15% паперу і приблизно стільки ж дрантя) і пресують її в будь-які форми — аж до стінових панелей і паркових лав. «Якби ми б впровадили цю технологію, напевно, на наших звалищах залишилося б без переробки усього відсотків 30 того, що на них є», — підкреслив Г.Барсегян.

А де вихід для нас? Рада з безпеки життєдіяльності Криму доручила місцевій владі надати «Кримвторресурсам» усіляке сприяння у створенні нових приймальних пунктів. А чи дасть це результат, невідомо. Місцеві ради й адміністрації хоч і розуміють усю катастрофічність ситуації із засміченням природи пластмасовими відходами, але вважають це «не своєю» справою. Г.Барсегян повідомив, що управління архітектури Сімферополя в даний час розробляє проект стандартного пункту прийому вторсировини — «щоб вони були красиві, однотипні». Існуючих у Сімферополі 13 точок явно недостатньо: мережею не охоплені безліч «багатоповерхових» мікрорайонів.

Деякі фахівці пропонують внести збирання пластикових пляшок у список громадських робіт, що оплачуватимуться із бюджету. «Є центри зайнятості, що мають можливість на першому етапі профінансувати роботу зі збирання пластмаси, але це має бути на рівні рішення уряду», — каже представник ВАТ «Полівтор». Ідея видалася вартісною і її вирішили випробувати на практиці. Тому Мінфіну і Рескому з житлово-комунального господарства, адміністраціям міст і районів уряд Криму доручив відтепер щороку при складанні переліку громадських робіт, що оплачуються із бюджету, вносити до списку і збирання твердих побутових відходів — виробів із пластмас, особливо пляшок із поліетилентерефталату.

Однак все це окремі заходи, вони хоч дещо й покращують ситуацію, але не вирішують проблему. Глобального проекту, який був би здатний зняти проблему з порядку денного, на жаль, поки немає.