Північно-Європейський газопровід: в обхід... економіки

Ідея будівництва нового газопроводу, який дасть змогу з’єднати північ Росії з Західною Європою, визріває в надрах «Газпрома» вже не перший рік. Офіційним обгрунтуванням нового проекту слугують прогнози, що передбачають значне зростання споживання природного газу європейськими країнами. Відповідаючи на запитання International Herald Tribune, прес-секретар «Газпрома» Ольга Морєва заявила, що торік компанія поставила на європейський ринок 140,5 млрд. кубометрів газу. Однак уже за умовами тільки існуючих контрактів цей обсяг до 2010 року має збільшитися до 180 млрд. За іншими прог­нозами очікується зростання споживання газу понад існуючі контракти на 100 млрд. кубометрів чи, за максимальними оцінками, навіть удвічі.
Російська сторона стверджує, що вирішити проблему постачання таких величезних обсягів газу в Західну Європу можна за рахунок будівництва нового газопроводу, який пройде через акваторію Балтійського моря і зв’яже околиці Санкт-Петербурга (Виборг) із балтійським узбережжям Німеччини (район міста Грайфсвальда). Протяжність маршруту становитиме 917 км, пропускна здатність — 30 млрд. кубометрів. Вартість реалізації проекту оцінюється по-різному: у російській пресі йдеться про суму в 5,7 млрд. дол., у IHT — 8—10 млрд. Спочатку планувалося, що новий газопровід стане до ладу у 2007—2008 роках, зараз же частіше згадують 2010-й.
Економічна доцільність цього проекту у більшості західних аналітиків викликає сумніви. На думку Джонатана Штерна, котрий очолює газовий напрям Оксфордського інституту енергетичних досліджень, цей трубопровід є «політичним демаршем Росії, причому винятково дорогим». За його словами, «існуючі трубопроводи працюють не на повну потужність», і необхідність у будівництві нових може виникнути лише 2013 чи 2015 року.
Як відомо, зараз російський газ надходить у Західну Європу через Україну (80% поставок) і Білорусь. І саме той факт, що ці країни дедалі більше виходять з-під контролю Москви, змушує Росію шукати обхідні шляхи. Ольга Морєва формулює це таким чином: «Цей газопровід дозволить безпосередньо зв’язати російську газотранспортну мережу з країнами-споживачами з Європейського Союзу. Він дасть змогу диверсифікувати потоки газового експорту. Він також відкриє російському газу новий транспортний коридор, що допоможе уникнути транзиту через країни з нестабільними економіками. Це, у свою чергу, дасть можливість зменшити політичний ризик, який зараз загрожує надійності поставок газу в Західну Європу».
Прагнення Росії позбутися транзитної залежності від України виникло не вчора. Однак Джуді Демпсі, кореспондент IHT, особливо наголошує на тому факті, що в стадію практичного втілення його спробували перевести лише у грудні, коли президентом України було обрано проєвропейськи налаштованого Віктора Ющенка.
Однак цього місяця Віктор Ющенко під час виступу в бундестазі доклав усіх зусиль, аби переконати присутніх у здатності України гарантувати безпеку енергетичних поставок до Німеччини зокрема і Європи в цілому.
Голова «Газпрома» Олексій Міллер теж не шкодував у Берліні красномовства. Він переконував канцлера Німеччини Герхарда Шредера і глав найбільших енергетичних компаній підтримати проект нового газопроводу і взяти участь у його фінансуванні. Німецькі компанії створили спеціальну робочу групу, яка мусить вивчити питання доцільності участі в цьому проекті. З одного боку, німецькі компанії, а також особисто канцлер, відомий своїми дружніми стосунками з російським президентом, дуже зацікавлені в отриманні привілейованого доступу до російського газу. Особливо шляхом одержання певної частки в російському енергетичному секторі. Щоправда, російський уряд дедалі більш явно демонструє своє бажання повернути цей сектор під свій контроль.
Наявність економічної доцільності нового проекту фахівці взагалі не бачать. І йдеться навіть не про те, що значно дешевше було б добудувати чи реформувати вже існуючі транспортні системи. Потенціал українського трубопроводу оцінюється в 175 млрд. кубометрів на рік. Однак торік через нього пройшло близько 130 млрд. Потужність білоруського газопроводу становить 20 млрд., і його також використовують не в повному обсязі. Більше того, за 1,5—2 млрд. дол. можна добудувати до нього другу лінію, що дасть можливість подвоїти його пропускну здатність. Інакше кажучи, у найближчій перспективі можливі більш оптимальні шляхи збільшення обсягів експорту російського газу в Європу. А в міру подальшого зростання попиту на газ Північно-Європейський газопровід теж не зможе відіграти значної ролі через свою низьку пропускну спроможність.