«Північний потік», «Південний потік» та інші подвиги «Газпрому» - Економіка - dt.ua

«Північний потік», «Південний потік» та інші подвиги «Газпрому»

16 грудня, 2011, 15:38 Роздрукувати Випуск №46, 16 грудня-23 грудня

У російсько-українських газових переговорах останнім часом проекти обхідних газопроводів є, на думку російської сторони, головними аргументами тиску на Україну.

У російсько-українських газових переговорах останнім часом проекти обхідних газопроводів — «Північного потоку» і насамперед «Південного потоку» — є, на думку російської сторони, головними аргументами тиску на Україну. Основний сенс загрози простий: мовляв, запуск цих двох газопроводів на повну потужність з пропускною здатністю, що при­б­лизно дорівнює докризовим обсягам транзиту ро­сійсь­кого газу через Україну (55+63=118 млрд. кубо­метрів на рік), залишить нашу країну практично без транзиту. Тому Україна має віддати за зниження ціни на газ (або продати за символічну суму) всю або основ­ну частину своєї газотранспортної системи.

Проаналізуємо, наскільки сильними є аргументи росіян при детальному розгляді навіть на тлі пуску першої черги «Північного потоку», остаточного продажу Білоруссю своєї ГТС російському «Газпрому» і позиції Євросоюзу стосовно «Південного потоку» і газотранзитної ситуації загалом.

Головну загрозу транзиту через Україну становить саме «Південний потік». А його доля залежить, у свою чергу, від твердості позиції в контролі над дотриманням власного законодавства Європейською комісією, яка перебуває під пресингом як окремих лідерів провідних держав Євросоюзу, так і транснаціо­нальних енергетичних концернів і, звичайно ж, Росії.

«Північний потік»: перша черга обійшла?

Помпезний пуск першої нитки «Північного потоку» анітрохи не налякав Україну. Більшість українців проігнорували настільки далекий від них газопровід. Однак експерти швидко вичленували з новинарних стрічок цифру — 22 млрд. кубометрів для новоукладених контрактів «Газ­прому». Простим відніманням цього обсягу від максимальної пропускної здатності трубопроводу в 27,5 млрд. кубометрів одержуємо 5,5 млрд. кубометрів — це теоретично можливий обсяг газу, на який може бути зменшено український транзит.

Це зовсім не 20 млрд. кубометрів (як казав В.Путін). І далеко не факт, що пуск навіть другої нитки «Північного потоку» позбавить Україну цих транзитних обсягів. Хоча, зважаючи на те, що друга нитка «Північного потоку» будується (уже готово 70%), загроза для українського транзиту більш ніж реальна. На її масштаби вплине чимало чинників.

Знижуватимуть загрозу такі чинники: поглиблення кризи в єврозоні; зростання цін на нафту, а отже, і на газ; збільшення обсягів імпорту зрідженого газу; початок промислового видобутку сланцевого газу в Європі; підписання додаткових контрактів тощо.

На посилення загрози гратимуть: поступливість «Газпрому» у цінах на газ для європейських споживачів; будівництво електро­станцій, які працюють на газі, замість виведених з експлуа­тації АЕС тощо.

Разом з тим у напрямку на північ Європи з боку Росії буде створений надлишок (профіцит) транспортних потужностей (пропускна здатність «Бел­трансгазу», газомагістралі Ямал—Європа і «Північного потоку» перевищить 100 млрд. кубометрів), які не повною мірою забезпечені відводами і розв’язками. Більш того, для перекидання обсягів газу з української території необхідно переписати більшість контрактів по всій Європі, у т.ч. і з Україною, що не так просто зробити.

Загалом виходу «Північного потоку» на повну потужність можна очікувати у 2015 році. І тільки тоді можна буде оцінити масштаби переформатування газо­постачання Європи.

«Північний потік» розділив Європу, оскільки реалізується всупереч волі Польщі і країн Балтії, інтереси яких не були враховані. І тільки завдяки вазі Німеччини в Євросоюзі вдалося «протиснути» у 2000-му рішення Єврокомісії про внесення цього проекту до списку Транс’євро­пейських мереж ЄС.

Дуже важливу роль відіграли і особисті стосунки тодішнього канцлера ФРН Г.Шредера та президента РФ В.Путіна.

Безумовно, не обійшлося і без Франції. Газова вісь Париж—Берлін—Москва існує і сьогодні, і свідчення цього — будівництво «політичного» газопроводу «Пів­ніч­ний потік» і спроба «протиснути» «Південний потік».

«Інтеграційна» знижка для Білорусі: «Хто там думкою багатіє»?..

25 листопада 2011 року в Москві у присутності президентів і прем’єр-міністрів Росії та Білорусі «Газпром» і «Белтранс­газ» підписали контракти на поставку газу в Республіку Білорусь (РБ) і його транспортування через територію республіки у 2012—2014 роках. Крім того, «Газпром» і Держкомітет з майна РБ підписали договір купівлі-продажу решти 50% акцій «Бел­трансгазу» за таку саму суму, що й попередні 50% (продані 2007 року), — за 2,5 млрд. дол.

Згідно з підписаним контрактом ціну газу для РБ у 2012-му зафіксовано на рівні 165,5 дол. за 1000 кубометрів.

У 2013—2014 роках ціна газу для Білорусі обчислюватиметься за формулою. Вона включає: ціну газу для споживачів Ямало-Ненецького автономного округу (ЯНАО), яка встановлюється Федеральною службою з тарифів РФ; вартість транспортування газу з ЯНАО до кордону РФ—РБ; вартість зберігання газу в російських підземних сховищах; витрати «Газпрому» на реалізацію газу; також передбачена індексація складових формули ціни на величину інфляції. Це ціно­утворення на газ до білоруського кордону.

Уже в самій Білорусі з 1 січня 2012-го діятиме «газпромівська» націнка в 19,95 дол. за 1000 кубометрів для забезпечення компенсації витрат та інвестицій моно­поліста. Надалі цю націнку визначатиме сама РБ, але вона не має бути нижчою від 11,09 дол. за 1000 кубометрів.

Крім того, продавати газ у Білорусі буде «Белтопгаз», який також братиме гроші за свої послуги.

Можна говорити про те, що для одержання 100% білоруської ГТС Москва пішла на істотні (хоча, зрозуміло, що тимчасові) економічні поступки. Мінськ одержить наступного року досить низьку ціну на газ — майже в півтора разу нижчу, ніж поточного (і приблизно удвічі нижчу, ніж у Європі).

Разом з тим не можна сказати, що Мінськ отримав таку саму ціну, що й споживачі в російських регіонах. У 20132014 роках у формулу ціноутворення включено найменшу ціну газу в Росії — в ЯНАО. (Нині для промислових споживачів вона становить близько 70 дол. за 1000 кубометрів, а для населення — майже 65 дол.; у Москві, відповідно, 130 і 88 дол.)

Однак ціна газу для Мінська в цей період збільшиться на суму витрат: на транспортування (близько 90 дол. при тарифі 2,7 дол. за транзит 1000 кубометрів газу на 100 км, відстань 3262 км), зберігання (6,2 дол. за 1000 кубомет­рів) і реалізацію газу (12 дол. за 1000 кубометрів).

У результаті газ у Білорусі коштуватиме понад 200 дол. за 1000 кубометрів (з урахуванням щорічного збільшення цін на газ у РФ), що приблизно вдвічі вище порівняно з середньою ціною на газ для споживачів у Росії.

Наведений порядок розрахунків ціни для Республіки Білорусь діятиме лише до 1 січня 2015 року — до моменту, коли Росія збирається підняти внутрішні ціни до рівня рівнодохідності з експортними цінами на «газпромівський» газ.

Якщо такий перехід відбудеться, то ціна газу для Мінська стане «також рівнодохідною», заявив 28 листопада російський прем’єр В.Путін.

На засіданні Вищої ради Союзної держави Росії та Біло­русії 25 листопада 2011 року Мінськ одержав ще кілька «пряників». По-перше, борги за спожитий російський газ реструктуризують. По-друге, Москва виділяє кредит у сумі 10 млрд. дол. на будівництво першої в Білорусі АЕС. В.Путін, який брав участь у засіданні Вищої ради, назвав білоруську ціну на газ «інтеграційною знижкою».

То хто ж виграв? Очевидно, ніхто — суха нічия. Багаторічне газове протистояння РФ—РБ скінчилося. Не можна говорити, що білоруська ГТС була символом незалежності республіки. По-перше, Білорусь як член союзної держави незалежна номінально. По-друге, половина ГТС уже й так належала «Газпрому». РБ одержала низькі ціни на газ, але тільки до 2015 року, що допоможе пом’якшити кризові явища в економіці. Разом з тим білоруські очікування низької ціни виправдалися не повністю, якщо не сказати — зовсім не виправдалися.

Російська Федерація пішла на суттєві економічні поступки — близько 2,5 млрд. дол. на рік (фактично «скинувши» з ціни лише приблизно 100 дол. на 1000 кубометрів), одержавши у власність жадану білоруську ГТС.

В умовах реалізації «Північ­ного потоку» стратегічна цінність білоруської ГТС вочевидь девальвувалася, перетворившись на фетиш, і «Газпром» — при транспортуванні газу на північ Європи — конкуруватиме сам із собою.

Цінність нового придбання для Росії сьогодні полягає лише в реалізації частини застарілого плану В.Путіна щодо порятунку від країн-«паразитів» (тобто транзитерів) і «наочності» прикладу для України.

Зрозуміло, що Україна — не Білорусь (і тим більше не союзна РФ Білорусія), і таких знижок, як Мінськ, Київ не одержить. Очевидно, що навіть за знижку в ціні газу в «сотку баксів» на три роки немає ніякого сенсу віддавати навіть частину української ГТС. Навіть на «інтеграційний пряник» це не схоже. Навіщо ж на це «купуватися»?

Що і кому несе «Південний потік»?

Порівняно з газопроводом «Північний потік», який частково забезпечений сировинною базою (Південно-Руське родовище), «Південний потік» передбачає перекидання з українського напрямку 63 млрд. кубометрів газу. Саме цей проект прямо загрожує Україні втратою більш як 50% обсягів транзиту.

На цей час «переможну ходу» цього проекту по Європі формально припинено. І для цього є чимало причин.

Перша причина: на сьогодні немає чітко визначеного маршруту газопроводу (є кілька варіантів його прокладання через Болгарію і Румунію), отже, немає й остаточного техніко-економічного обгрунтування проекту.

Друга: Туреччина не погоджується на прокладання газопроводу у своїй морській економічній зоні.

Третя: Єврокомісія почала здійснювати практичні рішення з реалізації пріоритетного для ЄС газопровідного проекту «Набукко» конкурента «Пів­ден­ного потоку». У довгостроковій перспективі буде побудовано лише один газопровід у цьому регіоні. Очікується, що найближчим часом почнуться переговори Євросоюзу з Туркменистаном та Азербайджаном про підписання обов’язкових до виконання документів щодо реалізації проекту «Набукко».

Четверта: «Газпром» не йде на серйозні поступки в ціні на газ для європейських енергетичних концернів, які зазнають величезних збитків, вимушено купуючи згідно з контрактними зобов’язаннями дорогий російський газ, а не порівняно дешевий зріджений.

П’ята: 24 жовтня 2011 року ЄК відхилила пропозицію «Газпрому» включити газопровід «Південний потік» у Транс’євро­пейську мережу газопроводів. Такий статус дав би можливість цьому проекту обійти законодавчі ініціативи Третього енергетичного пакета (ТЕП) ЄС.

Зрозуміло, що цим рішенням ЄК не підтримала цілеспрямовано Україну, а дала Росії зрозуміти, що виступає за свій проект газопроводу — «Набукко». Після багатьох років «сплячки» ЄС починає вибудовувати і реалізовувати власну енергетичну політику, попри протидію не тільки ззовні, а й зсередини.

Шостаі головнапричина: прийняття Євросоюзом Тре­тьо­го енергопакета не лише ускладнює, а й фактично забороняє реалізовувати «Південний потік» у запланованому «Газпро­мом» і його європейськими партнерами вигляді.

На сьогодні основні претензії до проекту — забезпечення доступу третіх сторін до потужностей трубопроводів і відокремлення транспортування від продажу газу для «Газпрому». Учасники проекту повністю розподілили між собою обсяги поставок газу, отже, і пропускну здатність газопроводу. Це не дозволяє одержати доступ «до труби» (частину пропускної здатності) будь-якій іншій компанії, що не є учасником проекту.

Вільний доступ «до труби» є одним із найважливіших елементів як ТЕП, так і забезпечення конкуренції в цілому. Виняток робиться тільки для найважливіших проектів ЄС, включених до Транс’європейських мереж, у чому «Газпрому» було відмовлено.

Таким чином, на перший погляд виходить, що проект «Південний потік» фактично заблокований. Та не все так просто. «Газпром» і політичні керівники Російської Федерації шукають будь-які лазівки у законодавстві ЄС, а також з допомогою своїх партнерів — деяких національних урядів і транснаціональних енергетичних компаній — намагаються тиснути на єврочиновників.

З іншого боку, поступово імплементуються елементи директив Третього енергопакета та удосконалюється законодавство ЄС — у бік розвитку конкуренції та обмеження монополізму вертикально інтегрованих компаній.

Третій енергопакет. А Росія проти…

У «Південний потік» Росія сьогодні втягнула чи не всю Європу (більше десяти держав) як шляхом підписання міжурядових угод, так і укладаючи угоди з національними і транснаціо­нальними компаніями.

«Газпром», виходячи з попередньої багаторічної практики, звик розглядати газовий ринок ЄС як окремі національні ринки, на яких працюють дружні йому енергоконцерни. Правила і порядки в цих сегментах ринку визначаються контрактами між постачальником («Газпромом») та імпортерами (транс- або національними енергокомпаніями) окремих країн. Причому ці контракти, як правило, мають ексклюзивний і закритий характер. Режим практично цілковитої таємності «пояснюють» комерційною таємницею.

Так, 7 вересня 2011-го Євро­комісія зробила спробу як мінімум підняти завісу таємничості в цій сфері. Було прийнято документ про посилення координуючої ролі ЄС в енергетичних відносинах країн-членів із зовнішніми партнерами. Передбачені заходи зобов’язуватимуть кожну країну інформувати про ведення пере­гово­рів перед підписанням енергетичних контрактів.

Це тільки перший крок у цьому напрямі, тож говорити про контроль над процесом формування контрактів для їх утримання в правовому полі ЄС ще надто рано. Якщо, наприклад, у країнах СНД уряди «крутять, як циган сонцем» своїми (державними) енергетичними компаніями, то в ЄС ситуація інша. Як правило, приватні транснаціональні компанії, які заробляють десятки мільярдів євро прибутків, «підказують» національним урядам, яке з рішень прийняти, а яке — ні. Також не на руку ЄК грає й існуючий сьогодні диктат виробника (власника) енергоресурсів.

Як відомо, Єврокомісія веде довгу й досить жорстку боротьбу з транснаціональними компаніями, які працюють на території країн — членів ЄС. Досить складно приймалися директиви як Другого, так і Третього енергетичних пакетів, хоча ЄК і намагалася максимально врахувати всі зауваження.

Росія не хоче приймати правила гри Єврокомісії на її ж газовому ринку (насамперед вона проти розподілу «Газпрому» за видами діяльності). На жаль, переговірний процес ЄС—Росія щодо Третього енергопакета зайшов у глухий кут. Усі російські пропозиції, спрямовані здебільшого на створення винятків для «Газпрому», протягом шести раундів переговорів ЄК відкинула.

Єврокомісія вичікує, хоча могла б подати судові позови на «Газпром» і деяких його партнерів у Європі за відмову виконувати правила внутрішнього ринку газу в ЄС. Є претензії в частині забезпечення вільного доступу до газотранспортних мереж і прозорості роботи, порушення антимонопольного законодавства і завищення цін. Підстави для таких позовів були отримані в результаті як нещодавніх одночасних обшуків офісів 20 газових компаній у десяти країнах — членах ЄС, так і інших перевірок. Обшуки пройшли в більшості дочірніх підприємств «Газпрому» у Європі, а також у ряді транснаціональних компаній.

Масштаби перевірок вражають, однак чи подадуть позови — а це фактичне оголошення війни «Газпрому» — це питання політичної волі чиновників Єврокомісії.

2013-й — рік полювання Єврокомісії на «Газпром»?

«Газпром» зможе підготувати початок реалізації проекту «Південний потік» з урахуванням вирішення технічних проблем тільки після 2013 року. На той час (з 3 березня 2013-го) набуде чинності ст. 11 Третьої газової директиви ЄС «Сертифі­ка­ція стосовно третіх країн». З цього моменту невиконання «Газпро­мом» положень цієї директиви загрожує йому штрафом у розмірі «до 10% річного обороту вертикально інтегрованого підприємства». Наголосимо, йдеться не про якусь дочірню структуру «Газпрому», а саме про нього — це десятки мільярдів доларів.

Зважаючи на те, що існує загроза величезних штрафів (насамперед це стосується «Газпро­му», а потім уже його партнерів), інвестори, а це здебільшого західні банки, можуть побоятися профінансувати «Південний потік». А практика фінансування найбільших енергетичних проектів така: 30% вартості проекту оплачують енергетичні компанії, решта — позикові кошти.

Формальним приводом до розслідування і подачі судового позову на «Газпром» у частині реалізації «Південного потоку» може стати введення в експлуатацію у Сербії 21 листопада 2011 року російською компанією і «Сербіягазом» першого об’єкта «Південного потоку» — підземного сховища газу. Попри відносно невелике значення для Євро­пи цього ПСГ, його запуск можна вважати початком реалізації проекту «Південний потік». Оскільки Сербія не є членом ЄС, то позов може бути поданий проти будь-якої західної енергетичної компанії — учасниці «Півден­ного потоку», що працює в одній із країн — членів ЄС.

Це тільки гіпотетичний варіант, оскільки Єврокомісія на будь-якому етапі може зупинити реалізацію проекту «Півден­ний потік» як такого, що не відповідає законодавству Євро­союзу.

Україна: між ЄС і Росією

Сьогодні Україна стала вже не мостом між ЄС і Росією, а швидше поромом, який ніяк не причалить до якогось берега. Європа не дає грошей на модернізацію української ГТС, бо Україна не завершила ні реформ у газовому секторі, ні переговорів з Росією у цій же сфері. Своєю чергою, реформи не закінчені, оскільки не вироблено економічного механізму співробітництва з РФ і ЄС на основі тієї ж таки ГТС. З іншого боку, український бюджет порожній не в останню чергу через низькі ціни на газ усередині України (населення, бюджетники, теплокомуненерго). Ціни на газ не підвищують через майбутні парламентські вибори. МВФ не дає грошей Україні через непідвищення цін на газ. І так далі — замкнуте коло.

Майбутнє транзиту газу через українську територію, та й загалом структура газового сектора України значною мірою залежать від підтримки Європей­ського Союзу. Якщо будуть застосовуватися подвійні стандарти і винятки стосовно «Газпрому», то останній може перетворити газовий трикутник ЄС—Україна—Росія на пряму лінію, схожу на російську трубу.

Переговірний процес Украї­на—РФ уже перетворився на диктат російської сторони, у т.ч. і через відсутність підтримки ЄС у питаннях як модернізації ГТС, так і заморожування «Південного потоку». У результаті жодному українському президенту так і не вдалося «розмотати клубок» газових проблем. Ідеї щодо виходу з «газового застою» пропонують усі, але головний меседж все-таки дає старий анекдот: «Ідея, ідея!
І де я перебуваю?». Інакше кажучи, Україні спочатку необхідно чітко визначитися (географічно): Україна — це Європа чи Азія. А для розв’язання газових проблем рецепти давно написані.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво