ПІВНГЗК: СІМ ПРЕТЕНДЕНТІВ ВІДМІРЯЙ… - Економіка - dt.ua

ПІВНГЗК: СІМ ПРЕТЕНДЕНТІВ ВІДМІРЯЙ…

27 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 27 вересня-4 жовтня

Зебра — вона біла в чорну смужку чи навпаки? Ще 23 серпня 2002 року мав відбутися конкурс із продажу 36-відсоткового пакета акцій ВАТ «Північний ГЗК», що перебуває в державній власності...

Зебра — вона біла
в чорну смужку чи навпаки?

Ще 23 серпня 2002 року мав відбутися конкурс із продажу 36-відсоткового пакета акцій ВАТ «Північний ГЗК», що перебуває в державній власності. Однак проведення конкурсу було заблоковано ухвалою суду.

4 вересня в судовому порядку рішення, котре блокувало проведення конкурсу, було скасовано, і 5 вересня Фонд держмайна визначив переможця конкурсу з продажу майже 36-відсоткового пакета акцій ПівнГЗК — ЗАТ «Українська металургійна компанія». Проте на цьому історія не закінчується, а швидше тільки починається. До справи підключилася вже й Генпрокуратура, яка заявила про низьку ціну продажу пакета акцій ПівнГЗК. Так чи інакше, але справа набуває дедалі більшого і скандального розголосу. З урахуванням цієї обставини редакція «Дзеркала тижня» звернулася до основних, на наш погляд, учасників цієї історії і запропонувала висловити свою думку.

Треба зауважити, що реакція була неординарною. І саме ті, хто оспорює результати конкурсу з продажу акцій ПівнГЗК і самі його умови, погодившись спочатку відповісти на наші запитання, потім раптом передумали. З корпорації «Інтерпайп», наприклад, ми отримали стисле повідомлення: «На жаль, у силу ряду об’єктивних причин (справи про суперечки навколо приватизації ПівнГЗК знаходяться на розгляді в суді) корпорація «Інтерпайп» не зможе прокоментувати ситуацію навколо конкурсу з продажу акцій ПівнГЗК. Приносимо щирі вибачення». І це теж відповідь. Але значно змістовніший діалог вийшов із «УкрСиббанком» і головою Фонду держмайна України. «Приватбанк» же наполягає на своїй версії того, що відбувається. Так чи інакше, а вищезгадані думки ми подамо в цьому матеріалі.

Однак спочатку подивимося, а через що, власне, розгорілася суперечка.

Північний ГЗК виробляє концентрат і котуни, котрі є сировиною для металургійного виробництва. Сировинну базу ГЗК представляють Первомайський і Анновський кар’єри зі збагачувальними фабриками. Експерти запевняють, що наявних запасів залізорудної сировини ПівнГЗК вистачить на 60 років. Традиційними споживачами котунів ПівнГЗК є Макіївський і Алчевський металургійні комбінати, а також меткомбінати «Азовсталь» і «Криворіжсталь». Концентрат в основному експортується до Східної Європи.

Торік ПівнГЗК продав своєї продукції на 800,6 млн. грн., чистий прибуток — 172 млн. грн. Вартість активів комбінату до початку цього року складала 1,4 млрд. грн.

Пакет акцій ВАТ «ПівнГЗК» у розмірі 50%+1 акція закріплений у держвласності і переданий в управління АКІБ «УкрСиббанк» (Харків). Ще 14,26% акцій ГЗК належать юридичним і фізичним особам. 35,74% акцій, власне, вже належать ЗАТ «Українська металургійна компанія», котра 5 вересня виграла конкурс із продажу цих акцій. Однак чотири інші претенденти на цей пакет акцій у даний час оскаржують рішення Фонду держмайна (ФДМ).

Ситуація ускладнена тим, що з 1999 року в Господарському суді Дніпропетровської області розглядають справи про банкрутство ВАТ «Північний ГЗК».

Оголошення про проведення конкурсу Фонд державного майна опублікував 24 липня 2002 року. До продажу пропонувався пакет у розмірі 347 184 899 акцій (35,74% статутного фонду). Стартова ціна пакета — 86,8 млн. грн.

У конкурсі збиралися брати участь дев’ять претендентів, включаючи фізичну особу, три гірничо-збагачувальні комбінати — ВАТ «Суха Балка», ВАТ «Південний ГЗК» і ВАТ «Орджонікідзевський ГЗК», а також два банки — АКІБ «УкрСиббанк» і КБ «Приватбанк» та кілька металотрейдерів.

Спочатку брати участь у конкурсі мала намір і корпорацію «НПІГ «Інтерпайп». Проте замість заявки в ФДМ корпорація звернулася із позовом у суд. І слід зауважити, що, мабуть, це було логічно з боку «Інтерпайпа», якщо не згоден із умовами конкурсу. У судовому ж порядку корпорація вимагає скасувати пункт 3 додаткових умов. Цього ж домагається і ТОВ «Манітоба».

За результатами розгляду конкурсної документації учасників до подальшої участі були допущені АКІБ «УкрСиббанк» і ЗАТ «Українська металургійна компанія», що й виграла конкурс. А не допущені до участі в конкурсі претенденти стверджують, що внесена ФДМ додаткова вимога про укладання «мирової» угоди з 50% кредиторів ПівнГЗК автоматично унеможливила їхню участь у конкурсі.

Ось що з приводу
виниклої ситуації
говорять
в «УкрСиббанку»:

«УкрСиббанк» почав працювати із Північним ГЗК із серпня—вересня 1999-го (ще не було договору про управління, була просто фінансова підтримка, кредитування підприємства). Результати 99-го: потрібен був якийсь час на те, аби налагодити виробництво, товарні потоки підприємства, тому за перший рік співробітництва ПівнГЗК і «УкрСиббанку» результат був 367 млн. гривень — обсяг продажів. У листопаді 1999 року було підписано договір на управління держпакетом акцій ПівнГЗК з «Укррудпромом», якому, власне, із самого початку і було передано ці акції. «Укррудпром» — державна акціонерна компанія, 100% її капіталу — державна власність. «УкрСиббанк» узяв на себе зобов’язання зі збільшення обсягу виробництва ПівнГЗК, а також обіцяв навести на цьому підприємстві лад.

Ще до початку нашого співробітництва рентабельність ПівнГЗК складала «мінус» 39%, тобто на 100 млн. продукції — 39 млн. збитку. І в результаті на той час, коли «УкрСиббанк» отримав акції в управління, кредиторська заборгованість ПівнГЗК перевищувала 650 млн. Це майже удвічі більше річного обсягу виробництва, що був на той момент. Однак робота з підприємством тривала.

На сьогодні рентабельність ПівнГЗК більш-менш стабільна — 7—10%. Нормальна для цього підприємства в такому стані. Обсяг «кредиторки» зріс, але коли порахувати щодо обсягу виробництва, неважко помітити, що він зменшився удвічі й таким чином зрівнявся з обсягом виробництва, тобто щодо технологічних потреб — він зменшився.

— Багато претендентів, не допущених до конкурсу, кажуть, що не могли надати в ФДМ письмову «мирову» домовленість із кредиторами ПівнГЗК вже тому, що не сформовано реєстр кредиторів. Однак вони відомі. Вам вдавалося з ними домовитися?

— Ми працюємо з кредиторами, котрі подають позови, і поки нам удавалося стримати початок, скажімо так, необоротних процесів. «УкрСиббанк» упевнений, що коли починали конкурс із продажу 36-відсоткового пакета акцій ПівнГЗК, усі розуміли, що без вирішення цієї проблеми в принципі неможливо. Є домовленість, є кредиторська заборгованість, яка належить банку. Але насправді, коли говорять, що «УкрСиббанку» належить понад 50% заборгованості ГЗК, це неправильно. Банком у різний час давалися кредити від 30 до 80 млн. грн.

— З скількома принаймні крупними кредиторами ви змогли домовитися напередодні конкурсу?

— Більш як 60% кредиторів були готові прийняти наші умови у разі, якби «УкрСиббанк» виграв конкурс.

— Однак конкурс виграла «Українська металургійна компанія». Це правда, що «УкрСиббанк» контролює цю компанію?

— АКІБ «УкрСиббанк» не є контролюючою компанією стосовно ЗАТ «Українська металургійна компанія», котра виграла конкурс із продажу 35,74% пакета акцій ВАТ «ПівнГЗК». У власності АКІБ «УкрСиббанк» перебуває не більше 10% акцій даної компанії. Інформація про володіння банком 90,5% акцій є некоректною. АКІБ «УкрСиббанк» є номінальним тримачем 90,5% акцій ЗАТ «Українська металургійна компанія» (ліцензія ДКЦПФР серія АА №241617 від 19 жовтня 2001 року на здійснення професійної депозитарної діяльності зберігача цінних паперів). «Українська металургійна компанія» є оператором металургійного ринку України і вона підтримує з банком гарні партнерські та ділові відносини. І ми цього не приховуємо.

— Не допущені до участі в конкурсі компанії запевняють, що додаткові умови конкурсу, а саме пункт 3, були створені саме з метою не допустити інших претендентів до конкурсу…

— Питання в тому, що в ході підготовки до конкурсу окрім «УкрСиббанку» та «Української металургійної компанії» ніхто з претендентів усерйоз не цікавився ситуацією з боргами ПівнГЗК. Тепер вони кажуть, що готові були з усіма кредиторами домовитися, але в них не було можливості.

Експерти АКІБ «УкрСиббанк», які володіють інформацією про стан справ на комбінаті, вважають виставлені ФДМУ додаткові умови проведення конкурсу цілком виправданими і такими, що гарантують державі збереження вартості залишеного в її власності 50% пакета акцій ВАТ «ПівнГЗК».

А як управляючий 50% пакетом акцій ВАТ «ПівнГЗК», що належать державі, «УкрСиббанк» дійсно зацікавлений у якнайшвидшому продажі даного пакета. Керівництво банку сподівається, що комбінатом управлятимуть ефективні власники, метою яких буде розвиток ГЗК і вирішення соціальних проблем його трудового колективу. Як для одного з кредиторів ВАТ «ПівнГЗК», для банку є цілком прийнятним продаж 35,74% пакета акцій ВАТ «ПівнГЗК» у власність ЗАТ «Українська металургійна компанія», яка прийняла на себе зобов’язання забезпечити подальшу роботу комбінату за допомогою домовленості з основними кредиторами і покупцями продукції ВАТ «ПівнГЗК».

«УкрСиббанк» вважає продаж 35,74% пакета акцій ВАТ «ПівнГЗК» за 89 млн. грн. вигідним для держави, оскільки для комбінату, який перебуває в складній фінансовій ситуації, пов’язаній зі значним обсягом кредиторської заборгованості, ціна за пакет акцій, що не є контрольним, реальним й економічно обгрунтованим. При цьому потрібно враховувати й ту обставину, що покупець повинен буде нести додаткові витрати, пов’язані із виконанням зобов’язання з недопущення банкрутства комбінату. Крім того, у даний момент на фондовому ринку можна купити пакети акцій ВАТ «ПівнГЗК» за 13—15 копійок за одну акцію, тоді як покупець придбав їх приблизно за 25,5 копійки за кожну акцію. Принаймні для «УкрСиббанку» встановлена в результаті конкурсу ціна за пакет акцій ПівнГЗК у розмірі 89 млн. грн. уже визначається як завищена. І якщо результати конкурсу будуть визнані недійсними, то ми не впевнені, що ФДМ зможе потім продати цей пакет за таку ціну. Чи реальними є наміри ТОВ «Манітоба» (нещодавно зареєстрована компанія — один із претендентів на акції ВАТ «ПівнГЗК»), або ВАТ «Суха Балка» (підприємство, у статутному фонді якого 25%+1 акція належить державі, що у відповідності зі ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного майна» не дає їй права бути покупцем у процесі приватизації) запропонувати вищу ціну, чи в даному випадку переслідуються інші цілі?

«УкрСиббанк» сподівається, що конфлікт, який розпалюється із приводу продажу пакета акцій ВАТ «ПівнГЗК» і неврегульованість питання по новому власнику цього пакета не принесуть шкоди самому комбінату і не підштовхнуть його кредиторів до поновлення активних дій щодо банкрутства ВАТ «ПівнГЗК».

Із точки зору законодавства — усе гаразд, враховуючи, що в нас суд — найсправедливіший і найгуманніший, сторони висловлюють свої позиції. Є рішення київського Господарського й Апеляційного судів про те, що ФДМ цілком мав рацію. Тепер чотири не допущені до участі в конкурсі претенденти знову позиваються із ФДМ.

Був ще позов від фізичної особи, котра бажала купити за 87 млн. грн. пакет акцій ПівнГЗК. До цього додавався лист «Приватбанку» про те, що її готові прокредитувати у разі виграшу в конкурсі. Якщо розглядати серйозно, то або вона діє самостійно, тоді вона повинна володіти для банку «бездоганною» репутацією, або мати активи на 87 млн. грн. (які вона повинна була показати в декларації про прибутки і пред’явити в ФДМ) і які вона могла б передати в заставу. Або мати поручителів, котрі могли б за неї поручитися, якщо в неї нічого цього немає. Якщо цього немає, то жоден нормальний банк видати кредит не може. Якщо вона отримує кредит під заставу акцій, які вона передбачає купити, це нормально. Але отримати 87 млн. гривень у вигляді дивідендів неможливо. Очевидні наслідки — подальший продаж пакета і, природно, банк, швидше за все, скористається заставою. Тоді зрозуміло, у чиїх цілях вона діє. Якщо ж така людина діє за дорученням (прямим або прихованим), то ці дії кримінально переслідувані, оскільки купівля цінних паперів за дорученням або за комісією — це ліцензована діяльність.

Відомо, що реєстр акціонерів ВАТ «Орджонікідзевський ГЗК» веде «Приватбанк». Тому не дивно, що в конкурсі збирався брати участь Орджонікідзевський ГЗК, а також «Суха Балка», реєстр акціонерів якої також у «Приватбанку». Що стосується Південного ГЗК, то його історія зрозуміла, про це писано-переписано. Крім того, можливість участі в конкурсі Південного ГЗК і «Сухої Балки» — питання спірне. Відповідно до законодавчих норм, брати участь у приватизації іншого підприємства можуть ті компанії, у статутному фонді яких не більше 25% акцій належить державі. У «Сухій Балці» і в Південному ГЗК, що мали намір брати участь у конкурсі, 25% акцій належить державі. Як вони могли бути учасниками конкурсу? При створенні «Укррудпрому» передбачалося, що ці пакети акцій, залишені в державній власності, передаються в його статутний фонд. Це теж питання нашого законодавства, однак навіть якщо на це заплющити очі, «Укррудпром» контролюється державою. І фактично виходить, що держава саме в себе за рахунок цих ресурсів купує інше підприємство. Це теж питання, яке, напевно, потрібно обговорити. Всі учасники конкурсу, які подали конкурсні заявки, написали, що згодні з умовами конкурсу. За положенням, якщо ти не згоден із умовами конкурсу — оспорюй. Але якщо ти заявку подав, то ти згоден з усім. Такі умови визначено положенням про порядок проведення конкурсів, затвердженим Міністерством юстиції. Це вже нормативний документ, який усі повинні виконувати.

Якщо ж розпочнеться процедура банкрутства ПівнГЗК, буде сформовано комітет кредиторів, при його формуванні органи управління припиняють дію на період роботи комітету кредиторів. Збори акціонерів можуть проходити скільки завгодно, але рішення, які вони ухвалюють, висять у повітрі. Відповідно, держава не зможе оперувати своїми акціями цього підприємства.

А ось як розцінюють ситуацію із продажем акцій ПівнГЗК
у «Приватбанку»:

Північний гірничо-збагачувальний комбінат не просто крупний, а й надзвичайно привабливий, із точки зору інвестора, об’єкт. Тим більше що обсяги реалізованої продукції останні роки неухильно зростають: із 367 млн. грн. 1999 року до 800,5 млн. грн. 2001 року. Чистий прибуток 2001 року перевищив 172 млн. гривень. Позитивна динаміка у наявності, проте 21 травня розпочато справу про банкрутство ВАТ «Північний ГЗК», однак позитивні сторони комбінату настільки суттєві, що цей мінус навряд чи збентежить серйозного інвестора, а ПівнГЗК саме такий і потрібен.

Стартова ціна 35,74% пакета акцій Північного ГЗК складає 86,6 млн. гривень, тобто акції продаються за номінальною вартістю — 0,25 грн. за штуку. Звісно, можна було б припустити, що жорстка конкурентна боротьба за пакет істотно збільшить його ціну, так і сталося б, ось тільки на конкурсі цього не вийшло. До конкурсу були допущені лише два претенденти з дев’яти бажаючих. Решту не допустили через невиконання додаткових умов, точніше, їхнього третього пункту.

Відповідно до цього пункту конкурсанти повинні надати конкурсній комісії письмову згоду кредиторів, яким у сукупності належить більш як 50% заборгованості ВАТ «Північний ГЗК», на потенційну можливість, у процесі ведення справи про банкрутство, дійти мирової угоди або подати план санації ВАТ «ПівнГЗК».

ФДМ запровадження цієї вимоги спочатку обгрунтовував необхідністю уникнути банкрутства з наступною ліквідацією, але фахівці, котрі займаються проблемами банкрутства, і зокрема самим ПівнГЗК, стверджують, що можливість ліквідації підприємства можна розглядати лише як гіпотетичну. У будь-якому разі третій пункт додаткових умов не несе жодних юридичних наслідків як для кредитора, так і для майбутнього власника 36% пакета акцій.

Наступна функція третього пункту, за словами голови конкурсної комісії Дмитра Парфененка, — обмежити коло покупців, аби до конкурсу допустити найбільш серйозних і достойних. Та й це завдання пункт не виконав повною мірою, точніше виконав, але лише наполовину — обмежив коло претендентів із дев’яти до двох учасників, котрими стали харківська АКІБ «УкрСиббанк» і харківське ЗАТ «Українська металургійна компанія».

В управлінні «УкрСиббанку» із вересня 1999 року перебуває контрольний пакет акцій Північного ГЗК, 50%+1 акція, котрий належить державі. Відомо, що ФДМ передав його в статутний фонд новій тоді державній структурі «Укррудпром», яка, грунтовно загнавши підприємство в борги, у свою чергу передала пакет «УкрСиббанку».

До нинішнього конкурсу «УкрСиббанк» підійшов уже не лише як найбільший акціонер, а й як один із найбільших кредиторів комбінату. Втім, більшість великих кредиторів підприємства знаходяться в Харкові, а чимало навіть розташовані за однією адресою. У цілому 11 харківським компаніям належать 52,5% заборгованості підприємства, розшифрованої у переліку кредиторів. Тобто навіть домовившись із усіма 102 кредиторами і не домовившись із харків’янами, потенційний учасник конкурсу не в змозі виконати п.3. додаткових умов, а коли врахувати, що у кредиторів із Харкова є свої інтереси стосовно ПівнГЗК, то можна сміло стверджувати: пункт 3 міг виконати лише сам кредитор, причому не будь-який, а лише група харківських кредиторів.

А як же другий учасник конкурсу — ЗАТ «Українська металургійна компанія»? За інформацією Держкомісії з цінних паперів на 1 липня, 90,5% акцій ЗАТ належать... тому ж «УкрСиббанку». Про яку конкуренцію на конкурсі може йти мова? Дискусії на цю тему тривали два тижні, а потім 4 вересня Апеляційний суд за скаргою ФДМ своєю ухвалою скасував заборону на проведення конкурсу, винесену Київським господарським судом. При цьому Апеляційний суд свого рішення по суті питання, чи є додаткові умови дискримінаційними, не виніс, але розв’язав ФДМ руки. І 5 вересня Фонд устиг провести конкурс, визначити переможця і підписати з ним договір купівлі-продажу.

Переможцем конкурсу було визнано ЗАТ «Українська металургійна компанія», при стартовій ціні 86,8 млн. грн. пакет пішов за 89 млн. Ніякої конкуренції не було. Зате стало зрозуміло, навіщо було брати участь у конкурсі двом родинним структурам: аби не припустити експертної переоцінки пакета. А так усе вирішилося тихо й мирно. Підприємство фактично продали за борги. Майже те ж саме сталося рік тому з «Донбасенерго» і ЗАТ «Росава». Обидва підприємства мали надзвичайно високу інвестиційну привабливість і обидва були продані за борги.

Як це відбувається? Насправді механізм цього процесу нескладний і був описаний неодноразово: підприємство із великою інвестиційною привабливістю має великий пакет акцій у власності держави, за домовленістю із зацікавленим «тіньовим покупцем» воно не робить певні платежі, і кредитори через суд домагаються їхнього відшкодування через відчуження майна боржника. Для запобігання таким махінаціям ухвалено закон «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».

Однак з’явився новий метод. При продажі держпакету акцій створюються умови, за яких до фіналу конкурсу зможе дійти лише заздалегідь запланована особа. У випадку із ПівнГЗК така умова була. Всі претенденти були поставлені в залежність від волі групи найбільших кредиторів.

Однак крапку в цій історії ставити рано. 11 вересня Київський господарський суд заборонив своєю ухвалою ФДМ вживати будь-які дії з перереєстрації прав власності на 36% пакет акцій ПівнГЗК. А 12 вересня Антимонопольний комітет отримав розпорядження виконавчої служби Мін’юсту, що забороняє комітету надавати згоду переможцю — «Українській металургійній компанії» — на придбання цього пакета акцій Північного гірничо-збагачувального комбінату. Заборону накладено до остаточного рішення за позовами ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» і ВАТ «Суха Балка», котрі домагаються скасування додаткових умов і результатів конкурсу.

До вищенаведеної думки «Приватбанку» залишається додати, що фактично він володіє вже трьома ГЗК і загалом уже є монополістом на ринку марганцевої руди. Що ж стосується залізорудної сировини, то вона виробляється в Україні на п’яти найбільших ГЗК. Причому у чотирьох із них уже є господарі. «Безгоспним» залишався довше від усіх ПівнГЗК. Тож не дивно, що за його акції розгорілася така боротьба. Біда в тім, що в результаті цієї боротьби держбюджет може втратити 89 млн. грн.

Мабуть, більше від усіх на горіхи перепало
в історії з конкурсом
із продажу пакета акцій ПівнГЗК Фонду
державного майна
та його голові
Олександру БОНДАРЮ. Тож не поговорити
з головою ФДМ
ми просто не могли.

Олександре Миколайовичу, ситуація із ПівнГЗК досить неоднозначна...

— Для мене ця ситуація не є несподіваною. Це стандартні, обкатані схеми, котрі відпрацьовувалися певними структурами ще починаючи із ЗаЛКу: через судове рішення домагатися від Фонду потрібних дій. Нічого нового немає. Інша річ, що ми не маємо можливості отримати гроші в бюджет і нічого продати. А взагалі я вже на цю тему висловлювався: ми бачимо лише вершину айсберга, а про те, що відбувається під водою, знають лише учасники проекту. Тому я гадаю, що найчастіше журналісти описують не ті ситуації, які насправді відбуваються. Я принципово вважаю, що коли йде судовий розгляд, то до рішення суду взагалі ці теми обговорювати, а тим більше проводити гучні прес-конференції — це своєрідний тиск на суд. Тому я утримався б від різких висловлювань. Але смію вас запевнити: коли суд ухвалить рішення, ми його будемо виконувати. Фонду можна висувати претензії лише в тому разі, коли він порушує рішення суду. Коли нас у цьому обвинуватять, то я гадаю, що не преса це обговорюватиме, а цим займуться компетентні органи. Ми поки рішень суду не порушуємо. Єдине, що вони постійно суперечать одне одному.

— До речі, як ви вчините, якщо рішення суду буде не на користь ФДМ?

— Будемо звертатися в наступні інстанції. Це юридично дуже складна ситуація, настільки складна, що її складно навіть описати. Ми продовжуємо таку ж роботу по двох інших об’єктах — «Рівнеазот» і «Луганськтепловоз», щодо яких рішення приймаються й арбітражними, і народними судами. Якщо ви усе піднімете, то просто у будь-якого юриста ум зайде за розум. Це наша біда, оскільки ми не можемо на законодавчому рівні врегулювати елементарні речі, що коштують державі мільйони гривень і доларів. Це все дуже серйозні питання, які вирішуються за позовом фізичних осіб. Ми готові зараз скасувати всі додаткові умови і поняття «промислового інвестора» і для експерименту оголосити конкурс, у тому числі і по Північному ГЗК. Я це готовий зробити. Але хто гарантує, що будь-який акціонер АТ «Північний ГЗК» не подасть позов у суд, і не скаже, що продавши 36% акцій цього АТ, Фонд держмайна ущемляє його права, оскільки інший акціонер починає більше впливати на підприємство і, природно, власник маленького пакета має менше впливу. Аналогічні позови вже розглядалися в судах і за ними приймалися рішення призупинити всі дії. Тож усі учасники будуть точно в такому ж становищі, якщо ми оголосимо конкурс узагалі без всіляких умов. І така процедура є. Так, зараз три основні гравці борються за Північний ГЗК. Але хто знає, що четверта і п’ята сила, котрі, допустивши ці три, не протестуватимуть?

— Компанії, які не були допущені до конкурсу, офіційно подавали заявки вам або в суд до початку конкурсу про незгоду з додатковими умовами? Вони тепер домагаються скасування гучного третього пункту цих умов.

— Те, що Фонд обмежує кількість учасників — це однозначно. Для цього й існує промисловий інвестор і право Фонду встановлювати додаткові умови — це перше. Як на мене, вони подали позови після того, як Фонд не допустив цих претендентів до участі в конкурсі. Але ці умови були опубліковані офіційно в пресі, і коли з ними не погоджувалися, тоді ж і потрібно було їх опротестовувати і взагалі не доводити конкурс до прийому заявок — це було б логічною поведінкою.

— Як на мене, так лише «Інтерпайп» вчинив?

— «Інтерпайп» заявки не подав, але звернувся з позовом у суд теж після початку конкурсу. Ця логіка поведінки говорить про те, що зміст і цілі у деяких претендентів трохи інші, аніж висловлювалися, але я на цю тему не дискутуватиму. Говорити про те, що ми не маємо права взагалі якихось обмежень ставити — це не так. Інша річ, наскільки ці обмеження правомірні. Вони мають розглядатися з економічної, а не з юридичної точки зору. Ось у чім проблема. Юридично можна знайти сто «за» і «проти», аби Фонд міг це робити чи ні. Ми виходимо з економічних критеріїв, коли встановлюємо обмеження.

У Фонду були лише два варіанти поведінки: ми обрали той, що не влаштував ось ці структури. Якби ми обрали інший, то це не влаштувало б інших. Виставлено було пакет акцій підприємства, котре має 600 млн. заборгованості, це визнають усі претенденти на його купівлю. Заборгованість ця створена за період управління цим підприємством «Укррудпромом». 50% держакцій ПівнГЗК перебуває у них, вони передали їх в управління «УкрСиббанку». Щойно ми оголошуємо конкурс абсолютно без усяких додаткових умов і обмежень, кредитори почнуть процедуру банкрутства цього підприємства. Господарський суд моментально приймає рішення і зупиняє конкурс.

У нас був невеликий вибір: або взагалі нічого не продавати, або продавати на умовах, що я описав — усі претенденти беруть участь, але конкурс валиться, не почавшись. Ми віддали перевагу поставити умови, які зобов’яжуть потенційних покупців йти на переговори з кредиторами. Ось цю поведінку Фонду можна було прогнозувати. Якщо суд вважатиме наші вимоги неправомірними, конкурс буде скасовано, і майже 90 млн. грн. у бюджет не надійдуть. Тоді будемо оголошувати конкурс без будь-яких обмежень. Однак я ще раз повторю: ніхто не дасть стовідсоткової гарантії, що не знайдеться фізична особа, котра знову не стане його опротестовувати. Це ми вже проходили. Тут проблема набагато глибша і вирішувати її слід у комплексі. Відповідні зміни ми подали й у законодавство, і в новій програмі приватизації — має бути передбачено, щоб не було можливостей для маніпуляцій як із боку Фонду, так і через судові органи впливати на ці процедури.

— Ваші опоненти стверджують, що ПівнГЗК просто довели до банкрутства і купили надурняк.

— Якби Фонд довів його до банкрутства, і це було доведено, що ми його продаємо за борги, тоді так. Але ми до цього підприємства, до його банкрутства жодного стосунку не мали. Фонд отримав цей об’єкт на продаж із 600 млн. заборгованості. До речі, таких підприємств більшість в Україні, і з такими боргами. І ми успішно справлялися з їхнім продажем. Назву лише найуспішніші продажі, котрі були визнані всіма і проводилися всі вони з додатковими і дуже жорсткими обмежувальними умовами. Згадайте умови, за якими продавався Миколаївський глиноземний завод. Там теж був жорсткий добір претендентів. І тоді Фонд обвинувачували. Але до суду не подавали. З якими умовами ми продавали ВАТ «ЛиНОС», ВАТ «Океан»? Скрізь були обмежувальні умови. Ми туди не допустили тих, хто хотів поспекулювати. Я не стверджую, що у разі з ПівнГЗК збиралися зробити те ж саме, не маю наміру нікого обвинувачувати. Але говорити, що Фонд узагалі не має права створювати жодних додаткових умов, коли є приклади, що це мало позитивний ефект, це неправильно. Умови, що затверджуються й обмежують число учасників, приймаються не особисто головою ФДМ, а комісією, у якій є представники міністерства, обласних адміністрацій, місцевої ради. І, до речі, ініціатива про обмеження ніколи від Фонду не виходила. А виходить або від підприємства (до речі, була сила-силенна листів із підприємств — на яких умовах продавати), підтримується міністерством, обладміністраціями. Фонд це усе групує, підсумовує і підписує. Завдання Фонду — залучити якнайбільше учасників, аби одержати більше грошей. Але це не завжди збігається з логікою дій міністерства, підприємства. Вони іноді хочуть якийсь конкретний набір покупців або уведення певних обмежень у цей процес.

— А чи не простіше було б відразу віддати акції компанії, котра зараз управляє 50% держпакетом акцій?

— Для Фонду це було б простіше за все. Підприємство перебувало б в управлінні, контролюється керуюча структура — давайте оформимо викуп і все. Ми цю схему пропонували в програмі приватизації, але вона не знайшла свого завершення. Немає зараз таких законодавчих норм. Це завжди конфлікт, хоча суть навіть не в цьому. По-перше, у нас немає заборони на участь у конкурсі афельованих компаній. По-друге, довести, що вони афельовані і наскільки вони пов’язані може Антимонопольний комітет і Комісія з цінних паперів.

— Напевно, якби деякі компанії, не допущені на ПівнГЗК, виграли конкурс, не було б стільки позовів…

— У такий спосіб уже вигравали «Балцем». Тоді було подано масу заявок компаніями, що були усі афельовані однієї. Але хіба тоді здіймали скандали, що «Балцем» куплено за 5,8 млн., а конкуренції як такої не було. Чому тоді ніхто не кричав?

— У даному разі, якщо, наприклад, «Приватбанк» отримує ще й ПівнГЗК, він фактично може стати монополістом. Звісно, це не завдання Фонду — відстежувати ситуацію, але...

— Ви помітили, що я жодного разу нікого не називав, хоча усі все знають. Ось у нас такі стосунки: мене можна називати як завгодно, а я навіть не можу назвати структуру. Але мова про те, що відстежувати роль і частку якоїсь компанії на будь-якому ринку — це функція Антимонопольного комітету. Коли ми обговорювали концепцію приватизації, на нараді у Президента було порушено питання про те, що офшори володіють усіма ГЗК. Але ми офшорам нічого не продавали й обмежень на продаж не було. Йшло скуповування акцій на вторинному ринку, котрий регулює Комісія з цінних паперів і фондового ринку. Певні офшори, афельовані теж до однієї структури, в основному, скупили всі пакети акцій. Чому перед початком конкурсу нам ніхто не повідомив, що ці компанії не повинні в принципі, виходячи з антимонопольного законодавства, брати участі як покупці? Припустимо теоретично, якби зараз вони виграли, напевно, у Антимонопольного комітету виникли б великі проблеми про допуск їх як переможців. Це інший етап. Однак сьогодні виникла зворотна ситуація. Тут настільки багато складових, але за великим рахунком потрібно розробити таке законодавство, що коли якийсь ринок хтось уже контролює, то розглядати їхню участь не як переможця, а спочатку як учасника конкурсу. Щоб не було причин скаржитися.

— Ваші опоненти кажуть, що продаж акцій був так швидко проведений, буквально за один день.

— Взагалі по Північному ГЗК я можу займати об’єктивну позицію. Гарантую, що по даному об’єкту всі рішення будуть виконані. До мене не може бути жодних претензій, адже я майже нічого не підписував: перебував у відпустці, а потім — на лікарняному. Та коли я читаю пресу, то доходить до того, що це ледь не особистий конфлікт Бондаря з цими структурами, хоча я взагалі не брав участі в ньому. З моєї точки зору, його взагалі немає. Я дію відповідно до законодавства і не можу діяти інакше. Однак у результаті в конкурсі, у якому я участі не брав, я — ледь не ворог, опонент. Складається враження, що в деякої категорії наших співгромадян якась «зоряна» хвороба чи манія величі: вони вважають себе моїми особистими ворогами. У Фонду завжди достатньо покупців, структур, із якими ми працюємо, і я не концентрую уваги на комусь конкретному, мені є чим займатися. Але в усьому, що відбувається, є неетичний відбиток стосовно Фонду держмайна.

— Вас не шантажують?

— Нагнітання пристрастей — це вже шантаж, спроба впливу на судові органи. Гадаю, судді це читають і прокуратура теж. Причому підноситься це в такій інтерпретації: суд такого-то числа розгляне позов і ясно, що він ухвалить рішення на нашу користь, у нас навіть немає жодних сумнівів, оскільки Фонд усюди не правий. Це навіть не етична проблема, цим уже потрібно займатися правоохоронним органам. Це тиск на керівника держструктури. Допускати такого не можна, але я на це вплинути не можу. Є ще такий момент. Іноді складається враження, що деякі громадяни самостверджуються, дозволяючи собі хамство. Люди вірять, що це серйозна людина, коли вона може обвинувачувати керівника Фонду, котрий узагалі не причетний до цієї ситуації.

Більше за все Фонд не хоче цих скандалів і таких ситуацій. Ми зараз намагаємося знайти в програмі про приватизацію, у зміні законів вихід із глухого кута, у який потрапили. Раніше цією схемою користувалася одна структура, це було її ноу-хау. Структура, що позивалася по ЗаЛКу, «Рівнеазоту». Але зараз це підхопило значно більше коло осіб: чому, як то кажуть, на цьому не погріти руки, не отримати політичні дивіденди? Це вже загальна проблема, не лише Фонду держмайна та Північного ГЗК.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво