ПІРРОВА ПЕРЕМОГА ПІД «ПЕНСІЙНИМ СТАЛІНГРАДОМ» - Економіка - dt.ua

ПІРРОВА ПЕРЕМОГА ПІД «ПЕНСІЙНИМ СТАЛІНГРАДОМ»

17 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 17 листопада-24 листопада

Можливо, у четвер, 30 листопада, буде зроблено ще одну спробу, але результати цього тижня не дозволяють розраховувати на її успіх...

Можливо, у четвер, 30 листопада, буде зроблено ще одну спробу, але результати цього тижня не дозволяють розраховувати на її успіх. Отже, пенсійну реформу, про необхідність якої в Україні от уже майже чотири роки говорять фахівці, а останнього року заговорили навіть найбільш непоінформовані засоби масової інформації й найвисокопоставленіші урядовці, практично програно. Розглянувши в повторному першому читанні багатостраждальний урядовий законопроект про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, Верховна Рада не підтримала його в жодному вигляді.

Мені не хочеться ні ридати над могильним горбком, де тепер спочивають надії на швидке долучення України до загальносвітових пенсійних технологій, ні співати осанну депутатам, які, за термінологією соціаліста Михайла Степанова, ні на крок не відступили від свого «пенсійного Сталінграда», зберігши в цілості й недоторканості нинішній вік виходу на пенсію — 55 років для жінок і 60 для чоловіків. Теж мені дивина для пересічного українця — жити на 70-гривневу «трудову» пенсію, яка навіть у випадку її підвищення наступного року на 25% навряд чи дотягне в доларовому еквіваленті до пенсії зразка 1998 року! Глибинні ж соціальні перетворення вкотре відкладено — можливо, до 2002 року, коли в будинку під скляним куполом почне працювати новий склад парламенту.

Фальшива нота

…Вмикаєш телевізор — і за хвилину рука тягнеться до пульта, щоб негайно вимкнути. Немає сил слухати жінку, скажімо так, елегантного віку, котра з рішучістю Зої Космодем’янської на допиті промовляє приблизно таке: «Це хто ж замість нас, жінок, буде вирішувати, коли нам йти на пенсію?! Ні, вирішуватимемо самі!»

На прес-конференції в середу народний депутат Григорій Дашутін назвав цю рекламу «цинічною» — мабуть, тому, що вона пропагує перегляд пенсійного віку в країні з настільки низьким рівнем життя й тяжкими умовами праці. Мене ж у цьому дорогому рекламному продукті дратує інше — недоречна й примітивна експлуатація гендерної ідеї, тобто ідеї абсолютної рівноправності чоловіків та жінок, шанувальницею якої бути не можу. Напевно, через свою відсталість. Ну не обходить мене, скільки депутаток має бути в українському парламенті і скільки міністерш — в уряді, щоб співвідношення статей складало точнісінько 50:50. Байдуже, особа якої статі вирішуватиме специфічні жіночі проблеми — аби вирішувала розумно. Уникаю всіляких жіночих видань, тим більше тих, де редактори й художники постійно пильнують, аби на ілюстраціях жінка була точно такого ж зросту, що й чоловік, — інакше біда, пропаганда гноблення! Господи, і як це узгоджується з національними традиціями, де гарний чоловік — неодмінно «високий та стрункий, ще й на бороді ямка». Словом, хтось а-ля Віктор Ющенко...

Навряд чи українська жінка, особливо літня, навчена життям, купиться на рівноправні «телезаморочки». Але якщо під загрозою опиниться добробут її дітей і, тим більше, онуків — вона піде й у палаючу хату, і на будь-який подвиг. Навіть на підвищення пенсійного віку погодиться. І якби сказали в своєму кліпі рекламісти гірку правду: у нас немає іншого виходу, ніж поетапне підвищення пенсійного віку, інакше потерпатимуть нинішні двадцяти- й навіть десятилітні, — то наші спів- вітчизниці цю правду сприймуть. За наявності зрозумілих і прозорих механізмів та гарантій. Звісно, сприймуть не з радістю, а як сувору необхідність. Тим більше, що більшість жінок нині і без того працюють набагато довше від визначених законом 55 років — чи то в легальному секторі, чи то в тіньовому, аж до збирання пляшок і торгівлі сигаретами...

Депутатська логіка

У Верховній Раді віддали перевагу одномоментному підходу, а не стратегічним розрахункам. «Батьки наші, пенсіонери України, не пробачать нам цього ніколи», — заявляє в сесійній залі Наталія Вітренко, під непрощенним злочином розуміючи, природно, поетапне підвищення віку виходу на пенсію до 60/65 років. «У найближчі десять років ми повинні йти з урахуванням існуючого вікового цензу, тобто 55 і 60 років», — фактично вторує прогресивній соціалістці Григорій Дашутін, перший заступник голови комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, представник «Трудової України». Разом зі своєю колегою по фракції — головою комітету з питань соціальної політики Валентиною Гошовською — Григорій Петрович проводить прес-конференцію і, не заперечуючи самої необхідності якнайшвидшого пенсійного реформування, пропонує, по суті, обмежитися наведенням порядку в Пен- сійному фонді та різким поліпшенням процедури збору пенсійних внесків. І ніяких поки що накопичувальних рахунків, навіть із застереженнями, навіть з 1 січня 2003 року, — немає для них передумов, то й нема чого забивати собі мізки.

Депутатська логіка така: якщо з 17 млн. працюючих нині регулярно сплачують внески до ПФ, за даними Г.Дашутіна, близько 7 млн. чоловік, то треба зробити, щоб платили всі — і військовослужбовці, й аграрії, й інші категорії працівників. Як це зробити, природно, залишається за кадром. Якщо середня зарплата по країні зараз близько 270 грн., а відрахування до Пенсійного фонду складають 32% від заробітку, то середня пенсія має становити не менше 90 грн. уже сьогодні. З чого тоді фінансувати більш високі пенсії — тих же держчиновників, суддів, прокурорів, народних депутатів, чорнобильців, а також так звані дострокові пенсії? Без відповіді. Чи є актуарні розрахунки щодо того, як ця система діятиме після 2007-го, коли почнеться різке погіршення демографічної ситуації, і особливо до 2050 року, коли чисельність пенсіонерів — і це за значного скорочення населення України — перевалить за 15 млн. чоловік? Відповідь зводиться до того, що років через п’ять-десять до нинішнього закону можна буде внести зміни. Чи не спізнимося?

Нам розрахунки не указ

Усе в нас не як у людей. У цивілізованих країнах пенсійне реформування не прийняте, неможливо без розробки так званих актуарних моделей, котрі, спираючись на прогноз темпів економічного розвитку, стану ринку праці, інфляції й заробітної плати, демографічних тенденцій, виводять — а яким же буде фінансовий стан пенсійної системи країни через 10, 20... і т.д. років. Який рівень пенсій можливий, чи будуть потрібні для цього дотації з держбюджету? Актуарій, тобто, простіше кажучи, експерт у сфері соціального страхування й математичних розрахунків пенсійних систем, — фігура дуже важлива, але, як з’ясувалося, тільки не в Україні.

Щодо наших реалій актуарні розрахунки на 1998—2073 роки зроблено Мітчелом Вінером — американським актуарієм, радником із питань пенсійної реформи в програмі USAID/ПАДКО з реформування соціального сектора в Україні. Оприлюднили їх на семінарі в Пущі-Озерній ще в березні нинішнього року. Висновок простий, як двічі по два: кабмінівський законопроект про обов’язкове державне пенсійне страхування в цілому забезпечує фінансову стабільність Пенсійного фонду. Не відмовляючись від солідарної пенсійної системи (але ліквідувавши протягом десяти років пільгові пенсії), у 2003—2007 роках можна запустити невелику, за світовими мірками, обов’язкову накопичувальну компоненту. А щоб персональні накопичення на старість виявилися більш-менш достатніми, варто поетапно підвищити пенсійний вік в Україні для чоловіків і жінок до 65 років. Передбачивши (і це в розрахунках враховано) можливість дострокового виходу на заслужений відпочинок. Ні, можна, звісно, пенсійний вік і не чіпати, але тоді доведеться вибирати кращий з декількох загалом-то поганих варіантів: або знижувати коефіцієнт трудового стажу за кожен рік, або підвищувати ставку відрахувань на індивідуальні пенсійні рахунки, або відмовлятися від індексації пенсій у зв’язку із зростанням заробітної плати, або... Або взагалі покласти вантаж дотування пенсійної системи на держбюджет і забути про ідею реформи, як про страшний сон.

У процесі підготовки урядового законопроекту пенсійний вік для жінок було знижено до 60 років, але це та крайня межа, за яку розробники ризикнули відступити. І тільки 15 листопада, коли стало очевидно, що законопроект «горить», Кабмін дав добро: нехай усе залишається, як і раніше. Хоча чим ми при цьому ризикуємо, поки що остаточно не ясно.

Можна, звісно, відмахнутися від розрахунків американського фахівця й загалом обізвати його висновки «підступами імперіалізму». Але інших розрахунків, наскільки мені відомо, немає, а проводити пенсійну реформу, виходячи з якихось умоглядних уявлень про те, як має бути, для країни небезпечно. Смертельно небезпечно. У цьому сенсі я цілком поділяю точку зору пані Гошовської, що пенсійна реформа за значенням і можливими наслідками значно переважує податкову й бюджетну реформи разом узяті.

На жаль, депутати, котрим роздавали пакети різноманітних матеріалів про пенсійну реформу, її особливості й цілі, для яких проводили семінари та «круглі столи», продовжують творити пенсійний закон «на око». Поки їхні зусилля зводяться до заперечення урядових підходів, це півбіди. А справжня біда станеться, коли власні уявлення парламентських правих, лівих і майже неіснуючого центру, не підкріплені жодними математичними розрахунками, буде звалено в купу, а тоді оформлено в щось неймовірне під гучною назвою «Пенсійний закон». Заварену кашу й за 75 років не розсьорбаємо...

Лідера!

Хочу, щоб читач зрозумів мене правильно: я не тішуся перспективою виходу на пенсію в 60 років і не радію з того, що чоловіки, можливо, виходитимуть в 65, та коли це справді єдиний реальний вихід — треба дивитися правді в очі, а не ховати, як страуси, голови в пісок. Якщо є в країни певне послаблення тривалістю в шість років, до 2007-го, поки кількість працюючих збільшується, а пенсіонерів — зменшується (у зв’язку з виходом на заслужений відпочинок менш чисельного покоління 1940-х років народження), давайте цей час використаємо для створення системи накопичувальних рахунків, які запрацюють через двадцять-тридцять років. Так, лячно після великого трастівського пограбування, так, банківський сектор та фондовий ринок у країні надзвичайно слабкі, але це не причина опустити руки чи в якомусь екстазі вимірювати глибину прірви, в яку ми через певний час маємо звалитися.

На жаль, легко сказати, та непросто зробити. Особливо в нинішніх умовах. Візьмімо той-таки багатостраждальний проект пенсійного закону, який навіть за дві спроби не пройшов парламентське «чистилище». Те, що проект неможливо «розгризти», що він не для середнього розуму, «Дзеркало тижня» відзначало ще в серпні. У тій самій статті різко критикувалася неприйнятна формула розрахунку пенсій: за 100 відсотків приймався її розмір у разі виходу на заслужений відпочинок у 65/65 років, а ті, хто забажав би піти в теперішні 55/60, були б жорстоко покарані — у них забрали б чи то 30, чи то навіть 40% нарахованої суми. Думаєте, багато чого змінилося до повторного другого читання?

Тільки 15 листопада, коли грім давно вже прогримів — профільний парламентський комітет на своєму засіданні виніс законопроекту негативний вердикт і готувався повторити його на сесії — уряд (судячи з листа за підписом Віктора Ющенка) погодився з нами: так, за відправну точку беремо 55/60, більш пізній вихід стимулюватимемо додатковими відсотками при розрахунку суми пенсій. Сьогодні експерти говорять навіть про те, що теоретично можливий ще дійовіший стимул: для тих, хто вийде на пенсію в 60/65 років, можна спробувати зняти верхні обмеження суми пенсій. Виходиш на чотири мінімальні — одержуй чотири мінімальні, виходиш на п’ять — також не проблема... Дуже цікавий варіант, який, певна річ, потребує скрупульозного опрацювання, — але чому він з’явився так пізно, коли законопроект висить на волосинці?

Для мене відповідь очевидна: у пенсійної реформи немає лідера. Як немає лідера в податковому реформуванні, у створенні Бюджетного кодексу, у багатьох інших життєво важливих для країни ініціативах. Ну не народжуються лідери в Україні! І те, що преса з подачі якихось кабмінівських служб називала «ідеологом пенсійного реформування» чергового віце-прем’єра — згадайте Білоблоцького, Тигипка, Жулинського — ні на крок не просувало справу, а навпаки, викликало в кращому випадку усмішку в справжніх «робочих конячок». Чергового «ідеолога» перед яким-небудь семінаром «накачували» інформацією, він її сумлінно озвучував, крім того, головував на «круглих столах», симпозіумах, але далі цього справа, як правило, не йшла.

Тривалий час пенсійний закон розроблявся кустарним способом, силами кількох експертів — чи можна вимагати від такого документа цілісності й завершеності? На думку ряду депутатів, дуже слабо виписано фінансову частину законопроекту, де йдеться про функціонування накопичувальних рахунків — а чи могло бути краще, якщо в роботі, за рідкісним винятком, не брали участі фінансисти? Попри зусилля міністра праці та соціальної політики Івана Саханя і його заступника Олени Гарячої, так і не вдалося забезпечити проходження документа через парламент. Можна, звісно, говорити про окрему позицію комуністів і соціалістів, а також фракції СДПУ(о), яка, підозрюють деякі експерти, дружно не підтримала пенсійний закон через бажання «насолити» уряду Ющенка, але все це лише підтверджує той незаперечний факт, що в пенсійної реформи немає справжнього лідера, який буде по-справжньому її обстоювати.

На жаль, лідером нікого не можна призначити за посадою — ні міністра, ні заступника міністра, ні голову Пенсійного фонду. Так, за останні роки значно виріс і зміцнів другий ешелон «пенсійників», котрі мають непогане уявлення і про світовий досвід, і про українські проблеми. Проте знання — це далеко не одне і те ж, що лідерська вдача. У результаті, пенсійна реформа залишається нічийною, з усіма можливими наслідками.

…Урядові рішення приймаються після тривалого пробуксовування. Суспільство не має змоги дізнатися про справжні передумови майбутніх змін і сумні наслідки у разі відмови від них. Український інформаційний простір заповнено популістськими висловлюваннями й журналістськими коментарями, які часто взагалі не мають нічого спільного з дійсністю (тільки-но в середу випало почути, що нинішній пенсійний законопроект, виявляється, розробили народні депутати!). Не долинають голоси тих небагатьох експертів-професіоналів, котрі в нашій Батьківщині таки є. Це серйозно, дуже серйозно — адже комуністи наполягають на всенародному обговоренні принципів пенсійної реформи.

І остання деталь. Валентина Гошовська висловлює надію, що після доопрацювання відповідною робочою групою (вже не на рівні експертів, як це було в червні-липні, а на рівні депутатів та урядових чиновників) закон буде винесений на розгляд комітетом з питань соціальної політики. Голова комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич заперечує навіть саму можливість цього. Не вистачало пенсійній реформі ще й міжкомітетської «війни»...

Наталія ЯЦЕНКО
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво