«ПІКНІК» НА УЗБІЧЧІ ВЕЛИКОЇ ДОРОГИ

Лише будівництво траси Косині—Винниця—Київ коштуватиме, за попередніми підрахунками, 4,7 млрд. дол. Автобан із Вінниці на Росію виллється інвесторам у 5 млрд. Найцікавіша в плані торгового обороту траса Європа—Азія, що пройде через південні райони області, оцінюється майже в 7 млрд. дол.

Міжнародні автобани з Європи в Азію, що мають пройти через територію України, вже на кордоні. У Вінниці готуються перетворити їх на свято і на своїй вулиці.

Одна з двох класичних бід нашого менталітету — як відомо, дороги. Схоже, що незабаром ми позбудемося її раз і назавжди. І станемо колесити по безкраїх українських просторах по суперових автострадах, хоч і за певну плату. Близько 21—74 коп. за кожен кілометр шляху.

Пілотним первістком урядової Програми створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів обрано, як відомо, ділянку Вінниця—Київ. На ній і відпрацьовуватимуть усі нові для України технології, необхідні для створення за міжнародними нормами автобанів вищої категорії класу А1.

Сьогоднішня протяжність дороги від Вінниці до Києва становить 290 км, тож безліч автомобілістів витрачають на неї у службових, торгових та інших справах по три з половиною — чотири години лише в один кінець. Нова ж, що є частиною міжнародного транспортного коридору №3 Південної транс’європейської автомагістралі «Західний кордон — м.Київ», пройде не через Житомир, а неподалік Білої Церкви, що дозволить скоротити шлях до 156 км.

Однак це ще не все. Завдяки своєму розташуванню Вінниччина в проекті «Транскор» отримала на руки географічний «туз» — через її територію буде прокладено відразу три автобани міжнародного класу А1. І новина — що область стане потенційним «вікном» України в Європу — вже зараз мало кого залишила байдужим.

— Вау!? — зраділи власники швидкісних іномарок. Адже нова автомагістраль, яка з’єднає Київ із Європою та кордоном Росії, скоротить шлях вінничан до столиці всього до однієї години їзди по шикарній дорозі! Фантастика!

— То це що? Їхній автобан та по моїх бурячках і картоплі? — задумалися селяни. А тут уже й деякі спритники з’явилися. Як наші, так і заїжджі з Росії ладні заплатити за окремі городи з бурячком — як за плантацію конопель. Чужаки придивляються і до підприємств, які потенційно можуть бути задіяні в спорудженні автобану…

Варшава—Делі, Вінниця-транзит — …

Коли ці суми порівняти з 4,53 млрд. дол. іноземних інвестицій, що надійшли в Україну за всі роки незалежності, стає зрозумілою зацікавленість місцевої влади в прилученні міста до «Транскору». І, зокрема, мера Олександра Домбровського, який чудово розуміє, що може дати створення, а потім експлуатація автобанів: робочі місця, активізація транспортних, торгових, економічних зв’язків. Про це свідчить і світовий досвід: там, де починається будівництво потужних автомагістралей, відбувається різке пожвавлення ділової активності, а прилеглі території стають інвестиційно привабливими.

Мер Вінниці разом із колегами з Мукачевого (Закарпаття) та Коростеня (Житомирська область), неподалік яких пройдуть потенційні автобани, уже побував в Італії на запрошення «будівників» так званої дороги №5.

Річ у тому, що в напрямку Східної Європи сьогодні будуються два коридори: №4 — через Францію, Німеччину, Польщу й Угорщину до кордону України і №5 — через Іспанію, Італію, Словенію й Угорщину до нашого Чопа. Природно, між ними серйозна конкуренція щодо термінів будівництва. І, на думку експертів, ця конкуренція нам на руку. Матимемо можливість вибирати: напрямки, інвесторів тощо.

Щоправда, поїздка мера Вінниці в Італію була, швидше, приватною, ніж офіційною. Він представляв лише міську громаду, тому говорити про якісь глобальні рішення недоречно, але...

— Попередньо ми домовилися, що проведемо серію переговорів із Кабміном, комітетами Верховної Ради, — поділився своїми міркуваннями з «ДТ» Олександр Домбровський. — І щойно заручимося їхньою підтримкою, створимо міжнародну групу, куди увійдуть мери міст, які лежать неподалік «транскорів», аби координувати і спрямовувати цю роботу.

Звісно, програма ця державна, рішення мають прийматися на рівні Президента, Кабінету міністрів, але й ми не можемо займати вичікувальну позицію, поки питання дозріє угорі. На порядку денному створення потужного плацдарму — лобістського, політичного й економічного — для просування цієї програми. Адже я нітрохи не сумніваюся, що в Україні автобани буде побудовано. Питання лише — коли? Може, і наступного року, а може, і через десятиліття. Нам же потрібно прискорюватися, щоб якомога швидше інтегруватися в Європу.

Крім того, в Україні немає необхідних 25—26 млрд. дол. для такого будівництва. Сьогодні Євросоюз готовий профінансувати ці роботи на 20%, Європейський банк реконструкції та розвитку, а також Міжнародний банк — ще на 30%. Є потужні приватні інвестори. Питання впирається лише в політичну стабільність. Ми ледве оговталися від виборів до Верховної Ради, а на обрії вже вибори президентські. Потенційні інвестори дуже стурбовані розвитком ситуації. І нам уже зараз слід потурбуватися про сильну ініціативну групу.

Змін вимагають наші серця...

Закономірне запитання — а в чому ж безпосередній інтерес Вінниці?

По-перше, спорудження автобану потребуватиме понад 64 тис. спеціалістів. Причому не лише будівельників, шляховиків, зварювальників. Коли через територію області щодня проходитиме до 50 тис. автомобілів із Європи на Росію й Азію, їх треба буде заправити, помити, технічно обслужити, а людей — нагодувати і надати всі необхідні послуги. Тобто, поруч із новими дорогами, виникне ціла інфраструктура сервісу: автозаправні комплекси, містечка-супутники з магазинами, лікарнями, школами, дитсадками, мотелями, кемпінгами, зонами відпочинку. І будуть вони обслуговувати не лише транзитний автотранспорт, а й населення сусідніх містечок або сіл. І все це нові, причому досить високооплачувані, робочі місця. Якщо виходити з євросоюзівських стандартів, то із зарплатою в середньому близько 600 дол.

А щоб усе так і сталося, щоб і область, і обласний центр були готовими до цього проекту, вже понад п’ять років працює команда спеціалістів під керівництвом Миколи Парійчука — генерального директора «Вінниця-Транскор». І недаремно. Днями Кабмін офіційно затвердив участь АТ «Укртранскор» у будівництві автобанів.

Зрозуміло, що самого бажання мало. «Транскор» вимагає щонайсерйознішої перебудови і самого міста в певних сферах. Наприклад, у сенсі єдиного розуміння якості, оскільки світові стандарти — досить жорстка річ.

Питання лише, чи готові до такої роботи наші підприємства. Адже отримати підряди вони зможуть лише при високій кваліфікації персоналу, наявності сертифікатів світового зразка на виконання проектних, будівельно-монтажних та інших робіт. Отриманням таких сертифікатів, фактично допусків до роботи, зараз займаються вже багато хто. «Гра» варта свіч, оскільки зробить затребуваними вітчизняні технології та матеріали. Наприклад, кубічного щебеню європейського зразка, що «тримає» дорожнє покриття в два-три рази довше від звичайного. Або — «Транскору» потрібні 12,5 млн. ламп освітлення, які можна було б випускати на ряді вінницьких заводів колишньої «оборонки». Це — реальний інструмент повернення людей із базарів у виробничі цехи.

Поки що саме світові стандарти якості ISO 9000 — головний наш камінь спотикання і найсильніший аргумент у конкурентній боротьбі за право робочого місця під сонцем.

— Але їм треба відповідати. У нинішньому стані ми не потрібні, тим більше що Захід так просто грошима не розкидається, йому вигідніше ці дороги будувати самому, — вважає генеральний директор «Вінниця-Транскор» Микола Парійчук. — А ще, поки є час, необхідно замкнути на себе максимальну кількість підрядів, щоб дати роботу нашим головам і рукам. Перефразовуючи вислів «годувати свою чи чужу армію», можна сказати, що влада і громадськість, які не готують власних виробничих сил, мають бути готовими до того, що їхні робочі місця займуть інші. У кращому випадку — наші столичні співвітчизники, але не ми.

Як стверджує Микола Юрійович, «Вінниця-Транскор» давно й наполегливо працює над вирішенням зазначених проблем. Є вже цікаві розробки й у плані залучення інвесторів, і в розвитку промислового та будівельного комплексів, пропозиції щодо територіальної і функціонально-галузевої структури господарської діяльності. І вже вони викликали потребу створення регіонального кадастру ресурсів у вигляді геоінформаційної системи (ГІС) обліку, свого роду віртуальної моделі регіону, що перетвориться на систему просторового аналізу і прийняття управлінських рішень.

Що примітно, ця ГІС-технологія застосовується не лише в проекті «дороги століття»: її можна і потрібно використовувати в державному й муніципальному будівництві. Але це — окрема тема.

Не поспішайте продавати землю «під автобан»

Отже, з п’яти трансукраїнських автобанів три пройдуть по території Вінницької області. Це — 346 км безпосередньо самих автострад, виведення з обороту і рекультивація 2300 га орних земель і відновлення 276 га лісів. Лише в одній області. У цілому ж уся земля під автобанами може бути викуплена, через що в бюджет країни має надійти понад 20 млрд. гривень.

Цей цікавий земельний момент, схоже, зрозумів багато хто. І цілком прагматично зацікавилися ним. Особливо в районі Калинівки (райцентр за 25 км від Вінниці), де передбачається транспортна розв’язка двох автобанів: Косині—Київ і Ліссабон—Вінниця—Москва. Під розв’язку і супутній сервіс знадобиться стільки території, що Калинівка може стати мало не всеукраїнським центром земельної спекуляції. Вже тепер ділянки тут подорожчали удвічі.

— Схожі ситуації загальновідомі за кіно і літературою. Наприклад, за «Спрутом» Френка Норріса. Справді, земля, відведена під дороги, коштує недешево. І завжди знаходяться «просунуті хлопці», котрі, знаючи проходження траси, завчасно скуповують у простодушних співвітчизників їхні ділянки. Ну, а потім реалізовують у десятки разів дорожче, — погодився виконавчий директор Вінницького регіонального об’єднання Асоціації міст України Ігор Рощаховський. — У зв’язку з цим наша Асоціація найняла юриста саме з питань, пов’язаних із торгівлею землею. Він готовий допомагати людям розібратися.

— Річ ще й у тому, що досі не винесено серветутів (обмежень) по цій трасі, і тому всі землі фактично розпайовані і на них видаються дозволи на будівництво, — змалював ситуацію пан Парійчук. — Та коли почнеться викуп землі під дороги, всі нинішні розцінки буде проаналізовано. І вся земля в смузі відводів викуповуватиметься виключно за державними розцінками. Якщо ж дозвіл на будівництво було видано з порушенням чинного законодавства, у тому числі постанови Кабміну про «Транскор», — відповідальність ляже на юридичну особу, яка дозволила будівництво. Фізичні ж особи, котрі побудувалися навіть після прийняття згаданої постанови, у принципі не повинні постраждати. Якщо в них виникнуть проблеми, вони можуть пред’явити позов управлінню архітектури чи муніципальному органу. І ті будуть зобов’язані компенсувати втрату.

Економічне чудо «Вінниця-транзит»?..

Ну що додати? Нагадаю, йдеться про 25 млрд. дол. інвестицій і створення близько одного мільйона нових робочих місць. Вінницька частина реалізації цієї програми становить десяту частину, якщо не більше. Масштаби нагадують такий прибутковий захід, як недавній чемпіонат світу з футболу.

До речі, азіати цілком можуть взяти участь і в «Транскорі». Але вже не японці з корейцями, а китайці. Про такі наміри нещодавно говорив міністр транспорту Георгій Кирпа. Як він повідомив, за рахунок китайського кредиту на 14 років під 7% річних Міністерство транспорту планує побудувати автомагістралі, що з’єднають Київ із Європою, Київ із Сімферополем та Одесою, Київ і Харків — із кордоном Росії.

Головне зараз — заздалегідь не радіти. Саме час поцікавитися: то кому ж Євросоюз збирається безпосередньо виділяти гроші? «Своїм» чи нашим «чужим»? Дуже важливо, щоб усю суть відповідальності цього моменту розуміли й українські чиновники. Адже, вірячи, що нас вивезе саме лише вигідне географічне розташування, з ним можна й залишитися.