ПІДВОДНІ КАМЕНІ ЗАКОНУ «ПРО ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ» - Економіка - dt.ua

ПІДВОДНІ КАМЕНІ ЗАКОНУ «ПРО ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ»

1 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 1 серпня-8 серпня

Закон України про телекомунікації, ухвалений парламентом 9 липня, тиждень тому було підписано головою ВР і подано на підпис Президенту...

Закон України про телекомунікації, ухвалений парламентом 9 липня, тиждень тому було підписано головою ВР і подано на підпис Президенту. Як уже повідомляло «ДТ», ухвалення даного документа безсумнівно є прогресивним, тому що він нарешті вводить у правове поле багато необхідних для цивілізованого телекомунікаційного ринку понять і механізмів. Проте закон не позбавлений положень, практична реалізація яких залежить від конкретних прийнятих на розвиток закону нормативних актів. А також від персоналій, які керуватимуть його виконанням — посадовців Держкомзв’язку та створюваної законом Національної комісії регулювання зв’язку (НКРЗ).

Інакше кажучи, документ залишив широкі можливості для милого серцю вітчизняного чиновника «ручного управління». У жодному разі не применшуючи самого факту його прийняття для розвитку ринку телекомунікацій, постараємося зазначити основні моменти, що мають враховуватися при подальшій розробці нормативної бази в цьому секторі економіки.

Винесений на остаточне обговорення парламенту і схвалений ним закон помітно різнився від ухваленого ВР у першому читанні. При цьому деякі автори пропозицій вважають, що механізм підготовки до другого читання був не до кінця прозорий. «Рішення приймаються вузькою групою, кулуарно, не враховуючи думки більшості операторів і провайдерів Інтернету, і без усякого врахування думки мережної громадськості... це може суттєво знизити якість законопроекту», — говорилося в зверненні громадської організації «Українська інтернет-спільнота» до голови профільного комітету ВР Валерія Пустовойтенка. У робочій групі інтереси операторів і провайдерів представляв президент ТЕЛАС Юрій Соловйов. За його словами, всі пропозиції фігурантів ринку до закону були внесені. Принаймні хоч скількись оформлених протестів із боку останніх поки не надходило. Робота із внесення змін щільно курувалася керівниками двох телекомунікаційних компаній — «Київстар» і DCC, котрі доклали чимало зусиль для ухвалення закону. І заклали в нього деякі свої інтереси.

Змін внесено величезну кількість, але наймасштабнішою з них стало повернення функції ліцензування суб’єктів ринку НКРЗ (так було із самісінького початку, але у варіанті «першого читання» ліцензування фігурувало у функціях центрального виконавчого органа в галузі). Повноваження НКРЗ відповідно до допрацьованого закону вийшли досить значними. Окрім ліцензування, це — нагляд за ринком, збір статистичної інформації, тарифне регулювання та встановлення порядку взаєморозрахунків, у тому числі встановлення тарифів на підключення до мереж операторів-монополістів. Чого тільки варте формулювання «приймає... рішення, обов’язкові для виконання суб’єктами ринку телекомунікацій»! Комісія також має право на адміністративні стягнення стосовно суб’єктів ринку телекомунікацій (закон передбачає внесення відповідних змін в Адмінкодекс). Водночас, для самої НКРЗ обов’язковими до виконання є тільки рішення судів.

Хай там як, із відання «центрального органа виконавчої влади в галузі зв’язку» забрали майже всі питання, будь-яким чином пов’язані з фінансовими потоками. Щоправда, у його віданні залишився стратегічно важливий для ринку розподіл частотного ресурсу, що перебуває у власності держави (номерний ресурс розподіляє НКРЗ), а також реалізація технічної політики в галузі.

Така концентрація повноважень у НКРЗ може говорити не лише про переділ влади в галузі в інтересах великих операторів ринку. Змінено сам механізм реалізації владних повноважень. Раніше ті чи інші оператори (частіше за все найбільший із них — «Укртелеком») могли лише намагатися впливати на кадрові рішення керівництва країни стосовно посади голови Держкомзв’язку. Тепер же вони можуть намагатися «рухати» своїх людей у НКРЗ як по президентській, так і парламентській лінії (нагадаємо — за новим законом по чотири члени комісії призначаються цими двома гілками влади). До того ж якщо раніше керівник відомства був один і, як правило, працював в інтересах одного оператора, то тепер вісім членів комісії зможуть виразити інтереси більшої кількості суб’єктів ринку. З’явиться своєрідне змагання в підготовці та прийнятті рішень комісії, що благотворно позначиться на розвитку конкуренції й у галузі.

Експерти вважають: це будуть передусім представники, точніше, «виразники інтересів» операторів—«мобільників» — останнім часом досить потужних і рухливіших, аніж «Укртелеком». Він, щоправда, теж напевно буде представлений у комісії. Оскільки ухвалення закону лобіювалося більшою мірою «Київстаром» і «Цифровим стільниковим зв’язком», «їхні люди» ввійдуть у комісію з великою ймовірністю. А ще на членство в комісії розраховують багато «усунутих» у минулі роки від впливу в галузі — починаючи від Леоніда Нетудихати й Олега Шевчука до Станіслава Довгого. Не кажучи вже про сьогоднішніх керівників ДКЗІ, наприклад, Олега Яценка й Олега Проживальського, котрі навряд чи захочуть залишитися у своїх кріслах без сьогоднішніх повноважень.

Повноваження перейдуть до комісії лише з 1 січня 2005 року. Це означає, що у її формуванні братиме участь вже новий Президент України. До цього часу функції НКРЗ продовжуватиме виконувати Держкомзв’язку. Протягом наступного року має бути затверджено положення про діяльність НКРЗ, у якому будуть прописані механізми її роботи, зокрема, підготування рішень, добору кадрів і залучення експертів, фінансування тощо. Однак щоб рішення комісії були фаховими, професіонали їх повинні не лише приймати, а й готувати (про те, що робота цих професіоналів має відповідним чином оплачуватися, поки не будемо). У той час як апарат комісії буде швидше за все сформований шляхом простого перепідпорядкування частини відділів Держкомзв’язку новому органу, із збереженням усіх нині там працюючих (багато чиновників упевнені, що перейдуть працювати в новий орган). А отже, годі сподіватися на зміну стилю роботи нового органа. І високий професіоналізм восьми членів комісії навряд чи зможе компенсувати цей стиль.

Однак головне гальмо ефективної роботи комісії було прямо закладене у законі — там, де НКРЗ визначено як «центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом». Фінансування такого органа має здійснюватися спеціальною статтею в держбюджеті (уже з 2005 року). Проте, як показує досвід таких регулюючих органів «зі спеціальним статусом», наприклад, в енергетиці чи в ядерній галузі, це бюджетне фінансування геть недостатнє для їхньої ефективної роботи. В офісах цих комісій іноді бракувало канцтоварів, доходило до відключення за несплату телефонів. А головне, там існує велика плинність кадрів: у нашій країні зарплата держслужбовця, починаючи з деякого рівня професіоналізму управлінця, об’єктивно не може його задовольнити.

Законом передбачене додаткове фінансування комісії у вигляді десяти відсотків плати операторів за видані нею ліцензії. Проте ці кошти переказуються в спеціальний фонд держбюджету, а фінансується з них лише ведення ліцензійного обліку та виготовлення бланків ліцензій. Про кошти для оплати послуг високопрофесійних експертів з підготування рішень комісії мова, на жаль, не йде.

Як уже писало «ДТ», закон дав визначення операторам телекомунікацій, підрозділивши їх на три «роди військ»: операторів рухомого (мобільного) зв’язку, фіксованого зв’язку та фіксованого зв’язку з використанням бездротового доступу до мереж. Цим же поділом недвозначно визначається набір ліцензій, які повинні мати оператори: «фіксовані» — на надання послуг телефонного зв’язку (як мінімум місцевого, а також міжміського, міжнародного), а «мобільні» і «бездротові», до всього, мати ліцензію на діапазон частот, що використовується.

Особливо актуальним є визначення операторів фіксованого зв’язку з використанням бездротового доступу до телекомунікаційних мереж. Насамперед, це стосується операторів CDMA. Як правило, не маючи ліцензій на надання послуг мобільного зв’язку, а лише на місцевий телефонний, вони де-факто їх надають. Мобільність у рамках міста, прямий номер і «копійчаний», як у фіксованому зв’язку, тариф за хвилину — дуже приваблива пропозиція. Окремо стоїть компанія DCC, котра претендує сьогодні на звання «третього національного мобільного оператора». Вона також має лише ліцензію на надання послуг фіксованого зв’язку. Послуги ж, які вона надає, судячи з тарифів, є цілком мобільними. Хоча за частоти компанія платить суттєво менше від конкурентів і не зберігає номер абонента при переміщенні його по Україні.

Проте для них усіх у закон закладена лазівка — у визначенні «бездротового доступу». Ним вважається зв’язок із використанням радіотехнологій, під час якого абонентське обладнання може переміщатися зі збереженням номера в «межах пунктів закінчення телекомунікаційної мережі, приєднаних до одного комутаційного центру». Скажімо так: це визначення дає можливість працювати операторам «альтернативного рухомого зв’язку», кількість абонентів яких не перевищує 100 тисяч, і їх можна обслужити одним комутатором. При цьому радіовиноси можуть бути розташовані на великій (хоча й обмеженій — на відміну від «мобільників») площі.

Регулювання використання радіочастот залишається у віданні закону «Про радіочастотний ресурс України»; обов’язки передбаченої цим законом Адміністрації зв’язку та радіочастот продовжує виконувати Держкомзв’язку. Він же видає ліцензії на використання радіочастот. Таким чином, оператори мобільного і бездротового зв’язку повинні звертатися по ліцензії в два органи: у НКРЗ — по ліцензію на надання послуг зв’язку й у ДКЗІ — по дозвіл на використання діапазону частот. Це дещо ускладнює їм життя. У підпорядкуванні комітету залишається і центр «Укрчастотнагляд», який видає безпосередні дозволи на початок роботи передавачів. Це також залишає можливості, наприклад, не дати дозвіл на роботу оператора, що вже отримав усі необхідні документи. Восени комітет із питань будівництва, транспорту та зв’язку ВР готується попрацювати над новою редакцією «радіочастотного» закону. Будемо сподіватися, що «двовладдя» у такому перспективному сегменті, як бездротовий зв’язок, буде як мінімум скорочено.

Ще один «прикол» нового закону — повна відсутність у ньому згадування IP-телефонії. Нагадаємо: вирішення численних проблем, які час від часу виникали у IP-операторів, пов’язувалося саме з ухваленням закону «Про телекомунікації», що повинен був визначити порядок використання цієї технології. Проте визначення IP-телефонії зникло із закону саме перед другим читанням. На думку авторів документа, надання цієї послуги можливе на підставі договору з оператором, який має ліцензію на голосовий зв’язок. Таким чином, IP-телефоністи отримують статус провайдерів — компаній-посередників, які не мають власної мережі, й операторів, котрі перепродують послуги. З одного боку, цим закріплюється існуючий стан речей (після скандалу річної давнини «айпішники» уклали договори з «дев’яткою» телефонних компаній, що мають ліцензії на міжнародний зв’язок). З іншого боку — відсутність законодавчого визначення дозволяє тим же НКРЗ чи ДКЗІ «врегулювати» IP-телефоністів якимось своїм рішенням.

І ще один штрих. Діяльність Держкомзв’язку як центрального органу виконавчої влади в галузі зв’язку розписана законом. Проте сьогодні відомство займається не лише зв’язком, а й інформатизацією. Зокрема, в останні місяці керівництво ДКЗІ зробило низку кроків щодо концентрації повноважень з контролю над витратою коштів, які направляються на регіональні та галузеві програми інформатизації. Йдеться про більш ніж 400 млн. грн., тому контроль цей є дуже ласим шматочком. Що маємо тепер? На основі закону Кабмін повинен буде розробляти Положення про НКРЗ, а також вносити зміни в існуюче положення про ДКЗІ. І цілком можливо, що при цьому інформатизація плавно перекочує в інше відомство. Наприклад, безпосередньо в той же Кабмін чи реанімовану агенцію.

Отже, у найближчі півроку ми будемо спостерігати численні спроби закріпити інтереси великих телекомунікаційних компаній у правовому полі. Що ж, у цій ситуації радує головним чином те, що передній край ринку високих технологій в Україні — зв’язківці — виросли до можливості прийняти власний закон, котрий відповідає їхнім інтересам. А головне — що конкуренти на ринку зуміли об’єднати свої зусилля в цій нелегкій справі. Хочеться сподіватися, що в період «постзаконодавчої нормотворчості» вони також не стануть валити один одного, користуючись переліченими вище двозначностями в законі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво