Підлісок, без якого не буде лісу, або Чому Україні потрібен малий бізнес

Найбільш показовою частиною підприємницьких протестів стали акції на Майдані Незалежності вже після прийняття Верховною Радою Податкового кодексу. Однак це була лише верхівка айсберга, адже на протестні заходи підприємці почали виходити з півроку тому: спочатку - під районні чи обласні адміністрації, виступаючи ще проти першої редакції Податкового кодексу, а потім - і під парламент, де зібралося майже 50 тис. чоловік. Власне, все це й стало першим кроком до виходу підприємців на Майдан для захисту своїх прав.

Неправдиві міфи

Багато міфів виникло навколо цих подій. Міф перший: «підприємці раптом прокинулися і вирішили «воювати» проти Податкового кодексу». Це не так, оскільки свої вимоги щодо формату спрощеної системи оподаткування вони викладали протягом кількох років різним урядам.

Ще навесні 2010 року стало зрозуміло, що реформування податкової системи загрожує підприємцям проблемами. І вже тоді вони чітко сформулювали й узгодили свої вимоги до Податкового кодексу. За півроку ці вимоги не змінились, а тому і звинувачення в бік підприємців у некомпетентності - неправдивий міф, народжений владою. Треба ж було їй когось зробити крайнім за ті протести, що відбулися по всій країні.

Міф другий народжений уже опозицією: «підприємці - це політична сила, яка бореться за політичні цілі». Справді, опозиція зустріла в особі підприємців велику масу протестно налаштованих людей, але чи достатнього цього, щоб вони стали політичною силою? Вочевидь, ні. Політична сила народжується тоді, коли в людей збігаються не лише економічні погляди, а й інші грані: оцінки минулого держави, погляди на те, яким чином вона розбудовуватиметься у майбутньому.

У підприємців, які стояли на Майдані, збігалася лише одна грань - їхнє ставлення до ситуації з оподаткуванням. Там об’єдналися люди різних політичних поглядів. І це добре, бо означає, що ми живемо в нормальній країні з паростками громадянського суспільства. Недавні дії підприємців - це типовий громадський рух з метою змусити чинну владу діяти в інтересах збереження економічних свобод. Тому не варто прописувати їм надто революційні або надто політичні завдання.

Міф третій: «хто ж переміг». Безумовно, частково перемогли підприємці, хоч би тому, що вони продемонстрували здатність діяти спільно навіть попри різні політичні погляди. Це був перший випадок, коли влада, незважаючи на властивий їй стиль «асфальтно-укладальної машини», не досягла своєї мети - скасування спрощеної системи оподаткування. Але перемогла і влада, адже Податковий кодекс усе-таки запроваджено, і він містить таку величезну проблему для всіх підприємців, як збільшення повноважень контролюючих органів, що загрожує підвищенням корупційних ризиків. Понад те, це породило суперечності суто юридичного характеру, які потребують термінових рішень, щоб уможливити співіснування Податкового кодексу і спрощеної системи оподаткування.

Це означає, що історію не завершено, і події на Майдані були лише першим актом, за яким, швидше за все, будуть наступні.

А тому саме зараз, коли трохи вщухли емоційні оцінки, час розпочати світоглядну дискусію, в ході якої спробувати знайти відповіді на запитання, навіщо потрібен Україні малий бізнес, якими є шляхи його розвитку, чому необхідна спрощена система оподаткування і як це корелюється з іншими реформами в країні?

Чому малий бізнес такий великий

Та спершу варто замислитися над запитаннями, чому, приміром, Сполучені Штати Америки мільярди доларів вкладають у спеціальну адміністрацію малого бізнесу? Чому Барак Обама сказав, що під час кризи доведеться підвищувати податки, але в жодному разі не для малого підприємництва? Чому в Європі вийшов спеціальний законодавчий акт, який має назву «Спочатку думай про мале»? Чому ці країни вкладають не лише інтелектуальні зусилля, а й безпосередньо гроші в розвиток малого підприємництва?

Сучасні тенденції розвитку економіки свідчать про те, що ефективність великого бізнесу сьогодні забезпечується завдяки використанню високих технологій, управлінню великими обсягами фінансів і матеріальних цінностей з одночасним використанням мінімальної кількості працівників з максимальним фаховим рівнем. Це означає, що великий бізнес і надалі використовуватиме дедалі менше найманих працівників, залишаючи за бортом свого кадрового інтересу значну частину населення країни, в якій він працює. Це вже давно відчули в Європі та Сполучених Штатах, відчуваємо ми це і в Україні.

Розвинені країни вже знайшли вирішення проблеми поглинання багатомільйонної робочої сили. Це - розвиток приватної ініціативи та малого підприємництва.

Що вирізняє малий бізнес? Не маючи великих коштів, не управляючи великими фінансами, він розвивається за рахунок власної ініціативності та ідей, побудованих на використанні людського потенціалу. (До речі, в Європі до категорії малого бізнесу, згідно з останніми нормативними актами, належать бізнеси, в яких обсяг реалізації за рік сягає 10 млн. євро.) Крім того, приватна ініціатива дає можливість витрачати менше сил і коштів держави на те, щоб управляти економічними процесами, і водночас заповнює динамічно народжувані економічні ніші. В цьому малий бізнес - безумовний чемпіон. Так само він чемпіон і там, де потрібен індивідуальний підхід, оскільки приватна ініціатива саме і базується на таланті знайти свою нішу.

Отже, першою з функцій малого бізнесу є поглинання робочої сили, яка ніколи не буде вбудована в систему високотехнологічного великого бізнесу. Друга - це зменшення соціально-економічних ризиків. Ми добре пам’ятаємо, що саме з краху великих корпорацій почалася світова фінансова криза. Сотні тисяч безробітних одночасно з’явилися на ринку, і це створило серйозні соціально-економічні ризики.

Водночас крах одного суб’єкта малого бізнесу не тягне за собою ніяких ризиків. Ця ніша відразу заповнюється іншими суб’єктами. Така динамічність малого бізнесу є його перевагою, а не проблемою, як чомусь вважають в Україні.

Третя важлива функція малого бізнесу - він створює так званий grass route (або «підлісок») - базову конкуренцію. Без малого і середнього бізнесу економіка ризикує перетворитися на економіку монопольних ніш. У країні, яка розвиватиметься таким шляхом, буде 10-20 сімей, котрі контролюватимуть усю економіку, з одного боку, і бідне, залежне від цих сімей і зовнішньої допомоги населення - з іншого. Тоді як з розвитком малого і середнього бізнесу народжується потужний середній клас людей, що не залежать ані від держави (вони самі можуть заробляти собі на життя), ані від власників великих підприємств.

Оці унікальні властивості малого бізнесу і визначають його місце в економіці, мотивуючи кожну державу дбати про розвиток малого і середнього бізнесу. Іншого способу дбати про суспільний добробут нема. Інше - це економіка монопольних ніш.

В Україні дуже великий людський потенціал, отже, і великий потенціал розвитку малого та середнього бізнесу. Але для того щоб цей потенціал був використаний, необхідно створити відповідні умови. Це і спрощення всіх процедур, спрощення відносин підприємців і держави, й адекватне оподаткування.

Невипадкова необхідність

Нещодавно експерти Міжнародної фінансової корпорації вирахували, чого варте у фінансових, часових і грошових видатках виконання податкового законодавства в Україні. Як з’ясувалося, великому бізнесу, в якого обсяг реалізації перевищує сотні мільйонів, це коштує не більш як 0,05%, тоді як малому - аж 6%. Новий Податковий кодекс докорінно цієї пропорції не змінив, а навпаки, погіршив, тож тепер підприємцям буде ще складніше застосовувати податкові норми. Яким же має бути законодавство, щоб у малого бізнесу лишалися стимули для розвитку?

Звернімося знову до досвіду розвинених країн. Там у малому бізнесі зайнято близько 70% населення. Водночас податки від нього ніколи не сягають більш як 30% надходжень до бюджету. Така зворотна залежність пов’язана з тим, що малий бізнес є невисокоефективним, оскільки використовує людський потенціал, не маючи масового виробництва і великих фінансових ресурсів. Тому, власне, він і сплачує менше податків. До такої пропорції ми мусимо прагнути у вітчизняній системі оподаткування, попри бажання наших урядовців, щоб саме малий бізнес був основним наповнювачем бюджету. Спроба досягти цього призведе до знищення бізнесу, а відтак, до руйнування суспільного добробуту.

Оподаткування малого бізнесу має залишати підприємцеві стимул для розвитку, не відбирати 6% на виконання податкових правил і викликати якнайменше дискусій між органом податкового контролю і самим підприємцем. З цих критеріїв випливає, що спрощена система оподаткування є не забаганкою, створеною на короткий період, а конкурентною перевагою нашої країни. Запровадивши свого часу спрощену систему, ми дозволили розбудуватися класові малого та середнього бізнесу, інакше Україна розвивалася б як економіка монопольних ніш, з іще гіршим суспільним добробутом. Тому спрощена система оподаткування - необхідність, а не випадковість.

Слід пам’ятати і те, що українські підприємці мусять фінансувати кишені конкретних чиновників, а також нести додаткове навантаження через адміністративні бар’єри і нерозвиненість інфраструктури. Усе це - також видатки бізнесу. І яка різниця підприємцеві - менший офіційний податок і більші неформальні чи навпаки?

Поки що видатки підприємців не зменшено: залишається той самий рівень корупції, той самий рівень адміністративних та інфраструктурних видатків. На цьому тлі підвищити податок - зруйнувати сенс підприємницької діяльності.

Легко втратити - складно повернути

Говорячи про оподаткування, важливо пам’ятати, що малий бізнес, оскільки він є низькокапіталізованим і базується виключно на використанні людського потенціалу, дуже легко йде в тінь. І потім його дуже складно переконати в необхідності легалізуватися.

Звісно, певну частину «тіньових» підприємців буде спіймано, але неможливо знищити весь малий бізнес, як неможливо знищити народ. А малий бізнес є народним. Можна недолугою політикою знищити його легальну складову, але тоді вона залишатиметься у підпіллі. Найкраща політика - зробити таке оподаткування, яке залишає стимули, аніж загнати підприємця в тінь, а потім десятки років міркувати над тим, як його звідти вивести.

Свого часу саме спрощена система оподаткування стала стимулом до легалізації підприємців. Завдяки їй зросла кількість легальних підприємців, свій невеликий внесок у скарбницю вони робили, а більшого від них очікувати не варто. Більшого можна очікувати, якщо справитися із згаданими вище неформальними податками.

Як подолати корупцію, що вже стала системою, тема окремої статті. Але подолати прихований податок - адміністративний - можливо. І світ давно відповів, яким чином, - шляхом дерегуляції. Адже що менше офіційно встановлених нормативно-правовими актами бар’єрів, то менше підприємець сплачує як адміністративний, так і корупційний податок.

Однак не можна водночас і проводити дерегуляцію, і підвищувати податки. Якщо буде встановлено неадекватний податок, який не залишатиме стимулів, підприємець знову делегалізується і довго чекатиме, доки запрацюють наслідки дерегуляції.

Таким чином, дерегуляція й адекватна спрощена система оподаткування - це два базові методи, які мають сприяти кількісному зростанню суб’єктів малого підприємництва.

Найбільше лихо підприємця

А для того щоб малий бізнес почав виконувати місію поглинання людських ресурсів, слід здійснити реформу соціального страхування.

Зараз наймати працівника є чи не найбільшим лихом, яке може спіткати підприємця. Чому? Тому що коштує він йому дуже дорого.

Давайте порахуємо простим методом. Візьмемо підприємця, який працює на загальній системі оподаткування і надає послуги. Його найманий працівник з кожної тисячі нарахованих йому гривень отримає 830 грн. так званими чистими грошима. При цьому 820 гривень підприємець має заплатити державі на його зарплату.

Яким чином це відбувається? Зрозуміло, із зарплати працівника утримають 15% прибуткового податку з громадян і 2% - внесок до Пенсійного фонду. Крім того, підприємець має сплатити на нього майже 40% соціального внеску, і на все це разом, тобто вже на 1400 гривень, ще 20% ПДВ, бо заробітна плата з нарахуваннями є частиною доданої вартості. Таким чином, якщо порахувати все разом, отримаємо, що на 830 гривень, які отримає працівник, ще 820 гривень слід перерахувати державі.

Зрозуміло, що за таких пропорцій жоден роботодавець не працюватиме чесно і прозоро, і не тому, що він такий поганий, а тому, що втрачається будь-який економічний сенс роботи його найманого працівника. От і виникає потреба з допомогою спрощеної системи оподаткування підміняти найману працю субконтрактними відносинами. І це відбуватиметься доти, доки не буде вирішено проблему надвисоких нарахувань на фонд заробітної плати.

Розв’язати її слід у два способи: перший - кардинально зменшити нарахування, другий - розділити їх навпіл між роботодавцем і громадянином. Без реформи соціального страхування легалізації не відбудеться. І не варто нарікати на малий бізнес - він лише інструмент приховування, а не його причина. Треба ліквідувати причину, а не боротися з інструментом.

Не треба забороняти мікроскопи

…Уявіть собі лабораторію, де проводять наукові дослідження з допомогою мікроскопів. Аж раптом один лаборант перенервував і лупонув іншого лаборанта мікроскопом по голові. Що робить нормальний керівник? Насамперед карає лаборанта і підвищує контроль за діяльністю тих, хто працює за мікроскопами. Що робить поганий керівник? Забороняє використовувати мікроскопи.

Приблизно так само вчинила і наша держава. Забороняючи відносини між юридичними особами на загальній системі та спрощенцями, вона фактично заборонила мікроскоп: і для тих, хто ним лупив по голові, і для тих, хто з його допомогою проводив дослідження.

Таке рішення було нераціональним, і воно не приведе до очікуваних наслідків. Адже великий бізнес як шукав шляхів, аби обготівкувати гроші, так і надалі їх шукатиме, оскільки сам стимул переведення грошей у готівку не подолано.

Давайте замислимося над процесом так званого обготівковування - він відбувається насамперед через необхідність концентрації та виведення капіталу. Але робиться це не через спрощену систему. Для цього є офшори та конвертаційні фірми. Через спрощенців переводили в готівку кошти, які використовувалися на хабарі та зарплату в конвертах. Розуміючи тотальний характер корупції, смішно говорити, що підприємства перестануть обготівковувати кошти.

Про причину «зарплат у конвертах» вже згадувалося вище - це надвисокі соціальні нарахування, які ще збільшуються через єдиний соціальний внесок.

Якщо не вилікуємо причину, то боротимемося з наслідками безкінечно. Економіка ставатиме більш вигадливою, бо базується на приватній ініціативі, а держава весь час битиме по хвостах замість того, щоб спробувати усунути корупцію і здійснити реальну реформу в сфері соціального страхування.

У той же час з квітня 2011 року доброчесні підприємці, які надавали послуги та продавали товари підприємствам, втратять свої ринки збуту і згорнуть діяльність. Для великих підприємств це - втрата гнучкості при виборі партнерів і зменшення ефективності. Отже, ця заборона є помилкою, і цю помилку необхідно виправляти терміново.

Загалом маємо багато проблем щодо одночасного застосування Податкового кодексу та спрощеної системи оподаткування. Нас чекає з’ясування питань обліку - яким він буде для спрощенців? Чи залишиться книга обліку доходів і витрат незмінною для них, чи податкова застосує вимоги ІІ розділу кодексу і змусить вести облік доходів і витрат на підставі первинних документів, що дуже ускладнить життя підприємців?

Так само невідомо, чи буде податкова служба застосовувати до спрощенців новий метод контролю - фактичні перевірки. Під час таких перевірок може вестися хронометраж, тобто податківець фіксуватиме кожну операцію підприємця, і так може тривати до 15 днів поспіль. Податківці отримали право вимагати проведення інвентаризації товарних залишків у їх присутності і ще багато інших методів, щоб довести підприємця до ліквідації своєї справи.

Застосовувати ці заходи чи ні - це вже як вирішить податкова служба...

Замість епілогу

Сьогодні ми маємо змогу спостерігати за бурхливою творчістю влади зі створення різноманітних дорадчих органів: ради підприємців при Кабміні, при Верховній Раді, озвучено бажання створити аналогічну раду при президентові. Варто звернути увагу от на що.

З одного боку, влада у такий спосіб може просто «забалакати» проблему і вирішити її зовсім не так, як очікує підприємницьке середовище. Але це будуть безнадійні спроби: підприємці, отримавши рішення, яке вбиває їх бізнес, усе одно вийдуть на Майдан. Тож влада має усвідомити, що дорадчі інструменти потрібні насамперед не підприємцям, а їй самій - щоб не приймати рішень, які погіршують не лише підприємницький клімат у країні, а й міжнародний імідж країни.

З іншого боку, створення дорадчих органів - це основа громадських консультацій, які в розвинених країнах є нормою життя всіх чиновників. Бажано, щоб і наші чиновники намагалися не імітувати цього процесу, як вони імітували півроку обговорення Податкового кодексу (що закінчилося бунтом малого бізнесу), а ефективно реалізовували рекомендації цих громадських консультацій. Тоді можна буде передбачити помилки і не припускатися їх у майбутньому.