Під шелест «зелені» у лісі - Економіка - dt.ua

Під шелест «зелені» у лісі

1 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 1 липня-8 липня

Спочатку вимога керівника Глибоцького району Петра Панчука переглянути кордони держлісгоспів, а ...

Спочатку вимога керівника Глибоцького району Петра Панчука переглянути кордони держлісгоспів, а потім гучне «продано!», що прозвучало з вуст заступника губернатора області Віталія Усика на перших в країні торгах лісосіками, сповістили про прихід в лісову галузь і ринкових відносин. Багаторічна монополія галузевих чиновників на ліс розсипалась, мов купа хмизу.

Натомість чітко постали три окремі підприємницькі сфери — лісівництво, лісозаготівля і деревопереробка. Кожна зі своєю товарною продукцією, своїм ринком і неочікувано великими прибутками, які багатьох приголомшили. Найперше самих лісівників, які увесь цей час запевняли себе й державу, що лісівництво збиткове й загине без бюджетних дотацій.

Втім, новітні економісти облдержадміністрації тих прибутків якраз і не помітили. А, можливо, просто зробили вигляд, щоб фінансові потоки з лісосік й надалі оминали державну казну.

Збирання земель

На внутрішні кордони Буковини не зазіхали з часів Молотова—Ріббентропа. Поки новий голова Глибоцької райдержадміністрації Петро Панчук не поставив собі питання: чому «чуже» підприємство — зареєстрований в сусідньому районі Сторожинецький держлісгосп — хазяйнує на 2 тисячах гектарах глибоцької землі, самоправно розпоряджаючись її лісом (третиною від загальної території лісів району). Район же від того нічого не має, крім ущент розбитих лісовозами сільських доріг, які глибочани вимушені постійно ремонтувати власним коштом.

Коли підняли архіви, виявилось, що єдиним і вельми сумнівним документом, який нібито давав держлісгоспу право вирубувати дерева у розташованому якраз на території Глибоцького району Верхньопетрівецькому лісництві, був наказ Наркомлісу від 6 травня 1944 року. При цьому лісові кордони, встановлені ще за панування на Буковині Габсбургів, абсолютно не збігалися з адміністративними кордонами районів області. Від чого дотаційний на 80% Глибоцький район сьогодні чимало втрачає на місцевих податках за користування його природними ресурсами, які осідають в Сторожинці.

Про сплату земельної ренти не було й мови, оскільки ані Сторожинецький держлісгосп, ані Чернівецький, до складу якого, за задумом глибочан, має перейти спірне лісівництво, ані будь-який інший досі не мають державного акта на право користування землями лісового фонду від їх розпорядників — органів державної влади і місцевого самоврядування. А це означає, що лісокористування на Буковині загалом і в Глибоцькому районі зокрема перебуває за межами законодавчого поля, як і діяльність держлісгоспів, які, по суті, нахабно привласнили собі звання лісокористувачів, ще й чомусь постійних. Справедливіше було б сказати — безконтрольних. Особливо у фінансово-господарській діяльності.

Схоже, Петро Панчук вирішив порушити давню традицію відносин регіональної виконавчої влади з владою лісовою.

— Мало того, що підприємницька діяльність лісових господарств не вписується ні в юридичні, ні в адміністративні межі. Вона ще й гальмує соціально-економічний розвиток регіону, замість того, щоб бути його основою, — каже пан Панчук. — Дійшло до парадоксу: в нашому багатому на ліс районі — проблема дістати дошку на будівництво школи чи лікарні. Деревообробні підприємства не мають з чим працювати і змушені або закриватися, або всіма правдами і неправдами вишукувати лісосировину втридорога на чорному ринку. Бо іншої немає. Усією деревиною розпоряджаються держлісгоспи, яким вигідніше її експортувати, аніж дбати про місцевого товаровиробника. А Глибоччина могла б процвітати завдяки виробництву деревообробної продукції, меблів, сувенірів. Це дасть, окрім наповнення бюджету, нові робочі місця. Бо скільки можна відправляти людей на закордонні заробітки? Бог дав нам гарний ліс. Ми хочемо одного — підняти економіку району, а з нею й добробут наших людей.

Хоч як це дивно, першим опонентом П.Панчука став його колега, голова Сторожинецької райдержадміністрації Тодор Гуцуляк. Для нього, професійного юриста, ще й колишнього прокурора Чернівців, стала одкровенням напівлегальна діяльність держлісгоспів, які так само поділили між собою і територію Сторожинецького району, утворивши в буковинських лісах удільні князівства. Але пана Гуцуляка, схоже, це цілком влаштовує. Він направив листа в Державний комітет лісового господарства з проханням не рушити старі лісові кордони і вплинути на Глибоку, аби та не зазіхала на їхнє лісництво — найбільше в Україні з найкращими таксаційними показниками хвойних насаджень, які саме зараз мають високу товарну цінність.

Позиція Сторожинця — і влади, і особливо місцевого держлісгоспу, — логічна і зрозуміла. На 7 тисячах гектарів Верхньопетрівецького лісництва, з якого щороку заготовляють 30 тисяч кубометрів деревини, зелень шелестить у прямому і переносному значенні. Навіть за офіційно задекларованої експортної ціни буковинського кругляка в 50 дол. за кубометр.

До того ж немає жодних гарантій, що при вирішенні суперечки на користь Глибоцького району лісництво працюватиме на його економіку. Окрім територіальних претензій, нова районна влада, на жаль, не має ніякого бізнес-плану з розвитку у себе лісової, переробної й деревообробної галузі. Навіть якщо б і мала, за нинішніх лісових схем розпоряджатися верхньопетрівецьким лісом і чималими прибутками від нього буде не Глибока і не П.Панчук, а Чернівецький держлісгосп, який, на відміну від Сторожинецького, донедавна вважався одним з найгірших в країні, і непотопний за будь-якої влади начальник облуправління лісового господарства Володимир Дарчук, без згоди якого до вагонів не вантажать жодної тріски буковинського лісу.

Як каже директор Сторожинецького держлісгоспу Георгій Ротар (досвідчений і успішний господарник, який за два роки свого керівництва врятував держлісгосп від боргової ями, піднявши до рівня найкращих українських галузевих підприємств), він ладен хоч зараз віддати всю свою переробку з її двома процентами рентабельності і займатися тільки лісівництвом, прибутковим на всі 33%.

Недарма сторожинчани горою стали за колись дарований їм народним комісаріатом ліс, який, до всього, ще й входить до багатих мисливських угідь «Зубровиця». А відколи в Чернівцях розпочалися торги лісосіками, лісівництво офіційно набуло статусу «золотої жили». Навіть без рубок головного користування мільйони гривень потекли лісівникам рікою. Куди впадає та ріка? Питання географічне хіба в тому сенсі, що відповідь на нього може змінити місце розташування стільців під багатьма нинішніми керівниками.

Роздавання мільйонів

Кожен новий буковинський губернатор починав із запевнянь дати лісові лад. Господарник Теофіл Бауер роздавав лісосічний фонд держлісгоспам і приватним підприємцям. Фінансист Михайло Романів віддавав його з усім добром тільки держлісгоспам і есдекам. І хто б подумав, що саме фізик-теоретик Микола Ткач заходиться його продавати? Причому на відкритих торгах, перших в Україні.

Від цього без перебільшення революційного ноу-хау Буковини здригнувся і Кабмін, який зазвичай лісосіки розподіляв, а тут його рішення ігнорували. І Держкомітет лісового господарства, який звик розпоряджатися деревиною через підпорядковані йому лісгоспи, а тут його безцеремонно відсували від лісу і грошей. (До речі, в Держкомлісгоспі назвали чернівецькі торги лише тимчасовим експериментом.) І директори держлісгоспів, які, хоч і були в галузевій системі безправними і безголосими, але мали свою частку від переведення у паперах доброго шмата ділової деревини в графу «дрова». Тепер же хтось сторонній мав прийти на лісосіку і пересвідчитись, скільки ж там «хмизу».

Однак побачивши, на що насправді перетворюються ті торги, всі потроху заспокоїлись. Систему, яка ось уже 10 років панує над лісом, ніхто «на пні» не зачепив. Навпаки, від Чернівецької облдержадміністрації вона отримала непогані дарунки — здоровий імпульс реформаторства і додаткове, причому невичерпне джерело дармових, але законних мільйонів.

Вони, звичайно, не впали з неба. Положенням «Про порядок проведення торгів з реалізації лісосировинних ресурсів Чернівецької області», розробленим головним управлінням економіки, десятки мільйонів гривень були вилучені з гаманців підприємців і офіровані держлісгоспам. У кого ж бракує фінансів, аби інвестувати на примусово-добровільних, але нічим не обґрунтованих засадах ведення лісового господарство, може згортати своє підприємство. Головний економіст області Микола Малярчук так і заявив: чимало деревообробних підприємств після торгів помруть. Зрештою, не йому, а губернатору дивитися скоро в очі прем’єр-міністру і звітувати про нові робочі місця в області і додаткові надходження до бюджету, які також примарні.

Загалом цього року на продаж виставлено лише 30% від ліміту лісосічного фонду рубок головного користування і половина деревини на корені від рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства. (Останнє є надзвичайно цікавим, бо, як кажуть лісівники, з тих звільнених від попенної плати рубок лише суцільні дрова.) Бо, за словами того ж пана Малярчука, решту вже розробили, тому продавати нічого. Хоча ліс стоїть незайманим. У першому кварталі держлісгоспами було освоєно менше третини від виділеної області Кабміном лісосіки.

Ніщо не заважало владі виставити на торги весь лісосічний фонд, що залишився на корені. Однак вона запроваджує на ринку деревини правила, які всупереч вимогам законодавства ставлять суб’єктів підприємницької діяльності різних форм власності в нерівні умови. Чомусь так звані постійні лісокористувачі з їхнім сумним фінансовим і матеріально-технічним становищем отримали лісосіки без будь-яких торгів, а також право заготовляти деревину для власних потреб в обсязі, необхідному для завантаження їх виробничих потужностей, ще й за ціною у 5—8 грн. за знеособлений куб. Решта ж купують за 80 грн. — така склалася на перших торгах середня ціна кубометра з деревини на корені. І не скільки треба, а скільки можуть. А не можуть — залишають баркас разом зі своїми робітниками. Через це ось-ось буде звільнено кілька сотень працівників одного з найбільших підприємств області — Путильського лісокомбінату, який «відрізали» від сировинної бази. Така ж доля чекає й інші деревообробні підприємства області. Буковина вирує соціальним невдоволенням. Рожева мрія заступника губернатора з питань промисловості Михайла Сеничака дати вільний доступ місцевому товаровиробнику до лісосировини зазнає, схоже, фіаско. Водночас жодних планів щодо розвитку внутрішнього ринку деревини і деревообробної галузі у влади немає.

Продажна ціна лісосіки значно перевищувала стартову. (За ділянку Чемернарського лісництва, що в Берегометі, на торгах була справжня бійка. Спочатку образна — в залі засідань, коли дві потужні фірми з російським й грецьким капіталом у кейсах підняли ціну кубометра «на пні» до 160 грн. А потім справжня — під час перерви, коли у коридорі той, хто програв, схопив за барки переможця з криком: «Що ж ти, гад, робиш, я вже там почав рубати».) Це дуже втішило чиновників з Держкомлісгоспу. «Нарешті ми взнали справжню ціну нашого карпатського лісу», — сказав заступник голови комітету Юрій Марчук.

Хоча стартова ціна не впала зі стелі, а сформована за всіма вимогами обласним управлінням лісового господарства. При цьому витрати на лісівництво були перенесені на собівартість кубометра й повернулися держлісгоспам при продажу деревини лісокористувачеві. Якому, ясна річ, далеко небайдуже, щоб ті витрати були реальні.

А вони чималі. За фінансово-господарськими планами держлісгоспів, для того, щоб садити, охороняти, прочищати, одне слово, доглядати ліс, їм потрібно на рік 15 млн. грн. 3 млн. виділяє бюджет, 12 — з власних надходжень. Останнє щоразу подається з усіх трибун як велике досягнення лісогосподарських підприємств. Жодного разу ніхто не поцікавився: на що ж ці кошти насправді витрачаються? Можна лише подивуватися таким цифрам, оскільки половина буковинського лісу — це природне відновлення, рубки догляду цілком можуть себе окупити, лісова охорона взагалі на бюджеті. Щоправда, залишаються ще адмінвитрати… Втім, все фінансово обгрунтовано і підтверджено актами виконаних робіт. А те, що не підтверджено, схоже, приховано у звіті чернівецького облуправління лісового господарства за загадковою фразою: «За останні роки стихійними явищами завдано величезних збитків — руйнування шляхів, мостів і лісових насаджень».

У будь-якому разі видатки не можуть бути чимось ефемерним і надуманим. Інакше вони не тільки невиправдано збільшують собівартість продукції, а й зменшують прибуток підприємства, отже, і платежі до держбюджету. Останнє, між іншим, карається законом.

Схоже, команда М.Ткача схиляє директорів держлісгоспів до протиправних дій, пропонуючи роздути видаткову частину їх фінансово-економічних показників до нечуваних розмірів. Адже згідно з положенням про торги половину коштів, отриманих з різниці між стартовою і реалізаційною ціною, лісгосппідприємства (чому взагалі вони?) відраховують на соціальний розвиток населеного пункту, на території якого велася лісозаготівля. Решта ж залишається їм на… ведення лісового господарства.

«Їм і сто мільйонів буде мало, щоб привести ліси до ладу», — запевняє М.Малярчук. З ним цілковито згідний заступник голови облдержадміністрації Віталій Усик: «Наші ліси занедбані, там берези глушать дуб і бук. Торги дадуть змогу спрямувати на лісівництво не 15 мільйонів, а 30 і навіть більше».

Страшилки про берези, які постійно звучать як аргумент для збільшення фінансування лісівничих робіт, насправді є природними проміжними стадіями у відновленні корінних деревостанів. Це чудово знають лісівники. Добре було б знати і чиновникам, перш ніж щедро виділяти мільйони на рубку берез.

З іншого боку, якщо у буковинських лісах насправді такий безлад і вони на межі знищення, як запевняють в облдержадміністрації, не зайве було б зі всією суворістю спитати за те саме у держлісгоспів. І загалом про наслідки їхнього господарювання у лісі, ефективність використання лісових земель. Адже задля того вони і створювались десять років тому, щоб доглядати ліс й готувати до продажу лісосіки. Тоді з рук держави вони отримали чудові ліси, на рівні європейських, як свідчать дані Державного кадастру. Це вже потім завдяки мистецьки сформованому лісовому законодавству і низці нормативних актів до їхніх рук потрапив практично весь лісофонд з його основним ресурсом — деревиною і всіма надходженнями від її реалізації. Доглядати за лісом не було вже часу. На жаль, досі не проводився аудит адміністративної діяльності керівних органів галузі й ефективності прийняття управлінських рішень щодо лісового господарства. В тому числі Верховної Ради і Кабміну. Не завадило б пропустити через нього й останні рішення Чернівецької облдержадміністрації щодо лісових торгів.

Давно потребує ґрунтовної податкової перевірки, зокрема й видаткова складова фінансової діяльності основних лісокористувачів. Дивно, що буковинські держлісгоспи з 55 млн. грн. валового доходу 51 млн. спрямовують у валові витрати, з рубками головного користування включно. (По країні — 660 млн. грн., з них 150 млн. — бюджетних.) Рентабельність діяльності разом з деревообробним виробництвом — якихось 5,8%.

Прибутковість же лісівництва, хоч як це дивно, взагалі не обраховано. Хоча саме це є основним напрямом діяльності державних лісогосподарських підприємств. Уже згадуваний Ю.Марчук з Держкомлісгоспу навіть запевняє, що така постановка питання некоректна, з точки зору економіки взагалі, бо лісівництво, мовляв, ніколи не даватиме прибуток. Варто уточнити — хіба що в Україні. Бо ліс завжди був джерелом великих прибутків, а не збитків.

Це доводить світова практика. Про це говорять директори успішних лісогосподарських підприємств. Це довели і нещодавні чернівецькі торги. Лісосіки — неперевершений товар. За право продавати їх і розробляти б’ються у владних кабінетах (як у Глибокій і в Сторожинці), на аукціонах і поза ними. Треба мати великий хист і дуже постаратися, щоб бути при цьому у збитках.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво