Пацани не просто повернулися, а й узяли полонених - Економіка - dt.ua

Пацани не просто повернулися, а й узяли полонених

2 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 2 червня-9 червня

Відповідно до народних прикмет, погані передчуття збуваються значно частіше, ніж радісні сподівання...

Відповідно до народних прикмет, погані передчуття збуваються значно частіше, ніж радісні сподівання. Наша історія — того підтвердження. Після статті «Маври пішли. А пацани повернулися» («ДТ», №15, 2006 р.) минув усього лише місяць. Пацани справді повернулися, та ще й братву із собою привели — бритоголову, у специфічних наколках, яка до того ж висловлюється виключно матюками. Такий вигляд мають сьогодні нові власники майнового комплексу, що належить громаді Шевченківського району. Відчувається, розпоряджатися цим майном вони мають намір хазяйновито, себто — «по понятіях».

Кілька поколінь киян ще з радянських часів добре пам’ятають плодоовочеву базу на вулиці Волинській, яка після всіх реорганізацій перетворилася на товариство з обмеженою відповідальністю «Старокиївське ТЗП». Власне кажучи, самі споруди — овочесховища, фруктосховища, адміністративний і господарський будинки — це власність громади Шевченківського району столиці. Свого часу трудовий колектив — електрики й акумуляторники, водії навантажувачів і продавці, одне слово – люди, які віддали праці на базі не один рік життя, включилися у всенародний процес приватизації, зібрали свої ваучери, додали грошей і викупили майно бази.

Таким чином, подолавши перший етап цієї самої приватизації, колектив, відповідно до чинного законодавства, отримав першочергове право на довгострокову — мінімум 10 років — оренду приміщень. Це, як мовиться, плюс. Але як правонаступник ТЗП отримало й усі борги, що залишилися від збанкрутілої системи плодоовочторгу району. Це, звісно, мінус, і «коштував» він понад півтора мільйона гривень. Однак трудовий колектив, який мав запас міцності — все ж таки багато років люди займалися заготівлею, зберіганням і реалізацією овочів та фруктів, знали всі секрети цього процесу, — не злякався труднощів. За кілька років борги державі повернули. Нарешті влітку 2001 року було підписано договір оренди нежилих приміщень із Фондом приватизації комунального майна Старокиївського району (нині — Шевченківський). Здавалося б, життя налагоджується. Всього сто працівників зуміли так організувати роботу, що щороку вдавалося заготовити, зберегти й реалізувати понад 200 тонн вітамінної продукції. ТЗП неодноразово вигравало тендери і поставляло овочі та фрукти в дитячі бюджетні заклади — школи, дитячі садки й лікарні. Але, правда, це великого доходу не давало, тим більше що, відповідно до договору з районом, відпускні ціни суворо регулювалися, а процес зберігання дорогий.

До того ж самі сховища, які ТЗП взяло в оренду, постійно потребували ремонту — побудовані майже в середині минулого століття. Щоб залатати дахи, поміняти холодильні установки, прокласти кілометри нових кабелів і труб, потрібні кошти, і чималі. Частину приміщень, без яких можна було обійтися, довелося здавати в суборенду. Але з першого ж дня ввели правило — з кожним підприємцем офіційно укладається договір і всі платежі — тільки через банк. Це дозволило вирішити деякі ремонтно-експлуатаційні проблеми, та й у бюджет району надходили солідні суми. За останні три роки Старокиївське ТЗП перевело у бюджет понад 5 млн. грн., у тому числі 2 млн. тільки за минулий рік.

Здавалося б, кому спаде на думку різати курку, котра несе золоті яйця? Тільки тому, хто цей цінний товар має намір покласти у свою кишеню, а не відправляти в загальнорайонну комору, тобто бюджет.

Усі роки ТЗП сумлінно виконувало договори на постачання своєї продукції, якість якої, до речі, постійно контролює сертифікована лабораторія. Але це мало цікавило М.Харитончука — колишнього главу Шевченківської райдержадміністрації й одночасно — голову райради, який, мабуть, давно поклав око на цей об’єкт. Інакше як пояснити той факт, що ні сіло ні впало він одноосібно підписав розпорядження про передачу приміщень в оренду фірмі «Акта-трейд 21», порушивши тим самим чи не десяток норм законодавства.

По-перше, ця фірма, судячи з виписки з Держреєстру, існує без року тиждень, а точніше – з січня нинішнього року і не має ні фахівців, ні досвіду роботи з плодоовочевою продукцією. А це все ж таки продукти харчування, і за їхню якість необхідно відповідати. По-друге, щоб розпоряджатися майном громади району, потрібно скликати сесію райради, обговорити питання з депутатами і тільки потім виносити питання на голосування. Папір, який вручили фірмі-фаворитові, має приблизно таку ж юридичну силу, як торішній календар.

По-третє, Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)», ніхто, окрім М.Харитончука, не скасовував, а отже він чинний на всій території країни, у тому числі і в Шевченківському районі столиці. Тож, як не крути, Старокиївське ТЗП має право на оренду нерухомості на 10 років, тобто не лише на цей рік, а ще на п’ять років уперед — як мінімум. Що, до речі, на запит керівництва ТЗП підтвердили в офіційних відповідях і Міністерство юстиції України, і Фонд держмайна. А ось якщо колектив добровільно і – зауважте — у письмовій формі відмовиться від такого права, тоді, так би мовити, можливі варіанти. Але з якого це доброго дива працівникам, які вклали чималі гроші з доходів підприємства в ремонт, раптом усе залишати невідомо кому?

Колишній хазяїн району не переймався такими дрібницями, він прикидав на перспективу. Перед виборами керівництво ТЗП отримало листа, мовляв, виселяйтеся. Що робити підприємству, у сховищах якого тонни овочів та фруктів, закуплених за власні кошти, а в офісі — сотні договорів на їх поставку? Навіть коли на хвилинку уявити, що з якоїсь причини колектив вирішив зірватися з місця, – що робити з обладнанням, відремонтованим чи купленим за гроші акціонерів? Залишати гектари нових дахів і асфальтного покриття чи зривати й забирати із собою? У сховищах встановлено нові холодильні камери, без яких неможливо експлуатувати ці споруди, прокладено кабелі, встановлено кілька трансформаторів — перелік довгий. Рахунок іде на сотні тисяч гривень. Чи в тому і був розрахунок — ви все впорядковуєте, а ми потім, через свою фірму, знімаємо касу?

Судячи з інформації в пресі, таких випадків у Києві сотні, якщо не тисячі. Колишні господарі міста, йдучи, забирають не тільки ключі від сейфів та печатки. Підписуючи незаконні рішення в останні хвилини своєї влади, вони відчиняють ворота безчинству. Після першої появи пацанів на Старокиївському ТЗП — мабуть, їх посилали на зачищання території, приходили різні люди, які відрекомендовувалися і особистими помічниками М.Харитончука, кажуть, декого з них справді бачили в кабінетах Шевченківської райдержадміністрації, і депутатами всіх рівнів, навіть прокурора. Коли їхня пропозиція: «Давайте домовлятися!» — не вплинула, на підприємстві з’явилися чергові гінці, але звернулися вже не до дирекції, а до охоронців. Як у сумнозвісні 1990-ті — забили їм стрілку: «Єслі ваш босс «ващє» нє врубаєца, ми с вами самі всє вапроси перєтрьом». І, як у примітивному телесеріалі, наступного дня на території ТЗП висадився досить численний і агресивно налаштований десант у наколках. Майже два десятки чолов’яг характерної зовнішності й повадок легко відтіснили працівників і штурмом захопили другий поверх адміністративного будинку. Вони навіть ключів не шукали — кувалдами вибивали двері разом із цегляною кладкою.

Що роблять нормальні люди в такій ситуації? Правильно, викликають міліцію. Викликали. Охоронці правопорядку приїхали. І здивувалися: «Ні трупів, ні крові, навіщо кликали?..».

Відтоді жінки бояться в коридор визирнути — їх залякали мало не до смерті. Ситуація нагнітається. Довелося телефонувати вдруге. Люди у формі підійшли до кабінетів, у яких зачинилися пацани, і дуже суворо веліли відчинити потрощені двері. Ті відповіли, що ключа немає, а хазяїн їх просто замкнув, вони «тіпа» бранці. Представники закону з явним полегшенням зітхнули і поїхали. Працівники підприємства, хоч і в екстремальних умовах, але працюють, продукцію зі сховищ відправляють споживачам, договори поставок виконують. В адмінбудинку проблем більше — пацани захопили кабінет, у якому зберігався архів документів за останніх 30 років. Що вони з ними зроблять — можна тільки здогадуватися.

ТЗП, як і годиться, має документи на право оренди об’єктів нерухомості і на користування землею, сплачує за це чималі податки та збори, але в наших умовах на це ніхто не звертає уваги. Колектив не просто пресують, а витісняють із цієї території. Знову ж таки — далеко не поодинокий випадок у Києві. І цілком очевидно, що нова фірма не має наміру займатися тут картоплею та морквою — її насамперед цікавить капуста, себто — «зелень». Не дарма ж у її статутних документах записане право на оптову торгівлю побутовими товарами і здавання в оренду державного(!) майна. Якщо ТЗП змушене буде залишити освоєну територію, то автоматично зупиниться тут усе — адже «Київенерго» у зв’язку з розірванням договору зобов’язане буде відключити струм. Які ж без електрики зберігання і торгівля продуктами?..

А може, хазяїн-ляльковод, який прислав бригаду маріонеток, сподівається на швидку та повну розруху? Підхід суто київський — дощенту зруйнувати, а потім побудувати на цьому місці півдюжини висоток. Великий плюс у тому, що поруч немає житлових будинків, пікетів не буде і з мешканцями не доведеться нічого погоджувати.

Судячи з усього, колишні господарі міста правильно вибрали момент для захоплення уподобаних об’єктів — доки нові ради всіх рівнів зберуться, доки все владнають, мине час, а там почнуться відпустки. І хай постраждалі пишуть скарги, хай подають позови в суди — з нашими правовим нігілізмом і бюрократичною тяганиною це нікому й нічим серйозно не загрожує.

Звісно, були б бажання та щасливий збіг обставин – ситуацію у столиці може розрулити нове керівництво Києва. Здається, навіть робляться перші кроки на цьому напрямі — у травні з’явилося розпорядження мера Києва Л.Черновецького, спрямоване на збереження об’єктів соціальної сфери. Воно передбачає не тільки інвентаризацію об’єктів комунальної власності, а й контроль за ефективним використанням, а також недопущення перепрофілювання тих об’єктів, котрі надають соціально необхідні послуги населенню. Наміри хороші і своєчасні. Залишається тільки дочекатися, коли розпорядження нового мера не тільки читатимуть, а й виконуватимуть в усіх районах столиці — зокрема і в Шевченківському, нова влада якого спокійно спостерігає за тим, як майно громади району переходить у руки пацанів, податки — у тінь, а прибутки від бізнесу — у бездонні кишені їхніх паханів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво