ПАТРОНІВ НЕ ШКОДУВАТИ! ЛУГАНСЬКИЙ ВЕРСТАТОБУДІВНИЙ, ВІН ЖЕ ПАТРОННИЙ ЗАВОД, СТАВ ОДНИМ ІЗ ПОЛІГОНІВ ПЕРЕДІЛУ ВЛАСНОСТІ - Економіка - dt.ua

ПАТРОНІВ НЕ ШКОДУВАТИ! ЛУГАНСЬКИЙ ВЕРСТАТОБУДІВНИЙ, ВІН ЖЕ ПАТРОННИЙ ЗАВОД, СТАВ ОДНИМ ІЗ ПОЛІГОНІВ ПЕРЕДІЛУ ВЛАСНОСТІ

7 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 7 лютого-14 лютого

1795 року указом імператриці Катерини II було створено чавуноливарний гарматний завод на річці Лугань, навколо якого виросло місто Луганськ...

1795 року указом імператриці Катерини II було створено чавуноливарний гарматний завод на річці Лугань, навколо якого виросло місто Луганськ. Рівно через століття на його місці Головне артилерійське управління російського Військового міністерства з метою виробництва боєприпасів для недавно взятої на озброєння «трилінійки» Мосіна створило казенний патронний завод. Ще через 103 роки вже «Державне підприємство Виробниче об’єднання «Луганський верстатобудівний завод» (ДП ВО «ЛВЗ») — колишній радянський військово-промисловий монстр, що пережив конверсію та масоване розкрадання, збанкрутувало. 2001 року рішенням Господарського суду Луганська інвестором санації підприємства затверджено компанію «Бринкфорд». Першого квітня 2002 року Микола Мартиненко й Давид Жванія, котрі мають певний стосунок до компанії, стають народними депутатами України та входять у фракцію «Наша Україна». Вже влітку процес санації гальмується, а 17 січня поточного року Мінпромполітики відкликало затверджений ним План санації. До цього моменту «Бринкфорд» уже запустив на базі частини ЛВЗ власне виробництво, у яке вклав свої кошти — ЗАТ «Луганський патронний завод», який виготовляє затребувані ринком боєприпаси для спортивної та мисливської зброї. А створене з участю «Бринкфорда» ТОВ «Виробничо-комерційна компанія «Луганський верстатобудівний завод» зуміло налагодити збут іншої низьколіквідної продукції «монстра».

Здавалося б, звичайнісінька битва за власність. Одна з її сторін — «акула капіталізму» та промисловий інвестор «Бринкфорд». А найпослідовнішим супротивником закріплення «Бринкфорда» в Луганську стала... Ні, не Мінпромполітики, у сферу управління якого входить держвласність на ДП ВО «ЛВЗ». І не Луганська обладміністрація, керівник якої Олександр Єфремов починав свою трудову діяльність на цьому заводі. А адміністрація Президента, точніше — її керівник Віктор Медведчук, що від імені глави держави підписує численні розпорядження «перевірити», «з’ясувати», «вжити заходів», «доповісти». У цьому контексті події навколо ЛВЗ стають в один ряд із проблемами, що виникли в цей же період у концернів «Рошен» і «Орлан», керованих «нашоукраїнцями» Петром Порошенком і Євгеном Червоненком, із тиском на керівника НВК «Галичина» Петра Диминського, котрий у результаті вийшов з «НУ», з аналогічними доповідними АП щодо незаконності приватизації тим-таки «Бринкфордом» інших підприємств, приміром, «Запоріжабразиву».

Завод як родовище брухту

Перш ніж докладніше розповісти про вищезгадані перипетії, окреслимо деякі тенденції, що мали місце на заводі останніми роками. Відразу після Великої Вітчизняної, коли різко впала потреба армії в боєприпасах, частину патронних заводів СРСР ліквідували, а частину — доповнили різними виробництвами, зокрема товарів народного споживання. Треба відзначити, що устаткування для виробництва патронів на таких заводах зберігалося з величезним надлишком — на випадок воєнних дій. Крім патронів Луганський верстатобудівний випускав широку номенклатуру верстатів — тих самих «дубових радянських» токарних, фрезерних тощо. Крім цього завод виготовляв колонкові бурові установки, відцентрові насоси, а також... кришталеві люстри, меблі та знамениті друкарські машинки «Ятрань». Природно, у ринкових умовах більша частина виробництва стала нерентабельною. Держзамовлення на патрони теж різко скоротилося. Завод розділив долю сотень своїх побратимів за радянським ВПК.

Як показала інвентаризація, проведена вже під час санації підприємства на початку 2002 року, із 1991-го до 2001 року з благословення керівників заводу на брухт пішло майже п’ять тисяч тонн устаткування заводу (зокрема 645 одиниць механічного, 937 одиниць спеціального технологічного устаткування, 400 одиниць транспортних засобів). Адже після зупинки заводу верстати, багато з яких містили цінні сплави й коштовні метали, було демонтовано, але не законсервовано. Деякі складські приміщення заводу затопили грунтові води, тож провести в них інвентаризацію було неможливо (скоріш за все, під водою давно нічого немає). І навпаки, під час інвентаризації на території заводу знаходили дороге устаткування, що не перебувало на балансі підприємства... Заступник голови адміністрації Президента Олексій Іщенко, який побував минулого літа на підприємстві, характеризуючи побачене, сказав, що «за таке треба розстрілювати».

Крім використання заводу як звалища брухту, іншим успішним «бізнесом» керівників ДП ВО «ЛВЗ» був продаж за кордон устаткування для виробництва патронів. Як заведено, за демпінговими цінами. З кількох розукомплектованих автоматичних роторних ліній (АРЛ) складали одну, фарбували, регулювали і продавали. Оскільки завод не мав права на спецекспортну діяльність, посередниками в контракті зазвичай виступали «Укрспецекспорт» або «Укрінмаш», а за ними — інші компанії. Правда, заводу на таких поставках багато заробити не вдалося — мало того, що устаткування поставлялося у три-шість разів дешевше від закордонних аналогів, так ці гроші ще й не завжди платилися. У Греції досі триває судовий процес із стягнення понад 100 тисяч доларів з бізнесмена Василя Попадопулоса, котрому 1997 року «Укрспецекспорт» поставив луганську лінію складання патронів 9x19 Luger. А в грудні 1998 року було реалізовано так званий «Єменський контракт» (договір №3/121, контрагент «Укрінмаш», посередник — ірландська Balcombe Investments Ltd., яку пов’язують з київським бізнесменом Тимуром Тіммерманом, формальний споживач — Міністерство оборони Республіки Ємен, сума контракту — 2,11 млн. дол.), відповідно до якого в Ємен поставили сім ліній для виробництва патронів 7,62x39-8 (для автоматів АК-47). Аналогічне устаткування в зарубіжних виробників коштує до 13 млн. дол. (можна уявити собі розмір комісійних, отриманих окремими учасниками угоди). За деякими даними, кінцевим пунктом призначення устаткування в обхід ембарго став Ірак, де на військовому заводі в північно-західній частині Багдада ці лінії (а також луганські фахівці з їх експлуатації) працюють і сьогодні. Є дані, що на отримані від контракту комісійні дехто з учасників угоди побудував... завод із виробництва гігієнічних прокладок «Angels» у Києві.

Банкрутство на замовлення... На чиє?

«У діях Луганської облдержадміністрації, управляючого санацією, ЗАТ «Бринкфорд», регіонального Агентства з питань банкрутства (далі йде цілий перелік держорганів, зокрема Мінпромполітики, податкова тощо. — Авт.) простежуються узгоджені дії, спрямовані на доведення ДП ВО «ЛВЗ» до фіктивного банкрутства й поступової передачі його в руки ЗАТ «Бринкфорд» — говориться у висновках міжвідомчої робочої групи, створеної за розпорядженням Президента №408 від 17.12.2002 «Про перевірку законності приватизації ДП ВО ЛВЗ». Цілком можливо, що до банкрутства підприємство справді доводили цілеспрямовано. Проте справу про банкрутство ДП ВО «ЛВЗ» було порушено тоді ще Арбітражним судом Луганської області 23.07.1998 на вимогу газотрейдерної фірми ТОВ «Комфорт ЛТД» (до реєстру кредиторів увійшла 31 юрособа з загальними вимогами на суму 26,6 млн. грн., зокрема ДПІ Луганська, Донецька залізниця, «Луганськобленерго» — схоже, «добро» на банкрутство обладміністрація дала). А ЗАТ «Бринкфорд» не мало господарських відносин із ДП ВО «ЛВЗ» до моменту затвердження Плану санації. Не мало воно стосунку й до ТОВ «Комфорт ЛТД», що ініціював процедуру банкрутства. До речі, до початку санації 2001 року заборгованість ДП ВО «ЛВЗ» перед ТОВ «Комфорт ЛТД» було погашено.

Цікава деталь: управляючим санацією призначено ВПК-промисловця зі стажем Миколу Портного, котрий раніше працював в аналогічних проектах із компанією «Торговельний дім» (минулого тижня написав заяву про звільнення від повноважень управляючого). Тоді як Мінпромполітики, що узгоджувало План санації, пропонувало на цю посаду колишнього директора заводу Віктора Бондаренка, який виконав, так би мовити, фінальний акорд у симфонії банкрутства ДП ВО «ЛВЗ» (і з цієї причини його не підтримав Комітет кредиторів). Можливо, підприємство таки «банкрутували», але під когось іншого? А тепер не можуть подарувати «Бринкфорду», що він виявився спритнішим і зумів «улізти» в процес санації та очолити його (що, правда, теж не так просто)?

Хто окрім «Бринкфорду» міг бути зацікавлений у банкрутстві підприємства? Насправді ідея розділити величезний і нежиттєздатний завод-монстр на невеликі підприємства, запустити ті з них, які здатні випускати ліквідну продукцію, і продати решту носилася в повітрі. Найпряміші важелі впливу на завод і його кредиторів мали Луганська обладміністрація та Міністерство промислової політики. Що стосується першої, то виходець із ЛВЗ Олександр Єфремов завжди чим міг підтримував підприємство і навряд чи пішов би на його відкрите знищення. Хоча можна припустити, що він підтримав би проект створення на основі частини заводу конкурентоспроможного виробництва. Що стосується Мінпромполітики, то свого часу воно зразково-показово проігнорувало постанову Кабміну №987 від 30.07.1998 про виділення з підприємств ВПК підрозділів, які мають стратегічне значення, із наступним перетворенням їх на казенні підприємства. Комісією, створеною розпорядженням №198 від 4.11.1998 першого заступника міністра промполітики В.Падалки було зроблено висновок про недоцільність виділення в окреме підприємство патронного спецвиробництва на ЛВЗ. Оскільки тоді його устаткування було б складніше продати до Іраку? Чи тому, що тоді спливли б масштаби розкрадання на підприємстві? Складається враження, що тодішнє керівництво Мінпромполітики, як фактичний хазяїн держпідприємства, усе ж мало якісь плани на ведення бізнесу на основі ЛВЗ — металобрухтового, з експорту надлишків устаткування чи просто з розпродажу майна банкрута — невідомо. Схоже, у чиновників просто забракло ділової хватки та комерційної гнучкості довести розпочате до кінця.

«Чисто санація»

У «обвинувальному висновку» по ЛВЗ, який під Новий рік ліг на стіл Президента, стверджується, що процедура санації була незаконно застосована до оборонного державного підприємства. Проте в закон України «Про перелік об’єктів, які не підлягають приватизації» від 7.07.1999 включено лише «Спеціальне виробництво ВО «ЛВЗ», що не є юридичною особою. Як ухвалив 3.05.2001 Луганський госпсуд, провадження у справі боржника має здійснюватися відповідно до норм закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» від 30.06.1999. Затвердженим судом і (на тому етапі) Мінпромполітики Планом санації було передбачено виділення спецвиробництва в окреме державне підприємство. Що й було зроблено, коли 25.04.2002 Мінпромполітики своїм наказом №204 затвердило розділювальний баланс і створило ДП «Луганський патрон». Тим самим було затверджено склад «цілісного майнового комплексу» з виробництва боєприпасів, що відповідно до президентського указу №972 від 3.03.2001 мав залишитися в руках держави при санації ЛВЗ.

Слід зазначити, що Мінпромполітики довгенько «торгувалося» із приводу затвердження плану санації ЛВЗ. Ще до затвердження судом процедури санації воно попереджало Комітет кредиторів про «неприпустимість проведення не узгоджених із ним заходів» «з урахуванням спеціального режиму патронного виробництва». Однак План санації, хоч і з зауваженнями (відповідно до яких спецвиробництво має бути виділене з ДП ВО «ЛВЗ» із потужностями, достатніми для автономного функціонування), МПП усе ж затвердило. Пізніше в План санації були внесені зміни (наприклад, після реальної оцінки стану виробничих фондів ЛВЗ у результаті повної інвентаризації, уперше за багато років проведеної санатором), що також погоджувалися з МПП, обладміністрацією та Комітетом кредиторів. З’явилися нові зауваження МПП, які багато в чому скасовували старі. Відповідно до них, «цілісним майновим комплексом із закінченим циклом виробництва» вважалася саме ділянка складання патронів. На думку керівників ЛВЗ, виробництво патронів у будь-якому разі залежить від поставок капсулів, порохів, лаків, сталі, підготовки спеціалістів (усе це в основному російське), а тому «автономного функціонування спецвиробництва» неможливо домогтися за будь-якого розподілу устаткування.

За словами держсекретаря міністерства В.Казакова, у листах про відкликання плану санації, Мінпромполітики тим самим «створювало можливості для Комітету кредиторів, інвестора, керівництва санацією виправити допущені порушення чинного законодавства», а також «вимушено» пішло на цей крок через те, що «Господарський суд Луганської області поставив МПП, як держорган, уповноважений управляти майном ДП ВО «ЛВЗ», у складне становище; міністерство було позбавлено законного права втручатися у хід санації». Насправді МПП могло взагалі не погоджувати План санації, його ніхто не примушував це робити. Чому воно цього не зробило, і все ж йшло на поступки — питання, що вимагає окремого дослідження.

Хай там як, санація йшла своєю чергою. У квітні 2002 року, як уже зазначалося, було сформовано ДП «Луганський патрон». А 30.08.2001 зареєстровано ТОВ «Виробничо-комерційна компанія «Луганський верстатобудівний завод». За словами керівництва ЛВЗ, її мета — ліквідація тіньових схем поставок сировини, матеріалів і комплектуючих на ДП ВО «ЛВЗ», у тому числі бартерних, зниження закупівельних цін без утрати якості, організація системного підходу до діяльності підприємства, маркетингові дослідження тощо.

Із травня по жовтень 2002 року управляючий чотири рази звертався до ФДМУ з пропозиціями щодо участі держави в спільному виробництві патронів для спортивної зброї. Держава визнала таку участь недоцільною. Тоді в жовтні 2002 року було створено ЗАТ «Луганський патронний завод». Засновниками його виступили ЗАТ «Бринкфорд» і дві приватні особи, а в статутний фонд було внесено устаткування ДП ВО «ЛВЗ», раніше придбане «Бринкфордом» на аукціонах (докладніше про це нижче). За планами керівництва санацією, тандем державного підприємства «Луганський патрон», що мало випускати бойові патрони на держзамовлення, і ЗАТ «Луганський патронний завод», орієнтованого на ринок, має розвиватися в умовах взаємовигідного співробітництва; при цьому останнє, продаючи свою високоліквідну продукцію на світовому ринку, мусить підтримувати перше дешевими гільзами та кулями.

За даними керівництва підприємства, за 9 місяців 2002 року обсяг реалізованої продукції ДП ВО «ЛВЗ» зріс із 8,3 млн. грн. у першому півріччі до 33,6 млн. грн. Відповідно до акта КРУ від 27.12.2002, кредиторська заборгованість підприємства з 1.10.2001 по 1.10.2002 зменшилася з 60,75 до 44,26 млн. грн. Річний обсяг товарної продукції 2000 року склав 11,9 млн. грн., 2001-го — 23,13 млн. грн. (у т.ч. за друге півріччя — період санації — 15,39 млн. грн.), а тільки за 9 місяців 2002-го — 23,75 млн. грн. Рентабельність патронного виробництва зросла з -14,2% на початку 2001-го до +3,7% на жовтень 2002 року.

Я сам собі і позичальник, і банк

У грудні 2001 року ДП ВО «ЛВЗ» бере кредит у 6 млн. грн. у кременчуцькому АКБ «МТ-Банк» терміном до 18 квітня під 29% на місяць і під заставу частини устаткування заводу. Кредит призначався на поновлення виробництва боєприпасів на держзамовлення для силових структур України. За даними керівництва ЛВЗ, виконання держзамовлення зірвалося через те, що дозвіл на імпорт пороху з Росії було отримано лише в квітні. З кредитних коштів 4,8 млн. грн. витрачено на придбання матеріалів із мобілізаційного резерву (тобто повернулося в державну скарбницю), і 1,2 млн. грн. — на поточні платежі (у т.ч. виплата заборгованості по зарплаті). До речі, підвищення вдвічі тарифних ставок при введенні мораторію на скорочення чисельності робітників (Планом санації було передбачене звільнення 1200 робітників) проводилося на прохання губернатора, із метою забезпечити перемогу блоку «За ЄдУ» на виборах (якої було досягнуто). Усього за час санації було виплачено 9,23 млн. грн. заборгованості минулих років.

За словами керівництва ЛВЗ, «МТ-Банк» — єдиний банк, котрий ризикнув дати кредит безнадійному підприємству з величезними боргами. Чому він пішов на цей ризик — зрозуміло, якщо ознайомитися зі складом його засновників. Так, 34,58% банку належить компанії «Придніпровські магістральні трубопроводи», 9,19% — ВАТ «Суднобудівний завод «Затока», 8,99% — нафтовидобувній компанії ЗАТ «Пласт», 8,83% — ВАТ «Запоріжабразив» тощо. Останні три згадані компанії, тобто як мінімум 27%, або блокуючий пакет «МТ-Банку», контролює «Бринкфорд». Походження інших трьох акціонерів банку — ЧМП «Алоїнс», страхової компанії «Нафтогазстрах» і компанії «Укртатнафтасервіс» — точно невідоме, проте не виключено, що «Бринкфорд» присутній і в них. Тобто ризиковий кредит підприємству міг надати лише «свій» банк.

Проте, вчасно кредит не було погашено, і 7.05.2002 заставне майно за 7,96 млн. грн. продали на аукціоні. Покупцем його стало саме ЗАТ «Бринкфорд» — так з’явилася перша власність компанії в ЛВЗ. А 27.07.2002 відбувся другий аукціон, на якому реалізовано будівлі й устаткування цеху №3 ДП ВО «ЛВЗ» із виробництва боєприпасів. За 8,6 млн. грн. їх також придбало ЗАТ «Бринкфорд». В обох випадках сплачена компанією сума помітно більша як від оцінної, так і балансової вартості устаткування. У жовтні 2002 року це майно внесено до статутного фонду ЗАТ «ЛПЗ». Попри те, що гроші залишилися на ЛВЗ, а також попри те, що в цілому створення й функціонування ЗАТ «ЛПЗ» мало благотворно позначитися на фінансовому здоров’ї заводу, не можна не зауважити певну грубуватість, чи що, подібної операції. Виникла можливість говорити про «приватизацію» «Бринкфордом» ЛВЗ, хоча формально ніякого продажу державної власності приватній компанії не відбувалося. Нині законність проведення цих аукціонів опротестовує прокуратура — хоча скасувати їхні результати в змозі лише суд.

Якщо в першому акті на сцені є патрон...

У травні 2002 року главою адміністрації Президента став Віктор Медведчук, а вже влітку розпочалася планомірна кампанія з «вичавлювання» «Бринкфорду» з ЛВЗ. У липні, відповідно до доручення Кабміну, Мінпромполітики створило спеціальну міжвідомчу робочу групу з перевірки становища на заводі. Згідно з заявами МПП, комісія дійшла висновку про формальність урахування в Плані санації зауважень міністерства й наявності в ньому «численних порушень законодавства». У висновках міжвідомчої робочої групи підкреслено: «Роботу з оздоровлення фінансово-економічного стану під час процедури санації ДП ВО «ЛВЗ» у цілому комісія вважає позитивною».

Тоді Президент 12.09.2002 дає ще одне доручення розібратися із законністю «приватизації» ЛВЗ. 09.10.2002 прокуратура Луганської області за матеріалами СБУ порушує кримінальну справу за ст.364 ч.2 «Зловживання владою та службовим становищем» за фактом «незаконного продажу майна ДП ВО «ЛВЗ». Наприкінці жовтня на засіданні оргкомітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України глава держави згадав у своїй доповіді порушення, допущені під час приватизації «Запоріжабразиву» (мається на увазі купівля «Бринкфордом» контрольного пакета акцій за 5 млн. грн.), що певною мірою рівнозначно вироку. Проте 29.10.2002 Господарський суд Луганської області продовжив термін санації ДП ВО «ЛВЗ» на 6 місяців — до 12 квітня 2003 року. За даними СБУ (вони містяться в доповідній записці на Медведчука), це стало можливим у результаті зустрічі народного депутата Миколи Мартиненка й губернатора Олександра Єфремова, яка відбулася 23 жовтня. При цьому суд зажадав від МПП обгрунтування того, що ДП ВО «ЛВЗ» належить до небезпечних виробництв (цим твердженням МПП мотивувало неможливість його санації). А 17.12.2002 Президент України видав розпорядження №408 «Про перевірку законності приватизації ДП ВО «ЛВЗ». Результати перевірки, котра встановила «непоодинокі факти» порушень різноманітних нормативно-правових актів, лягли на стіл глави держави 27.12.2002 — разом із багатьма «новорічними указами», підписаними ним у переддень свята.

Результат відомий. Другого й чотирнадцятого січня Віктор Медведчук посилає Віктору Януковичу два директивні листи. Перший (до нього було долучено результати перевірки) містив вимогу вжити заходів для ліквідації виявлених недоліків. Другий — дати відповіді на 14 запитань щодо комерційної діяльності підприємства. Запитання на кшталт «2. У які країни було продано боєприпаси виробництва ДП ВО «ЛВЗ», схеми надходження коштів від реалізації патронів» або «14. Розкрити схеми реалізації продукції й фінансові потоки ДП ВО «ЛВЗ» більше нагадують постановку завдання оперативному співробітнику служби економічної розвідки перед підготовкою масштабної операції проти конкурента. Що ж, службове становище глави АП дає всі можливості для такої діяльності.

Спочатку не витримало Мінпромполітики. Зрозумівши, що такий пильний інтерес до історії ЛВЗ не може не виявити ролі в ній міністерства, воно 17.01.2003 відкликає План санації з «Бринкфордом» у головній ролі. Формальна причина — «відмова керуючою санацією ДП ВО «ЛВЗ» від коректування Плану санації» (мався на увазі поділ майна між патронними заводами ДП і ЗАТ). При цьому Мінпромполітики незграбно виправдовується — мовляв, попри відкликання зауважень до Плану санації й узгодження його та змін до нього, Мінпромполітики «підтверджує незмінність своєї позиції, яка в цілому збігається з позицією Мінекономіки» й «вело послідовну роботу з захисту державних інтересів щодо ДП ВО ЛВЗ».

Чим закінчиться ця складна й сумна історія, сказати важко. Якщо нічого не зміниться, «Бринкфорд», вклавши в підприємство близько 20 млн. грн., піде з нього, коли в квітні закінчиться санація. Звісно, наявність на підприємстві практичного господаря, котрий відчуває вигоду, позначиться на ньому набагато благотворніше, ніж присутність «совкового» керівництва, яке вміє лише нарікати на відсутність ринку збуту для «перевищуючого світові аналоги», але нікому не потрібного патрона 5,45х39 7Н10. Нехай на заводі залишиться десята частина потужностей, але робота за світовими стандартами, продаж продукції на світовому ринку й отримані прибутки у валюті значно більше сприятимуть збереженню іміджу й позицій підприємства, ніж віртуальні держзамовлення боєприпасів для не менш віртуальної української армії. Можливо, у цьому разі за принципом «переможців не судять» можна було б списати навіть порушення при нагромадженні «першого мільйона». Хоча не складно спрогнозувати: якщо «Бринкфорд» усе ж таки «підуть» із ЛВЗ, то наступний інвестор санації, чи то із структур СДПУ(о) чи ІСД, почне діяти за аналогічним планом санації. Просто тому, що він найлогічніший.

І, нарешті, не можна не віддати належне главі адміністрації Президента, точніше — тій планомірності й цілеспрямованості, із якою він «зачищає» фракцію Ющенка від «великого бізнесу». На всю котушку використовуючи при цьому ресурси адміністрації Президента. За таких умов бажаючим використовувати «кватирки» українського законодавства треба різко підвищувати якість роботи своїх юристів. Можливо, космічна місія Медведчука на посаді глави АП саме і зводиться до тотального підвищення юридичної кваліфікації великого українського бізнесу і, як результат, зміцнення правового поля країни.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво