Паровоз на рейках ринкової економіки. Французькі транспортники проти скасування дочасних пенсій - Економіка - dt.ua

Паровоз на рейках ринкової економіки. Французькі транспортники проти скасування дочасних пенсій

26 жовтня, 2007, 14:49 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-2 листопада

Про те, що головне випробування на міцність очікує Ніколя Саркозі 18 жовтня, провідні світові ЗМІ повідомляли ще з літа...

Про те, що головне випробування на міцність очікує Ніколя Саркозі 18 жовтня, провідні світові ЗМІ повідомляли ще з літа. Однак із наближенням цієї фатальної дати увага журналістів до проблеми ледь не зійшла нанівець: на перший план вийшла тема назрівання розлучення французького президента. Той факт, що повідомлення про розлучення прозвучало нарешті саме в день страйку, журналісти, особливо англомовні, простим збігом вважати ну ніяк не хочуть. Однак наслідки змін у сімейному статусі Саркозі аналізуються значно старанніше, ніж роль загальнонаціонального попереджувального страйку, з допомогою якого французькі транспортники прагнули вкотре заблокувати пенсійну реформу. Тим більше що психології і в тому, і в іншому значно більше, ніж політики разом із економікою.

Ціна питання

Пишаючись своїм бурхливим революційним минулим, французи традиційно вирізняються палкою симпатією до страйкарів. У пам’ять міцно вкарбувалася сцена з повсякденного страсбурзького життя: натовп на трамвайній зупинці чинно вислуховує оголошення з репродуктора (!) про те, що через страйк транспорт не ходить, і розходиться без тіні обурення.

І ось тепер саме ця готовність французів жертвувати своїми особистими зручностями із солідарності зі страйкарями піддалася серйозному випробуванню. Адже новому французькому уряду вдалося сформулювати проблему таким чином, що справедливість боротьби транспортників викликає великі сумніви.

Передусім ідеться про так звані спеціальні пенсійні режими. У цілому французька пенсійна система вважається однією із найщедріших. Але для деяких категорій вона взагалі фантастично приваблива. Зокрема представники певних професій можуть виходити на пенсію не в 60 років, як решта французів, а в 55 і навіть у 50. Та й загальний виробничий стаж нараховується для них за особливою схемою.

Чим керувався французький уряд, надаючи такі пільги кочегарам паровозів у 1930-х роках, зрозуміти можна. Правда, важко забути, що тепер ця професія зникла, зате пільги за залізничниками збереглися. Значно складніше зрозуміти логіку рішення надати аналогічні пільги працівникам Паризької опери (ухваленого ще 1698 року) і «Комеді Франсез» (1914 рік). Окрім артистів і залізничників, право дочасно виходити на пенсію ще мають банкіри, рибалки, службовці газової й електричної монополій — у цілому представники 128 категорій.

Наразі загальна чисельність таких пільгових пенсіонерів — 1,6 млн. осіб (6,4% всіх французьких пенсіонерів), а весь фінансовий тягар цієї пенсійної щедрості лежить на плечах 430 тис. працюючих (із них 370 тис. — транспорт­ники й енергетики). Дефіцит, що виник внаслідок цього ще у 2003 році (при чисельності пенсіонерів-пільговиків 1,1 млн.) сягнув 7 млрд. євро.

Ліквідувати систему пільгових пенсій пробували у Фран­ції й раніше. Найбільше запам’ятався в цьому сенсі 1995 рік, коли, протестуючи проти реформ тодішнього прем’єр-міністра Алена Жюппе, транспортники на три тижні паралізували життя країни і домоглися таки їх скасування.

Щоправда, тепер аналітики ще задовго до призначеного терміну знаходили чимало відмінностей між нинішньою ситуацією та подіями 12-річної давності. Адже за минулі роки французькі профспілки втратили значну частину свого авторитету, та й колишньої єдності в їхніх лавах уже немає. З восьми найбільших профспілок транспортників лише три з самого початку підтримували ідею перетворення 24-годинного страйку на безстроковий, якщо уряд не піде на поступки. А після «розбору польотів» упертюхів поменшало до двох.

Не дуже складається і з підтримкою страйкарів французьким суспільством. Опитування, проведені як до, так і під час страйку, засвідчили, що більшість французів підтримують намір Ніколя Саркозі ліквідувати дочасні пенсії. А 61% опитаних засудив дії страйкарів (тоді як 1995-го дві третини французів висловлювали солідарність із ними).

Найефективніший важіль впливу французького пролетаріату нині втрачає значну частину свого ККД: влітку Саркозі вдалося провести через французький парламент закон, який зобов’язує профспілки під час проведення страйків забезпечувати мінімальні потреби суспільства і випускати на лінії мінімально необхідну кількість транспортних засобів. Щоправда, набуде чинності він лише із січня 2008 року, однак для профспілок саме його ухвалення стало дуже неприємним сюрпризом.

Крім того, і сам Саркозі, і прем’єр-міністр Франції Франсуа Фійон уже пройшли школу подолання опору своїм рішенням і довели здатність їх відстоювати. Про те, як, будучи міністром внутрішніх справ, Саркозі поклав край заворушенням, що два роки тому охопили передмістя Парижа, добре пам’ятають не лише у Франції. А на рахунку Фійона вже дві реформи: пенсійна 2003 року (коли він був міністром із соціальних питань) і освітня 2004-го (на відповідній посаді). Обидві реформи наштовхнулися на відчайдушний опір, однак були доведені до кінця, зокрема пенсійний вік у Франції підвищили з 55 років до 60. Але тему скасування пільгових пенсій тоді всерйоз не порушували.

На користь Саркозі свідчить і той факт, що він покладається не лише на силові методи. Активний діалог, який вівся із профспілками протягом кількох тижнів до страйку і тривав після нього, ще більше знижує затятість опору. Найгостріші проблеми президент обговорює з профспілковими лідерами не лише в Єлисейському палаці, а й за ланчем у найкращих французьких ресторанах. Навіть скептики з The Economist припускають, що врегулювати проблему скасування пільгових пенсій усе ж таки вдасться до кінця нинішнього року.

«Я буду долго гнать велосипед»

Втім, якщо це й станеться, то психологічний ефект такого досягнення виявиться значимішим за економічний. Наприкінці вересня Франсуа Фійон заявив, що Франція, по суті, є банкрутом. А перший бюджет нового французького уряду, ухвалений буквально через кілька днів після цього, продемонстрував: очікувати радикальних змін на краще найближчим часом не доводиться.

Величезний державний борг — 64% ВВП — зберігається практично на незмінному рівні. Дефіцит бюджету — 2,3% ВВП, або 41,7 млрд. євро, — трохи ниж­чий від торішнього показника (2,4%), але досі зависокий для держави з такими складними фінансовими проблемами. На зустрічі зі своїми європейськими колегами міністр фінансів Франції Крістін Лагард наразилася на шквал критики, визнавши, що збалансувати бюджет не вдасться навіть до 2010 року, як декларувалося раніше (і як обіцяють зробити решта країн—членів ЄС). У Франції це, в найкращому разі, станеться 2012-го.

Не вдасться істотно зменшити і державні витрати. Передвиборна обіцянка Саркозі закривати кожну другу звільнену вакансію державного службовця тепер звучить уже інакше: після виходу на пенсію трьох службовців їх замінять два новобранці. Цей захід у 2008 році має привести до скорочення 23 тис. робочих місць у держсекторі, причому половина їх припаде на систему освіти.

Реалізація цього плану дозволить заощадити 450 млн. євро — мабуть, найоптимістичніший рядок бюджету, який недорахується 9 млрд. євро податкових зборів. Саме в таку суму виллються законопроекти, ухвалені цього літа, які скасовують оподаткування понаднормових годин (при збереженні одіозного 35-годинного робочого тижня), виключають із оподатковуваних сум іпотечні виплати, знижують податки для багатих і скасовують податок на спадщину для членів родин.

Не відбиті поки що у бюджеті плани зменшення державних витрат на медичне обслуговування. Частина коштів на лікування, як стверджує Саркозі, має покриватися з кишені пацієнта, хоча б із розрахунку 50 євро на особу. Та й мінімальна зарплата повинна визначатися не вартістю життя, а економічними можливостями й інтересами бізнесу. Але це, знову ж таки, з галузі риторики, яка так і не була відбита у бюджеті.

Втім, найбільшою проблемою французького бюджету, на думку експертів, є самі дані, закладені в розрахунки. Так, зростання економіки очікується в межах 2—2,5% (розрахунковий показник — 2,25%), тоді як і Єврокомісія, і МВФ більше 1,8—1,9% не очікують. А ще скептики з Societe General і взагалі говорять про 1,6—1,7%.

Ще гірші справи з ціною на нафту, яка минулого тижня перескочила позначку в 90 дол. за барель, тоді як французькі фінансисти порахували її по 73 дол. Євро у бюджет закладали за курсом по 1,37 дол., а тепер іде вже майже по 1,43. Отож лавина критики, яку викликав перший «революційний» французький бюджет як у самій Франції, так і за її межами, може виявитися страшнішою за загальнонаціональний страйк.

І в цій ситуації новий президент Франції продемонстрував втрату значної частини своєї революційності. Для початку він постарався перевести стрілки на Жан-Клода Тріше, главу Європейського центробанку, звинувативши його в потуранні завищенню курсу євро і в незниженні відсоткових ставок. Тріше теж не залишився в боргу, назвавши Париж найбільшим марнотратником не лише в єврозоні, а й в усьому Євросоюзі.

«Французькі державні фінанси переживають великі труднощі, і це факт, і цей факт слід підкреслити», — сказав глава ЄЦБ в інтерв’ю радіостанції Europe 1 і телеканалові TV5. Та й узагалі, країні, котра з 1974 року не мала бездефіцитного бюджету, слід тугіше затягти пасок, а не приймати бюджет, уже названий «фіскально безвідповідальним».

А вранці вони прокинулися...

Новий французький уряд, як він сам стверджує, прийшов до влади, щоб «струснути» Францію, пробудити її від ситної дрімоти, примусити більше працювати. Рішучість, яку реформатори демонстрували протягом перших п’яти місяців перебування при владі, судячи з усього, свою роль будильника таки відіграла. Страйк Франція пережила на диво спокійно. Попри те, що майже 90% членів залізничних профспілок взяли в ньому участь, особливої знервованості в країні не помітили.

У Парижі, де рух громадського транспорту був практично паралізований, більшість французів узяли вихідні. Серед тих, хто постраждав найбільше, могли опинитися студенти, але їх цього «позбавили» викладачі: 33% учителів середніх шкіл і 44% — початкових теж приєдналися до страйкарів. Там же виявилися і служителі французької Мельпомени.

Було скасовано 80% авіарейсів у самій Франції і 70 — за її межі. У паризькому метро працювала тільки одна лінія, повністю автоматизована. Зате справжнє свято прийшло в пункти прокату велосипедів і роликів...

Ситуація стабілізувалася лише до вихідних. А підбити підсумки страйку профспілкові лідери зібралися в понеділок, 22 жовтня. Хоч уряд досі демонструє готовність іти на певні поступки, остаточного рішення на цій зустрічі прийнято не було: чергове засідання «страйккому» призначили на 31 жовтня.

Тим часом новий раунд консультацій із профспілками розпочався з ініціативи міністра праці Ксав’є Бертрана. Тепер зустрічі проводяться із представниками кожної профспілки окремо. І ця тактика вже дала певні плоди, посіявши ще більший розкол у профспілкових лавах. Хоча плани проведення чергового страйку в середині листопада досить активно обговорюються у французькій пресі.

У цій ситуації стає ще менш зрозуміло, об що розбилася революційна рішучість французької влади, яка так і не вжила обіцяних радикальних заходів. Деякі аналітики висловлюють припущення, що вся заковика — не у страйках, а в муніципальних виборах, які відбудуться в країні у березні наступного року. Адже опитування громадської думки свідчать, що популярність Саркозі, хоч і не дуже, але знижується: у вересні цей показник становив 62%.

Англомовні ЗМІ рясніють заголовками в стилі «кінець медового місяця». І річ тут, схоже, не тільки у проблемах сімейного життя...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво