«Паровоз на парникових газах»: хто та почому підкидає в його «топку»?

Через що, власне, зчинилася буча? Хіба вперше одні лобіюють законопроект, інші його різко критикують? Особливість нинішньої ситуації в тому, що мова йде не просто про законопроект «Про регулювання в сфері енергозбереження» №7231. За великим рахунком, йдеться про створення внутрішнього вуглецевого ринку України. Простіше кажучи, про механізм використання викидів парникових газів для фінансування технологічного переходу економіки країни до енергозберігаючих і енергоефективних технологій. Що, у свою чергу, посилює енергобезпеку держави, а також пускає в хід механізм циклічної модернізації виробництва.

У грудні 1997 року на додаток до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК) у Кіото (Японія) прийняли міжнародний документ, який отримав назву Кіотського протоколу. Він зобов’язував розвинені країни та країни з перехідною економікою скоротити чи стабілізувати викиди парникових газів у 2008—2012 роках порівняно з 1990-м.

Та попри те, що Україна, яка має великий потенціал вільних квот викидів парникових газів, у 2005 році ратифікувала цей документ, на сьогодні у нас усе ще немає законодавчої бази, необхідної для його реалізації.

Нюанс полягає в тому, що в 2012 році закінчується дія Кіотського протоколу, а міжнародні переговори щодо пост-Кіотської угоди на даному етапі зайшли в глухий кут, і невідомо, чи буде взагалі досягнута домовленість щодо якоїсь нової угоди на період після 2012 року.

З урахуванням цієї обставини в 2009—2010 роках за ініціативи народних депутатів із різних фракцій у Верховній Раді було зареєстровано п’ять законопроектів, які стосуються регулювання викидів парникових газів.

А 21 жовтня 2010 року Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект «Про регулювання в сфері енергозбереження» №7231, який, за твердженням його ініціаторів і розробників (а це народні депутати Юхим Звягільський, Микола Мартиненко та Олег Шевчук), спрямований на розв’язання пост-Кіотської проблеми.

«ДТ» подає три погляди на те, до чого може призвести імплементація цього законопроекту: точку зору одного з авторів законопроекту народного депутата Юхима ЗВЯГІЛЬСЬКОГО, який на практиці пройшов процедури, тільки ще прописані в законопроекті «Про регулювання в сфері енергозбереження»; думку експерта з питань зміни клімату Віктора СКАРШЕВСЬКОГО; точку зору першого заступника голови Національного агентства екологічних інвестицій Івана ВАРГИ.

Хоча після спілкування з багатьма експертами в питаннях зміни клімату і зацікавлених фахівців склалося враження, що суперечка точиться насамперед щодо термінів впровадження системи торгівлі правами на викиди парникових газів. Опоненти законопроекту переконують, що на це треба набагато більше часу, ніж передбачено в законопроекті.

Однак, на мій погляд, серйозні проблеми — із ухваленням цього закону або без нього — у вітчизняних підприємств усе одно виникнуть, якщо вони не перейдуть на енергозберігаючі технології. Не хочете модернізувати своє виробництво? Тоді вас змусять за ваші гроші фінансувати економіку підприємств інших країн. Особливо якщо Україна так і плестиметься в кінці «паровоза на парникових газах». Це вже відчули на собі українські авіакомпанії, про що також докладніше йтиметься далі.

Конкурентний ринок і жодної корупції! Хто проти?

Юхим ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ, народний депутат України, доктор технічних наук,
професор (співавтор законопроекту №7231)

Перший проект з утилізації метану на шахті ім. О.Засядька зареєстрований відповідно до міжнародних вимог. Під час його реалізації вперше відпрацьовувалися організаційно-правові процедури (створення проектної документації; її верифікація незалежними експертами, акредитованими при ООН; розробка плану-моніторингу скорочення викидів та його поетапного впровадження); створення реєстру одиниць викидів парникових газів в Україні та інтеграція його в міжнародну систему реєстрів відповідно до вимог ООН; правила і норми взаємовідносин партнерів і, нарешті, проведення першої трансакції в країну-покупця (Японію).

Впровадження першого етапу енергозберігаючого проекту на шахті ім. Засядька дало можливість на 80% скоротити споживання покупної електроенергії і зменшити більш як удвічі викиди метану в атмосферу. Кошти, отримані при реалізації квот від скорочення викидів, спрямовуються на подальше зниження енергоємності виробництва та зменшення шкідливих впливів на навколишнє середовище. Ознайомлення з результатами першого етапу змінило погляди багатьох передових менеджерів на ведення господарської діяльності підприємств.

Одночасно стало гранично ясно, що процедури, які застосовуються в Україні, мають істотні недоліки: тривалий термін підготовки документів, відсутність уніфікованих підходів, жорсткі обмеження заходів, які можуть бути включені в енергозберігаючі проекти скорочення викидів, та ін. Крім того, виникла цілковита невизначеність, що буде «завтра», після 2012 року — кінцевого терміну дії міжнародних Кіотських домовленостей.

Ми поставили перед собою завдання вивчити західний досвід і зрозуміти, чому там щороку витрачаються колосальні кошти на впровадження енергозберігаючих технологій і скорочення викидів парникових газів. Досконально вивчили методи обліку викидів в атмосферу, які використовуються в країнах Європи та в США. У США, попри відсутність єдиного, обов’язкового для всіх учасників загальнодержавного підходу, 80% становлять регіональні ринки, сумарний попит на скорочення викидів на яких перевищить, за прогнозами, попит у Євросоюзі після 2012 року. Ці два найрозвиненіші ринки, а також ринок Японії формують основний попит на вуглецеві одиниці. Загальновизнано, що їхні правила та норми надалі будуть орієнтиром і для інших країн.

В Європі в рамках ЄС із 2005 року були розподілені квоти між підприємствами, що у той самий момент підвищило їхню капіталізацію, а підприємства розвинених країн отримали додатковий фінансовий ресурс за рахунок реалізації одиниць скорочення викидів, ціна яких сьогодні становить близько 15 євро за 1 тонну СО₂. Водночас можливість одержувати квоти в партнерів із країн, що розвиваються, створила додаткові конкурентні переваги для європейських компаній. Так, сумарний обсяг інвестицій тільки в китайські проекти становить близько 8 млрд. євро. При цьому ціна придбання квот фіксується на ранніх стадіях проектів і набагато нижча за біржову ціну одиниць скорочень викидів.

Законодавство Європейського Союзу та регіональні ініціативи США виписані в такий спосіб, що вони не залежать від наявності єдиної глобальної угоди між країнами, а визначаються двосторонніми договорами. Сьогодні питання про існування глобального вуглецевого ринку не стоїть, проблема тільки в тому, яку систему схвалить і прийме міжнародне співтовариство — США чи ЄС. Їхні розбіжності істотні. У США більш жорсткі вимоги до моніторингу (тільки автоматичні виміри здійснюються кожні 15 хвилин) та істотні обмеження за ціною (не більш як 10 дол. за тонну СО₂). В Євросоюзі моніторинг проводиться не рідше одного разу на рік, а держава жорстко контролює якість його даних (кожний звіт проходить перехресний аналіз зі всіма іншими статистичними звітами, які подає підприємство), але ціна одиниці — вільно плаваюча. Крім того, штраф за недотримання норм скорочень становить 100 євро за кожну тонну чи обов’язкову купівлю відсутніх одиниць на ринку.

Висновок усіх експертів — і наших, і іноземних: ринок — найефективніший механізм підвищення енергоефективності національного виробництва і забезпечення енергетичної безпеки країни. По-перше, підприємству вигідно фіксувати скорочення викидів, отримані при модернізації виробництва. Це значно компенсує вартість заходів, тому що квоти видаються мінімум на п’ять років. По-друге, з’являється додаткова конкурентна перевага при виході на ринки за рахунок додаткових знижок на ціну своєї продукції при реалізації вуглецевих квот. По-третє, у довгостроковій перспективі запускається внутрішній циклічний механізм модернізації виробництва, стимулювання наукових розробок, упровадження нових, більш ефективних енергозберігаючих технологій.

Зазначені вище переваги покладено в основу розробки проекту закону «Про регулювання в сфері енергозбереження» (№7231), що відповідає вимогам і міжнародним процедурам скорочення викидів, у тому числі Кіотському протоколу, який діє до 2013 року, а також кореспондується з нормами та правилами функціонування ринків розвинених країн.

Я твердо переконаний, що в України сьогодні є унікальний шанс сформувати свій внутрішній ринок з урахуванням її особливостей і стати сполучною ланкою між ринками розвинених країн. Україна сьогодні забезпечує більш як 60% світового ринку проектів спільного здійснення і цілком спроможна створити свій ринок одиниць викидів, який відповідає міжнародним стандартам та інтегрований у міжнародну систему. При цьому нашим пріоритетом має бути стійке зростання економіки та створення умов для модернізації вітчизняних підприємств. І, нарешті, внутрішнє законодавство, яке відповідає міжнародним вимогам, ліквідує невизначеність щодо функціонування ринкових механізмів скорочення викидів і після 2012 року.

Дещо докладніше зупинюся на механізмах, закладених у прийнятий у першому читанні проект закону.

Він пропонує наділити підприємства активом — у вигляді прав на викиди парникових газів, які держава встановлює кожному підприємству і які прирівнюються до квоти країни, узгодженої з міжнародним співтовариством. Підприємствам стає вигідно одержувати ці квоти ще до здійснення модернізацій та інших енергозберігаючих заходів, оскільки вони будуть зафіксовані на рівні «найбруднішого» виробництва. У нас є можливість вибирати як базовий будь-який рік із 2005-го по 2008-й чи приймати середні показники за кілька років.

Для забезпечення ліквідності одиниць кожному підприємству відкривається рахунок у національному реєстрі України, який сьогодні успішно працює та обслуговує операції з переведення одиниць
скорочення викидів проектів спільного здійснення, а також міждержавну торгівлю. Законом передбачається вивести торгівлю одиницями викидів не тільки на європейські біржі, а й впровадити в Україні. Для цього необхідно забезпечити відкриття рахунків в українському реєстрі нерезидентам для торговельних операцій і забезпечити високий стандарт проведення торгів.

Встановлення обмежень не обов’язково пов’язане з жорсткою нормою скорочення викидів. Але воно за відсутності зростання виробництва не має перевищувати поточний рівень. Для обсягу зростаючого виробництва передбачений резерв розвитку.

Закон — це не тільки облік і розподіл квот на викиди, а й зобов’язання держави перед підприємствами забезпечити визнання стандартів, це одночасно і надійний ринок збуту скорочень викидів, досягнутих і після 2012 року. Крім того, держава бере на себе частину відповідальності за модернізацію економіки за рахунок упровадження насамперед енергозберігаючих технологій і наділяє підприємства реальними джерелами фінансування. Нормативи скорочення викидів мають базуватися на галузевих стандартах та єдності підходів як підприємств, так і державних органів управління.

Для доступу на організований ринок товар має бути сертифікований. На вуглецевому ринку такою сертифікацією є система моніторингу викидів і підтвердження незалежної експертизи. Залежно від того, на який ринок орієнтована реалізація одиниць скорочень викидів, підприємство самостійно вибирає систему моніторингу: у розрахунку на європейського покупця воно може звітувати не рідше одного разу на рік за тривалою процедурою. Якщо підприємство орієнтоване на американський ринок, то воно має встановити автоматизовану систему моніторингу й працювати з одиницями викидів у режимі банк-клієнта. Слід мати на увазі: що точніша одержана інформація, то вищою буде ціна одиниці скорочень викидів.

Державні органи одержують тільки зведені дані про викиди, обробку первинних даних і формування звітів здійснюють самі підприємства чи спеціалізовані комерційні організації, які можуть обслуговувати кілька підприємств і не зацікавлені у втраті клієнта в зв’язку з розголошенням даних. Безумовно, конфіденційність інформації забезпечується самою моделлю ринку. Підтвердження якості даних забезпечується незалежними міжнародними експертами, акредитованими у відповідних міжнародних і національних організаціях.

І останнє. Як уникнути закриття підприємств, які не дотримуються вимог на викиди парникових газів? З цією метою пропонують на першому етапі торгувати тільки досягнутими скороченнями викидів, тобто не всім виділеним обсягом квоти, а тільки підтвердженими скороченнями. Надалі держава має створювати альтернативу одержанню скорочень, які використовуються для покриття зобов’язань у «дешевших» проектах (на
кшталт регіональних програм з модернізації ЖКГ і управління відходами), або ж забезпечити систему додаткової підтримки проектів за рахунок вільної квоти держави, узгодженої з міжнародним співтовариством.

Активне залучення банківського сектору і державної підтримки підприємств допоможуть Україні стати одним із основних бенефіціарів енергозберігаючого фінансування.

Навіщо Україні цей закон? Або правила пишемо ми, або їх напишуть за нас. Або ми залучаємо гроші у свою економіку, або фінансуємо чужі економіки. Або ми поступово стаємо частиною міжнародного ринку, або залишаємося країною третього світу, якою носяться посередники, що обдирають вітчизняного виробника.

Загалом закон «Про регулювання в сфері енергозбереження» після його ухвалення Верховною Радою максимально скоротить і спростить дозвільні процедури і, відповідно, зменшить можливість корупційного втручання.

Майбутнє завжди формується тут і зараз, і ми з вами його визначаємо, тому нам небайдуже, яким воно буде. Цей закон — спроба поділитися нашими знаннями і вірою в енергонезалежність країни.

Для продовження торгівлі скороченнями викидів після 2012 року не потрібен спеціальний закон

Іван ВАРГА, перший заступник голови Національного агентства
екологічних інвестицій

Через кілька тижнів увагу керівників країн, політиків, дипломатів і бізнесменів буде прикуто до Мексики, де в м. Канкун відбуватиметься
16-та Конференція сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН).

На цій зустрічі представники країн обговорять нову угоду щодо обмеження викидів парникових газів, так звану пост-Кіотську угоду. Зусилля міжнародного співтовариства спрямовані на пошук балансу між забезпеченням соціально-економічного розвитку і необхідністю запобігти кліматичним змінам. Саме ці позиції і визначають перебіг переговорного процесу з вироблення пост-Кіотської угоди.

Від нинішніх переговорів очікують більших результатів, ніж від торішньої
Конференції сторін у Копенгагені. Пост-Кіотську угоду, на думку дипломатів, навряд чи буде підписано в Канкуні — поки що немає згоди країн збільшувати зобов’язання зі скорочення викидів парникових газів. Зате багато країн уже висловилися за пролонгацію Кіотського протоколу на весь період, поки не буде прийнято нового документа. Цю думку підтримують, зокрема, Японія, Євросоюз. Звучать висловлювання на підтримку з боку Китаю і США.

Що очікує Україну в найближчому майбутньому, якщо буде пролонговано дію Кіотського протоколу? Основні зобов’язання за РКЗК ООН і Кіотським протоколом для сторін, які є розвиненими країнами та країнами з перехідною економікою (до яких належить Україна), полягають, зокрема, у такому:

— проведенні національної політики і здійсненні заходів щодо запобігання зміні клімату шляхом обмеження і скорочення антропогенних викидів парникових газів (ПГ) і захисту та підвищення якості поглиначів і накопичувачів ПГ;

— здійсненні заходів із адекватної адаптації до зміни клімату;

— щорічній розробці, публікації і поданню в секретаріат РКЗК ООН національних кадастрів антропогенних викидів і абсорбції поглиначами всіх ПГ, не регульованих Монреальським протоколом, використовуючи узгоджені міжнародні методології;

— підготовці відповідно до певних вимог національних повідомлень з питань зміни клімату і поданні їх у секретаріат РКЗК ООН.

Як бачимо, частково вимоги лежать у суто екологічному сегменті, але переважно стосуються підприємств, що зобов’язані впроваджувати енергоефективні технології. Саме на них покладено завдання скорочувати викиди парникових газів. Завдання ж Нацекоінвестагентства — впровадити в Україні гнучкі механізми економічного стимулювання вітчизняного бізнесу, щоб полегшити йому процеси модернізації та енергозбереження, які потребують значних інвестицій. Більш того, український бізнес і сам виявляє високий інтерес до використання механізмів «вуглецевого» фінансування для реалізації завдань з модернізації та підвищення ефективності.

Оскільки Україна висловлює готовність до пролонгації Кіотського протоколу, закріпити серйозність намірів і гарантії захисту українського великого виробника треба вже сьогодні законодавчим шляхом. Тим більше що у світі спостерігається тенденція розробки і прийняття відповідних законів. Проте, вивчивши міжнародний досвід, ми дійшли висновку, що ці закони раціональні і позитивні з погляду глобальних питань зміни клімату, але не завжди спрямовані на захист виробника як значного споживача енергоресурсів.

Сьогодні у світі спостерігається тенденція створення внутрішніх вуглецевих ринків як інструменту для полегшення виконання кількісних зобов’язань зі скорочення викидів парникових газів для найбільш розвинених країн, а також з метою виявлення можливостей для фінансування модернізації економіки в країнах, що розвиваються, та країнах із перехідною економікою, у тому числі в Україні. Як свідчить досвід Європейського Союзу, де функціонує найбільший внутрішній вуглецевий ринок, такий ринковий механізм є дієвим і ефективним інструментом регулювання, обмеження і скорочення викидів парникових газів, що, у свою чергу, стимулює енергоефективність національної економіки, посилює енергетичну безпеку держави, а також приводить у дію механізм циклічної модернізації виробництва. Крім ЄС, внутрішні вуглецеві ринки впроваджують Японія, США (25 штатів, які об’єдналися в регіональну ініціативу з парникових газів, штат Каліфорнія, Чиказька кліматична біржа), Австралія (провінція Новий Південний Уельс), Канада (провінція Альберта), Нова Зеландія та інші.

При цьому, якщо в Європі, США, Австралії підприємствам доводиться закладати необхідні витрати на впровадження нових технологій, покликаних скоротити викиди парникових газів, то, повторюся, Україна як країна з перехідною економікою в середньостроковій перспективі може розраховувати на інвестиції, отримані від продажу парникових квот.

Разом з тим не можна не зазначити очевидні дискримінаційні умови для виробників товарів і послуг країн — підписантів Кіотського протоколу порівняно з державами, які не беруть участі у глобальних процесах захисту клімату. Захистити внутрішні ринки розвинених країн покликано понад 20 багатосторонніх угод з охорони навколишнього середовища, що містять екологічні заходи, які обмежують торгівлю. Положення цих міжнародних актів безпосередньо стосуються правил, закріплених у рамках системи СОТ, включаючи Угоду про технічні бар’єри в торгівлі та Угоду із застосування санітарних і фітосанітарних заходів, спрямованих на усунення національних правил, які створюють зайві перешкоди міжнародній торгівлі.

Крім таких угод, основні гравці на міжнародних ринках товарів приймають національне законодавство, коригують нацполітику і застосовують заходи, які можна розглядати як акти протекціонізму внутрішнього ринку за екологічними ознаками, і за викидами парникових газів зокрема. Йдеться про так званий вуглецевий протекціонізм. Підстави для таких заходів об’єктивно існують. Запровадження обмежень на викиди парникових газів у ЄС призвело не тільки до підвищення собівартості європейської продукції, а й до зниження її конкурентоспроможності на внутрішньому ринку порівняно з імпортом із країн, які не мають обмежень на викиди.

Одним із перших масштабних прикладів таких заходів є директива ЄС 2008/101/ЄС про обмеження викидів парникових газів при авіаційних перевезеннях. Цією директивою авіаційні перевезення було включено в європейську схему торгівлі викидами. Знаковим є те, що під дію законодавства ЄС потрапили суб’єкти, які не перебувають під юрисдикцією країн — членів Євросоюзу, зокрема українські авіакомпанії. Згаданою директивою було створено прецедент одностороннього обмеження доступу до внутрішнього ринку авіаційних перевезень через механізм квотування викидів. При цьому плата за викиди стягуватиметься в односторонньому порядку з літаків, що приземляються і злітають на території ЄС, незалежно від країни реєстрації судна.

Для українських авіаперевізників, які виконують рейси в країни — члени ЄС, зазначена директива призведе до:

— збільшення операційних витрат на придбання дозволів на викиди парникових газів;

— ризику заборони польотів у ЄС у разі невиконання положень директиви ЄС;

— збільшення операційних витрат, пов’язаних з необхідністю вести моніторинг викидів парникових газів, а в майбутньому — одержувати дозволи на викиди на аукціонній основі;

— зниження конкурентоспроможності через більші, порівняно з європейськими авіаперевізниками, питомі витрати палива і, як наслідок, питомі викиди парникових газів.

Пасивність України в цьому питанні може обійтися вітчизняним авіаперевізникам у суму близько 35 млн. євро на рік, які будуть перераховуватися в бюджети країн — членів ЄС. Тому Україні необхідно розробити пакет адекватних і прийнятних заходів, спрямованих на національне регулювання викидів парникових газів при авіаційних перевезеннях, що дасть змогу вивести з-під дії директиви ЄС 2008/101/ЄС українських авіаперевізників або хоча б пом’якшити її дію.

Зазначу також, що авіація в цьому питанні стала піонером секторального вуглецевого протекціонізму. На черзі захист таких галузей, як металургія, енергетика, цементна промисловість, — ключових за викидами парникових газів секторів. І, наголошу, йдеться про ключові експортноорієнтовані і бюджетоутворюючі галузі України. Так, директивою 2009/29/EC було впроваджено безоплатне надання дозволів на викиди для компаній, які можуть постраждати внаслідок імпорту продукції, виробленої без обмеження викидів парникових газів. Таким чином, європейські компанії у разі реалізації заходів щодо скорочення викидів одержують додаткові фінансові вигоди від продажу наданих безплатно дозволів на викиди. Існує потенційна небезпека використання європейськими компаніями права, наданого цією директивою, для непрямого дотування окремих галузей європейської економіки в обхід правил СОТ через механізм безоплатного розподілу дозволів на викиди.

Нагадаю, що час від часу в ЄС звучать заяви про необхідність запровадження вуглецевих податків на імпорт з країн, які не проводять політики скорочення викидів парникових газів. У цьому разі продукція українських підприємств, які є основою експортних валютних надходжень, може втратити свою конкурентоспроможність. За попередніми оцінками експертів, втрати українських металургів, які експортують свою продукцію в Євросоюз, можуть становити 150 млн.
євро на рік.

Аналогічні заходи планують вжити США. Так, в Акті про чисту енергію і безпеку США, законопроекті, який встановлює тісний взаємозв’язок двох пріоритетів — енергобезпеки і зміни клімату, передбачається можливість одностороннього впровадження з боку США ввізного мита на товари з країн, у котрих немає дієвих механізмів зі скорочення викидів парникових газів. Це може призвести до обмеження імпорту української продукції у США, насамперед енергоємної і, відповідно, вуглецевмісної.

Оскільки США є найбільшим ринком збуту продукції для азіатських країн, їхні уряди також змушені вживати адекватні заходи для захисту і протидії вуглецевому протекціонізму, що, у свою чергу, може обмежити Україні доступ на їхні ринки. Така ланцюгова реакція може значно скоротити експортний потенціал України як однієї з найбільш вуглецевмісних економік світу.

Які заходи слід вжити, аби захистити вітчизняного виробника? Увесь комплекс таких заходів передбачає впровадження в Україні внутрішнього вуглецевого ринку. Це, з одного боку, продемонструє міжнародному співтовариству, що країна здійснює внутрішню політику, спрямовану на скорочення викидів парникових газів. А з іншого — посилить позицію країни в переговорних процесах з питання зміни клімату, що дасть змогу одержати додаткове фінансування від інших країн і міжнародних інститутів. Крім того, внутрішній вуглецевий ринок дає можливість ринковими методами стимулювати зниження викидів парникових газів, енергоспоживання і розвиток альтернативної «зеленої» енергетики. Та найголовніше, саме внутрішній вуглецевий ринок створює необхідний механізм для захисту вітчизняного виробника й інструмент протидії вуглецевому протекціонізму інших країн та їхніх об’єднань.

Першочерговими завданнями для створення внутрішнього вуглецевого ринку в Україні є прийняття закону, що встановлює основні принципи ринкових механізмів державного регулювання викидів парникових газів, а також формування державної системи обліку викидів як на рівні держави, так і на рівні господарюючих суб’єктів.

При цьому починати створювати ринок треба сьогодні, щоб він запрацював через два роки, а не через гіпотетичну п’ятирічку. Оскільки перші заходи проти українського виробника вживатимуть не 2017-го чи 2020-го, а вже з 2013 року. Часу практично не залишилося, і якщо не включитися в процес сьогодні, то завтра вже доведеться не створювати бар’єрів захисту, а виходити з економічного колапсу. Причому виходити з нього поодинці. Європа цього разу нам не допоможе.

Від редакції. Представивши найяскравіші, на наш погляд, думки щодо законопроекту «Про регулювання у сфері енергозбереження», прийнятого парламентом у першому читанні, «Дзеркало тижня» має намір детально відстежувати його долю і пов’язані з ним проекти спільного здійснення, реалізовані і розроблювані підприємствами України. Сподіваємося, їм уже є що розповісти, як і Національному агентству екологічних інвестицій, а також вітчизняним авіакомпаніям, які, на жаль, уже потерпають від вуглецевого протекціонізму ЄС.