ПАНЕ РЕКЛАМОДАВЕЦЬ, ВАШЕ МІСЦЕ В КВАДРАТІ А2

Літо — час подорожей. А яка подорож без карти? За необхідності придбати карту чи атлас покупці найчастіше зіштовхуються з парадоксальною ситуацією: вибору в них немає. Доводиться купувати або дорогу, але функціональну продукцію, або «ерзац» — дешеву, заповнену рекламою й незручну при використанні.

Карти й атласи як рекламоносії переживають сьогодні справжній бум. Воно й зрозуміло: термін життя в них набагато довший, ніж у глянсових журналів, а ціни на рекламу нижчі. Приклад: обкладинка «Женского журнала» коштує близько 38 тис. грн., а новенького атласу Києва — 32 тис. Зате роздрібна ціна журналу — 7 грн., а атласу — 31 грн. Щоправда, через місяць журнал стає старим і його викидають, або він припадає пилом на полиці. Дорогий атлас, приміром, виробництва ДП «Картографія» зазвичай купують для організації й використовують роками — інформація застаріває повільно й кількість рекламних контактів за час його життя разів у 100 більша. Але не все так просто. Звернімося до «першоджерел»...

— Наша продукція має низку особливостей, — розповідає Ольга Стеценко, менеджер ДП «Картографія». — Не в кожній карті чи атласі можна розміщувати рекламу, а велика частина нашого обороту припадає саме на таку продукцію: шкільні карти й атласи з історії та географії. Обкладинки останніх — ласий шматок для виробників солодощів, напоїв, іграшок та ін. товарів, і вони вельми прагнуть туди потрапити. Але наш замовник — Міносвіти — на це поки що не йде. Атласи «Автошлях України» та «Київ», «Одеса», «Харків», «Донецьк», а також карти областей — це видання, які оновлюються раз чи двічі на рік. І не тому, що інформація застаріває, а через природний приріст попиту. Приміром, атлас Києва може мати не більше двох-трьох рекламодавців, котрі не «лопнуть», як банки «Україна», «Інко», «Градобанк», залишивши після себе неприємний слід у свідомості громадян. На наших «Автошляхах України» 2002 року випуску свідомо залишено лише одного рекламодавця — «ЛУКойл-Україна». Адже власнику атласу передусім має бути зручно з ним працювати — потрібні межі нових районів столиці, покажчики вулиць, довідкова частина з найнеобхідніших сервісів і служб, схеми транспорту тощо.

Радикально протилежний напрям поданий продукцією фірми «Одекс», де атлас Києва (вартістю 5 грн.) нафарширований рекламою. Чого тільки немає в цьому «рекламному збірнику» — від телеканалів до казино, ліцеїв і АЗС. Нехай тут поліграфія гірша, рясніють в очах великі рекламні статті, зате таке «навантаження» істотно знижує вартість. Погодьтеся, це нагадує наше безплатне телебачення: «Хочеш дивитися фільм? Дивися тоді й рекламу, навіть якщо від неї вже нудить!»

Обидва підходи мають право на життя. Вони фактично створили дві окремі ніші в цьому секторі поліграфічного ринку, які стрімко звужуються за рахунок наступу суміжних сегментів. Так, частину споживачів приваблюють детальні карти, що є в Інтернеті чи на компакт-диску. Хтось задовольняється картами-доважками, які публікуються у рекламній продукції готелів, казино тощо або в довідниках на кшталт «Жовті», «Золоті» та інші сторінки.

Суміжники «крадуть» покупців у картографів і рекламодавців, примушуючи їх знижувати ціни й тиражі. Єдиний вихід для картографів у стимулюванні рекламодавців. Зважаючи на все, вони це усвідомили й готові стати на шлях «доробляння свого товару». Отож поспішайте, добродії рекламодавці, переглянути свої рекламні стратегії — такі носії, як журнали, ТБ, радіо й вагони в метро можуть бути з успіхом доповнені або навіть замінені комбінацією атласу та промоушен-акції.