ПАЛІНДРОМНИЙ ДЕНЬ: МИНУЛЕ І ДУМИ - Економіка - dt.ua

ПАЛІНДРОМНИЙ ДЕНЬ: МИНУЛЕ І ДУМИ

15 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 15 лютого-22 лютого

Що змінилося в оподаткуванні й податкоуниканні за останні 810 років У цікавий час ми живемо. Якщо р...

 

Що змінилося в оподаткуванні й податкоуниканні за останні 810 років

У цікавий час ми живемо. Якщо раніше симетричні роки (1661, 1771, 1881, 1991) розділяло 110 років і людина, проживши навіть більше сотні, могла не застати жодного з них, то кожен читач «ДТ» застав їх уже два: 1991-й і 2002-й. Позаяк інтервал скоротився вдесятеро і становить лише 11 років — час прискорився.

Нещодавно було 2 лютого — скорочено 02.02.02. Найближче подібне було 1 січня 2001 року (01.01.01), а ось до цього — 12 грудня 1912 року (12.12.12) — майже 90 років тому. Причина та сама — всі події прискорилися в декілька разів.

А попереду в нас дата зовсім унікальна. 20 лютого буде паліндромний день, тобто симетричний, що читається однаково і зліва направо, і справа наліво: 20.02.2002. І хоча минулого разу паліндромну властивість мав день, відділений від нас лише 1 роком і 10 днями (10.02.2001), але між позаминулим таким днем і сьогоденням лежить аж 810 років (правда, неповних) — 29 листопада 1192-го (29.11.1192). Хоча на той час така дата дуже здивувала б. Що ж відбувається з часом, якщо на зміну 810-річному інтервалу приходить різниця в один рік?

Кожен відчуває, що впродовж останніх 15 років змін сталося більше, ніж упродовж попередніх 60. Побачив би хто в зовсім недавньому 1987-му хоча б оцю газету (із недалекого для «тоді» майбутнього) — і що відчув би, крім того, що в нього стріха поїхала? Отак усе закрутилося...

Та прискорилося не все. Є речі, яких ні прогрес, ні корінні зміни не торкнулися. Навіть далекого 1192 року (коли випав останній паліндромний день минулого тисячоліття і коли стукнуло лише 45 років першій згадці про Москву в літописі) оподаткування, приміром, було аж ніяк не менш ефективним, ніж сьогодні. Отже, процес підвищення ефективності фіскальної системи не те що не прискорився, його взагалі не було. Без валових доходів-видатків, податкових зобов’язань-кредитів, акцизів-мит і численних соцстрахів («непрацездатного», «безробітного» й «нещасного») система податей середньовіччя була не менш дійовою, ніж сьогоднішня з усіма суперсучасними наворотами, а то й ефективнішою, ніж нинішня.

Нічого дивного в цьому немає: ще в XIV столітті мудрий англієць Вільям Оккам заклинав не примножувати сутності без потреби. Принцип цей у сучасній науці відомий як «бритва Оккама», ось тільки наука в нас є, а ефективності нема: не користуються творці податків бритвою — та й край.

Ось що пише про податки — від імені героя своєї книжки «Пелагія та білий бульдог» архієрея Митрофанія — популярний російський письменник Борис Акунін (коментуючи, правда, ситуацію приблизно вікової давності, але вже відтоді точно нічого не змінилося — ні в Росії, ні в нас):

«Убивають одиниці, краде теж мало хто, а от сплачувати всі незліченні податі, акцизи й мита, багато з яких безглузді й непомірні, не хоче ніхто. Від цього вся шкода й відбувається: і хабарництво, і обміління скарбниці <... >. А найбільша шкода виникає тому, що <... > дев’ять із десяти людей почуваються порушниками закону. Це означає, що закон їм не захист, а застрашування, і самі вони вже не шановні члени суспільства, а злодюжки, яких суд і поліція щомиті можуть притягнути до відповідальності. На тому «потрібні люди» й тримаються: їм либонь достеменно відомо, хто та скільки скарбниці недоплатив. Беруть вони за своє знання поменше, ніж держава, та й від слуг закону порушників оберігають. Ось так і виходить, що суспільство наше всуціль зі злодюжок складається, якими розбійники керують. <...>

Зробити ж потрібно ось що: призначити на кожного податного, хоч би ким він був, єдиний податок, невеликий, наперед відомий, який стягується відразу, з усіх виплат, видач, угод і доходів. І данина ця не повинна перевищувати одну десяту, тому що свята церква ще з давніх давен на багатому своєму досвіді перевірила й переконалася: десятину людина сплачувати погодиться, а більше — хоч ріж, навіть під страхом кари Отця Небесного. А це означає, що й спокушати не варто. Ось нехай і вам сплачують десятину. Хто бідний і десять рублів на місяць ледве здобуває, з того беріть рублик, а хто мільйон загрібає — із того можна сто тисяч узяти, але такій людині й особливо подякувати треба, вшанувати її, оскільки на її підприємливості та дбайливості держава стоїть».

Ну і що — за сто років, скажете, щось змінилося? А за 810 — навіть гірше стало: податки втратили колишню простоту і прийнятність. Яка там повага до підприємливості та дбайливості...

Єдиний податок, правда, трохи пожив (до речі, саме 10%!), але не для всіх, до того ж — в оточенні купи інших податків, а головне — у Податковому кодексі, що нині готується, від корисності цього податку мало що залишається, оскільки ні від ПДВ, ні від купи соцстрахів він уже не рятуватиме.

Будь-яке спрощення, ускладнивши податкоуникання, водночас залишить без роботи силу-силенну перевіряльників і рахівників, нічим буде шантажувати (а хто тоді боятиметься держави?) і нічого буде постійно переобчислювати (і кому тоді потрібна численна бухгалтерсько-аудиторська каста?). А сьогодні штучна складність «і державу зміцнює, і зайнятість забезпечує». Правда, зайняті лише бухгалтери з інспекторами та трішки торговці (решту душить оподаткування). Отже, зайнятість така — ненадовго, як і міць держави.

І залишилася сьогодні в держави тільки одна надія — тіньовики. Ці — були завжди: і 810 років тому, і 100, і 50, і зараз є. Останнє назвисько цього племені — цеховики, а для одинаків — шабашники. Тільки не потрібно наших славних (а часом і героїчних) тіньовиків — які реально щось виробляють, рятують (і країну, й економіку) своїм товаром від інфляції, дають владі можливість провести емісію, оскільки вирослу грошову масу тільки тіньова економіка своїм товаром і забезпечує, — плутати з таким огидним породженням останніх років, як фіктивники.

Якщо тіньова фірма веде бурхливу діяльність, але документально її не показує, то фірма фіктивна — навпаки: не робить нічого, крім податкових накладних, а зображає бурхливу діяльність. І саме в цій потворі й полягає весь прогрес оподаткування-податкоуникання? Поки в інших галузях життєдіяльності людство винаходило електрику, телебачення, ракети, комп’ютери, сексуальні революції, домашні електростанції (на випадок вирубання освітлення) і тижневі політичні газети? Не густо...

Тим часом якщо фірма не тіньова, а так звана світла, то без фіктивного потвори-партнера їй не обійтися: тільки з його допомогою вона й намалює собі всі необхідні валові видатки і податкові кредити, аби сплачувати податків стільки, скільки в змозі сплатити, а не стільки, скільки від неї хоче недолугий наш законодавець.

І навіть тіньовикам — із їхнім, здавалося б, «нульовим варіантом» (ні валових доходів, ні валових витрат, ні податкових зобов’язань, ні податкових кредитів) — фіктивні теж потрібні, аби паралельно з реальним тіньовим виробництвом через них, фіктивних, проводити безготівкові проплати — і ті, що надходять, і ті, що до постачальників ідуть. Що вже говорити про ті фірми, які взагалі-то світлі, а на дозвіллі — тіньові. Ці без фіктивних при сьогоднішніх податках просто ґиґнуть. Ну й прогрес, ну й XXI століття, ну й третє, трясця б його не вхопила, тисячоліття...

І розплодилося ж фіктивних стільки, що відшкодування ПДВ сьогодні вже навіть для мафії не вистачає! Ну куди ще нормальні експортери лізуть?

Що ж, економіка йде в ногу з медициною: там ближче до межі тисячоліть винайшли СНІД, тут — фіктивні фірми. Нічого не вдієш: у гнилої системи — гниле породження. Бо якщо «неврахованка» завжди була, завжди є і завжди буде, то віртуальні виробники податкових накладних породжені виключно жлобством фіскального механізму. І хоч би як металася влада між «заходами щодо легалізації фізичними особами доходів, з яких не сплачено податки» (указ Президента від 31.03.2000 р. № 552/2000) і «заходами щодо запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» (указ від 10.12.2001 р. №1199/2001), тобто між заохоченням легалізації і — менш як через два роки — припиненням її ж (час у нас, нагадаємо, прискорений!), фіктивних їй без хірургічного втручання не здолати ніколи. Тільки різати треба не людей і не підприємства, а податки.

Між іншим, слід поквапитися: час прискорення закінчується і незабаром зміниться нормальним. Тож усе «невстигнуте» житиме дуже довго.

Після 20.02.2002 наступний паліндромний день буде 1 лютого 2010 року (01.02.2010), тобто майже через вісім років, а не через рік, як 2001—2002-го.

Після 12.12.12 черговий схожий день настане аж 1 січня 2101 року (01.01.01), себто інтервал знову буде не рік, а 88 із гаком років.

Після 2002 року найближчий симетричний рік настане через 110 (а не через 11) років: це буде 2112-й.

Час уповільнюється, треба поспішати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво